Рішення № 69917723, 27.10.2017, Глухівський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 576/1562/17

Провадження № 2/576/626/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

27 жовтня 2017 року Глухівський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Колодяжного А.О.,

з участю: секретаря Терені Л.О.,

позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2,

представників відповідача-1 ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представника відповідача-2 ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань суду в м. Глухівцивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Глухівської міської ради, Комунального підприємства «Глухівське бюро технічної інвентаризації», про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

встановив:

ОСОБА_1 (надалі також позивач) звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Глухівської міської ради (надалі також відповідач-1), про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Позивач покликався у позові на те, що його звільнення з роботи, оформлене рішенням виконкому Глухівської міськради № 228 від 17.08.2017 р., було незаконним бо підстав для дострокового розірвання чи припинення контракту не було. Також у рішенні відповідача-1 були вказані формулювання підстави для звільнення, які не передбачені ні законом, ні контрактом.

Ухвалою суду від 23.10.2017 р., занесеною до журналу судового засідання, за клопотанням сторони позивача у справу було залучено у якості другого відповідача Комунальне підприємство «Глухівське бюро технічної інвентаризації» (а.с.89). Після залучення у справу співвідповідача, від останнього не находило клопотання про розгляд справи спочатку, а тому суд продовжив її розгляд.

У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, з підстав зазначених в ньому.

Представники відповідача-1 проти позову заперечували зазначаючи, що позивач не виконував свої обовязки передбачені контрактом щодо щоквартального інформування про рух основних фондів, відмовився від надання створеній виконкомом комісії запитуємих нею документів, а тому були усі підстави для його звільнення за п. 8 ст. 36 КЗпП України. На більш пізніших судових засіданнях, представники відповідача-1 також доповнювали, що вони виявили після звільнення позивача, що той допускав нецільове використання коштів, у 2014 році притягався до відповідальності за ст.172-7 КУпАП, а у 2013 році за межами своїх повноважень провів реорганізацію підприємства.

Представник відповідача-2 чітких пояснень щодо своєї позиції по справі не надав. Зазначив, що згоден з прийнятим рішенням відповідача-1 про звільнення позивача.

Заслухавши представників сторін, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно статуту Комунального підприємства «Глухівське бюро технічної інвентаризації» (у редакції від 2014 р.), останнє створене за рішенням Глухівської міської ради та засноване на комунальній власності територіальної громади, є юридичною особою. Вищим органом управління є Глухівська міська рада (засновник), органом управління є виконавчий комітет міськради, а поточне управління здійснюється керівником підприємства, який призначається на посаду міським головою шляхом укладання контракту. (а.с.20-24).

02.03.2004 р. виконкомом Глухівської міської ради в особі міського голови укладено контракт з позивачем (далі по тексту Контракт), відповідно до якого ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Комунального підприємства «Глухівське бюро технічної інвентаризації» з терміном дії контракту з 02.03.2004 р. до 02.03.2010 р. Змінами до цього контракту від 01.07.2007 р. підписаними позивачем та міським головою визначено безтерміновий строк дії Контракту (а.с.14-18).

Рішенням виконавчого комітету Глухівської міської ради № 228 від 17.08.2017 р. позивача звільнено з посади керівника Комунального підприємства «Глухівське бюро технічної інвентаризації» з 18.08.2017 р. за порушення умов контракту згідно з пунктом 6 статті 36 Кодексу законів про працю України (а.с.13).

Пунктом 8 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) передбачено, що підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

У пунктах 13, 18 своєї Постанови № 9 від 06.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» Пленум Верховного Суду України розяснив, що вирішуючи позови про поновлення на роботі, осіб, звільнених за пунктом 8 статті 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання. При розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно зясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Аналізуючи підстави звільнення позивача з займаної посади, суд дійшов наступного.

Відповідно до частини 3 статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обовязки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Підстави для зміни, припинення та розірвання Контракту чітко визначені у пункті 5 цього Контракту.

Зокрема, згідно підпункту 5.2 Контракту, достроково він може бути припинений з ініціативи виконкому виключно у трьох випадках: 1) з підстав, передбачених підпунктом 5.3. у випадку систематичного невиконання керівником без поважних причин обовязків, покладених на нього Контрактом; 2) у разі грубого порушення керівником законодавства, в результаті чого для підприємства настали значні негативні наслідки; 3) з інших підстав, передбачених законодавством.

Оскільки сторони не посилались на те, що трудові відносини припинені з інших підстав, передбачених законодавством і про це не йдеться у рішенні про звільнення, суду залишається проаналізувати чи були у відповідача-1 на момент прийняття рішення про звільнення перші дві зазначені вище підстави для звільнення позивача.

Що стосується першої підстави, суд виходить із того, що обовязки керівника чітко визначені у пунктах 2.1.-2.3. Контракту.

Представники відповідача-1 спочатку стверджували, що позивач систематично не надавав щоквартальну інформацію про рух основних фондів, як це передбачено пунктом 2.2. Контракту. При цьому, представники відповідача-1 говорили про те, що рух основних фондів полягав у оренді у третьої особи автомобіля. Далі, представники відповідача-1 стверджували, що ненадання інформації про рух основних фондів виражалось у ненаданні інформації про рух коштів, що витрачались на оренду цього автомобіля у третьої особи. Насамкінець, вони заявляли про те, що якщо не відбувалось руху основних фондів, то позивач повинен був надавати таку інформацію про відсутність руху. Не заперечуючи ту обставину, що позивач подавав щоквартальні звіти про фактичне використання грошових коштів на електронну пошту секретаря міської ради, представники говорили про те, що така форма звітності їх не влаштовує.

Позивач же доводив, що руху основних фондів не відбувалось, а щоквартальні звіти про фактичне використання грошових коштів надсилались на електронну пошту секретаря міської ради.

З цього приводу суд зауважує, що орендований у третьої особи автомобіль, що знаходився на позабалансовому рахунку Комунального підприємства «Глухівське бюро технічної інвентаризації», значився як необоротні активи, а не основні фонди, і за договором оренди не передавався на баланс підприємства, а отже й не входив до складу основних фондів (а.с.40-42).

Однак, у будь-якому разі ніхто не заперечував і це підтверджено документально, що позивач надавав щоквартальну звітність про фактичне використання грошових коштів Комунального підприємства «Глухівське бюро технічної інвентаризації» на електронну пошту секретаря міської ради (а.с.106). У якій формі така звітність повинна надаватись та кому саме, Контракт не містить. Крім того, пункт 2.2. недвозначно вказує на обовязок подавати таку звітність лише про рух основних фондів, тобто тоді, коли він відбувався.

За таких обставин суд не вбачає в діях позивача порушень пункту 2.2. Контракту які б давали вказували на систематичне невиконання керівником без поважних причин обовязків, покладених на нього Контрактом.

Що ж стосується доводів відповідача-1, про ненадання позивачем документів під час перевірки фінансово-господарської діяльності Комунального підприємства «Глухівське бюро технічної інвентаризації» виконкомом Глухівської міської ради, суд зауважує, що представники відповідача-1 не надали чітких пояснень про те, як такі обставини можуть повязуватись зі звільненням позивача саме за пунктом 8 статті 36 КЗпП України, з огляду на те, що у Контракті конкретно (без широкого тлумачення) не визначено такого обовязку для позивача, за систематичне невиконання якого він міг бути звільнений з підстав передбачених контрактом.

Аналізуючи другу, передбачену Контрактом підставу для звільнення позивача - грубе порушення керівником законодавства, в результаті чого для підприємства настали значні негативні наслідки, суд доходить до висновку, що це не було покладено у формулювання підстави для звільнення позивача. У всякому разі, відповідачем-1 не було зазначено яке саме законодавство грубо порушив позивач та суду не надано належних доказів, того, що внаслідок такого порушення для підприємства настали реальні значні негативні наслідки, на підставі яких суд би міг встановити вказану обставину як неспростовний факт.

Що ж стосується нецільового використання коштів підприємства при оренді автомобіля, то суд зазначає, що вказане питання не було предметом компетентних правоохоронних органів. Суду не було надано відповідного рішення цих органів, яке б підтвердило такі обставини. Зважаючи на те, що повноваження суду у цій справі обмежуються лише перевіркою законності звільнення позивача за пунктом 8 статті 36 КЗпП України (з підстав передбачених контрактом), суд не збирається самостійно перебирати на себе функції не властиві для нього у цій справі і встановлювати наявність чи відсутність цих обставин у порушення принципу презумпції невинуватості.

Посилання відповідача-1 на притягнення позивача у 2014 році до відповідальності за ст.172-7 КУпАП, а також на проведення у 2013 році реорганізації підприємства, суд не приймає з огляду на те, що це не було підставою для прийняття рішення про звільнення позивача за пунктом 8 статті 36 КЗпП України, так як представники відповідача-1 пояснювали, що таку інформацію вони отримали вже після звільнення позивача і це підтверджується матеріалами справи. До того ж суд не вбачає звязку щодо цих обставин з підставою звільнення за пунктом 8 статті 36 КЗпП України (з підстав передбачених контрактом).

За таких обставин, суд доходить до висновку, що у цій справі першим відповідачем не було дотримано умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання, а відтак звільнення є незаконним.

Відповідно до статті 235 КЗпП України поновленню на роботі підлягає працівник, який був звільнений без законної підстави або незаконно переведений на іншу роботу.

Згідно з частиною 2 статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ураховуючи, що звільнення позивача відбулося у 18.08.2017 р., середній заробіток за весь час затримки заробітної плати складає: 696,21 грн. (середньоденна заробітна плата) х 50 (кількість робочих днів з 18.08.2017 р. по 27.10.2017р.) = 34810,50 грн.

Щодо вимог про моральну шкоду, суд зазначає, що йому не надано достатніх доказів того, що факт звільнення позивача призвів до втрати нормальних життєвих звязків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За таких обставин, і враховуючи те, що суд забезпечив відновлення становища позивача, яке існувало до порушення цього права, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до частини 3 статті 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Оскільки позивач в силу закону був звільнений від сплати судового збору за подання вимог щодо поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку, то з кожного відповідача слід стягнути на користь держави судовий збір в сумі 640 грн.

З огляду на положення ст. 367 ЦПК України суд вважає обґрунтованою вимогу позивача щодо негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць.

На підставі викладеного та відповідно до статей 43 Конституції України, пункту 8 частини 1 статті 36, статті 237-1 КЗпП України, статей 16, 23 ЦК України, керуючись статтями 221, 231, 232, 235 КЗпП України, статтями 10, 60, 88, 212-215, 217, 367 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати рішення виконавчого комітету Глухівської міської ради № 228 від 17.08.2017 р. про звільнення ОСОБА_1 та поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Комунального підприємства «Глухівське бюро технічної інвентаризації».

Стягнути з Комунального підприємства «Глухівське бюро технічної інвентаризації» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 34810 грн. 50 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з виконавчого комітету Глухівської міської ради на користь держави судовий збір в сумі 640 грн.

Стягнути з Комунального підприємства «Глухівське бюро технічної інвентаризації» на користь держави судовий збір в сумі 640 грн.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Комунального підприємства «Глухівське бюро технічної інвентаризації» та стягнення заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Сумської області через Глухівський міськрайонний суд Сумської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разіподання апеляційної скарги рішення,якщо його не скасовано, набирає законноїсили після закінчення розгляду справи апеляційним судом.

Суддя А.О. Колодяжний

Повний текст рішення складений та підписаний 01.11.2017 р.