Постанова № 69947420, 31.10.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2017 року Справа № 910/10147/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Корнілової Ж.О., Вовка І.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.07.2017 р.у справі№910/10147/16господарського судуміста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Вог Аеро Джет"доПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця"простягнення суми

за участю представників від: позивачаГригор'єва Н.В.;відповідачаСтановова Ю.В.;

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вог Аеро Джет" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" про стягнення 2 837 706,24 грн. штрафу.

За результатами останнього перегляду, рішенням господарського суду міста Києва 01.06.2017 р. (суддя Пінчук В.І.) яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2017 р. (судді: К.В. Тарасенко, І.А. Іоннікова, С.А. Гончаров) у справі № 910/10147/16 позовні вимоги ТОВ "Вог Аеро Джет" задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із постановою та рішенням судів попередніх інстанцій, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову, рішення господарських судів скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 05.02.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю " Вог Аеро Джет" (позикодавцем) та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" (відповідачем, позичальником) був укладений договір позики № 05/02-16.

Відповідно до умов вказаного договору позивач зобов'язався передати у позику відповідачу продукцію (паливо рідинне та газ, дизельне паливо), а останній зобов'язався повернути вказану продукцію такої ж кількості та не нижчої якості.

Згідно п. 1.3 договору позики № 05/02-16 від 05.02.2016 р., оціночна вартість однієї тони продукції, що передається у позику, становить 19 000,00 грн., включаючи ПДВ та акцизний збір, що є звичайною ціною продукції на дату укладання договору.

Договір позики є безвідсотковим (пункт 1.4 договору).

Відповідно до п.2.1 вказаного договору позивач передає відповідачу продукцію в кількості 5000 (п'ять тисяч) тон.

Позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві продукцію у кількості фактично поставленої узгодженими партіями, не нижчої якості, як це вказано в пункті 2.2 Договору, у строк до 31.03.2016 р. Кількість продукції, яку позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю, повинна відповідати кількості, вказаній у актах приймання-передачі продукції, підписаних сторонами, відповідно до яких продукція передана у позику (пункт 3.2 договору).

Приймання - передача продукції від позикодавця до позичальника та від позичальника до позикодавця оформляється двосторонніми актами приймання - передачі продукції, який підписують уповноважені представники сторін. (п. 3.5 договору).

Сторони домовились, що вони докладатимуть усіх зусиль з метою належного виконання договірних зобов'язань (пункт 4.1 договору);

У разі невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України (пункт 4.2 договору);

У разі порушення строків повернення продукції відповідно до пункту 3.2 договору позичальник сплачує позикодавцю штраф у розмірі 1 % від суми продукції, переданої в позичку, за кожний день прострочення повернення (пункт 4.3 договору);

У разі неповернення та/або прострочки повернення продукції позичальником позикодавцю в строк, зазначений у пункті 3.2 договору, позичальник оплачує позикодавцю вартість неповернутої продукції, виходячи з оціночної вартості продукції, визначеної пунктом 1.3 договору, протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту порушення своїх зобов'язань (пункт 4.4 договору);

У разі порушення позичальником своїх зобов'язань, передбачених пунктом 4.4 договору, позичальник зобов'язується сплатити позикодавцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки (пункт 4.5 договору);

Договір є укладеним з моменту передачі продукції та діє до 31.03.2016 (пункт 7.1 договору).

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв у позику дизельне паливо у кількості 4978,432 тонни на загальну суму 94590208,00 грн., що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі:

- від 05.02.2016 № 201 на суму 3907350 грн.;

- від 06.02.2016 № 158 на суму 2319026 грн.;

- від 06.02.2016 № 159 на суму 3529345 грн.;

- від 06.02.2016 р. № 160 на суму 4649015 грн.;

- від 06.02.2016 р. № 161 на суму 4555459 грн.;

- від 06.02.2016 р. № 162 на суму 1111367 грн.;

- від 06.02.2016 р. № 163 на суму 3484600 грн.;

- від 06.02.2016 р. № 164 на суму 3396972 грн.;

- від 07.02.2016 р. № 165 на суму 5616191 грн.;

- від 07.02.2016 р. № 166 на суму 4675425 грн.;

- від 07.02.2016 р. № 167 на суму 4593269 грн.;

- від 07.02.2016 р. № 168 на суму 4599349 грн.;

- від 07.02.2016 р. № 172 на суму 5616685 грн.;

- від 08.02.2016 р. № 203 на суму 5866763 грн.;

- від 08.02.2016 р. № 204 на суму 2333846 грн.;

- від 08.02.2016 р. № 205 на суму 5885269 грн.;

- від 08.02.2016 р. № 206 на суму 2218611 грн.;

- від 08.02.2016 р. № 207 на суму 3338946 грн.;

- від 08.02.2016 р. № 208 на суму 5692020 грн.;

- від 09.02.2016 р. № 196 на суму 1198330 грн.;

- від 09.02.2016 р. № 197 на суму 3444719 грн.;

- від 09.02.2016 р. № 198 на суму 2239188 грн.;

- від 09.02.2016 р. № 199 на суму 3438126 грн.;

- від 09.02.2016 р. № 200 на суму 5792587 грн.;

- від 09.02.2016 р. № 202 на суму 1087750 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідач свої зобов'язання за договором позики № 05/02-16 від 05.02.2016 р. виконав з порушенням строку передбаченого п. 3.2 вказаного договору, а саме повернув дизельне паливо лише 04.04.2016 р., що підтверджується підписаними сторонами актами приймання - передачі.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем порушено умови договору, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), (ст. 610 ЦК України).

Вищий господарський суд України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У зв'язку із простроченням повернення позики позивач нарахував відповідачу штраф в розмірі 2837706,24 грн. за період з 01.04.2016 р. по 03.04.2016 р.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Порушенням зобов'язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). (ст. 610 ЦК України).

Зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. (ст. 526 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При цьому, пунктом п. 4.3 договору позики № 05/02-16 від 05.02.2016 р. передбачено, що у разі порушення строків повернення продукції відповідно до пункту 3.2 договору позичальник сплачує позикодавцю штраф у розмірі 1 % від суми продукції, переданої в позичку, за кожний день прострочення повернення.

Таким чином, висновки місцевого та апеляційного господарських судів про наявність підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій у зв'язку з невиконанням останнім взятого на себе обов'язку щодо своєчасного повернення спірної продукції за договором поставки, враховуючи відповідність заявленого позивачем до стягнення розміру штрафу вимогам чинного законодавства та умовам вказаного договору, є законними і обґрунтованими.

Твердження представника відповідача у письмових пояснень від 27.04.2017 р. про те, що прийнявши продукцію, позивач підтвердив факт, що він не заперечує щодо продовження терміну дії договору відносно повернення продукції так, як у кожному акті приймання-передачі дизельного палива міститься вказівка про те, що сторони дійшли згоди, що умови договору вважаються виконаними своєчасно та у повному обсязі, у зв'язку з чим сторони не мають будь-яких претензій одна до одної судом до уваги не приймаються, оскільки, як вбачається із складених в подальшому актів про повернення дизельного палива, відповідач не припинив виконання свого зобов'язання за договором щодо повернення продукції. Таким чином, підписавши перший акт про повернення дизельного палива, в якому міститься п. 4 зазначеного змісту, сторони не мали на увазі припинення зобов'язань позичальника за договором позики в цілому, а відтак наявність в усіх послідуючих актах п. 4 аналогічного змісту не доводить дійсного наміру сторін.

Крім того, колегія суддів зазначає, що наявність у актах про повернення дизельного палива вказівки про своєчасність виконання умов договору позики не може свідчити про прощення позивачем боргу та припинення на підставі ст. 605 Цивільного кодексу України зобов'язання в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій, оскільки чинне законодавство не передбачає можливості відмовитися від своїх майнових прав на майбутнє, зокрема від стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання договору ще до їх нарахування, а також не передбачає можливості відмовитися від права на судовий захист порушених прав.

Посилання скаржника на те, що господарські суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували норму ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та не зменшили розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій також є необґрунтованими, оскільки для встановлення наявності підстав для зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання необхідним є дослідження, зокрема винятковості випадку, причин неналежного виконання зобов'язання, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не заявлялося клопотання про зменшення нарахованих позивачем штрафних санкцій з обґрунтуванням наявності підстав для такого зменшення, а лише у відзиві на позовну заяву ПАТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" наголошувало на праві суду зменшити розмір штрафу, заявленого до стягнення позивачем. При цьому, відповідачем не було подано доказів щодо наявності об'єктивних причин (в тому числі з важкого матеріального становища), які б перешкоджали йому сплатити суму нарахованих штрафних санкцій, чи доказів на підтвердження вживання ним заходів до виконання зобов'язання.

Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому її слід залишити без змін, таку як ухвалену при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2017 р. та рішення господарського суду міста Києва від 01.06.2017 р. у справі № 910/10147/16 залишити без змін.

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді Ж. О. Корнілова

І.В. Вовк