Постанова № 69906804, 01.06.2017, Сокальський районний суд Львівської області

Справа № 454/557/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2017 року Сокальський районний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Веремчук О. А.

при секретарі Баран О.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сокалі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сокальського обєднаного Управління Пенсійного Фонду України Львівській області про зобовязання до вчинення дій-,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з даним позовом до Сокальського об'єднаного УПФУ у Львівській області та просить зобов'язати відповідача зарахувати йому до трудового стажу період роботи настоятеля св.вмц Параскеви-П'ятниці в с.Карів Сокальського району з 01 січня 1980 року по 31 грудня 1991 року.

В обґрунтування вимог зазначає, що із 07.12.1979 року і по сьогоднішній день здійснює душпастирську діяльність священика в с.Карів Сокальського району Львівської області, що підтверджується Указом № 1688 від 07.12.1979 року Митрополита Львівського і Тернопільського, довідкою про реєстрацію духовенства в уповноваженого ради в справах релігій при РМ УРСР по Львівській області від 07.12.1979 року № 15 та договором від 01.01.1980 року.

На підтвердження трудового стажу позивач посилається на довідку Львівської єпархії Української православної церкви від 16.12.2015 року № 270, а також договір від 01.01.1980 року укладений між ним та головою церковної ради, головою ревізійної комісії та касиром про взаємні права та обов'язки щодо здійснення ОСОБА_1 своїх трудових обов'язків.

В 2015 році позивач звертався до Управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі про зарахування йому трудового стажу періоду роботи з 1980 року по 01.03.1997 рік, однак отримав відповідь про те, що УПЦ с.Карів Сокальського району до 07.02.1997 року не перебувала на обліку в управлінні і відповідно такі дані є відсутні.

Вказує, що підтвердив свою трудову діяльність рядом документів компетентних на те органів, та збереженими квитанціями за 1991 рік про сплату прибуткового податку з фізичних осіб. Вважає дії відповідача неправомірними по не зарахуванню до трудового стажу періоду з 01 січня 1980 року по 31 грудня 1991 року та, відповідно, визначення, індивідуального коефіцієнту заробітку, що призвело до отримання ним пенсії у меншому розмірі та порушило його законні права.

В запереченні на позовну заяву, подану представником відповідача ОСОБА_2, зазначено, що ОСОБА_1 отримує пенсію за віком з 27.07.2014 року при загальному стажі роботи 23 роки 1 місяць 17 днів.

Згідно до ч.4 ст.24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 року основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Долучена до позовної заяви довідка № 270 від 16.12.2015 року про роботу з 07.12.1979 року по 31.12.1992 року згідно додатку №5, немає відношення до даної справи, оскільки такі уточнюючі довідки стосуються лише пенсії на пільгових умовах або за вислугу років.

Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що на громадян, які працюють у релігійних організаціях та створених ними підприємствах, добродійних закладах на умовах трудового договору поширюється дія законодавства про працю, загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, оподаткування.

Відповідно до Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсії від 12 вересня 1990 року № 369/16-52, періоди роботи в релігійних організаціях зараховувались до загального трудового стажу в тих випадках, коли трудовий договір на виконання цієї роботи укладений за участю профспілкових органів. Такі трудові договори не могли укладатись з членами виконавчих органів релігійних організацій і особами, які брали участь у здійсненні релігійних обрядів.

Відтак, законодавство колишнього СРСР передбачало лише дві умови для зарахування періоду роботи у релігійних організаціях до загального трудового стажу, зокрема, протягом спірного періоду: наявність посади у відповідному Переліку та наявність трудового договору за участю профспілкових органів. У даному випадку такий трудовий договір за участю профспілкового органу не укладався, а посада священика була відсутня у відповідному переліку осіб.

Таким чином записи у ОСОБА_1 трудовій книжці про вказані періоди роботи відсутні, тому просить відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_2 проти позову заперечила, та просила відмовити у задоволенні, повністю підтримала подані заперечення проти позову.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши докази в справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав:

згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пункт 6 ст. 92 Конституції України встановлює, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-ІV (зі змінами та доповненнями) має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.

Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно ч.3 та 4 ст.24 КЗпП України, укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні показала, що вона працювала з 1977 року головним бухгалтером Карівської сільської ради . Позивач ОСОБА_1 працював священником в с.Карів і також сплачував регулярно всі роки до 1991 року цей подоходний податок з населення. Претензій сільська рада не мала до позивача по сплаті даного податку. Інспектор з відділу доходів завжди перевіряв сільську раду щодо правильності нарахування та стягнення цього податку і порушень не було виявлено. В церкву вона не ходила особисто, бо була членом партії. З позивачем в той час були суто ділові стосунки, оскільки позивач приходив лише в сільську раду та оплачував по доходний податок з населення. На той час кошти ці в Песійний фон не платили, бо не було такого, а було лише розщеплення даного податку на частини - частину коштів йшли на соцстрах , а частина в пенсійний фонд. Профспілки ні в селі , ні в церкві не було на той час. Вона також не була членом профспілки. Вважає позовні вимоги законними.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні показав, що він працював з 1990 року секретарем Карівської сільської ради , а з 1992 року був обраний головою сільської ради. Він як касир приймав гроші по подоходному податку з населення. Позивач працював священником в с.Карів і також сплачував регулярно цей подоходний податок з населення. Бухгалтер займався вже перерахуванням цього податку. Профспілки на той час не було в церкві.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні показав, що він працює священником УПЦ в м.Угнів Сокальського району Львівської області . Позивач ОСОБА_1 з грудня 1979 року працює священником на парафії. Позивач ОСОБА_1 сплачував по доходний податок з населення в Угнівсську ощадкасу, і він також сплачував цей податок, а всіх їх щодо сплати цього податку перевіряв інший священник. В трудову книжку позивачу і йому записи не вносилися , бо церква на той час була відділена від держави. В СРСР не було такої організації як Пенсійний фонд , а вже за часи незалежності він був створений. Позивач постійно працював в храмі св.. вмч. Параскеви УПЦ в с.Карів Сокальського району з 1979 року і по даний час. Він особисто не подавав в суд такого позову, оскільки в нього теж немає відповідних записів в трудовій книжці. Священники укладали трудові договори без профспілки, оскільки договори були стандартні і цього ніхто не вимагав.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні показав, що він працює священником в с.Самоволя Іваничівський район Волинської області, а до 1988 року служив на парафії в церкві с.Борятин Сокальського району Львівської області . Він знає позивача по роботі і йому відомо, що позивач з 1979року служить священником в с.Карів в церкві св. вмч. Параскеви Пятниці. Він як і позивач платив по доходний податок з населення, а фінвідділ постійно їх перевіряв. Він як і позивач укладали договори з церковним комітетом, а з профспілкою ніхто тоді ці договори не погоджував. В пенсійному фонді йому також не зарахували стаж роботи священником до проголошення незалежності Україною в 1991 році івін зараз теж отримує мінімальну пенсію.

Як вбачається із матеріалів справи 07.12.1979 року Указом №1688 Митрополита Львівського і Тернопільського призначено ОСОБА_1 настоятелем св. вмч. Параскеви Пятниці церкви парафії села Карів Сокальського району Львівської області.

Із довідки про реєстрацію духовенства від 07.12.1979 року виданої ОСОБА_1 встановлено, що він зареєстрований Уповноваженим Ради в справах релігій при РМ УРСР по Львівській області як священик руської православної церкви в с.Карів Сокальського району з правом задовольняти релігійні потреби віруючих по їх проханню, відправляти богослужіння в зазначеній церкві.

В подальшому ОСОБА_1 та церковна рада парафії с.Карів у складі: голови церковної ради ОСОБА_9, голови ревізійної комісії ОСОБА_10, касир церкви ОСОБА_11 заключили договір 01.01.1980 року згідно з Положенням про управління РПЦ в СРСР і резолюцією керуючого єпархією від 28.03.1962 року про права та обов'язки сторін при церкві св. вмч. Параскеви-П'ятниці у с.Карів.

Цю обставину представник відповідача пояснив відсутністю трудових відносин ОСОБА_1, оскільки трудовий договір за участю профспілкового органу не укладався, а посада священика була відсутня у відповідному переліку осіб, договори про роботу яких в релігійних організаціях в якості робітників і службовців укладались за участю профспілкових органів. Таке твердження спростовується наявними по справі доказами.

Окрім того згідно довідки №393 від 11.06.2015р. виданої Карівською сільською радою Сокальського району Львівської області встановлено, що священиком ОСОБА_1 було сплачено прибутковий податок з фізичних осіб за період 01.01.1980 року по 31.12.1996 року через районний фінансовий відділ у Сокальському районі, а одержувачем була Карівська сільська рада.

Згідно копій квитанцій, доданих у матеріалах справи, за 1991 рік сплачувався прибутковий податок з священика у яких одержувачем зазначена Карівська сільська рада.

Відповідно до ст.ст.14 та 15 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, тобто роботодавці.

Відповідно до п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом № 58 від 29 липня 1993 року Мінпраці України та зареєстрованої в Мінюсті 17.08.1993 року за № 110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Оскільки Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" №987 був введений в дію постановою ВР № 988-XII 23 квітня 1991р. та застосовується до правовідносин, які виникнуть після введення його в дію. Також встановлено, що релігійні організації, зареєстровані до введення в дію цього Закону, у разі збереження віросповідної

приналежності, для одержання правоздатності юридичної особи подають до 1 січня 1992 року органам, що здійснюють реєстрацію, лише статути (положення), які відповідають вимогам цього Закону.

Оскільки трудові відносини ОСОБА_1 виникли задовго до введення в дію Закону №987 та враховуючи те, що Українська православна церква с. Карів була взята на облік в УПФ в Сокальському районі як платника страхових внесків з 07.02.1997 року то це не є підставою для відмови позивачу у зарахуванні до стажу роботи для призначення пенсії його період роботи настоятеля св. вмц. Параскеви-П'ятниці в с.Карів з 01.01.1980 року по 31.12.1991 року.

Відповідно до ч.4 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно п. «а» ч.3 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується також : будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч.3 ст.3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Згідно ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Як вбачається з довідки виданої Карівською сільською радою Сокальського району Львівської області № 393 від 11.06.2015 року вбачається, що священником ОСОБА_1 було сплачено прибутковий податок з фізичних осіб з священника за період з 01.01.1980 року по 31.12.1996 року через фінансовий відділ у Сокальському районі , а одкержувачем була Карівська сільська рада.

Враховуючи викладене , оскільки позивач працював священником , про що однак не внесено відповідні записи у трудову книжку, отримував за цю роботу заробітну плату , з якої відраховувалися обов»язкові платежі

Враховуючи те, що відповідачем у встановленому законом порядку на підставі належних та допустимих доказів не доведено правомірність дій по не зарахуванню ОСОБА_1 до трудового стажу періоду з 01.01.1980 року по 31.12.1991 року відтак, суд приходить до висновку про підставність та обґрунтованість позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 11, 21, 71, 87, 105, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

в и р і ш и в:

позов задоволити.

Зобов"язати Сокальське обєднане Управління Пенсійного Фонду України Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до трудового стажу період роботи настоятеля церкви св. вмц Параскеви-Пятниці в с.Карів Сокальського району з 01 січня 1980 року по 31 грудня 1991 року.

Стягнути з Сокальського об"єднаного управління пенсійного фонду України Львівської області в користь ОСОБА_1 оплачений ним судовий збір в сумі 640 грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий: О. А. Веремчук