Рішення № 69902651, 25.10.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" жовтня 2017 р.Справа № 922/2816/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Газопромислове управління "Шебелинкагазвидобування" до Комунального підприємства Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі", м. Балаклія про стягнення 1432245,07 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю № 2-362д від 19.12.2016 року;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Укргазвидобування" в особі філії Газопромислове управління "Шебелинкагазвидобування" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Комунального підприємства Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі" про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами № ПРП018-2017 від 27.01.2017 року в розмірі 1432245,07 грн., з яких 1196687,39 грн. основна заборгованість, 165706,41 грн. пені, 17338,43 грн. 3% річних та 52512,84 грн. інфляційних втрат. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.08.2017 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 11.09.2017 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 11.09.2017 року від представника позивача надійшли документи для долучення до матеріалів справи (вх. № 29002).

Через канцелярію господарського суду Харківської області 11.09.2017 року від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 29003), з метою надання часу для мирного врегулювання спору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.09.2017 року розгляд справи було відкладено на 17.10.2017 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 17.10.2017 року представник позивача надав клопотання (вх. № 33962) про відкладення розгляду справи.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 17.10.2017 року представник відповідача надав клопотання про продовження строку розгляду справи (вх. № 33859).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.10.2017 року розгляд справи було відкладено на 25.10.2017 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 24.10.2017 року представник відповідача надав відзив на позов (вх. № 34777), в якому просить суд зменшити розмір пені на 80% та відстрочити виконання рішення суду до 01.01.2018 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 25.10.2017 року представник позивача надав заперечення на відзив на позовну заяву (вх. № 35032).

Через канцелярію господарського суду Харківської області 25.10.2017 року представник відповідача надав клопотання (вх. № 35076) про долучення документів до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 25.10.2017 року підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити, проти клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 80% та відстрочку виконання рішення суду заперечував.

Представник відповідача в судове засідання 25.10.2017 року не з'явися, про час та місце розгляду справи буд повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка в протоколі судового засідання від 17.10.2017 року.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, вивчивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

27.01.2017 року між Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" в особі філії Газопромислового управління "Шебелинкагазвидобування" (позивач) та Комунальним підприємством Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі" було укладено договір про надання послуг з переміщення природного газу № ПРП018-2017, у відповідності до умов якого позивач надає відповідачу платні послуги з переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами виконавця природного газу до пунктів обліку газу.

Пунктом 1.2 договору встановлено, що планові переміщення природного газу у 2017 році - 3142,938 тис.м.куб.

Пунктом 4.1 договору визначено, що вартість послуг з переміщення природного газу, яка складає 738,12 грн. за 1000 м.куб. протранспортованого газу, у тому числі ПДВ-123,02 грн.

Згідно п. 10.1 договору, він набирає чинності з моменту підписання та укладається на строк до 31.12.2017 року.

Відповідно до п. 4.4 договору, споживач зобов`язується щомісячно, до 15-го числа поточного місяця, провести попередню оплату на підставі рахунку-фактури, наданого виконавцем в розмірі 100% від вартості фактично наданих послуг за попередній місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до 17-го числа наступного за звітним на підставі рахунку-фактури наданого виконавцем з урахуванням перерахованої попередньої оплати.

Відповідно до п. 4.5 договору, оплата за переміщення газу проводиться споживачем на поточний рахунок виконавця в національній валюті України, згідно затвердженої вартості.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов, укладеного між сторонами договору, позивачем у січні-квітні 2017 року було надано відповідачу послуги з переміщення природного газу на загальну суму 1196687,39 грн., що підтверджується актами наданих послуг за січень 2017 року від 31.01.2017 року на суму 497666,34 грн., за лютий 2017 року від 28.02.2017 року на суму 414156,92 грн., за березень 2017 року від 31.03.2017 року на суму 270576,34 грн., за квітень 2017 року від 30.04.2017 року на суму 14287,79 грн.

Матеріали справи свідчать про те, що позивачем було виставлено відповідачу рахунки-фактури на оплату № 16 від 31.01.2017 року, № 1302 від 13.02.2017 року, № 44 від 28.02.2017 року, № 1303 від 13.03.2017 року, № 318 від 31.03.2017 року, № 1304 від 13.04.2017 року, № 335 від 30.04.2017 року.

За вимогами ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимогами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач в порушення умов, укладеного між сторонами договору не здійснив оплати, наданих послуг, у зв`язку з чим заборгованість останнього за пространспортований природний газ становить 1196687,39 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Згідно зі ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи, що у відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини; доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов договору та діючого законодавства, - суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором про надання послуг з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами № ПРП018-2017 від 27.01.2017 року у розмірі 1196687,39 грн. обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача, нарахованих позивачем 17338,43 грн. 3% річних та 52512,84 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимоги про стягнення 17338,43 грн. 3% річних та 52512,84 грн. інфляційних втрат заявлені позивачем обґрунтовано, доведені матеріалами справи, вірно нараховані та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача, нарахованих позивачем 165706,41 грн. пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6.2 договору, за порушення строків виконання зобов`язань, зазначених у розділі 4 даного договору, відповідач зобов`язаний сплатити позивачу, крім суми заборгованості (з урахуванням встановленого індексу інфляції), пеню за кожен день прострочення платежу в розмірі подвійної ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 611 ЦК одним з наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Зважаючи на вищевикладене, позивачем обґрунтовано нараховано відповідачу пеню на суму заборгованості у розмірі 165706,41 грн., розрахунок пені перевірено судом з урахуванням вимог діючого законодавства, тому суд приходить до висновку щодо її задоволення.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 80%, суд зазначає наступне.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право: зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пленум Вищого господарського суду України в п. 3.17.4 постанови від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'ясняє, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 223 Господарського кодексу України.

Як вбачається з відзиву відповідача, останній в обґрунтування зменшення розміру пені посилається на скрутне матеріальне становище та недостатність фінансування з Державного бюджету для сплати штрафних санкцій.

Проте позивач заперечує проти зменшення розміру штрафних санкцій та вказує на те, що підприємство позивача також перебуває у скрутному матеріальному становищі та відповідачем не погашено навіть частини основної заборгованості.

Враховуючи вищенаведені обставини та те, що відповідачем тривалий час не погашається сума основного боргу та приймаючи до уваги те, що позивач заперечує проти зменшення пені, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 80%.

Щодо клопотання відповідача про надання відстрочки виконання рішення суду до 01.01.2018 року, суд зазначає наступне.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарському суду надано право при прийнятті рішення відстрочити або розстрочити його виконання. При цьому слід враховувати приписи ст. 121 ГПК України, згідно з якими за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

У пункті 7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зазначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Із зазначених положень випливає, що відстрочка виконання судового рішення можлива лише у виняткових випадках, за наявності доказів, що встановлюють обставини, які ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду.

В обґрунтування заяви про надання відстрочки виконання рішення суду відповідач посилається на те, що відповідач є комунальним підприємством та невиконання зобов'язань за спірним договором виникло через скрутне становище на підприємстві відповідача. На даний час відповідач не має можливості виконати свої зобов'язання перед позивачем за спірним договором, у зв`язку з чим просить суд відстрочити виконання рішення суду.

Позивач в свою чергу проти зазначеного клопотання заперечує та вказує на те, що відповідачем протягом тривалого часу не виконуються зобов`язання щодо оплати поставленого природного газу, чим завдаються суттєві збитки підприємству позивача.

Дослідивши додані до клопотання докази у їх сукупності, суд вважає їх недостатніми для доведення наявності обставин, які ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення суду. До того ж, самі лише посилання відповідача у клопотанні на нестачу грошових коштів для погашення заборгованості перед позивачем не звільняють його від обов`язку виконувати рішення суду у даній справі.

При вирішенні питання про надання відстрочки виконання рішення суд враховує також негативні наслідки для позивача при затримці виконання даного рішення суду, ступінь вини відповідача у виникненні спору та наявність інфляційних процесів в економіці держави.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що в постанові ВГСУ № 922/796/15 від 14.12.2016 зазначено, що зважаючи на те. що 1) виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних Осіб, суспільства, держави (гі. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп 2012): 2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. З мотив} вальної частини рішення Конституційного Суд} України від 25.04.2012 рок} № 11-рп/2012): 3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - Суд) право на суд. захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hor№sby V. Greece), від 19 березня 1997 року. п. 40. Reports of Judgme№ts a№d Decisions 1997- 11): 4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобідьяре Саффі" проти Італії" . № 22774 93. п. 74. ECHR 1999-V), а також беручи до уваги, те що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що піддягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (див. рішення у справі "Пономарьов проти України" від 3 квітня 2008 року, заява № 3236 03. п. 43). Виший господарський суд України вважає, що з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами: 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми: 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалім для стягувана, як "потерпілої сторони": 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Відповідно до статті 17 закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи вищевикладені обставини та норми закону, суд дійшов висновку про те, що відповідач не надав суду достатніх доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує можливість надання відстрочки виконання судового рішення у справі та доказів того, що необхідні кошти для сплати заборгованості будуть наявні у відповідача у січні 2018 року.

За таких обставин, у задоволенні клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду - до 01.01.2018 р. слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 526, 549, 611, 612, 623-629, 712 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 193 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47-49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Комунального підприємства Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі" (64200, Харківська область, м. Балаклія, вул. Алієва, 72, код ЄДРПОУ 34328904) на користь Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"в особі філії Газопромислове управління "Шебелинкагазвидобування" (64250, Харківська область, Балаклійський район, смт Донець, вул. Стадіонна, 9, п/р 26005300530517 в філії ХОУ АТ "Ощадбанк" м. Харків, МФО 351823, код ЄДРПОУ 00153146) 1196687,39 грн. основної заборгованості, 165706,41 грн. пені, 17338,43 грн. 3% річних, 52512,84 грн. інфляційних втрат та 21483,68 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 30.10.2017 р.

Суддя ОСОБА_2

922/2816/17