Ухвала суду № 69922765, 25.10.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

25 жовтня 2017 рокусправа № 808/565/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Мельника В.В.

суддів: Чепурнова Д.В. Сафронової С.В.

за участю секретаря судового засідання:Царьової Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20 березня 2017 року у справі № 808/565/17 за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Запорізької області; Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, стягнення одноразової вихідної допомоги та зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту Позивач) звернулася до суду з позовом до Апеляційного суду Запорізької області (далі по тексту Відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі по тексту Відповідач-2), в якому просила:

- визнати протиправною відмову Відповідача-1 у виплаті позивачу одноразової вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку, передбаченої статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 07.07.2010;

- стягнути з Відповідача-1 на користь позивача 255200 грн. 00 коп. одноразової вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку;

- зобов'язати Відповідача-2 виділити Апеляційному суду Запорізької області кошти, належні до виплати позивачу одноразової вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 06 березня 2017 року відкрито провадження по справі № 808/565/17.

В обґрунтування адміністративного позову зазначено, що як право на відставку, так і виплату у звязку з цим одноразової вихідної допомоги Позивач набула ще 23.01.2013 року, тобто до прийняття Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», а тому у відповідності до приписів ст. 8 Конституції України, рішень Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», від 13.12.2001 року у справі «Церква Бессарабської митрополії та інші проти Молдови» має право на отримання при виході у відставку на виплату одноразової вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. При цьому посилання на приписи Закону України № 1166-VІІ від 27.03.2014 року є безпідставними, оскільки норми вказаного Закону розповсюджуються лише на тих осіб, які призначені на посаду судді після набрання ним чинності.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 20 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі (суддя Прасов О.О.).

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що на час звільнення ОСОБА_1 у відставку положення ч. 1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону № 2453-VI від 07.07.2010 вже не були чинними, а відтак законних підстав ("законних сподівань" на отримання активу) до виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою не було, при цьому фактично вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків. Крім того, оскільки головою Апеляційного суду Запорізької області у наказі № 76-к від 15.09.2016 року під час виконання дискреційних повноважень не зазначено про виплату Позивачу одноразової вихідної допомоги та відповідний наказ оскаржено не було, то позовна вимога до Відповідача-2 не є обґрунтованою.

Позивач ОСОБА_1, не погодившись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20 березня 2017 року у справі № 808/565/17 та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що правовідносини між Позивачем та Відповідачами виникли до прийняття Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», тому право на виплату вихідної допомоги у звязку з відставкою, яка є складовою правового інституту відставки судді, ОСОБА_1 отримала ще 22.01.2013 року на підставі ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VІ із врахуванням приписів ст. 58 Конституції України та рішень Конституційного Суду України від 13.05.1991 року № 1-зп, від 09.02.1999 року № 1-рп/99, від 19.04.2000 року № 6-рп. Наголошено на тому, що у відповідності до позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 10.02.2015 року у справі № 21-630а14, правовідносини щодо пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Відповідачі заперечень на апеляційну скаргу до суду не надавали.

Особи, які беруть участь в справі в судове засідання не з'явилися, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином, тому у відповідності до ч. 6 ст. 12, ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи, з 23.01.1993 по 29.03.2002 позивач працювала суддею Заводського районного суду м. Запоріжжя, а з 01.04.2002 по 15.09.2016 - суддею Апеляційного суду Запорізької області (а.с.17-19).

08.09.2016 Верховною Радою України ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду Запорізької області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

15.09.2016 наказом голови Апеляційного суду Запорізької області №76-к позивача відраховано із штату Апеляційного суду Запорізької області (а.с.10).

У наказі, зокрема, зазначено: "… 1. Виключити 15 вересня 2016 року суддю судової палати з розгляду кримінальних справ ОСОБА_1 із складу суддів Апеляційного суду Запорізької області у зв'язку з поданням заяви у відставку. 2.Відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності апарату Апеляційного суду Запорізької області виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 18 календарних днів невикористаної частини щорічної основної відпустки за період роботи з 10.04.2016 року по 15.09.2016 року. Підстава: заява ОСОБА_1, трудова книжка, розрахунок стажу роботи, погодження в установленому порядку …".

При цьому, у наказі №76-к від 15.09.2016 Головою Апеляційного суду Запорізької області не зазначено про виплату ОСОБА_1 одноразової вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

11 січня 2017 року ОСОБА_1 подала заяву до Відповідача-2 про виплату їй вихідної допомоги у звязку з виходом у відставку

Відповідно до листа ДСА України вих.№ І72-17-75/17 від 26.01.2017 зазначено, що оскільки постанова Верховної Ради України про відставку прийнята після набрання чинності вказаними змінами до Закону України від 07.07.2010 № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів", правові підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги відсутні. При цьому поінформовано, що суддям, які звільняються з посади судді у відставку відповідно до положень Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" виплачується вихідна допомога на підставі статті 143 цього Закону (а.с.7).

Згідно відповіді виконуючого обов'язки Голови Апеляційного суду Запорізької області № 08-02/17вих від 03.02.2017, позивача поінформовано, що на день її звільнення був чинним Закон України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" № 192-VІІ від 12.02.2015, який не передбачав виплату вихідної допомоги судді, який звільняється у відставку. У зв'язку з такими змінами у законодавстві, до бюджету та кошторису суду не закладалися видатки для виплати вихідної допомоги суддям, які звільняються у відставку. З урахуванням зазначеного, правові підстави для виплати Вам вихідної допомоги при звільненні у відставку були відсутні. Разом з тим, повідомлено, що суддям, які звільняються у зв'язку з відставкою відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VІІІ, який набрав чинності 30.09.2016, виплачується вихідна допомога на підставі статті 143 цього Закону (а.с.8).

Визнання протиправними дій Відповідача-1 у виплаті позивачу одноразової вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку, передбаченої статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 07.07.2010, стягнення відповідних сум з останнього та зобовязання Відповідача-2 виділити Апеляційному суду Запорізької області кошти, належні до виплати позивачу одноразової вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку і було предметом судового розгляду.

Надаючи правову оцінку діям субєкта владних повноважень, колегія суддів виходить з наступного.

Так, згідно з частиною 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 120 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 № 2453-VІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2453-VІ), суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Згідно частини 3 статті 122 цього ж Закону, повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

Нормою частини 1 статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI в редакції Закону від 14 березня 2014 року № 887-VII було визначено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Разом з тим, Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ (а саме пп. 1 п. 28 цього Закону), який набрав чинності з 01 квітня 2014 року, виключено вказану статтю 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Законом України від 12.02.2015 № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" було викладено в новій редакції Закон № 2453-VI, при цьому виплату вихідної допомоги судді при виході у відставку не передбачено.

Рішення щодо неконституційності Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" в частині виключення статті 136 із Закону України "Про судоустрій та статус суддів", Конституційним Судом України не приймалося, а отже з 01 квітня 2014 року судді, які виходять у відставку, не мають права на отримання вихідної допомоги.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", положеннями частини 1 статті 143 якого передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

В той же час, положення частини 1 статті 143 Закону № 1402-VIII щодо виплати вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою набрали чинності після виходу позивача у відставку.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) № 1-рп/99 від 09 лютого 1999 року визначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Також, відповідно до пункту 3.2 рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2013 від 19 листопада 2013 року Конституційний Суд України вважає, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

Європейський Суд з прав людини у пункті 31 Рішення від 26.06.2014 р. у справі «Суханов та Ільченко проти України» зауважив, що: «стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою».

За приписами статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України, окрім іншого, належить прийняття законів.

Отже, Верховна Рада України повноважна встановлювати, змінювати чи припиняти виплату соціальних гарантій та допомоги шляхом прийняття відповідних законів.

Крім того, Європейський суд з прав людини в рішенні від 09.10.1979 р. у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004 р. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Крім того, слід враховувати правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 р., в якому суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Відтак, виключення законодавцем статті, що передбачала вихідну допомогу судді у зв'язку з виходом у відставку не може бути розцінено як звуження конституційних гарантій незалежності судді, порушення принципу передбачуваності Закону, та відповідно не створює обов'язку держави для виплати вихідної допомоги судді без правових на те підстав.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки право на відставку позивачем реалізовано під час дії Закону № 2453-VI, в редакції станом на дату прийняття постанови Верховної Ради України, якою позивача звільнено у відставку (08 вересня 2016 року), положеннями якого не передбачена виплата вихідної допомоги, то відсутні правові підстави для її стягнення.

Також є правильним висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині зобов'язання ДСА виділити апеляційному суду Запорізької області кошти для виплати позивачу вихідної допомоги.

Судом першої інстанції правильно зазначено, що Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів.

Відповідно до ч. 3 ст. 145 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

Статтею 146 цього Закону визначено, що суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Тобто, виплата вихідної допомоги у випадках, передбачених законом, повинна здійснюватися на підставі наказу голови суду як розпорядника бюджетних коштів, а не Державною судовою адміністрацією України.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції під час розгляду даної справи обєктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20 березня 2017 року у справі № 808/565/17 необхідно залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги Позивача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20 березня 2017 року у справі № 808/565/17 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, а в разі складання рішення в повному обсязі відповідно до ст. 160 зазначеного кодексу з дня складання рішення в повному обсязі.

Повний текст виготовлено 30 жовтня 2017 року.

Головуючий:В.В. Мельник

Суддя:Д.В. Чепурнов

Суддя:С.В. Сафронова