Ухвала суду № 69921555, 26.10.2017, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

26 жовтня 2017 року № 810/1517/17

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши матеріали позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

позивач звернуся до суду з даним позовом 25.04.2017 р.

Ухвалою від 25.04.2017 р. позов було залишено без руху, ТОВ "Аніка" надано строк до 19.05.2017 р. для усунення його недоліків, шляхом надання оригіналу документа про сплату судового збору.

19.05.2017 р., позивач звернувся з клопотанням про продовження строку в порядку усунення недоліків позовної заяви. Ухвалою суду від 26.07.2017 р., враховуючи невиконання вимог щодо сплати судового збору, позовна заява повернута заявникові разом з усіма наданими документами, а подане клопотання залишено без задоволення.

Рішенням КААС від 10.10.2017 р. ухвала про повернення позовної заяви скасована, а справа направлена для продовження розгляду.

Повторно розглянувши клопотання позивача про продовження процесуального строку, суд зазначає таке:

вирішення питання про наявність матеріальних передумов звернення особи до суду на стадії відкриття провадження у справі, не може свідчити про обмеження у доступі до правосуддя, - такого висновку дійшов ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці. У ст.17 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, зловживання правом визначається як діяльність або дії, спрямовані на скасування прав і свобод, визнаних у Конвенції, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено Конвенцією. Наслідком подання індивідуальної скарги у Європейський Суд з прав людини при зловживанні правом на її подачу, є визнання скарги неприйнятною (ст. 35 Конвенції). Отже, Європейський Суд запровадженням такої практики, по-перше, дисциплінує скаржників; по-друге, застосовує своєрідну санкцію до недобросовісних суб'єктів звернення.

Проблема зловживання процесуальними правами з боку учасників адміністративних спорів на даний час має особливу значимість у зв’язку з тим, що деякі особи, що беруть участь у розгляді справи, з метою безпідставного отримання необхідного їм рішення або з інших підстав, вдаються до затягування процесу або неправомірних дій, використовуючи для цього надані їм процесуальні права всупереч з їх дійсним призначенням. Дане явище виступає чинником, що дестабілізує правосуддя і створює серйозні перешкоди для ефективного вирішення спорів.

Під зловживанням правом, як матеріальним, так і процесуальним, Європейський Суд з прав людини розуміє таке його використання, що спрямоване на боротьбу із закладеним у ньому ж позитивним регулятивним потенціалом, що суперечить принципу правової визначеності. Суд вказав, що "існує велика кількість змішування таких категорій як зловживання процесуальним правом і реалізація процесуальних прав". У ряді випадків ЄСПЛ наголосив, що подання суду завідомо безпідставних позовів, оскарження судових рішень при повному усвідомленні їх правильності, порушення перед судом безцільних клопотань лише для затягування процесу, є зловживанням правом.

Вітчизняний процесуальний закон не розкриває змісту цього поняття, на відміну від інших країн, де під зловживанням розуміють здійснення цивільних прав виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі, дії в обхід закону, а також будь-яке інше завідомо несумлінне здійснення прав.

Небезпека зловживання процесуальними правами полягає в тому, що формально начебто дії особи не виходять за межі правового поля, а насправді ними заподіюється шкода інтересам правосуддя та інших учасників процесу. Такі дії (бездіяльність) важко довести, і особа, що зловживає правом, може для прикриття своїх протиправних намірів використовувати широкий спектр заходів, які їй надаються законом. Тому національний суд, на відміну від Європейського, є майже безпорадним за відсутності правової можливості протистояти цим проявам.

Дана справа класичний приклад гібридного використання позивачем своїх прав. Це виявляється у поєднанні диспозитивного права на допустимість для позивача будь-яких процесуальних прийомів з протиправним наміром дестабілізації судочинства, чим досягається в решті решт, необхідний для ТОВ "Аніки" результат.

Проте, суд наголошує, що принцип диспозитивості, у першу чергу, спрямований на забезпечення реалізації законних і обґрунтованих інтересів осіб, які беруть участь у справі та зауважує про відсутність підстав для ототожнення значення права на доступ до правосуддя з нічим не обмеженою свободою реалізації процесуальних прав. Право на доступ до правосуддя не є абсолютним та не може служити виправданням безпідставного здійснення прав, не пов’язаних з метою їх реального захисту.

Свобода розпорядження національними засобами захисту обмежена вимогами закону та інтересами інших учасників, тому, суд вважає, що встановивши факт зловживання процесуальними правами, повинен вживати відповідних заходів для припинення такої діяльності. При цьому, декларативного закріплення неприпустимості зловживання явно недостатньо, необхідна ще й дієва реалізація механізму захисту від зловживань.

ЕСПЛ у своєму рішенні у справі "Мушта проти України" (заява N 8863/06) нагадав, що " за виключенням екстраординарних випадків, заява може бути відхилена у зв'язку із зловживанням, якщо її свідомо обґрунтовано неправдивими фактами" ( рішення у справі "Варбанов проти Болгарії" (Varbanov v. Bulgaria), N 31365/96, пункт 36, ECHR 2000-X) та підкреслив", що право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та мати розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями".

Судом встановлено, що ТОВ "Аніка" за період 2016-2017 р.р. подало до Київського окружного адміністративного суду 47 позовних заяв, жодна з яких не була оплачена судовим збором. І це не випадковість, а принципова позиція товариства, яка полягає у бажанні змусити суддів будь-якими засобами приймати позови від ТОВ "Аніка" не оплачені збором.

Оскільки прийняті рішення КОАС не відповідали очікуванням позивача, останній вдався до процесуальних прийомів штучного затягування розгляду позовів, навмисно створюючи картину неефективності правосуддя.

Так, кожна ухвала про залишення позову без руху супроводжується безцільними клопотаннями про роз'яснення рішення, продовження процесуального строку, і, на сам кінець, оскарження повернення поданих позовів. Цей механізм впливу на суд відпрацьовано та систематизовано, що прослідковується у справах за позовами ТОВ "Аніка" від 21.03.16 №810/959/16; від 11.08.16 р. справа №810/1325/16; 21.03.17 р. №810/1107/17; 14.02.17 №810/694/17; 19.04.16 №810/1325/16; 29.11.16 №810/3894/16; 30.11.16 №810/3893/16; 05.01.17 №810/70/17; 16.04.17 №810/2055/17; 14.01.16 №810/108/16; 14.01.16 №810/107/16; 23.06.16 №810/2079/16; 02.02.16 №810/357/16; 26.08.16 №810/2707/16; 04.01.17 №810/71/17; 19.04.16 №810/1328/16; 26.01.17 №810/413/17; 22.06.16 №810/2465/16; 17.10.16 №810/2079/16 і т.п.

Звертаючись до суду 25.04.2017 р. із даною позовною заявою без оплати судового збору, ТОВ "Аніка" переслідувало мету не захисту своїх прав, а відпрацювання заздалегідь визначеного плану.

Ураховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про зловживання позивачем своїми процесуальними правами та не знаходить у зв'язку з цим підстав для задоволення клопотання про продовження процесуального строку. Крім того, суд вважає, що при зворотньому стані речей у товариства було достатнього часу з 11.05.2017 р. до 26.10.2017 р. для сплати коштів у якості судового збору у розмірі 1600 грн.

Враховуючи невиконання вимог ухвали суду від 25.04.2017 р., суд вважає за необхідне, на підставі п.1 ч.3 ст.108 КАСУ, подану заяву повернути.

Керуючись статтями 102, 108, 160, 165, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. У задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" про продовження процесуального строку, - відмовити.

2. Позовну заяву повернути позивачеві.

Ухвала суду може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 186, 254 КАСУ.

Суддя Брагіна О.Є.