Ухвала суду № 69942584, 31.10.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

31 жовтня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Сімоненко В.М.,

Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,

розглянувши заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року в справі за позовом керівника Бориспільсьокї місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, Бориспільська районна державна адміністрація Київської області, про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, скасування державної реєстрації права власності та витребування земельної ділянки,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2016 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилено, рішення судів попередніх судових інстанцій залишено без змін.

29 вересня 2017 року заступник Генерального прокурора України звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 257, 261, 267, 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень заступник Генерального прокурора України посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня, 5 липня, 6 вересня 2017 року, постанови Вищого господарського суду України від 16 травня та 13 вересня 2017 року, постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року (справа № 6-72цс17), 12 липня 2017 року (справа № 6- 2458цс16), в яких, на його думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх судових інстанцій про відмову прокурору в задоволенні позову, оскільки прокурор, який звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, пропустив строк звернення до суду, з огляду на те, що державі в особі утворених нею органів виконавчої влади, було й об'єктивно могло бути відомо про порушення її права власності на землю з часу виготовлення технічної документації на спірну земельну ділянку. Отже, для забезпечення верховенства права відповідно до вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року ( далі - Конвенція) та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» органи державної влади та суди зобов'язані дотримуватись встановленої ЦК України позовної давності та застосовувати передбачені цим Кодексом наслідки пропуску позовної давності. При цьому суди послались на статтю 1 Протоколу 1 до Конвенції, відповідно до якого кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а прокурором не обґрунтовано пріоритету суспільного інтересу щодо необхідності витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_4 на користь держави порівняно з правом ОСОБА_4 на володіння своїм майном, а також порівняно з гарантіями цій особі державою правової визначеності та остаточності рішень щодо її прав, прийнятих органами державної влади і органами місцевого самоврядування.

Натомість у наданій для порівняння ухвалі від 6 вересня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з висновками судів попередніх судових інстанцій про те, що відповідачка набула право власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з особою, яка не мала права відчужувати спірну земельну ділянку, тому є підстави для витребування цієї земельної ділянки з володіння відповідачки відповідно до положень статті 388 ЦК України.

В ухвалі від 5 липня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з висновками апеляційного суду про те, що позовна давність до заявлених прокурором вимог не спливла, оскільки про порушення вимог закону прокурору та сільській раді, в інтересах якої звертався прокурор, стало відомо у 2014 році, тоді як з позовом прокурор звернувся у березні 2015 року, що відповідає положенням статті 257 ЦК України.

Ухвалою від 29 червня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на те, що спірне майно вибуло з володіння Міністерства оборони України не з його волі, а тому наявні правові підстави для застосування норм статті 388 ЦК України та витребування будівлі цеху із чужого незаконного володіння на користь власника.

У постанові Вищого господарського суду України від 16 травня 2017 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що позовна давність до заявлених прокурором вимог не спливла, оскільки про порушення вимог закону Департамент освіти і науки Івано-Франківської міської ради, в інтересах якого прокурор подав позов, довідався тільки у 2015 році.

У постанові від 13 вересня 2017 року Вищий господарський суд України погодився з судовими рішеннями судів попередніх судових інстанцій про те, що спірне майно вибуло з володіння міської ради не з її волі, тому є підстави для витребування майна із чужого незаконного володіння відповідача на підставі статті 388 ЦК України.

Отже, порівняння зазначених судових рішень, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суди касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ неоднаково застосували норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У постановах Верховного Суду України, наданих заявником для порівняння, містяться висновки про те, що:

− з огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 ЦПК України суди повинні були з'ясувати, з якого моменту в прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства «Київське лісове господарство» з віндикаційним позовом. Ухвалюючи рішення в цій справі, суди, пославшись на те, що моментом порушення права держави на спірні земельні ділянки є момент їх незаконного вилучення з постійного користування державного підприємства (2007 рік), не врахували положень закону та не з'ясували можливості реалізувати це право в примусовому порядку через суд у 2007 році (від 12 липня 2017 року);

− положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. З огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 ЦПК України суди повинні були з'ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду з позовом в інтересах держави. Це право пов'язане з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушене, стало відомо про таке порушення. Ураховуючи те, що прокурор пред'явив позов в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, суди не з'ясували, коли саме зазначений орган довідався або міг довідатися про порушення його права (від 12 квітня 2017 року).

Отже, відсутні підстави вважати, що судові рішення, про перегляд яких подано заяву, суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду України.

За таких обставин вважати заяву заступника Генерального прокурора України обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом керівника Бориспільсьокї місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, Бориспільська районна державна адміністрація Київської області, про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, скасування державної реєстрації права власності та витребування земельної ділянки за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.М. Сімоненко

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук