Рішення № 69931701, 01.11.2017, Лисичанський міський суд Луганської області

Справа № 415/5497/17

Провадження № 2/415/1917/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.17 року м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Коваленко Н.В.,

за участю: секретаря судового засідання Данько Л.С.,

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лисичанську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

До Лисичанського міського суду Луганської області звернувся позивач, ОСОБА_1, із позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що вона є власником будинку № 18 по вулиці Брянцівська у м. Лисичанську Луганської області. Відповідач фактично не мешкає за місцем реєстрації з 2014 року по теперішній час. Добровільно знятись з реєстрації не бажає. В наслідок реєстрації відповідача у належному їй будинку позивач змушена сплачувати за відповідача комунальні послуги та не має можливості отримати субсидію. У звязку з викладеним, позивач просила визнати ОСОБА_2, таким що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: м. Лисичанськ, вул. Брянцівська, буд. 18.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач у судове засідання не зявився, про причину неявки суд не повідомив, про день, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи та заяви про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило.

Ухвала про відкриття провадження та призначення справи до розгляду разом із копією позовної заяви та доданими до неї документами, судова повістка були надіслані відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення, на адресу місця реєстрації, однак, ним не були отримані з незалежних від суду причин, про що свідчать конверти з позначкою "через незапит", які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч.5 ст. 74 ЦПК Українисудова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою,зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається, зокрема, фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Розглянувши відомості про належне повідомлення відповідача про час, дату та місце розгляду справи, суд вважає за можливе розгляд справи провести за його відсутності.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Зі згоди позивача, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Допитана в якості свідка в судовому засіданні ОСОБА_3 пояснила, що вона є сусідкою сторін у справі , її будинок знаходиться навпроти будинку позивача. Ії відомо, що ОСОБА_2 є чоловіком позивачки та не проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1 з літку 2014 року. У вказаному будинку мешкає позивачка з двома дітьми. Де наразі перебуває відповідач свідку не відомо.

Вислухавши пояснення учасників процесу, які прибули у судове засідання, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд встановив наступне.

Згідно копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №8898412 від 09.11.2005 року, житловий будинок за адресою: м. Лисичанськ, вул. Брянцівська, 18 належить на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1.

Як вбачається з довідки від 16.08.2017 року, наданої головою вуличного комітету, засвідченою відділом адміністративних послуг Лисичанської міської ради за адресою: м. Лисичанськ, вул. Брянцівська, 18, ОСОБА_2 не мешкає з 2014 року.

Проте відповідач є зареєстрований за вказаною адресою згідно довідки про склад сімї від 16.08.2017 року №8854 та довідки з адресного бюро від 28.09.2017 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановлюючи наявність порушеного права позивача з боку відповідача, суд зазначає наступне.

За змістом ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Конституцією України(ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, від 4.11.1950 року, підписаної від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

В силу ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналіз вищенаведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пунктах 33, 34, 36 постанови «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року №5, застосовуючи положеннястатті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень статей391,396 ЦКпозов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Вимогами статті 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Крім того, в постанові від 16 січня 2012 року у справі №6-57цс 11 Верховний суд України виклав правову позицію, якою чітко встановлено, який порядок повинен бути застосований до правовідносин щодо вирішення питання про зняття з реєстраційного обліку особи, яка не являється членом сім'ї власника або ж наймача. У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання пред'явивши разом з тим одну з таких вимог: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою. Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Оскільки зазначена правова позиція стосується спору, який виник з аналогічних обставин, які встановленні по цій справі, на цей спір також поширюються вказані норми матеріального права, то відповідно до ст. 360-7 ЦПК України висновок щодо їх застосування, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися судом по цій справі. Підстав для відступлення від правової позиції, викладеної у наведеному висновку Верховного Суду України, не встановлено.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та положень ст. ст. 3, 11, 15, 59, 60 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Розгляд цивільних справ здійснюється не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін самостійно, на власний розсуд розпоряджається своїми правами й зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Основні права та свободи людини, серед яких право на недоторканність житла, закріплені та гарантуються не лише в національному законодавстві держав, а й на міжнародному рівні. Однією з основних міжнародних гарантій цих прав є Конвенція про захист прав та основоположних свобод людини, у ст.8 якої передбачається просторовий аспект права на приватне життя право на повагу до житла. У ч.1 цієї статті зазначається, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 р. у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, п. 82).

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги той факт, що відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, вимоги позивача знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду справи, також беручи до уваги відсутність відповідача в спірному будинку понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вбачає достатньо підстав для задоволення позову.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що наявність судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням, у відповідності дост. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»від 11 грудня 2003 року, є підставою для подальшого зняття особи з реєстраційного обліку місця проживання за вказаною адресою.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою суду від 15.09.2017 року було відстрочено сплату судового збору для позивача до ухвалення судового рішення у справі. Оскільки позов задоволено, то у відповідності до вимогЗакону України «Про судовий збір»та ч. 3ст. 88 ЦПК Українипідлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 640,00 грн.

Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 174, 208, 209, 212-215, 294, 296 ЦПК України, ст.ст.319,321,321,391,405 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: Україна, Луганська обл., м. Лисичанськ, вул. Брянцівська, 18.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1 судовий збір на користь держави у сумі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп. за такими реквізитами: отримувач коштів ГУК у м. Києві / м. Київ/ 22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Головне управління держаної казначейської служби України у м. Києві; код банку отримувача 820019; рахунок отримувача: 31215256700001, кодкласифікації доходів бюджету: 22030106 ( стягувачем є Державна судова адміністрація України).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлений 01 листопада 2017 року.

Суддя Н.В. Коваленко