Постанова № 69943398, 02.11.2017, Торецький міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Дзержинський міський суд Донецької області)

Провадження № 2-а/225/104/2017

Єдиний унікальний номер № 225/4830/17

ПОСТАНОВА

і м е н е м У к р а ї н и

26 жовтня 2017 року м. Торецьк

Дзержинський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Геря О.Г.,

з участю

секретаря Савченко О.О.,

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Дзержинського міського суду Донецької області адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області про визнання дій незаконними та зобовязання вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати дії управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області (надалі управління ПФУ в м. Дзержинську) у відмові в поновленні призначеної пенсії за віком неправомірними, зобовязати управління ПФУ відновити їй пенсію за віком з 01 березня 2016 року. Свої вимоги позивач мотивує тим, що раніше, проживаючи в ІНФОРМАЦІЯ_1, їй була призначена пенсія за віком. З квітня 2014 року територія м. Макіївка є тимчасово окупованою і не підконтрольною Україні. З підстав подальшого отримання раніше призначеної пенсії, вона була перереєстрована в смт.Володарське, де взята на облік як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. В подальшому, вона перереєстровувалася до інших міст, території яких є підконтрольними Україні. На підставі даних електронної пенсійної справи та письмових заяв їй поновлювалися виплати раніше призначеної пенсії за віком. З червня 2017 року зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: вул. Оренбурзька, буд. 1. В липні місяці 2017 року звернулася до управління ПФУ в м. Дзержинську з заявою про витребування її пенсійної справи з попереднього управління ПФУ та продовження виплати пенсії за фактичним місцем її проживання. Однак в поновленні виплат раніше призначеної пенсії їй було відмовлено, у звязку з втратою статусу особи, внутрішньо переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

Позивач вважає, що працівники управлінням ПФУ в м.Дзержинську незаконно припинили нарахування та виплату їй пенсії, порушили її право на отримання пенсії.

Представник відповідача в суді позовні вимоги не визнала і пояснила суду, що дійсно з 01.03.2016 року позивача ОСОБА_2 розпорядженням № 744 від 03.08.2017 року взято на облік в управлінні Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області, як внутрішньо переміщену особу, на підставі даних електронної пенсійної справи та письмової заяви від 19.07.2017 року. При виплаті пенсій внутрішньо переміщеним особам управління Пенсійного фонду України керується нормативно правовими актами, що визначають порядок та умови виплати пенсій таким особам, а саме Законом України від 20.10.2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Постановами Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 18.02.2016 року № 136 «Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообовязкового державного соціального страхування». Вищезазначені нормативні акти не позбавляють права позивача на отримання пенсії, а встановлюють певний порядок її отримання в умовах проведення антитерористичної операції. Оскільки позивачем по справі не було надано уповноваженому органу Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи або письмову відмову у взятті на такий облік та документів, що підтверджують місце проживання (реєстрація в паспорті або довідка відповідальних органів з місця проживання (реєстрації) на території, яка контролюється українською владою, виплата раніше призначеної пенсії останній була припинена з 01.03.2016 року, тобто з фактичного взяття на облік. За таких обставин, просять повністю відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_2 є пенсіонером за віком відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», що підтверджується розпорядженням управління ПФУ.

З 01.08.2014 року ОСОБА_2 перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у Володарському районі Донецької області, де отримувала пенсію як внутрішньо переміщена особа відповідно до довідки від 25.12.2014 року № 2683.

З 01.06.2015 року позивач ОСОБА_2 перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Словянську та Словянському районі Донецької області, де отримувала пенсію як внутрішньо переміщена особа відповідно до довідки від 22.10.2015 року № НОМЕР_1.

З 01.03.2016 року позивач ОСОБА_2 перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області, де отримувала пенсію як внутрішньо переміщена особа відповідно до довідки від 24.01.2017 року № НОМЕР_2.

Згідно з реєстраційною відміткою в паспорті громадянина України позивач ОСОБА_2 до 12.07.2017 року була зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 6, буд. 36 Донецької області, тобто на тимчасово непідконтрольній території України, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р до зазначених населених пунктів належить м.Макіївка.

В подальшому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція».

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнано такими, що втратили чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р та розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079-р.

Згідно із пунктом 23 додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року до зазначених населених пунктів належить м. Макіївка.

Оскільки позивач по справі ОСОБА_2 знаходилася на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Макіївка, вона є особою, на яку поширюються норми Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання особи № 761 від 20.10.2017 року та реєстраційної відмітки в паспорті громадянина України позивач ОСОБА_2 з 26.06.2017 року зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4.

Розпорядженням № 744 від 01.03.2016 року пенсійну справу ОСОБА_2 з 01.03.2016 року взято на облік в управлінні Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області, як внутрішньо переміщену особу на підставі даних електронної пенсійної справи та письмової заяви від 19.07.2017 року, але не виплачені ОСОБА_2 у звязку з ненаданням останньою довідки внутрішньо переміщеної особи.

Між сторонами по справі виник спір стосовно правомірності припинення виплати пенсії за віком позивачу з березня 2016 року.

У звязку з цим суд зазначає наступне.

Порядок та умови отримання пенсій пенсіонерами, які зареєстровані на тимчасово захопленій території України, на території якої органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, передбачено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706, «Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року, Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 року «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, Постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», Постановою Кабінету Міністрів України № 136 від 18.02.2016 року «Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообовязкового державного соціального страхування».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706 (надалі Закон України № 1706 від 20.10.2014 року) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно з частиною другою цієї статті адресом покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України № 1706 від 20.10.2014 року факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбаченихстаттею 12 цього Закону. Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» призначення (поновлення) виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 (надалі Порядок № 509).

Відповідно до пункту 9 Порядку № 509 у разі зміни місця проживання/перебування (крім зміни місця проживання в межах однієї адміністративно територіальної одиниці: району, міста без поділу на райони, району в місті, селища, села) заявник звертається за видачею довідки до уповноваженого органу за місцем фактичного проживання, а раніше видана йому довідка вилучається, про що вносяться відповідні зміни до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 509 заявнику може бути відмовлено у видачі довідки.

Виходячи з цього, за наявності у особи письмової відмови у взяття на облік відповідно до Порядку № 509 та документів, що підтверджують місце проживання (реєстрація в паспорті або довідка відповідальних органів з місця проживання (реєстрації) на території, яка контролюється українською владою, відповідно територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання особи поновлює їй пенсійну виплату.

В той же час, відповідно до ст. 22 «Загальної Декларації прав людини», кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримки її гідності, вільного розвитку її особистості, прав в економічній, соціальній и культурній сферах за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва і відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

Відповідно дост. 3 Конституції Україниправа і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно дост. 8 Конституції Українивизнається і діє принцип верховенства права.Конституціямає найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Українита повинні відповідати їй. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ч. 1ст. 9 Конституції України).

Відповідно дост. 46 Конституції Українигромадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки (пункти 1, 6 статті 92 Конституції України).

Відповідно до ч. 1ст. 2 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів.

Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюєтьсяЗаконом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Стаття 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні. Виключнозаконами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Судом встановлено, що припинення виплати пенсії позивачу з березня 2016 рокубуло повязано саме з відсутністю у неї документів про внутрішньо переміщену особу та відсутністю інформації щодо її фактичного місця мешкання/реєстрації.

Відповідно дост.2 Закону України « Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання»встановлено, що громадянам України,атакожіноземцямта особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання належної йому пенсії за віком.

Про таке право також неодноразово підтверджено рішеннями Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у рішенні від 8 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії».

Відповідно дост. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Суду, як джерело права.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є діючою на Україні, встановлює, що високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка знаходиться у розділі 1,встановлює, що право кожного на життя охороняється законом.

Стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвстановлює, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Отже, зобовязання України перед своїми громадянами щодо права на життя, куди у контексті Конституції України входить і право на пенсійне забезпечення, мають виконуватися у повному обсязі, право позивача на отримання пенсії за віком є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

За висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 07.10.2009р. в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Аналізуючи наведені нормиКонституції України, які мають вищу силу та є нормами прямої дії, рішення Конституційного суду України, приймаючи до застосування положення «Загальної Декларації прав людини» та практику ЄСПЛ, і виходячи із принципу адміністративного судочинства - верховенства права та загальних засад пріоритетностіКонституції України, суд вважає, що застосування до позивача положень Порядку № 509, є суттєвим звуженням наданих та гарантованих законодавством йому прав та свобод як громадянину та особі, який є пенсіонером за віком, має відповідний соціальний статус згідно із Законом, є таким, що порушує вимоги ст.ст.22,46 Конституції України, тобто є незаконним.

Крім того, суд звертає увагу на наступне.

Як зазначено вище, як на момент припинення нарахування та виплати позивачу відповідачем пенсії за віком, так і на даний час єдиним Законом, який регулює пенсійні правовідносини в Україні, є спеціальнийЗакон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV.

Цим Законом також передбачені і підстави для припинення виплати пенсії.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 49 цього Закону виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється у разі,

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначеної відповідачем підстави, для припинення виплати пенсії позивачу, діючим Законом не передбачено. Відповідач в розпорядженні про припинення виплати пенсії позивачу не послався на конкретну норму Закону України, що передбачає припинення виплати пенсії.

Слід зазначити, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Україниі повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних. З огляду на викладене, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян на пенсійне забезпечення, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Такий висновок кореспондується із положеннями ч. 3ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де вказано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, а також із положеннями ч. 2ст. 5 цього ж Закону, де вказано, що виключно цим Законом визначаються коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Згідно з ч. 1ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмеженні, крім випадків передбаченихКонституцією України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування»право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені устатті 36 цього Закону, та інші передбачені цим Законом.

Отже, органи державної влади та органи місцевого самоврядування повинні сприяти забезпеченню прав пенсіонерів.

Статтею 19 Конституції Українивстановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Частиною першоюст. 2 КАС України, передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Нормоюст. 5 КАС Українипередбачено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно доКонституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

При вирішенні справи суд у відповідності дост. 8 Конституції Українитаст. 8 КАС Україникерується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Враховуючи викладене, суд вважає, що діями відповідача безпосередньо порушено право позивача на соціальний захист, гарантоване ст. 46 Конституції України, обмеження якого неможливе, з врахуванням наведених положень чинного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час відповідачем не надано суду доказів правомірності припинення виплати позивачу раніше призначеної пенсії.

Таким чином, суд вважає вимоги позивача повністю доведеними, тому підлягають задоволенню.

Для відновлення порушеного права і повного захисту прав позивача, суд вважає необхідним визнати незаконними дії відповідача щодо припинення виплати позивачу пенсії за вікомта зобов'язати поновити позивачу виплату пенсії з 01 березня 2016 року.

Керуючись ст.ст. 3, 6-11, 71, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області (ЄДРПОУ 21970814), щодо припинення з 01 березня 2016 року виплати пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5.

Зобовязати Управління пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області (ЄДРПОУ 21970814) поновити виплату пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5 з 01 березня 2016 року.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається через Дзержинський міський суд Донецької області до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: