Ухвала суду № 69922763, 26.10.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2017 р.Справа № 816/715/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Городової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.07.2017р. по справі № 816/715/17 за позовом ОСОБА_1 до Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИЛА:

13 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до заступника начальника - начальника Новосанжарського відділення Полтавської об'єднаної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області Дубини Валерія Григоровича про визнання протиправною та скасування вимоги №Ф-0011861301 від 27.10.2016.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.07.2017р. було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.07.2017р. та винести нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач надав заперечення на апеляційну скаргу, виклав свій погляд на обставини справи, зазначивши, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, в зв'язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.07.2017р. без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не визнана судом обов'язковою, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований в якості фізичної особи - підприємця 06.11.2008 року та 12.05.2015 року державним реєстратором внесено запис про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 за власним рішенням.

21.03.2016 начальником Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області був прийнятий наказ №114 про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки дотримання ОСОБА_1 вимог податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, терміном 5 робочих днів з 28.04.2016 за період з 01.01.2011 по 01.04.2016 /ас. 77/.

В період з 28.04.2016 по 06.05.2016 Полтавською ОДПІ, у зв'язку із зверненням позивача до державного реєстратора із заявою про припинення підприємницької діяльності, відповідно до наказу від 21.03.2016 №114, було проведено позапланову невиїзну перевірку діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 01.04.2016, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 01.04.2016, за результатами якої складений акт від 06.05.2016 № 94/16-24-13.1-20859146336.

За змістом акту від 06.05.2016 № 94/16-24-13.1-20859146336, перевіркою встановлено про неподання ОСОБА_1 звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2011-2014 роки.

З огляду на вищевказані висновки, відповідач дійшов висновку про порушення ОСОБА_1 п. 4 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що полягає у неподанні звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2011 рік, 2012 рік, 2013 рік, 2014 рік. У зв'язку з неподанням ФОП ОСОБА_1 звітів про нарахування єдиного внеску за 2011, 2012, 2013, 2014 роки в ході перевірки визначено суму недоплати єдиного внеску ФОП ОСОБА_1 на суму 20568,43 грн., в т.ч. за 2011 рік на 410,28 7 грн., за 2012 рік на 4572,42 грн., за 2013 рік на 4800,75 грн., за 2014 рік на 5071,75 грн., за 2015 рік (з 01.01.2015 по 12.05.2015) на 2113,23 грн.

На підставі висновків акту перевірки від 06.05.2016 № 94/16-24-13.1-20859146336 відповідачем винесено:

рішення від 23.06.2016 №0007231301, яким до позивача застосовано штрафну санкцію в розмірі 170 грн.,

рішення від 23.06.2016 №0007221301, яким до позивача застосовано штрафну санкцію в розмірі 3862,84 грн.,

податкову вимогу про сплату боргу від 23.6.2016 №Ф-0007211301 на суму 20568,43 грн.

Із даними рішеннями позивач не погодився та оскаржив їх в адміністративному порядку до ГУ ДФС у Полтавській області.

Рішенням ГУ ДФС у Полтавській області про результати розгляду скарги від 07.09.2016 №915/я/16-31-10-05-11 скаргу позивача задоволено частково, скасовано вимогу про сплату боргу від 23.6.2016 №Ф-0007211301 та рішення від 23.06.2016 №0007231301, №0007221301, зобов'язано сформувати та направити ОСОБА_1 нову вимогу та нові рішення про застосування штрафних санкцій згідно вимог чинного законодавства.

Згідно вищевказаного рішення ДПС у Полтавській області про результати розгляду скарги та висновків акту позапланової перевірки від 08.04.2013 №3069/22.2-12/32860683, Полтавською ОДПІ 27.10.2016 винесено вимогу про сплату боргу №Ф-0011861301 на суму 20568,43 грн. та рішення від 27.10.2016 №0011881301, №0011871301.

Із даними рішеннями позивач не погодився та оскаржив їх в адміністративному порядку до ГУ ДФС у Полтавській області.

Рішенням ГУ ДФС у Полтавській області про результати розгляду скарги від 10.01.2017 №12/я/16-31-10-06-11 скаргу позивача задоволено частково, скасовано рішення від 27.10.2016 №0011881301 в частині застосування штрафу в сумі 507,18 грн, в іншій частині скаргу позивача залишено без задоволення, а вимогу №Ф-0011861301 від 27.10.2017 та рішення від 27.10.2016 №0011871301 - без змін.

Рішеннями ДФС України про результати розгляду скарги №3808/я/99-99-11-02-02-25 від 22.03.2017 скаргу позивача на вказані рішення залишено без задоволення, а вимогу №Ф-0011861301 від 27.10.2017 та рішення від 27.10.2016 №0011881301, рішення ГУ ДФС у Полтавській області про результати розгляду скарги від 10.01.2017 №12/я/16-31-10-06-11 - без змін.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 27.10.2016№Ф-0011861301, якою визначено недоїмку в розмірі 20568,43 грн. прийнято на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що передбачені законодавством України та з урахуванням всіх обставин, необхідних для прийняття рішення.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є платником єдиного соціального внеску з 06.11.2008 року в Диканському районному управлінні юстиції за реєстраційним номером №25630000000001773 та категорією страхувальника « 244» - фізичні особи-підприємці, державна реєстрація яких припинена за заявницьким принципом та які перебувають на обліку як платники єдиного внеску.

На обліку в Диканському відділенні Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській (далі - Диканське відділення) перебуває з 06.11.2008 року, як платник податків за основним місцем обліку.

Відповідно до Закону України „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", який набрав чинності з 01.01.2011 року (в редакції, що діяв на момент проведення перевірки, далі - Закон № 2464) визначаються правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Частиною першою ст. 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п. З ч. 1 ст. 7 єдиний внесок нараховується, для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.

Згідно ч. 11 ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7% визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно п. З ст. 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону № 2464 фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Тобто, зазначеною нормою визначено дві умови звільнення платника від сплати єдиного внеску: наявність у особи статусу пенсіонера за віком або інваліда та факт отримання, відповідно до закону, пенсії або соціальної допомоги.

Критерієм звільнення від сплати єдиного внеску разом із фактом отримання пенсії, у тому числі пенсії за віком на пільгових умовах, є наявність у особи, яка обрала спрощену систему оподаткування, статусу пенсіонера за віком, що встановлюється до відповідності всім умовам, визначеним законом, зокрема, досягнення певного віку, після якого вона має право на призначення відповідної пенсії.

Згідно ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058 (далі - Закон № 1058) пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Законом № 1058 передбачені такі види пенсійних виплат, як пенсія за віком, пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства) та пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком визначенні ст. 26 Закону № 1058, згідно якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Згідно з абз. 7 ч. 2 ст. 5 Закону № 1058 виключно цим Законом визначаються умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат. Від сплати єдиного внеску звільняються особи, що мають статус пенсіонера за віком відповідно до положень Закону № 1058.

На відміну від пенсій за віком, правила призначення пенсій за вислугу років регламентується Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-XII від 9 квітня 1992 року (далі - Закон №2262)

Статтею 8 Закону № 2262 передбачено, що виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

За змістом ст. 7 Закону № 2262 встановлено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.

Отже, зазначеним Законом фактично визнається той факт, що пенсії передбачені Законом № 1058 та Законом № 2262 є різними державними пенсіями. Різниця при цьому обумовлюється юридичними та фактичними підставами призначення цих видів пенсій та джерелами фінансування.

Враховуючи вищенаведене, положення ч. 4 ст. 4 Закону № 2464 не розповсюджується на осіб, які отримують пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону № 2262.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме довідки №244/04-05 від 27.01.2016 року наданої Управлінням Пенсійного фонду України в Диканському районі, ОСОБА_1 є пенсіонером Міністерства внутрішніх справ та не отримує пенсію за інвалідністю, а тому не підпадає під коло осіб якими відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону № 2464 єдиний соціальний внесок не повинен сплачуватися.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених Законом № 2464, є недоїмкою.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464 є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Згідно з ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Згідно п. З ч. 11 ст. 25 Закону № 2464 за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску до 01 січня 2015 року штраф у розмірі 5 відсотків, а після 01 січня 2015 року - 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більше як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Строки, порядок та інші умови подання обов'язкової звітності до органів доходів і зборів визначаються у відповідності до "Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", затвердженого наказом Міндоходів України від 09.09.2013 № 454, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.09.2013 за №1628/24160 (далі - Порядок)

Пунктом 3.2. розділу III Порядку передбачено, що фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, наступного за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік. Звіт подається за формою згідно з додатком 5 до цього Порядку.

Відповідно до п. 7 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464 та п.п. 6. п. 2. розділу VII Інструкції за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом, органом доходів і зборів здійснюється накладення штрафу в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання, несвоєчасне подання або подання не за встановленою формою.

Колегія судів зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 взятий на податковий облік 06.11.2008 року на підставі поданої ним заяви про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, зареєстрованої 06.11.2008 року за №300/Я, та є платником єдиного податку з 06.11.2008 року.

Як платник єдиного соціального внеску позивач був взятий на облік в Управлінні пенсійного фонду України в Диканському районі. Згідно реєстраційних облікових даних ІС «Податковий блок» дата взяття на облік, як платника єдиного соціального внеску - 06.11.2008 року, реєстраційний номер НОМЕР_1, клас професійного ризику -1.

Тобто, заява про взяття на облік, як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування подавалась позивачем до територіального відділення Управління пенсійного фонду України, а не до Диканського відділення Полтавської ОДПІ.

На запит Диканського відділення Полтавської ОДПІ від 07.07.2017 року Решетилівського об'єднане управління пенсійного фонду України Полтавської області повідомило, що ОСОБА_1 був взятий на облік як платник управлінням Пенсійного фонду України в Диканському районі 06.11.2008 року відповідно до поданої ним заяви з проханням про взяття на облік як платника. Крім того, повідомило, що за період з 06.11.2008 року по 30.09.2013 року ним було сплачено єдиного соціального внеску за період січень-липень 2011 року в сумі 2312,07 грн. (а.с. 121).

Тобто, позивач сплачував збір до моменту внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» Законом України «Про внесення змін до ПКУ та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм ПКУ» від 07.07.2011 року №3609-VI, а саме доповнення статті 4 частиною 4 якою передбачено звільнення фізичних осіб-підприємців від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу (дана норма набрала чинності 06.08.2011 року).

Щодо правомірності проведення перевірки позивача, колегія судів зазначає.

Згідно п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до п. 75.1.2 ст. 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Так, п. 78.1.7 ст. 78 Податкового кодексу України закріплено, що документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.

Пунктом 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України закріплено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Стаття 79 Податкового кодексу України визначає особливості проведення документальної невиїзної перевірки, п. 79.2 якої передбачено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Матеріали справи свідчать про те, що наказом Полтавської ОДПІ від 21.03.2016 р. №114 було призначено позапланову невиїзну документальну перевірку ФОП ОСОБА_1 з терміном її початку - 28.04.2016 року (а.с. 77).

Працівниками Диканського відділення Полтавської ОДПІ (ОСОБА_3 та ОСОБА_4.) 25.03.2016 р. було здійснено вихід за адресою ФОП ОСОБА_1 (АДРЕСА_1.) за результатами якого було складено довідку №1 про відсутність підприємця за місцезнаходженням (а.с. 127).

На виконання вимог п.79.2 ст. 79 ПКУ - про проведення невиїзної перевірки сформоване повідомлення №1593/16-24-17.2-20 від 05.04.2016р. Зазначене повідомлення та копія наказу Полтавської ОДПІ від 21.03.2016р. №114 - були надіслані платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення (поштове відправлення від 05.04.2016р. № 3600704090020 на адресу: АДРЕСА_2) (а.с.77-81).

Враховуючи термін початку проведення перевірки - 28.04.2016р., дата направлення копії наказу та повідомлення платнику була об'єктивно достатньою для їх вчасного отримання адресатом.

Факт надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення копії наказу та повідомлення на той час був достатньою умовою для здійснення перевірки.

Про результати перевірки було складено акт від 06.05.2016 р. № 94/16-24-13.1- НОМЕР_2, який направлено платнику рекомендованим поштовим відправленням, яке в подальшому повернулося до Полтавської ОДПІ у зв'язку з закінченням терміну зберігання, з дотриманням вимог ст.42 Податкового кодексу України.

Відповідно до діючого порядку - на протязі 10 днів після отримання повідомлення про неможливість вручення акту перевірки було винесено рішення (вимога про сплату заборгованості, яка була надіслана платнику поштою).

Стаття 3 Закону №2464 встановлює основоположні принципи збору та ведення обліку єдиного внеску серед яких: обов'язковість сплати; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальність платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.

Колегія судів зазначає, що матеріали справи свідчать про те, що ФОП ОСОБА_1 був платником єдиного внеску та за 2011, 2012, 2013, 2014 роки не подавав звіти про нарахування єдиного внеску, в зв'язку з чим виникла недоплата єдиного внеску ФОП ОСОБА_1 на суму 20568,43 грн.,

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.07.2017р. по справі № 816/715/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Зеленський В.В. Пянова Я.В.

Повний текст ухвали підписаний 31.10.2017 р.