Рішення № 69941969, 25.10.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Ратнікової В.М., Невідомої В.М.

при секретарі Дука В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила визнати за нею право власності на 1/2 частину: нежилого приміщення №1-6, в групі приміщень 88 (в літ. А) в будинку АДРЕСА_1, нежилого приміщення з №1 по №4, в групі приміщень 87 (в літ. А) в будинку АДРЕСА_1, гаражного боксу НОМЕР_1 в автокооперативі «Зірка», розташований за адресою: м. Київ, вул. Чернишевського, 37, автомобіля марки AUDI-100 2.0Е, 1992 року випуску, білий, днз. НОМЕР_2, кузов НОМЕР_3.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі з 24.01.1981 року. 25.06.2013 року рішенням Солом'янського районного суду м. Києва шлюб було розірвано. Під час перебування у шлюбі сторонами придбано майно, що належить їм на праві спільної сумісної власності, а саме: нежилі приміщення №1-6, в групі приміщень 88 (в літ. А) в будинку АДРЕСА_1, нежилі приміщення з №1 по №4, в групі приміщень 87 (в літ. А) в будинку АДРЕСА_1, гаражний бокс НОМЕР_1 в автокооперативі «Зірка», розташований за адресою: м. Київ, вул. Чернишевського, 37, автомобіль марки AUDI-100 2.0Е, 1992 року випуску, білий, днз. НОМЕР_2, кузов НОМЕР_3.

Справа № 760/10069/16-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/10170/2017Головуючий у суді першої інстанції: Кушнір С.І.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р.Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 28 липня 2017 року позов задоволено частково.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку автомобіля марки АUDІ-100, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку автомобіля марки АUDІ-100, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку нежилих приміщень з № 1 (один) по № 4 (чотири) групи приміщень № 87 по АДРЕСА_1, загальною площею 31,3 кв. м.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку нежилих приміщень з № 1 (один) по № 4 (чотири) групи приміщень № 87 по АДРЕСА_1, загальною площею 31,3 кв. м.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2 281,41 грн.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач, через свого представника, подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати в частині відмови у поділі нежилого приміщення №1-6, в групі приміщень 88 (в літ. А) в будинку АДРЕСА_1, загальною площею 56,1 кв.м., та ухвалити нове рішення у цій частині про задоволення позову.

В обґрунтування заявлених вимог апелянт послалася на те, що спірне нежитлове приміщення було придбано в інтересах сім`ї , переобладнано та використовувалось спільно також з врахуванням поточних інтересів сім`ї .

Апелянт звертає увагу на те, що вона давала нотаріальну згоду чоловікові на придбання вказаного приміщення.

Також апелянт, вважає , що суд першої інстанції при оцінці доказів в їх сукупності не дав критичну оцінку поясненням відповідача та свідка ОСОБА_6 та наданим доказам, оскільки вони не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та подані з порушенням вимог цивільного процесуального права. Договір позики, наданий відповідачем, вважає фіктивним.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, також подав апеляційну скаргу відповідача, у якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати в частині задоволення вимог про поділ нежилого приміщення з №1 по №4 в будинку АДРЕСА_1, та ухвалити нове рішення у цій частині про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування заявлених вимог апелянт послалася на те, що суд першої інстанції не правильно задовольнив вказані вимоги позовної заяви, не врахувавши, що позивач, будучи його дружиною, надала йому згоду на купівлю нерухомого майна для ведення бізнесу, а тому, на його думку, вказане майно належить йому на праві приватної власності та поділу не підлягає.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, а апеляційну скаргу відповідача просив відхилити.

Відповідач та його представник заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача, просили її відхилити. Апеляційну скаргу відповідача підтримали та просили задовольнити.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що з 24.01.1981 р. по 25.06.2013 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. 25.06.2013 року рішенням Солом'янського районного суду м. Києва по справі №760/4940/13-ц шлюб між сторонами було розірвано. Встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 01.12.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Шафаренко Ж.Ю., суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2 є власником нежилих приміщень №1-6, в групі приміщень 88 (в літ. А) в будинку АДРЕСА_1.

Встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 18.07.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Марініченко О.С., ОСОБА_2 є власником нежилих приміщень з №1 по №4, в групі приміщень 87 (в літ. А) в будинку АДРЕСА_1.

Автомобіль марки АUDІ-100 2.0Е, 1992 року випуску, днз. НОМЕР_2, кузов НОМЕР_3, 21.03.2011 року зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 на підставі біржової угоди від 21.03.2011 року, що підтверджується довідкою Регіонального сервісного центру в м. Києві від 14.09.2016 року.

Встановлено, що 20.11.2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було укладено договір позики. Відповідно до умов договору ОСОБА_2 отримав в позику 30 000 доларів США, що дорівнює 151500 грн. для купівлі нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, будинок АДРЕСА_1 для ведення підприємницької діяльності. В договорі передбачено строк повернення коштів - за першою вимогою ОСОБА_6 За договором позики, члени сім'ї позичальника не відповідають перед позикодавцем в частині повернення боргу.

В судовому засіданні, будучи допитаним в якості свідка по справі ОСОБА_6, підтвердив надання позики 20.11.2005 р. відповідачу в сумі 30 000 доларів США для купівлі нежитлових приміщень в б. АДРЕСА_1., а також зазначив, що кошти не повернуті.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, в частині, яка оскаржується позивачем, суд першої інстанції взяв до уваги наданий відповідачем договір позики та виходив з того, що він, перебуваючи в шлюбі, отримав кошти на особисті потреби, за які і було придбано нерухоме майно, а тому воно не підлягає поділу.

Задовольняючи вимоги, в частині, що оскаржується відповідачем, суд першої інстанції виходив з того, що майно було придбано у шлюбі, а тому є спільною сумісною власністю подружжя, яке підлягає поділу після їх розлучення.

Рішення суду першої інстанції в іншій частині у апеляційному порядку сторонами не оскаржувалося, а тому колегією суддів не переглядалося, у відповідності до положень ст.303 ЦПК України.

Колегія суддів не може погодитися із рішенням суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні вимог про поділ нежилого приміщення №1-6, в групі приміщень 88 (в літ. А) в будинку АДРЕСА_1, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, розглядаючи справу, правильно послався на норми матеріального права.

Так, згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).

Частиною 1 ст. 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ч.1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 3 ст. 368 Цивільного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року N 11 вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК ( 2947-14 ), ч. З ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Відповідно до Правової позиції Верховного Суду України, висловленої в цивільній справі № 6-612цс15, норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими: 1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності; 2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК України містить винятки із загального правила зокрема, відповідно до пункту З частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України. За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Аналізуючі наведені права, вбачається, що усе майно, яке подружжя отримало у будь який спосіб під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

ОСОБА_2 посилається, що нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_1 належать йому особисто, оскільки він взяв кошти на їх придбання в борг та вказав, що зобов'язання по поверненню коштів не стосується його сім'ї.

Проте з такими доводами погодитися не можна, оскільки ОСОБА_1 не була стороною договору та не надавала своєму чоловікові згоди на те, що б той отримував кошти не в інтересах сім'ї, а для своїх особистих потреб.

Розписка на підтвердження отримання відповідачем коштів на придбання нежитлових приміщень суду першої інстанції була подана суду першої інстанції з порушенням правил ч. 1 ст. 131 ЦПК України.

Належних підтверджень того, що суд прийняв вказаний доказ з урахуванням вимог ч. 2 ст. 131 ЦПК України, тобто несвоєчасно та с поважних причин матеріали справи не містять, а тому суд першої інстанції процесуально не мав права приймати та вказаний документ як доказ.

Обставина того, що нежитлове приміщення №1-6, в групі приміщень 88 (в літ. А) в будинку АДРЕСА_1 було придбано у шлюбі та є спільною сумісною власністю подружжя, підтверджується нотаріально завіреною заявою ОСОБА_1, відповідно до якої вона надала дозвіл своєму чоловікові на придбання вказаного майна (т.1, а.с.180).

Жодного зауваження про те, що майно придбавається не в інтересах сім'ї, а в приватну власність ОСОБА_2 текст заяви не містить.

Враховуючи викладене колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу ОСОБА_2, оскільки вона є безпідставною та такою, що не узгоджується із нормами матеріального законодавства.

Суд першої інстанції не звернув уваги на вище викладене та безпідставно відмовив позивачу у задоволенні позву про поділ нежилого приміщення №1-6, в групі приміщень 88 (в літ. А) в будинку АДРЕСА_1.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 є обґрунтованою та її доводи знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Разом з тим, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, оскільки апелянт просить зазначити у рішенні адресу приміщень як «АДРЕСА_1, загальною площею 56.1 кв.м.», в той час як в уточнених позовних вимогах позивач зазначав «по АДРЕСА_1».

Колегія суддів же не може виходити за межі вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до положень ст.303 ЦПК України.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а апеляційна скарга позивача задоволенню частково. Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 липня 2017 року, в частині відмови у задоволенні позву про поділ нежилого приміщення №1-6, в групі приміщень 88 (в літ. А) в будинку АДРЕСА_1, підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення цієї частини позовних вимог. В решті колегія суддів вважає рішення обґрунтованим та таким, що ухвалене з додержанням вимог закону. Доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції, в цій частині, не впливають.

Керуючись ст.ст.218, 303, 304, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 липня 2017 року, в частині відмови у задоволенні позву про поділ нежилого приміщення №1-6, в групі приміщень 88 (в літ. А) в будинку АДРЕСА_1, загальною площею 56,1 кв.м., скасувати та ухвалити нове рішення у цій частині.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку нежилого приміщення №1-6, в групі приміщень 88 (в літ. А) в будинку АДРЕСА_1.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку нежилого приміщення №1-6, в групі приміщень 88 (в літ. А) в будинку АДРЕСА_1.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді