Постанова № 69920783, 25.10.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" жовтня 2017 р. Справа№ 910/32579/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

За участю представників:

Від позивача: Корчагін М.П. - представник;

Від відповідача: Литвин П.В. - представник.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2017

у справі № 910/32579/15 (суддя Трофименко Т.Ю.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тутковський інтегровані рішення"

до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

про стягнення 5 024 917,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Тутковський інтегровані рішення" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення заборгованості за договором про закупівлю послуг №40-02 від 03.05.2012 у розмірі 5 024 917,50 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 у справі №910/32579/15, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тутковський інтегровані рішення" задоволено повністю, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тутковський інтегровані рішення" 5 024 917,50 грн. основного боргу та 75 373,76 грн. судового збору.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду міста Києва від 18.04.2016 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.09.2016 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково, рішення Господарського суду м. Києва від 18.04.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016 у справі №910/32579/15 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2017 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягення з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тутковський інтегровані рішення" заборгованість в розмірі 5 024 917,50 грн. та судовий збір в сумі 75 373,76 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2017 та прийняти нове рішення по справі, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що судом першої інстанції не враховано вказівки Вищого господарського суду України та залишено поза увагою відомості щодо фіктивної діяльності ТОВ "Володар".

Крім того, судом першої інстанції всупереч вимог пункту 3 частини 1 статті 84 ГПК України у рішенні суду першої інстанції не надав належної правової оцінки доводів за яким суд відхилив клопотання щодо надіслання матеріалів справи до слідчих органів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2017 апеляціну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 10.08.2017.

08.08.2017 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2017 по справі № 910/32579/15 залишити без змін, які колегією суддів були оглянуті та долучені до матеріалів справи.

Розпорядженням начальника управління Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2017 № 09-53/3102/17, у зв'язку із перебування судді Гончарова С.А., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/32579/15.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у справі №910/32579/15 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Михальської Ю.Б. та Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2017 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" прийнято до провадження новою колегією суддів.

10.08.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження по справі, яке колегією суддів було оглянуто та долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 10.08.2017 представник відповідача підтримав клопотання про зупинення провадження по справі. Представник позивача заперечував проти клопотання про зупинення провадження по справі.

За результатами судового засідання колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку, про необхідність відкладення розгляду апеляційної скарги для детального вивчення справи новою колегією суддів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2017 розгляд клопотання про зупинення провадження по справі відкладено до наступного судового засідання, розгляд апеляційної скарги відкладено на 10.10.2017.

09.10.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача надійшли заперечення на клопотання про зупинення провадження по справі, в якому позивач виклав вмотивовані доводи; 10.10.2017 від представника відповідача надійшли клопотання про призначення експертизи, клопотання про залучення письмового доказу та клопотання про направлення матеріалів справи до слідчих органів, які колегією суддів були оглянуті та долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні 10.10.2017 суд поставив на обговорення клопотання про залучення письмового доказу. Представники сторін не заперечували проти клопотання про залучення письмового доказу до матеріалів справи, яке надійшло від представника відповідача 10.10.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів.

Представник відповідача в судовому засіданні 10.10.2017 подав клопотання про продовження строку вирішення спору, яке колегія суддів задовольнила та долучила до матеріалів справи.

Відповідно до частини 3 статті 69 Господарського процесуального кодексу України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Враховуючи викладені обставини суд вважає за можливе задовольнити клопотання представника відповідача про продовження строку розгляду спору.

Враховуючи наведене, з метою детального ознайомлення із заявленими клопотаннями та забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку, про необхідність відкладення розгляду апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2017 розгляд клопотання про зупинення провадження по справі, клопотання про призначення експертизи, клопотання про направлення матеріалів справи до слідчих органів по справі відкладено до наступного судового засідання, розгляд апеляційної скарги відкладено на 24.10.2017.

24.10.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача надійшли заперечення на клопотання про призначення судової експертизи та про направлення матеріалів справи правоохоронним органам, в якому позивач виклав вмотивовані доводи.

24.10.2017 від представника відповідача надійшло клопотання про залучення письмового доказу, які колегією суддів були оглянуті та долучені до матеріалів справи.

Крім того, від позивача 24.10.2017 надійшло заперечення на клопотання відповідача щодо зупинення провадження у справі, про направлення справи слідчим органам та про призначення у справі судової експертизи.

24.10.2017 в судовому засіданні оголошувалася перерва в порядку статті 77 ГПК України до 25.10.2017.

В судовому засіданні 25.10.2017 представники позивача та відповідача надали свої пояснення по справі.

В судовому засіданні, призначеному на 25.10.2017, представник відповідача надав пояснення по суті спору, та просив задовольнити апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2017 скасувати, прийняти нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Крім того, представник відповідача підтримав подані раніше клопотання про зупинення провадження у справі, про направлення справи слідчим органам, про залучення письмових доказів та про призначення у справі судової експертизи.

В судовому засіданні, призначеному на 25.10.2017, представник позивача надав пояснення по суті спору, заперечував проти доводів апеляційної скарги з мотивів викладених у запереченні та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", а рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2017 залишити без змін.

Крім того, представник позивача заперечував проти поданих раніше клопотань відповідача про зупинення провадження у справі, про направлення справи слідчим органам та про призначення у справі судової експертизи.

Як вже зазначалося раніше, 10.10.2017 та 24.10.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від ПАТ "НАК "Нафтогаз України" надійшли клопотання про залучення письмових в обґрунтування клопотання про зупинення провадження. Вказані докази були долучені судом апеляційної інстанції до матеріалів справи.

Що стосується самого клопотання про зупинення провадження у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Мотивуючи своє клопотання про зупинення провадження у даній справі, відповідач вказує, що він звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 16.06.2015 і вказаний спір розглядається в межах справи № 910/9195/17. Оскільки, на думку відповідача, у справі № 910/9195/17 розглядається питання правомірності договору відступлення права вимоги, яким, серед іншого, мотивовані позовні вимоги у даній справі.

Відповідно до частини 1 статті 79 ГПК України обов'язковою умовою зупинення провадження у справі є неможливість її розгляду до вирішення іншої справи іншим судом. Така неможливість існує лише тоді, коли обставини, які розглядаються (встановлюються) іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Стосовно неможливості розгляду однієї справи до вирішення іншої справи іншим судом Вищий господарський суд України чітко висловив свою правову позицію в постановах від 29.03.2016 по справі № 902/660/15, від 06.04.2016 по справі № 5015/3543/11, від 28.11.2016 по справі № 907/278/16.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії позовної заяви у справі № 910/9195/17 та доводів клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі, позовні вимоги у іншій справі № 910/9195/17 обґрунтовуються тим, що згідно листа Генеральної прокуратури України від 06.02.2017 № 04/5/1-р-17 кримінальне провадження № 12014000000000135 розслідується за фактом вчинення невстановленими особами фіктивного підприємства з використанням реквізитів у тому числі ТОВ "Володар" за частиною 2 статті 205 КК України.

Тобто, відповідач в обох справах обґрунтовує свою правову позицію одним і тими ж обставинами та надає на її підтвердження одні й ті самі докази. У свою чергу, це однозначно свідчить про відсутність неможливості вирішення даної справи № 910/32579/15 про стягнення заборгованості до вирішення іншої справи № 910/9195/17 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги.

Таким чином, з урахуванням обставин даної справи, відсутні підстави вважати клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі обґрунтованим, а тому в його задоволенні відмовляється.

Що стосується, клопотання про направлення справи слідчим органам. Слід зауважити, що відповідач не вказує мету вчинення процесуальної дії, про яку він просить суд.

Що стосується доказів, на які посилається відповідач, то листи правоохоронних органів не є доказами ані фіктивності договору відступлення права вимоги, ані фіктивності ТОВ "Володар".

Відповідно до частини 4 статті 35 ГПК України вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Зазначені відповідачем вироки Комінтернівського районного суду міста Харкова постановлені відносно фізичної особи, а не відповідача, тому не можуть вважатися доказом наявності чи відсутності фактичних обставин стосовно відповідача.

Аналогічні висновки підтверджуються також тим, що вказаними вироками затверджувалися угоди про визнання винуватості. У свою чергу, змістом цієї угоди згідно ч. 1 ст. 472 КПК України є беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення.

Пунктом 10 постанови Пленуму ВССУ №13 від 11.12.2015 "Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод" під беззастережним визнанням винуватості підозрюваним/обвинуваченим слід розуміти безумовне (повне) визнання ним своєї винуватості у вчиненні інкримінованого органом досудового розслідування кримінального правопорушення.

Таким чином, вказані вироки не можуть вважатися такими, що встановлюють певні фактичні обставини стосовно інших осіб, згаданих у тексті вироків.

Кримінальне провадження, в якому оспорюється рішення касаційного суду, попри те, що містить згадування прізвища підзахисного адвокатів, разом із тим воно стосується виключно обвинуваченого ОСОБА1, який уклав угоду про визнання винуватості. Дослідження та оцінку правомірності дій інших осіб, які угоду про визнання винуватості не укладали, суд не здійснював, а отже не вирішував наперед питання про права, свободи чи інтереси підзахисного заявників і не створював преюдицію для нього, дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.12.2016 по справі №5-217кс(15)16).

Саме з цих підстав Апеляційний суд Харківської області повернув апеляційні скарги на вирок Комінтернівського районного суду м. Харкова.

З огляду на вказану правову позицію Верховного Суду України, вироки Комінтернівського районного суду м. Харкова не встановлюють обставини фіктивності ТОВ "Володар" або договору відступлення права вимоги від 16.06.2015.

Щодо ухвали Печерського районного суду міста Києва, на яку посилався відповідач, слід зауважити, що вона приймалася за наслідками розгляду клопотання про призначення документальної позапланової виїзної перевірки дотримання вимог податкового законодавства і наведені відповідачем цитати не встановлені судом обставини, а лише виклад визначених прокурором мотивів клопотання про проведення слідчої дії.

Крім того, як вбачається з тексту ухвали Печерського районного суду м. Києва, своє клопотання прокурор мотивував доводам про те, що ОСОБА_3, діючи у складі злочинної організації, заволодів коштами стабілізаційного кредиту Національного банку України на загальну суму 800 млн. грн., які протиправно вивів на банківські рахунки підконтрольних підприємств - нерезидентів.

З урахуванням наведеного, заявлене відповідачем клопотання про надіслання матеріалів справи є необґрунтованим.

Що стосується, клопотання про призначення у справі судової експертизи слід зазначити наступне.

В контексті зазначених відповідачем мотивів, слід відзначити, що відповідач не долучив до свого клопотання доказів того, що ТОВ "Володар" є фіктивним підприємством, а також доказів невідповідності сторінок договору тексту, що першочергово був виготовлений, зокрема, що відбулося розкріплення договору.

Відповідно до пункту 1 інформаційного листа ВГСУ від 27.11.2006 № 01-8/2651 "Про деякі питання призначення судових експертиз" та пункту 2 постанови пленуму ВГСУ від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Як вбачається, зі змісту рішення господарського суду міста Києва від 23.05.2016 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2016 у справі № 910/6096/16 було встановлено "що спірний договір зі сторони ТОВ "Володар" укладений директором товариства Каплуновим В.Ю., який діяв на підставі Статуту.".

Крім того, в рішенні Господарського суду міста Києва від 23.05.2016 у справі № 910/6096/16 зазначено, що "Судом невідповідність спірного договору відступлення права вимоги, вимогам чинного законодавства, у тому числі й приписам частини 1 статі 215 ЦК України, в момент його вчинення не встановлено". У постанові Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2016 у справі № 910/6096/16 було встановлено, що спірний договір "не суперечить вимогам законодавства України".

Тобто, на даний час існують судові рішення у справі 910/6096/16, які набрали законної сили, в яких зазначено встановлені господарськими судами факти, на які звертає увагу відповідач та для встановлення яких відповідач просить призначити судову експертизу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, щодо відмови в задоволенні клопотання про призначення судової експертизи у зв'язку із необґрунтованістю та недоведеністю.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 03.05.2012 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Володар" (виконавець) було укладено договір про закупівлю послуг №40-02.

Згідно із пунктами 1.1, 1.2 якого виконавець зобов'язується у 2012 році надати замовнику консультативні послуги в наукових і технічних галузях, суміжних з будівництвом; проведення першочергових геологорозвідувальних робіт на нафту і газ (Детальні багатокомпонентні 2D сейсморозвідувальні дослідження на Краснопопівському підземному сховищі газу), а замовник прийняти і оплатити послуги на умовах, передбачених даним договором. Детальний перелік та обсяг послуг зазначені у геологічному завданні на надання послуг додаток №1 (геологічне завдання) та календарному плані на надання послуг додаток № 2.

Відповідно до пунктів 3.1., 3.2 договору №40-02 від 03.05.2012 ціна правочину становить 41 974 812 грн. з урахуванням податку на додану вартість та може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

Пунктом 4.1 договору №40-02 від 03.05.2012 після укладення цього договору замовник може перерахувати на рахунок виконавця авансовий платіж у розмірі 70 відсотків від суми зазначеної у п. 3.1. договору, що становить 29 382 368, 40 грн.

Згідно із пунктом 4.2. договору №40-02 від 03.05.2012 сторони визначили, що далі розрахунки за послуги проводяться шляхом поетапної оплати замовником наданих послуг, після отримання замовником рахунку на оплату, якісно підготовленої відповідно до вимог геологічного завдання та календарного плану звітної документації, та після підписання замовником акту здачі-приймання наданих послуг по кожному виконаному етапу. При цьому, із суми, яка повинна бути сплачена, вираховується сплачена частка авансового платежу.

Розрахунки проводяться протягом 5 банківських днів від дати підписання замовником без зауважень до наданих послуг акту здачі-приймання наданих послуг та отримання документів, передбачених цим пунктом.

Відповідно до пункту 10.1 договору №40-02 від 03.05.2012 цей договір набирає чинності з дати підписання договору уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками і діє до 31.12.2012 в частині надання послуг, а в частині здійснення розрахунків - до повного їх завершення.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статтей 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що 03.05.2012 додатком №1 до договору № 40-02 від 03.05.2012, було затверджено геологічне завдання на надання послуг "Детальні багатокомпонентні 2D сейсморозвідувальні дослідження на Краснопопівському підземному сховищі газу".

В свою чергу, додатком №2 до договору № 40-02 від 03.05.2012 сторони погодили календарний план надання послуг "Детальні багатокомпонентні 2D сейсморозвідувальні дослідження на Краснопопівському підземному сховищі газу", за умовами якого: І етап - складання, затвердження проектно-кошторисної документації і проходження Державної геолекспертизи. Термін виконання - 1 місяць. Вартість етапу - 100,500 тис. грн. Завершення етапу - Проект та кошторис. Експертний висновок Держгеолекспертизи ПКД. Інформаційний звіт; ІІ етап - комплекс топографо-геодезичних робіт. Підготовка та проведення польових багатокомпонентних 2D сейсмічних досліджень. Супервізія досліджень. Створення проектної бази геолого-геофізичної та геолого-промислової інформації. Обробка та інтерпретація даних ГДС. Термін виконання - 2,5 місяці. Вартість етапу - 25124,587 тис. грн. Завершення етапу - Інформаційний звіт; ІІ етап - Стандартна та детальна обробка багатокомпонентних сейсмічних польових матеріалів. Інтерпретація геолого-геофізичних матеріалів та побудова геолого-геофізичної моделі. Рекомендації щодо можливості розширення ПСГ. Підготовка, оформлення та захист звіту за результатами наданих послуг. Термін виконання - 4 місяці. Вартість етапу - 16749,725 тис. грн. Завершення етапу - Звіт про надані послуги.

Пунктом 6.1.3 договору №40-02 від 03.05.2012 визначено, що замовник протягом 30 календарних днів з дня отримання звітної документації, визначеної геологічним завданням та календарним планом, акту здачі-приймання наданих послуг повинен надати виконавцю підписаний вищезазначений акт або мотивовану відмову від прийняття послуг.

Згідно із пунктом 6.1.2 вказаного договору замовник зобов'язаний приймати надані послуги згідно з актом здачі-приймання наданих послуг, якщо результати наданих послуг відповідають умовам договору.

На виконання умов договору №40-02 від 03.05.2012 про закупівлю послуг, Товариством з обмеженою відповідальністю "Володар" були надані, а Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" прийняті послуги на загальну суму 41 974 812,00 грн. з урахуванням податку на додану вартість, про що контрагентами було складено зведені акти № 1 від 17.08.2012 та № 2 від 20.12.2012р. здачі-приймання наданих послуг.

Вищевказані акти було підписано представниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Володар" та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" без жодних зауважень та заперечень.

Відповідно до статті 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи (п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Як вже зазначалося вище, відповідно до умов пункту 6.1.3 договору №40-02 від 03.05.2012 замовник протягом 30 календарних днів з дня отримання звітної документації, визначеної геологічним завданням та календарним планом, акту здачі-приймання наданих послуг повинен надати виконавцю підписаний вищезазначений акт або мотивовану відмову від прийняття послуг.

Згідно із пунктом 6.1.2 вказаного договору замовник зобов'язаний приймати надані послуги згідно з актом здачі-приймання наданих послуг, якщо результати наданих послуг відповідають умовам договору.

Виходячи, із системного аналізу умов укладеного між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Володар" договору, вбачається, що акт здачі-приймання наданих послуг підписується замовником лише у випадку надання йому виконавцем звітної документації, яка відповідає всім умовам укладеного договору про закупівлю послуг, в тому числі, геологічному завданню та календарному плану. Відповідний акт належним чином підтверджує, що результат надання послуг відповідає умовам договору про закупівлю послуг.

Таким чином, наявні в матеріалах справи зведені акти наданих послуг являються належними та допустимими у розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України докази належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Володар" своїх обов'язків за договором №40-02 від 03.05.2012.

Крім цього, за умовами вказаного вище договору, результати виконаних робіт та досліджень з геологічного вивчення надр, викладені у геологічних чи науково-дослідних звітах або у виданих картах геологічного змісту, після їх затвердження в установленому порядку передаються на постійне зберігання до ДНВП "Державний інформаційний геологічний фонд України".

Приймання й облік геологічних матеріалів ДНВП "Геоінформ України" здійснює відповідно до Порядку обліку робіт і досліджень, пов'язаних із геологічним вивченням надр, затвердженого Наказом № 262 від 14.06.2013. Міністерства екології та природних ресурсів України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.04.2013 за №1156/23688, окремого доручення Державної служби геології та надр України №06-02 від 31.10.2013 та Порядку обліку, зберігання та користування фондовими матеріалами, затвердженого Наказом №217від 28.11.2000. Міністерства екології та природних ресурсів України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.12.2000 за № 910/5131.

Відповідно до пункту 1.5 Порядку обліку робіт і досліджень, пов'язаних із геологічним вивченням надр результати виконаних робіт і досліджень, пов'язаних із геологічним вивченням надр, відповідно до установлених вимог викладаються у геологічних чи науково-дослідних звітах або у виданих картах геологічного змісту, які після їх затвердження в установленому порядку передаються на постійне зберігання до Державного науково-виробничого підприємства "Державний інформаційний геологічний фонд України".

В матеріалах справи міститься повідомлення № 63700 ДНВП "Геоінформ" про прийняття на зберігання звіту: "Детальні багатокомпонентні 2D сейсморозвідувальні роботи на Краснопопівському підземному сховищі газу", виконаного Товариством з обмеженою відповідальністю "Володар".

Таким чином, доводи відповідача стосовно неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Володар" своїх обов'язків за договором №40-02 від 03.05.2012, спростовуються матеріалами справи.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 4.1 договору №40-02 від 03.05.2012 визначено, що після укладення цього договору замовник може перерахувати на рахунок виконавця авансовий платіж у розмірі 70 % від суми зазначеної у пункті 3.1 договору, що в свою чергу становить 29 382 368, 40 грн.

Згідно із пунктом 4.2 договору №40-02 від 03.05.2012 подальші розрахунки за послуги проводяться шляхом поетапної оплати замовником наданих послуг, після отримання замовником рахунку на оплату, якісно підготовленої відповідно до вимог геологічного завдання та календарного плану звітної документації, та після підписання замовником акту здачі-приймання наданих послуг по кожному виконаному етапу. При цьому, із суми, яка повинна бути сплачена, вираховується сплаченаа частка авансового платежу.

Розрахунки проводяться протягом 5 банківських днів від дати підписання замовником без зауважень до наданих послуг акту здачі-приймання наданих послуг та отримання документів, передбачених цим пунктом.

Виходячи з умов договору №40-02 від 03.05.2012, строк оплати послуг, які були передані виконавцем та прийняті замовником згідно зведених актів № 1 від 17.08.2012 та №2 від 20.12.2012 здачі-приймання наданих послуг, настав.

Заперечення відповідача щодо ненадання виконавцем рахунку на оплату в якості обґрунтування не виникнення у замовника обов'язку оплатити надані послуги, спростовуються з огляду на те, що відповідно до статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Подія - явище об'єктивної реальності, яке відбувається незалежно від волі людини та її суб'єктивної поведінки, на відміну від дій, під якими розуміють обставини, що виникають за волею людини, тобто вольові акти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 212 Цивільного кодексу України закріплено право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Слід зауважити, що рахунок-фактура за своїми ознаками не є первинним документом, а містить лише платіжні реквізити, тобто, носить інформаційний характер; ненадання рахунку-фактури, по своїй суті, не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні приписів Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунка-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплатити надані послуги. Аналогічну правову позицію висловлено Вищим господарським судом України у постанові від 22.02.2017 по справі №904/5288/16.

Які Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" належним чином виконано не було, надані послуги в повному обсязі не оплачено, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 5 024 917,50 грн.

Згідно із статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, в тому числі, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 513 Цивільного кодексу України визначено, що правочин стосовно заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

16.06.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Володар" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Надра інтегровані рішення" (найменування якого змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Тутковський інтегровані рішення" (новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги.

Згідно із пунктом 1.1 договору відступлення права вимоги первісний кредитор передає свої права (відступає права вимоги), а новий кредитор набуває всі права первісного кредитора по договору №40-02 від 03.05.2012 про надання послуг: консультативні послуги в наукових і технічних галузях, суміжних з будівництвом, проведення першочергових геологорозвідувальних робіт на нафту і газ (Детальні багатокомпонентні 2D сейсморозвідувальні дослідження на Краснопопівському підземному сховищі газу) (основний договір).

Відповідно до пункту 1.2. договору від 16.06.2015 правами для цілей договору розуміються усі існуючі права вимоги кредитора до Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (боржника), у обсязі та на умовах, що існують на момент відступлення, в тому числі, права вимоги грошових та інших зобов'язань по основному договору.

Пунктом 2.1. договору від 16.06.2015 визначено, що відступлення права вимоги заборгованості за основним договором до боржника новому кредитору здійснюється без компенсації первісному кредитору вартості такої заборгованості.

Згідно із пунктами 3.3., 3.4 договору від 16.06.2015 внаслідок передачі (відступлення) за даним договором новому кредитору прав первісного кредитора по основному договору відбувається заміна кредитора у зобов'язанні та новий кредитор набуває усіх прав первісного кредитора, зокрема право вимагати від боржника усіх грошових та інших зобов'язань.

Відступлення права вимоги первісним кредитором та набуття новим кредитором права вимоги набувають чинності у момент укладення цього договору, за умови його належного підписання обома сторонами та скріплення печатками контрагентів.

Відповідно до пункту 6.1. договору від 16.05.2015 він набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним.

Позивачем 02.07.2015 було направлено на адресу відповідача вимогу №02/07/3, відповідно до якої новий кредитор повідомив Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про заміну кредитора у зобов'язанні, а також просив протягом трьох банківських днів погасити заборгованість за договором №40-02 від 03.05.2012 у сумі 5 024 917,50 грн.

Проте, Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" суму заборгованості сплачено не було, що і стало підставою для звернення до суду першої інстанції з даним позовом.

Заперечуючи проти позову відповідачем наголошено на тому, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України проводиться досудове розслідування в кримінальному провадженні №12014000000000135 за фактами фіктивного підприємництва та легалізації коштів, зокрема, щодо створення фіктивного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Володар", на підтвердження чого надано суду лист №4677/24/1/2-2016 від 29.02.2016р. Головного слідчого управління Національної поліції України. До того ж, відповідачем наголошено на наявності кримінального провадження №12016100060002240, запис про яке внесено за наявності ознак порушення, передбаченого ст. 190 Кримінального кодексу України.

Скасовуючи рішення попередніх судових інстанцій, Вищим господарським судом України у постанові від 27.03.2017 наголошено на тому, що Господарським судом міста Києва та Київським апеляційним господарським судом при розгляді справи не було надано належної оцінки повідомленим відповідачем обставинам щодо наявності кримінальних проваджень відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Володар" та позивача та стосовно дійсності правочинів укладених за участю фіктивного підприємства.

Згідно із статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Тобто, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до пункту 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно із статтею 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення (п.3.11 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Відповідно до пункту 3.7 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на: приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків; виготовлення чи збут підробних документів і цінних паперів; незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей; використання власного майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян тощо.

Статтею 208 Господарського кодексу України визначено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Аналогічну правову позицію викладено Вищим господарським судом у постанові від 27.03.2017 по даній справі.

Згідно із статтею 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до статті 55-1 Господарського кодексу України ознаками фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою - підприємцем, в тому числі, визнання реєстраційних документів недійсними є те, що: зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи; незареєстровано у державних органах, якщо обов'язок реєстрації передбачено законодавством; зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження; зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів; 4-1) справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю); 5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; 6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів; 7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України; 8) справи за заявами про затвердження планів санаці/ї боржника до порушення справи про банкрутство; 9) справи у спорах, підвідомчих господарським судам, щодо порушення прав інтелектуальної власності з використанням мережі Інтернет.

За приписами статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спори фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за виключенням спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю.

Згідно з підпунктом 20.1.37 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України посадові особи податкового органу вправі звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та припинення фізичною особою - підприємцем підприємницької діяльності, та/або про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання.

Аналізуючи вищевикладені норми вбачається, що встановлення ознак фіктивного підприємництва, як обставини, що є підставою для припинення юридичної особи у розумінні статті 55-1 Господарського кодексу України, не належить до повноважень господарського суду, таким чином, в межах провадження по справі №910/32579/15 встановленню судом не підлягає.

В матеріалах справи відсутні докази встановлення компетентними органами фіктивного підприємства стосовно позивача чи Товариства з обмеженою відповідальністю "Володар" у визначеному законом порядку.

З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції прийнято до уваги відомості щодо кримінальних проваджень №12014000000000135 та №12016100060002240.

Статтею 205 Кримінального кодексу України визначено, що фіктивне підприємництво - це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Проте, матеріали справи не містять належні та допустимі у розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України докази (вирок суду) притягнення певних осіб у визначеному чинним законодавством порядку до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, яке передбачене статтею 205 Кримінального кодексу України, та встановлення в межах відповідного провадження фіктивності позивача чи Товариства з обмеженою відповідальністю "Володар".

Слід наголосити, що сама лише наявність кримінальних проваджень за ознаками певного кримінального правопорушення не є достеменним свідченням вчинення карного діяння, а отже, у даному випадку проведення досудових розслідувань за провадженнями №12014000000000135 та №12016100060002240 не є належним доказом того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Тутковський інтегровані рішення" чи Товариство з обмеженою відповідальністю "Володар" є фіктивними підприємствами, що фактично виключає можливість стверджувати, що договори №40-02 від 03.05.2012 та від 16.05.2015 про відступлення права вимоги є такими, що вчинені за участю фіктивного підприємства та без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами.

Крім того судом першої інстанції, було зазначено, що у разі встановлення вироком судом у кримінальній справи обставин щодо фіктивного підприємництва Товариства з обмеженою відповідальністю "Тутковський інтегровані рішення" чи Товариства з обмеженою відповідальністю "Володар", Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не позбавлено права та можливості звернутись до суду з заявою про перегляд рішення по справі №910/32579/15 за нововиявленими обставинами.

Таким чином, договори №40-02 від 03.05.2012 про закупівлю послуг та від 16.06.2015 про відступлення права вимоги, як належні підстави у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України для виникнення у позивача права вимоги до відповідача в розмірі 5 024 917,50 грн, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Що стосується заявленої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" визначено, що Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні. Вказану правову позицію наведено у Інформаційному листі №01-06/1444/16 від 22.04.2016 Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикцію та практику Європейського суду з прав людини".

Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"). Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Аналогічну правову позицію підтримано Верховним Судом України у постанові від 16.11.2016р. по справі №6-2469цс16.

Згідно із статтею 257 Цивільного кодексу України встановлений загальний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність), у три роки.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до пункту 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених статтею 175 Господарського кодексу України.

Згідно із частинами 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Відповідно до пункту 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 12.06.2007 у справі №П-9/161-16/165.

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Як вбачається з відтиску штампу реєстрації вхідної кореспонденції загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тутковський інтегровані рішення" звернулось до суду з розглядуваним позовом 25.12.2015р.

Згідно із пунктом 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" в разі скасування ухвали господарського суду про відмову у прийнятті позовної заяви або про її повернення перебіг позовної давності переривається з дня первісного подання цієї заяви до суду.

Оскільки, позивач право вимоги до відповідача набув на підставі договору від 16.06.2015, з огляду на строк звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Тутковський інтегровані рішення" до суду першої інстанції з позовом що розглядався, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що останнім строк позовної давності пропущено не було.

Крім того, судом було враховано, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У статті 11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973 Президії Верховної Ради Української РСР, зазначено, що кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенням №7-рп/2013 від 11.07.2013 Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Рішенням № 15-рп/2004 від 02.11.2004 Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Аналогічна правова позиція викладена Вищим господарським судом України у постанові від 29.05.2013 по справі №5011-5/14825-2012.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги позицію Конституційного суду України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Тутковський інтегровані рішення" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення заборгованості в розмірі 5 024 917,50 грн.

Заперечення скаржника з цього приводу, які містяться в матеріалах справи, в апеляційній скарзі та які були надані в судовому засіданні, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, тому є необґрунтованими та недоведеними.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем належними та допустимими доказами не спростовані встановлені вище обставини.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2017 року у справі № 910/32579/15 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/32579/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко