Постанова № 69921414, 26.10.2017, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

26 жовтня 2017 рокум. Ужгород№ 807/1035/17

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилка С.Є.

з участю секретаря судового засідання Кубічек Н.І.

за участі сторін:

позивача не зявився;

представника відповідача не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщення Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Ужгородської обєднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 26 жовтня 2017 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Постанову у повному обсязі було складено 31 жовтня 2017 року.

18 вересня 2017 року до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Ужгородської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Закарпатській області, якою просить суд: "1. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 235-17 від 12 червня 2015 року, яким ДПІ у м. Ужгороді ГУ ДФС у Закарпатській області визначено ОСОБА_1 суму податкового зобовязання в розмірі 25000,00 грн.; 2. Стягнути з Ужгородської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 надмірно сплачене грошове зобовязання в розмірі 25000,00 грн.".

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. Контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ф" за № 235-17 від 12 червня 2015 року, відповідно до якого позивачеві нараховано транспортний податок з фізичних осіб в сумі 25000 грн.. Позивач з даним рішенням відповідача не погоджується, вважає його прийнятим не в порядку й не у спосіб передбачений чинним законодавством, а тому просить визнати протиправним таке рішення і скасувати його.

Позивач в судове засідання не зявився, проте 24 жовтня 2017 року на адресу Закарпатського окружного адміністративного суду від останньог надійшло клопотання про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги підтримав повністю та просив задовольнити позовну заяву повністю (а.с. 46).

Відповідач у судове засідання не забезпечив явку свого представника, хоча судом вживалися заходи щодо виклику відповідача, що передбачені Главою 3 РозділуКАС України. Однак, 17 жовтня 2017 року на адресу Закарпатського окружного адміністративного суду від останнього надійшло заперечення проти адміністративного позову (а.с.а.с. 40-44). Зокрема у своїх запереченнях відповідач зазначив, що Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи" № 71-VIII від 28 грудня 2014 року внесено низку змін до Податкового кодексу України. З 01 січня 2015 року набрала чинності стаття 267 ПКУ "Транспортний податок" відповідно до якої введено в дію новий місцевий податок. Підпунктом 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України визначено, що платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1. пункту 267.2 цієї статті є обєктами оподаткування. При вирішенні питання про співвідношення норм в правовому регулюванні місцевих податків, які є обовязковими згідно з ПК, норма підпункту 12.3.5 є спеціальною. У звязку з цим транспортний податок, як обовязковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм статті 267 ПК, починаючи з 1 січня 2015 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК. Вказана позиція висвітлена у постанові ВАСУ по справі № 826/18692/15 від 28 вересня 2016 року. Щодо вимоги про стягнення з інспекції на користь позивача надмірно сплаченого грошового зобовязання в розмірі 25000 грн., то дана вимога є передчасною, та такою що не підлягає задоволенню. Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобовязань визначені у статті 43 Податкового кодексу України. Враховуючи вищенаведене Ужгородська ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідно до статті 47 КАС України особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.

Відповідно до статті 41 частини 1 КАС України, у звязку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Зясувавши усі обставини у справі та перевіривши їх належними та допустимими доказами суд вважає за необхідне адміністративний позов задовольнити частково з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач є власником транспортного засобу марки Toyota Land Cruiser 150, легковий універсал В, 2013 року випуску із обємом двигуна 3956 кб. см. (а.с. 18).

12 червня 2015 року відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ф" за № 235-17, відповідно до якого позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб (код платежу 18011000) в сумі 25000 грн., із зазначенням граничного строку для сплати 60 днів з дня вручення (а.с. 17).

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.

Відповідно статті 267 пункту 267.1 підпункту 267.1.1 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є обєктами оподаткування.

Положення статті 267 пункту 267.1 підпункту 267.2.1 Податкового кодексу України визначають, що обєктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають обєм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до статті 267 пункту 267.1 підпункту 267.3.1 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є обєктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно статті 267 пункту 267.4 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є обєктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно статті 267 пункту 267.1 підпункту 267.5.1 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Статтею 267 пунктом 267.6 підпунктом 267.6.1 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з обєкта/обєктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно статті 267 пункту 267.6 підпункту 267.6.2 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо обєктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий обєкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації обєктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України (01 січня 2015 року), власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та обємом більше 3000 куб. см. є платниками транспортного податку.

Разом з тим, надаючи правову оцінку щодо законності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 8 пункту 8.1 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Транспортний податок відсутній у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу України). Поміж тим, відповідно до статті 9 пункту 9.4 Податкового кодексу України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пункт 10.1 підпункт 10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено статтею 7 пунктом 7.1 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01 січня 2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з Податкового кодексу України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до статті 8 пункту 8.3. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обовязковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно статті 4 пункту 4.4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також статтею 26 частиною 1 пунктом 24 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" та статтею 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до статті 10 пункту 10.3 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно статті 12 пункту 12.3 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (стаття 12 пункт 12.3 підпункт 12.3.1 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обовязково визначаються обєкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обовязкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (стаття 12 пункт 12.3 підпункт 12.3.2 Податкового кодексу України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (стаття 12 пункт 12.3 підпункт 12.3.3 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно зі статтею 12 пунктом 12.5 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Відповідно статті 12 пункту 12.3 підпункту 12.3.4 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за вимогами Податкового кодексу України мають обовязково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Рішенням 27 сесії 6-го скликання Ужгородської міської ради від 16 січня 2015 року № 1618 було затверджено Положення про транспортний податок в місті Ужгороді (з інформації, яка наявна в мережі інтернет на офіційному сайті відповідного органу місцевого самоврядування).

Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обовязковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

У той же час, статтею 12 пунктом 12.3 підпунктом 12.3.5 Податкового кодексу України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації субєктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обовязковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Враховуючи значний обєм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обовязків платників податків у спірному випадку.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обовязок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обовязків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п.4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 56 пункту 56.21 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обовязків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у статті 4 пункті 4.1 підпункті 4.1.9 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року

За наведених обставин та особливостей правового регулювання суд дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони помякшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи помякшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

У спірних правовідносинах суд ураховує практику Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобовязань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обовязків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобовязання з транспортного податку на 2015 рік.

Аналогічних висновків дійшов Вищий адміністративний суд України у справі №826/22028/15 (К/800/8077/16) від 30 серпня 2016 року.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), розсудливо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Відповідно статті 71 частин 1 та 2 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на наведене вище прийняте податкове повідомлення-рішення форми "Ф" за № 235-17 від 12 червня 2015 року відповідно до якого позивачеві нараховано транспортний податок в сумі 25000 грн. не відповідає критеріям, визначеним статтею 2 частиною 3 КАС України, оскільки прийнято необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Суд враховує, що згідно з п.10.2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.13р. "Про судове рішення в адміністративній справі", в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення субєкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Ужгородської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 надмірно сплачене грошове зобовязання в розмірі 25000,00 грн., то суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні останньої з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до квитанції № 229 від 20 жовтня 2015 року позивачем було сплачено транспортний податок у розмірі 25000 грн. (а.с. 19).

Відповідно до інтегрованої картки платника дана сума була зарахована до місцевого бюджету по платежу 18011000 (транспортний податок з фізичних осіб) 26 жовтня 2015 року (а.с. 45).

Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобовязань визначені у статті 43 Податкового кодексу України, згідно якої помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобовязання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Відповідно до статті 43 пункту 43.3 ПК України обовязковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобовязання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Відповідно до статті 43 пункту 43.4 ПК України платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобовязань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобовязання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку.

Відповідно до статті 43 пункту 43.5 ПК України контролюючий орган не пізніше ніж за пять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом пяти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобовязань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Відповідно до статті 43 пункту 43.6 ПК України повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобовязань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.

Аналізуючи норми статті 43 ПК України, можна прийти до висновку, що обовязковою умовою для здійснення повернення сум коштів з відповідного бюджету є дотримання встановленого порядку повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобовязань.

Суд зазначає, що позивач не звертався із відповідною письмовою заявою до контролюючого органу. Таким чином, позивачем не вчинялись дії, порядок яких законодавчо встановлений та передує вимозі про стягнення таких коштів із субєкта владних повноважень.

На підставі вищевказаного, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення надмірно сплаченого грошового зобовязання по транспортному податку в розмірі 25000 грн. є передчасною та такою що не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 94 частини 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі.

Таким чином необхідно присудити понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, у вигляді сплати судового збору у розмірі 640,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Ужгородської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області.

Застосоване судом законодавство використане в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин.

Керуючись статтями 94, 160-163 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Ужгородської обєднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12 червня 2015 року за № 235-17.

Присудити на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 640,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Ужгородської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області.

У задоволенні позовної заяви в частині інших позовних вимог відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У випадках, встановлених статтею 167 частиною 4 цього Кодексу десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

СуддяОСОБА_2