Постанова № 69932637, 31.10.2017, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/12592/17

н/п 2-а/640/410/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2017

Київський районний суд м. Харкова

у складі: головуючого - судді Нев'ядомського Д.В.,

при секретарі Коломойцеві М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові адміністративну справу за заявою ОСОБА_1 до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, третя особа Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради, про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова із вимогами про визнання їх дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову позивач вказує, що вона здобула право на отримання пенсії у зв'язку з досягненням пенсійного віку. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», позивач є внутрішньо переміщеною особою та з 18 листопада 2014 року перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради та в Київському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Харкова.

Однак, з 10 квітня 2017 року відповідач припинив виплачувати позивачу належну пенсію. Вказала, що законодавство України передбачає, що призначення, виплата, припинення пенсійних виплат, у тому числі і внутрішньо-переміщеним особам, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо пенсійного забезпечення на рівні з іншими громадянами України. Таких підстав для припинення виплати пенсій, як відсутність за місцем проживання, вищенаведеними законами не передбачено. У зв'язку з цим, ОСОБА_1 просить суд про наступне:

- визнати протиправними дії та бездіяльність Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо припинення виплати їй пенсії з квітня 2017 року;

- зобов'язати Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова поновити нарахування та виплату пенсії, виплатити виниклу заборгованість ОСОБА_1 з квітня 2017 року.

В судове засідання позивач не з'явилась, повідомлялась належним чином про місце і час розгляду справи, причини неявки суду не повідомила.

Відповідач Київське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харковаподали заперечення проти позову, в судовому засіданні їх представник виклав підстави своєї незгоди із позовними вимогами ОСОБА_1

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, надав до суду письмові пояснення по справі та заяву про розгляд справи без їх участі. У поясненнях, підписаних начальником управління, вказали, що 18.11.2014 року ОСОБА_1 отримала довідку від 18.11.2014 року №63270020178 про взяття її на облік як особу, що переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. Зазначили, що на підставі п.3 ч.3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщена особа зобов'язана повідомляти про зміну місця проживання структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних, районних у містах рад за новим місцем проживання протягом 10 днів з дня прибуття до нового місця проживання. При цьому, вказали, що статтею 12 зазначеного Закону передбачені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб. Так, за інформацією Державної прикордонної служби, 22 листопада 2016 року ОСОБА_1 виїхала з території України. Державним соціальним інспектором 12.04.2017 року була проведена перевірка за фактичним місцем її перебування за адресою: АДРЕСА_1, проте двері квартири ніхто не відчинив, тому були залишені повідомлення №1025 та 1026 для позивача та її чоловіка ОСОБА_3 про необхідність протягом трьох робочих днів з'явитися до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради для проходження фізичної ідентифікації, на які ніхто не відповів. 03.05.2017 року державний соціальний інспектор вдруге відвідав вказану адресу та залишив повідомлення №1531 та 1532, на які також ніхто не відреагував. За результатами перевірок складено акт щодо не підтвердження фактичного місця проживання ОСОБА_1 У зв'язку з чим, рішенням Управління від 12.05.2017 №7 довідку від 18.11.2014 року №632700217 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції скасовано на підставі ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». На засіданні комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам прийнято рішення від 12.05.2017 №16 про відмову у відновленні виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 відповідно до п. 12 Порядку №365.

Дослідивши та оцінивши надані позивачем, відповідачем та третьою особою письмові докази, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Так, судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 18.11.2014 року перебувала на обліку в Київському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Харкова та отримувала пенсію за віком.

Відповідно до пояснень представника відповідача, які викладені у запереченнях проти позову, ОСОБА_1 була призупинена виплата пенсії з 10 квітня 2017 року на підставі листа УПтаСЗН Адміністрації Київського району Харківської міської ради від 07.06.2017 року№4924-04, з якого вбачалось, що дію довідки ОСОБА_1 як внутрішньо переміщеної особи скасовано.

Згідно із письмовими поясненнями Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради ОСОБА_1 отримала довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 6327002017 від 18.11.2014. Вищевказану довідку було скасовано 12.05.2017 року у зв'язку із не підтвердженням фактичного місця проживання особи (ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб») та на засіданні комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам було прийнято рішення від 12.05.2017 №16 про відмову у відновленні виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 відповідно до п. 12 Порядку №365

Як вбачається з матеріалів справи, Розпорядження від 07.09.2017 року відповідач вирішив призупинити виплату пенсії ОСОБА_1 Проте, фактично виплата пенсія зупинена з квітня 2017 року.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Законів України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 р. № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV), «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 р. № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII), постановою КМУ «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 р. № 637 (далі - Постанова № 637), Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою КМУ від 01.10.2014 р. № 509 у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 509).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

У ст. 2, 6 Закону № 1382-IV визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

У ст.ст. 1, 7, 12 Закону № 1706-VII закріплено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Разом з тим, статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні її пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення тощо.

Відповідно до ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

При цьому, статтею 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав для припинення особі виплати пенсії, які можуть бути застосовані виключно за рішенням територіального органу ПФУ або суду.

Разом з тим, як встановлено судом та не спростовано відповідачем, жодного рішення про припинення позивачу виплати пенсії з підстав, визначених законодавством, Київським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Харкова не приймалося, а до заперечень відповідач долучив лише копію розпорядження від 07.09.2017 року про призупинення виплати пенсії.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що станом на момент припинення позивачу виплати її пенсії, тобто станом на квітень 2017 року, довідка про взяття її на облік як ВПО від 18.11.2014 р. № 6327002017, в якій встановлено фактичне місце проживання позивача, недійсною не визнавалася та не скасовувалася.

Окрім цього, нормами ст. 49 Закону № 1058-IV, Закону № 1706-VII або іншого закону не передбачено припинення виплати пенсії особі через скасування довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.

Встановлені у справі обставини дають підстави для висновку про те, що у відповідача не було законних підстав для припинення виплати пенсії позивачу, тобто його дії щодо припинення виплати пенсії та бездіяльність у невиплати позивачу пенсії є протиправними.

Також, суд звертає увагу, що згідно із висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07.10.2009 в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

З метою утвердження єдності системи судів загальної юрисдикції, яка забезпечується, в тому числі, єдністю судової практики (ч. 4 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), суд вважає за необхідне вказати, що аналогічний підхід до вирішення подібних спірних правовідносин у випадках прийняття рішень про невиплату соціальних виплат тимчасово переміщеним особам та скасування на цій підставі дій їх довідок було застосовано в постановах Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2017 року по справі № 428/6617/17, від 14 вересня 2017 року по справі № 229/2480/17 тощо.

Також, згідно ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід'ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти його права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст. 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

За приписами ст. 8 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Суд зазначає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних. З огляду на викладене, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян на пенсійне забезпечення, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Такий висновок суду кореспондується із положеннями ч. 3 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де вказано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, а також із положеннями ч. 2 ст. 5 цього ж Закону, де вказано, що виключно цим Законом визначаються коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

З огляду на таке, та враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, зазначені вище рішення, суд приходить до висновку, що припинення відповідачем з квітня 2017 року виплати позивачу раніше призначеної їй пенсії є безпідставним, а тому дії у її припинення та бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті позивачу пенсії є протиправними та підлягають захисту шляхом відновлення виплати позивачу пенсії та стягнення пенсійних виплат на її користь за період з квітня 2017 року по день поновлення їй виплати пенсії.

Крім того, зазначене порушене право, із урахуванням ч. 2 ст. 11 КАС України та факту винесення відповідачем розпорядження про призупинення виплати пенсії позивачу, підлягає судовому захисту шляхом його скасування.

Судові витрати по справі підлягають розподілу відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 8, 11, 17, 86, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, третя особа Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради, про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії та бездіяльність Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з квітня 2017 року.

Скасувати розпорядження Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 07 вересня 2017 року про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_2.

Зобов'язати Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова поновити з 01 квітня 2017 року виплату пенсії та виплатити виниклу заборгованість ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_2

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкована користь ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_2 витрати на оплату судового збору в розмірі 640 гривень.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Київський районний суд м. Харкова в десятиденний строк з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Д.В. Нев'ядомський