Ухвала суду № 69931055, 25.10.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/847/17

Провадження № 22-ц/779/1547/2017

Категорія 30

Головуючий у 1 інстанції Мигович О.М.

Суддя-доповідач Матківський

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів Девляшевського В.А., Фединяка В.Д.

секретаря Петріва Д.Б.

з участю: представника апелянта ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Відділу капітального будівництва Калуської міської ради до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди завданої внаслідок злочину з апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Калуського міськрайонного суду від 18 серпня 2017 року, -

в с т а н о в и л а :

У березні 2017 року представник Відділу капітального будівництва Калуської міської ради звернувся в суд з даним позовом та просив ухвалити рішення про стягнення з відповідача 134262,03 гривень майнової шкоди, з урахуванням індексу інфляції.

Заявлені вимоги представник позивача пообґрунтував тим, що 30.06.2004 року між ним та підприємцем ОСОБА_3 було укладено договір зберігання, згідно якого відділ передав підприємцю на зберігання гранітну бруківку для благоустрою площі Героїв в м. Калуші. Згідно акту інвентаризації від 23.10.2007 року у підприємця ОСОБА_3 на зберіганні залишилася бруківка гранітна колота: (5*6) – 27,3 кв.м., (7*8) – 172 кв.м., (9*10) – 117 кв.м., всього вартістю 36013,83 гривень.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської від 03.11.2009 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 12.01.2010 року підприємця ОСОБА_3 зобов»язано повернути позивачу бруківку і дане рішення залишилося не виконане.

За розтрату вищевказаного майна відносно ОСОБА_3 було порушено кримінальне провадження за ч.1 ст. 191 КК України.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду від 16.09.2014 року, ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності за закінченням стрків давності, а провадження щодо нього закрито.

Представник позивача вважає, що відповідач зобов»язаний відшкодувати реальні збитки розмір яких становить 134262,03 гривень.

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 18 серпня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Відділу капітального будівництва Калуської міської ради 36013,83 гривень матеріальної шкоди, завданої злочином та 2400 гривень судового збору на користь ДСАУ.

На дане рішення ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

Апелянт у скарзі зазначає, що рішення є неповним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм процесуального і матеріального права.

Суд не дав належної оцінки тому, що позивачем пропущено строк позовної давності і це є підставою для відмови у задоволенні позову, коли є його заява про застосування такого строку.

Предметом даного позову є матеріально-правова вимога про стягнення вартості бруківки, що була на зберіганні, згідно договору від 30.060.2004 року. У 2007 році дана бруківка була використана на господарські потреби у зв’язку із здійсненням робіт по виготовленню пам’ятника ОСОБА_4 в м. Калуші. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської від 03.11.2009 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 12.01.2010 року задоволено позов Відділу капітального будівництва Калуської міської ради про повернення бруківки. 28.04.2010 року державним виконавцем винесено розпорядження про зобов’язання його повернути бруківку стягувачу. Згідно акту державного виконавця від 12.11.2010 року він зобов’язався передати стягувачу 100 кв.м. бруківки, однак ця бруківка не відповідала розмірам і стягувач відмовився від її приймання.

Крім цього, факт розтрати бруківки саме у 2007 році підтверджується і ухвалою Калуського міськрайонного суду від 16.09.2014 року, згідно якої його звільнено від кримінальної відповідальності за закінченням строків давності.

Вважає, що позивачу ще з 2007 року було відомо про те. що передана йому на зберігання бруківка відсутня, а ухвала суду про закриття кримінальної справи не усуває юридичного значення доведених до відома позивача актів, листів та інших фактів, що підтверджують початок перебігу позовної давності.

Вислухавши доповідача, представника апелянта, який вимоги скарги підтримав, представника позивача, який вимоги скарги заперечив, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що у зв»язку з розтратою бруківки яку передано на зберігання відповідач спричинив матеріальну шкоду, яка й підлягає поверненню. Суд вважав також, що у зв»язку із перериванням строк позовної давності для позивача не сплив.

Відповідно до ст. 57 ЦПК доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За статтею 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 30.06.2004 року між позивачем та підприємцем ОСОБА_3 укладено договір зберігання, згідно якого останній бере на себе зобов’язання у безкоштовному забезпеченні зберігання гранітної колотої бруківки, а також несе відповідальність за схов товару (а.с. 3). Згідно акту інвентаризації від 23.10.2007 року підтверджується наявність грантної бруківки на зберіганні підприємця ОСОБА_3 на суму 36013,83 гривень (а.с.4).

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської від 03.11.2009 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 12.01.2010 року зобов’язано підприємця ОСОБА_3 повернути бруківку позивачу. Однак ОСОБА_3 рішення суду не виконав, про що свідчить акти державного виконавця (а.с.21, 26) та довідка (а.с.22).

Ухвалою Калуського міськрайонного суду від 16.09.2014 року (а.с.7), ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності за закінченням стрків давності, а провадження щодо нього закрито. Згідно даної ухвали, судом встановлено, що ОСОБА_5 вчинив розтрату чужого майна, яке було йому ввірене на загальну суму 36013,83 гривень.

Згідно вимог ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідач та його представник розміру завданої позивачу матеріальної шкоди внаслідок розтрати ввіреного майна не заперечували, однак просили суд відмовити у задоволенні вимог у зв»язку з пропуском позивачем строку позовної давності. Перебіг якого вважає необхідно обчислювати з 2007 року, коли позивач дізнався про розтрату бруківки.

Відповідно до статей 526, 629 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами першою, п’ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253–255 цього Кодексу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Колегія суддів вважає, що представник відповідача необґрунтовано вважає, що перебіг строку позовної давності необхідно обчислювати з 2007 року, коли на його думку позивач дізнався про розтрату бруківки.

Відповідно до п.4.2 договору зберігання, припинення його дії настає з моменту монтажу бруківки на об»єкті. Актом комісій від 23. 10. 2007 року а.с. 4 проведено інвентаризацію наявної бруківки, а не про її відсутність і розтрату як вважає представник відповідача та визначено її вартість 36013,83 гривень. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської від 03.11.2009 року зазначено, що відповідач по 2009 рік нарахував 39211,40 гривень витрат пов»язаних із зберіганням бруківки та актом від 18. 11. 2009 року а.с. 61 встановлено наявність частини переданої на зберігання бруківки. Крім копій документів про виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської від 03.11.2009 року представник відповідача у заяві про застосування строків позовної давності та апеляційній скарзі підтвердив процес виконання зазначеного рішення протягом декількох років і відповідач на виконання зобов»язання по поверненню бруківки пропонував її передачу, однак позивач відмовився через невідповідність її розмірів.

У засіданні апеляційного суду представники сторін підтвердили, що ОСОБА_3 вже давно не є підприємцем та що відповідно до постанови державного виконавця від 01.08.2014 року примусове виконання виконавчого провадження про повернення бруківки згідно рішення господарського суду закінчено. Зазначається також, що винесено подання правоохоронним органам для притягнення боржника до кримінальної відповідальності.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що зверненням позивача у 2009 році до господарського суду про зобов»язання повернути бруківку перервано строк позовної давності. До часу закінчення виконавчого провадження 01.08.2014 року на підставі постанови головного державного виконавця проходила реалізація судового рішення про повернення бруківки у тому числі і шляхом притягнення боржника до кримінальної відповідальності, кримінальна справо відносно якого закрита ухвалою Калуського міськрайонного суду 16.09.2014 року.

Враховуючи, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права колегія суддів вважає, що перебіг строку позовної давності для позивача у правовідносинах які склались між сторонами розпочався з часу закінчення виконавчого провадження про зобов»язання відповідача повернути бруківку за договором зберігання. Тому звернувшись до суду у березні 2017 року про стягнення вартості неповернутого майна позивачем не пропущено строк позовної давності.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 218, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 18 серпня 2017 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Р.Й. Матківський

Судді: В.А. Девляшевський

ОСОБА_6