Рішення № 69902526, 23.10.2017, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" жовтня 2017 р. Справа № 916/1234/17

За позовом: Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів";

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Будконтакт МВС";

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерства оборони України;

про визнання недійсним договору

Головуючий суддя Щавинська Ю.М.

Суддя Никифорчук М.І.

Суддя Д'яченко Т.Г.

Представники:

від позивача: не зявився;

від відповідача: ОСОБА_1 довіреність №9 від 10.07.2017р.;

від третьої особи: не зявився.

Суть спору: Державне підприємство Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будконтакт МВС", в якій просить суд визнати недійсним договір оренди № 26/06 від 26.06.2014р.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що в період з 19.04.2016р. по 26.04.2016р. з приміщення бухгалтерії державного підприємства Міністерства оборони України «Одеський завод будівельних матеріалів» під час зміни керівництва підприємства було викрадено системний блок та бухгалтерську документацію, у звязку з чим було відкрито кримінальне провадження №120161605000003017.

Після призначення нового керівника були вчинені заходи з метою відновлення бухгалтерського обліку та первинних документів підприємства.

Як вказує позивач, на підставі банківських виписок було встановлено, що ТОВ «Будконтакт МВС» здійснює оплату ДП Міністерства оборони України «Одеський завод будівельних матеріалів» послуг з оренди майна за договорами №26/06, №21/10/14 та №21-10. При цьому, предмети договорів та їх умови жодному із працівників підприємства не відомі, а майно, здане в оренду, в бухгалтерському обліку належним чином не відображено

Водночас, ДП МОУ "Одеський завод будівельних матеріалів" вказує на те, що неодноразові його прохання, адресовані відповідачу, щодо надання документів, які підтверджують наявність у останнього право користування майном, для огляду та їх завірені копії для подальшого використання у бухгалтерському обліку, останнім ігноруються.

Так, ДП МОУ "Одеський завод будівельних матеріалів" зазначає, що на його письмовий запит до Фонду державного майна було отримано відповідь про відсутність на обліку у регіональному відділенні Фонду договорів щодо передачі майна державного підприємства Міністерства оборони України «Одеський завод будівельних матеріалів» в оренду ТОВ «Будконтакт МВС».

Вказане, на думку позивача, свідчить про передачу державного майна, що перебуває на балансі державного підприємства Міністерства оборони України «Одеський завод будівельних матеріалів», з порушенням вимог законодавства.

Зазначені обставини, і призвели до звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.05.2017р. порушено провадження у справі №916/1234/17 із призначенням до розгляду в засіданні суду 21.06.2017р.

В судовому засіданні 21.06.2017р. представником позивача було надано письмові пояснення по справі (т.1 а.с.39-40), згідно яких останній зазначає, що за його припущеннями, згідно договору оренди №26/06 відповідачу було передано трансформаторні підстанції та електромережі, що забезпечують електропостачання відокремленого підрозділу підприємства, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 35, а також житлових будинків, що перебувають на балансі підприємства.

При цьому вказує, що встановити достеменно зазначений факт є неможливим, оскільки завірені копії договору підприємству до теперішнього часу не надані, від спільного огляду майна представники відповідача ухиляються.

Ухвалою суду від 10.07.2017р. строк розгляду справи за клопотанням за клопотанням представника позивача було продовжено на п'ятнадцять днів та, з огляду на незявлення в судове засідання представника відповідача, від якого не надходило клопотання про розгляд справи за його відсутністю, невиконання вимог ухвали суду, а також з урахуванням необхідності додаткового витребування доказів, розгляд справи було відкладено на 31.07.2017р.

27.07.2017р. до канцелярії суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (т.1 а.с.60-62), згідно якого останній, заперечуючи проти задоволення позову, зазначає, що посилання позивача на недійсність договору не є конкретними, а лише надані з урахуванням загальних норм права про визнання договорів недійсними.

Так, стосовно посилань позивача на відповідь ФДМУ щодо відсутності на обліку у Регіональному відділенні Фонду договорів щодо передачі майна позивача в оренду, ТОВ "Будконтакт МВС" вказує, що оскільки предметом оренди виступає окреме індивідуально визначене майно, надання його в оренду, у відповідності до положень п. 4 ст. 9 Закону України „Про оренду державного та комунального майна, не потребує узгодження з органом, уповноваженим управляти відповідним майном.

Водночас, відповідач вказує, що в газеті „Aviso plus № 22 (854) від 09.06.2014р. було розміщено оголошення щодо передачі відповідного майна в оренду.

Крім того, ТОВ "Будконтакт МВС" у поданому відзиві зазначає про погодження Концерном „Воєнремсервіс процедури передачі спірного майна в оренду, про що свідчить відповідна згода Концерну, а також про погодження з боку ПАТ „ЕК „Одесаобленерго укладення договору на постачання електричної енергії.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення заявлених позовних вимог, також зазначає, що необхідність в укладенні договору оренди майна №26/06 від 26.06.2014р. виникла у ДП „ОЗБМ у звязку із наявністю заборгованості за поставку електроенергії, у звязку із чим між ТОВ "Будконтакт МВС", як Поручителем, позивачем, як боржником, та кредитором Північним РЕМ ПАТ „ЕК „Одесаобленерго 24.07.2014р. було укладено договір поруки № 79-14.

З урахуванням зазначеного, вважає, що позивач, вирішивши свої боргові питання за його рахунок, має намір розірвати договір, зауважуючи при цьому про відсутність правових підстав для такого розірвання.

З огляду на вказані обставини, ТОВ "Будконтакт МВС" у задоволенні позову ДП МОУ "Одеський завод будівельних матеріалів" просить відмовити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 31.07.2017р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, було залучено Міністерство оборони України. У зв'язку із таким залученням та з урахуванням необхідності додаткового дослідження доказів, розгляд справи було відкладено на 07.08.2017р.

04.08.2017р. до канцелярії суду від позивача надійшли чергові письмові пояснення по справі (т.2 а.с.1-6), згідно яких останній зазначає, що наданий відповідачем лист про бажання орендувати майно не відповідає вимогам ч. 1 ст. 9 Закону України „Про оренду державного та комунального майна та п.3 Переліку документів, які подаються орендодавцеві для укладення договору оренди майна, що належить до державної власності, затвердженого наказом ФДМУ № 201 від 15.02.2013р.

Крім того, позивач, обґрунтовуючи свою правову позицію, вказує, що на момент укладення спірного договору у відповідача була відсутня ліцензія на провадження діяльності з енергопостачання, що підтверджується п.5.6 договору №26/06 від 26.06.14 р., а також листом НКРЕКП № 4419/14.3.1/7-17 від 26.04.2017р.

Позивач також зауважує, що інформація про намір передання майна в оренду була розміщена відповідачем з порушенням вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна», тобто не в офіційному друкованому засобі інформації -«Відомості приватизації», а в газеті «Аviso», крім того без обовязкового розміщення на веб-сайті Фонду державного майна України, про що свідчить необізнаність регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській Області про передачу майна в оренду, що підтверджується відповідним листом №11-05-03993 від 02.08.2016р.

Водночас, зазначає, що згідно отриманих відповідей на його запити з Головного Управління майна та ресурсів та Концерну «Військессетменеджмент», що є правонаступником Концерну «Воєнремсервіс», уповноваженою особою, що надає згоду на передачу обєктів державної власності від імені Міністерства оборони України, є Міністр оборони України, або інша особа за його рішенням, у період з 2014 р. по 2017р., ані Концерн «Воєнремсервіс», ані його посадові особи такими повноваженнями наділені не були.

Позивач, посилаючись на положення п.4.2 Статуту ДП Міністерства оборони України «Одеський завод будівельних матеріалів», у відповідності до якого майно підприємства є державною власністю та закріплюється за ним на праві повного господарювання, а також на приписи ч.3 ст. 228 ЦК України, згідно якої у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним, вважає, що спірний договір оренди майна є таким, що має бути визнаним недійсним.

В судовому засіданні 07.08.2017р. представником третьої особи (Міністерства оборони України) було надано письмові пояснення по суті спору (т.2а.с.26-30), згідно яких останній підтримує заявлені позивачем вимоги та просить суд визнати недійсним вищевказаний договір оренди № 26/06 .

В підтвердження такої позиції третя особа наводить обґрунтування, ідентичні тим, що викладені позивачем у позові та неодноразово поданих до нього письмових пояснень.

Ухвалою суду від 07.08.2017р. справу №916/1234/17 призначено до колегіального розгляду у складі трьох суддів господарського суду Одеської області.

За результатами автоматичного розподілу справи №916/1234/17 від 10.08.2017р., вказану справу розподілено колегії суддів у складі: головуючий суддя Щавинська Ю.М., суддя Никифорчук М.І., суддя Д'яченко Т.Г.

Ухвалою суду від 10.08.2017р. справу № 916/1234/17 прийнято до провадження у вищевказаному складі суду із призначенням розгляду в засіданні суду 05.09.2017р.

В засіданні суду 05.09.2017р. представником позивача було надано клопотання про витребування доказів (т.2 а.с.47-49), згідно яких останній просив суд витребувати у відповідача договір на постачання (купівлю) електричної енергії, укладений між ТОВ „Будконтакт МВС та ПАТ „ЕК „Одесаобленерго; договори на постачання (купівлю) електричної енергії, укладені між ТОВ „Будконтакт МВС та орендарями майна МПП „Валентин, ТОВ „Квадро, ТОВ „Айсал, ТОВ „СНІК ВУД ІНДАСТРІ, та договори оренди № 21/10/14 та № 21-10, включаючи акти приймання передачі майна та розрахунок орендної плати.

Крім того, вказаним клопотанням позивач просить також витребувати у Приморського ВП у м. Одесі ГУ НП в Одеській області матеріали відносно колишнього т.в.о. директора ДП МОУ "Одеський завод будівельних матеріалів" ОСОБА_2 за заявою в.о. директора підприємства ОСОБА_3, отримані від Управління захисту економіки в Одеській області.

Вказане клопотання позивача було залишено відкритим до наступного судового засідання.

У судовому засіданні 05.09.2017р. оголошено перерву до 14.09.2017р.

13.09.2017р. до канцелярії суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення по справі (т.2 а.с.62-65), згідно яких останній зазначає, що з метою вирішення фінансових проблем позивача, які привели підприємство до межі банкрутства, Міністерство оборони України в особі т.в.о. генерального директора Концерну „Воєнремсервіс ОСОБА_4Ю, ініціювало укладення ряду договорів, в тому числі і спірного № 26/06.

При цьому відповідач стверджує, що під час ведення переговорів, що передували укладенню вищевказаного договору оренди, сторонами було досягнуто домовленості, що на частину існуючого у ДП МОУ „ОЗБМ перед ПАТ „Одесаобленерго буде укладено договір поруки, за умовами якого ТОВ „Будконтакт МВС приймає на себе обовязок поручителя боржника ДП МОУ „ОЗБМ перед кредитором ПАТ „ЕК „Одесаобленерго, у звязку із чим 24.07.2014р. було укладено тристоронній договір поруки № 79-14 між вказаними сторонами.

Крім того, відповідач вказує на те, що необхідність в укладенні спірного договору виникла саме у позивача, у звязку із виникненням грошової заборгованості за поставку електроенергії, а відтак, вважає, що позивач, вирішивши свої боргові проблеми за його рахунок, має намір розірвати договір, на розірвання якого відсутні жодні підстави.

З урахуванням вказаного, зазначає, що викладені позивачем у позовній заяві доводи не відповідають дійсним обставинам справи та є надуманими, а оскільки майно, що передано в оренду, є окремим індивідуально визначеним майном, потреба у будь-якому узгодженні з Фондом Держмайна щодо його оренди була відсутня.

В судовому засіданні 14.09.2017р. вищевказане клопотання позивача про витребування доказів задоволено частково, зобов`язано ТОВ "БУДКОНТАКТ МВС" надати до суду в строк до 25.09.2017р. належним чином засвідчену копію договору на постачання (купівлю) електричної енергії, укладеного між ТОВ "БУДКОНТАКТ МВС" та ПАТ ЕК "Одесаобленерго", а також оригінал вказаного документу для огляду.

У задоволенні іншої частини клопотання було відмовлено з огляду на його невідповідність вимогам ст. 38 ГПК України, оскільки позивачем не було зазначено, що можуть підтвердити вказані докази, і яким чином вони відносяться до предмету доведення у справі.

В засіданні суду 14.09.2017р. оголошено перерву до 04.10.2017р.

19.09.2017р. до канцелярії суду від представника третьої особи (Міністерства оборони України) надійшли чергові письмові пояснення по справі (т.2 а.с.88-89), згідно яких останній зазначає, що оскільки спірне майно є військовим, то порядок передачі такого майна встановлений Порядком вилучення і передачі військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою КМУ від 29.08.2002р. № 1282.

Так, зауважує, що безпідставне укладення будь-яких господарських правочинів приватними господарюючими субєктами, яке впливає на подальше використання військового майна та земельних ділянок, що належать до земель оборони, завдає шкоду інтересам держави та порушує права Міністерства оборони України, як органу державної влади, уповноваженого на управління цим майном.

Крім того третя особа вказує про ігнорування відповідачем неодноразових прохань державного підприємства Міністерства оборони України «Одеський завод будівельних матеріалів» надати документи, які підтверджують право користування майном державного підприємства Міністерства оборони України, для огляду та їх завірені копії для подальшого використання у бухгалтерському обліку. При цьому, на письмовий запит до Фонду державного майна отримана відповідь про відсутність на обліку у регіональному відділенні Фонду державного майна України по Одеській області договорів щодо передачі майна державного підприємства Міністерства оборони України Одеський завод будівельних матеріалів» ТОВ «Будконтакт МВС» в оренду.

Вказане, на думку третьої особи, свідчить про передачу державного майна, що перебуває на балансі державного підприємства Міністерства оборони України «Одеський завод будівельних матеріалів», з порушенням вимог законодавства.

У судовому засіданні 04.10.2017р. представник позивача під час розгляду справи по суті в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача в свою чергу заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позов та поданих до суду письмових поясненнях.

Ухвалою суду від 04.10.2017р. строк розгляду справи за клопотанням представників сторін було продовжено на пятнадцять днів та, у звязку із незявленням в судове засідання представника третьої особи, від якого не надходило клопотання про розгляд справи за його відсутності, а також необхідність додаткового дослідження доказів, розгляд справи було відкладено на 12.10.2017р.

Ухвалою суду від 12.10.2017р. з урахуванням необхідності додаткового дослідження доказів, розгляд справи було відкладено на 23.10.2017р.

У судове засідання 23.10.2017р. зявився представник відповідача, який підтримав свою правову позицію, яка була викладена ним в попередньому судовому засіданні.

Представник позивача в судове засідання не зявився, про місце та час розгляду справи був цілком обізнаний, про що свідчить наявна в матеріалах справи розписка від 12.10.2017р. (т.2 а.129).

Представник третьої особи (Міністерства оброни України) також не зявився в судове засідання 23.10.2017р., про місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом направлення на адресу третьої особи відповідних ухвал суду.

З урахуванням зясування усіх обставин справи та правових позицій обох сторін, а також відсутності строку, встановленого ст. 69 ГПК України для розгляду спору, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників позивача та третьої особи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та представника третьої особи, надані в ході розгляду справи, проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку господарський суд дійшов наступних висновків:

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст.2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на предявлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, субєктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд зясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Як свідчать матеріали справи, позовні вимоги Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" щодо визнання недійсним договору оренди № 26/06 від 26.06.2014р. обґрунтовано, зокрема, тим, що згідно інформації Фонду державного майна встановлено відсутність на обліку у регіональному відділенні Фонду договорів щодо передачі майна державного підприємства Міністерства оборони України «Одеський завод будівельних матеріалів» в оренду ТОВ «Будконтакт МВС».

Крім того, позивач вважає, що наданий відповідачем лист про бажання орендувати майно не відповідає вимогам ч. 1 ст. 9 Закону України „Про оренду державного та комунального майна та п. 3 Переліку документів, які подаються орендодавцеві для укладення договору оренди майна, що належить до державної власності, затвердженого наказом ФДМУ № 201 від 15.02.2013р.

Крім того, позивач, обґрунтовуючи свою правову позицію, вказує, що на момент укладення спірного договору у відповідача була відсутня ліцензія на провадження діяльності з енергопостачання, що підтверджується п.5.6 договору №26/06 від 26.06.14 р., а також листом НКРЕКП № 4419/14.3.1/7-17 від 26.04.2017р.

Позивач також зауважує, що інформація про намір передання майна в оренду була розміщена відповідачем з порушенням вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна», тобто не в офіційному друкованому засобі інформації -«Відомості приватизації», а в газеті «Аviso», крім того без обовязкового розміщення на веб-сайті Фонду державного майна України, про що свідчить необізнаність регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області про передачу майна в оренду, що підтверджується відповідним листом №11-05-03993 від 02.08.2016р.

Водночас, зазначає, що згідно отриманих відповідей на його запити з Головного Управління майна та ресурсів та Концерну «Військессетменеджмент», що є правонаступником Концерну «Воєнремсервіс», уповноваженою особою, що надає згоду на передачу обєктів державної власності від імені Міністерства оборони України, є Міністр оборони України, або інша особа за його рішенням, у період з 2014 р. по 2017р., ані Концерн «Воєнремсервіс», ані його посадові особи такими повноваженнями наділені не були.

Позивач, посилаючись на положення п.4.2 Статуту ДП Міністерства оборони України «Одеський завод будівельних матеріалів», у відповідності до якого майно підприємства є державною власністю та закріплюється за ним на праві повного господарювання, а також на приписи ч.3 ст. 228 ЦК України, згідно якої у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним, вважає, що спірний договір оренди майна є таким, що має бути визнаним недійсним.

В свою чергу відповідач, заперечуючи проти задоволення заявлених позовних вимог, зазначає, що оскільки предметом оренди виступає окреме індивідуально визначене майно, у відповідності до положень п. 4 ст. 9 Закону України „Про оренду державного та комунального майна, відсутня потреба в його погодженні з органом, уповноваженим управляти відповідним майном.

Водночас, відповідач вказує те, що з метою врахування вимог чинного законодавства щодо розміщення в офіційних друкованих засобах масової інформації оголошення стосовно передачі майна в оренду, відповідне оголошення було розміщено в газеті „Aviso plus № 22 (854) від 09.06.2014р.

Крім того, ТОВ "Будконтакт МВС" у поданому відзиві зазначає і про погодження Концерном „Воєнремсервіс самої процедури передачі спірного майна в оренду, про що свідчить відповідна згода Концерну, а також і про погодження ПАТ „ЕК „Одесаобленерго укладення договору на постачання електричної енергії.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення заявлених позовних вимог, також зазначає, що необхідність в укладенні договору оренди майна № 26/06 від 26.06.2014р. виникла у ДП „ОЗБМ у звязку із виникненням у останнього грошової заборгованості за поставку електроенергії, у звязку із чим між ТОВ "Будконтакт МВС", як Поручителем, позивачем, як боржником, та кредитором Північним РЕМ ПАТ „ЕК „Одесаобленерго 24.07.2014р. було укладено договір поруки № 79-14.

З урахуванням зазначеного, вважає, що позивач, вирішивши свої боргові питання за його рахунок, має намір розірвати договір, зауважуючи при цьому про відсутність правових підстав для такого розірвання.

Оцінюючи вказані позиції сторін, суд зазначає наступне.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин, що зазначено в абзаці 4 підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Так, положеннями статей 202, 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 вказаного кодексу закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 92, абзацу 2 частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.06.2014р. між Державним підприємством Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" (Орендодавець) в особі тимчасово виконуючого обовязки начальника підприємства ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будконтакт МВС"(Орендар) в особі директора товариства ОСОБА_5 укладено договір оренди іншого, крім нерухомого, окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності № 26/06 (т.1 а.с.63-71).

Згідно п. 1.1 вказаного договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування інше, крім нерухомого, державне окреме індивідуально визначене майно обладнання трансформаторних підстанцій (ТП), а саме:

- по ТП-594: трансформатор ТПІ -400-100 інв. № 165, електрична мережа вул. Хімічна, 39 (потужність кабеля 150м);

- по ТП-4455: трансформатор КПП -400-10 інв. № 1166, електричні мережі кабель АА ШВ 3*95;

- по ТП-4517: трансформатор ТМ 630/6 інв. № 5802, щит управління № 1, №2, № 3, №4, електричні мережі кабель ААБ 3*185;

- по ТП-4800: трансформатор ТМ 630-6/04 інв. № 1163, електричні мережі кабель АА ШВ 3*95 (майно), що розміщене за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 35, що перебуває на балансі Орендодавця, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість обєкта оренди станом на 23.06.2014р. і становить за незалежною оцінкою 96601 грн. (без ПДВ).

Майно передається в оренду з метою забезпечення статутної діяльності Орендаря (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 1.3 договору стан майна на момент укладення договору потребує поточного та капітального ремонту і визначається в акті приймання передавання за узгодженим висновком Орендодавця і Орендаря.

Згідно п. 2.2 договору передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в Орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а Орендар користується ним протягом строку оренди.

Як слідує з матеріалів справи, вищевказане майно, що визначене у п. 1.1 оспорюваного договору оренди № 26/06 від 26.06.2014р., було передано позивачу за відповідним актом приймання-передачі 18.09.2014р. (т.1 а.с.73-74).

Вказаний акт підписаний обома сторонами, у присутності голови комісії начальника арматурно-формувального цеху ОСОБА_6 та членів комісії начальника АГ та ЖКХ ОСОБА_7, завідуючого деревообробною дільницею ОСОБА_8 та головного бухгалтером ОСОБА_9, без жодних претензій та зауважень.

Приймаючи до уваги, що майно, яке виступає предметом договору, належить до державної власності, до спірних правовідносин застосовуються також норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Згідно ст.7 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", ініціатива щодо оренди майна може виходити від фізичних та юридичних осіб, які можуть бути орендарями відповідно до статті 6 цього Закону, пропозиція може надходити від орендодавців, зазначених у статті 5 цього Закону. Орендодавець може оголосити про передачу майна в оренду в порядку, встановленому цим Законом.

Як слідує з матеріалів справи, перед укладенням спірного договору, ТОВ „Будконтакт МВС листом за вих. 16/5/22 від 16.05.2014р. звернулося до Концерну „Воєнремсервіс Міністерства оборони України з пропозицією про передачу в оренду товариства обладнання вищевказаних трансформаторних підстанцій, яке забезпечує постачання електроенергії на обєкти оренди, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 35 (т.1 а.с.92).

У відповідь на вказане звернення вищевказаний Концерн листом від 30.05.2014р. за вих. № 664 не заперечував проти укладення такого договору та передачі, з урахуванням вимог Закону України „Про оренду державного та комунального майна, в оренду спірного майна, що перебуває на умовах господарського відання в ДП „Одеський завод будівельних матеріалів (т.1 а.с.93).

В свою чергу позивач листом за вих. № 330 від 26.05.2014р. (т.1 а.с.97), адресованим Концерну „Воєнремсервіс Міністерства оборони України зауважив про можливість підготовки проекту відповідного договору.

Так, згідно п.4 ст. 9 вказаного Закону, Орендодавець протягом п'яти днів після погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном (у випадках, передбачених цим Законом, - органом Антимонопольного комітету України), а в разі якщо заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), протягом 15 днів після дати її реєстрації розміщує в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб-сайтах орендодавців оголошення про намір передати майно в оренду або відмовляє в укладенні договору оренди і повідомляє про це заявника.

Протягом 10 робочих днів після розміщення оголошення орендодавець приймає заяви про оренду відповідного майна.

Згідно листа Фонд державного майна № 10-16-7681 від 03.06.2011р. "Щодо порядку прийняття рішення про оренду і визначення орендаторів державного майна", виданого у зв'язку з набранням чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо орендних відносин" від 21 квітня 2011 року N 3269 (далі - Закон N 3269), оголошення про намір передати майно в оренду дається як у разі надходження заяви від орендаря (після отримання згоди органу управління), так і, відповідно до ст. 7 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", за ініціативою орендодавця.

Оголошення має містити таку інформацію:

1. Назва і адреса об'єкта, про оренду якого надійшла заява. У разі оренди нерухомого майна - також реєстровий номер у Реєстрі державного майна.

2. Балансоутримувач об'єкта, про оренду якого надійшла заява, його контактний телефон. Орган, уповноважений управляти зазначеним майном.

3. Площа і вартість за незалежною оцінкою на таку-то дату об'єкта оренди.

4. Максимально можливий строк оренди, погоджений органом управління.

5. Мета використання об'єкта оренди, погоджена органом управління.

6. Останній день прийняття заяв про оренду орендодавцем, а саме: 10-й робочий день після розміщення оголошення про намір. Адреса, факс орендодавця, на які можуть подаватися заяви.

7. Роз'яснення, що у разі надходження додаткових заяв буде оголошений конкурс на право оренди цього об'єкта.

Оголошення розміщуються: обов'язково - у газеті "Відомості приватизації" та на веб-сайті ФДМУ, додатково за вибором орендодавця - у місцевих друкованих ЗМІ та на веб-сайті РВ ФДМУ - за його наявності.

Як вбачається з матеріалів справи, в порушення вищевказаних вимог законодавства, оголошення про намір передати спірне майно в оренду було розміщено позивачем лише у місцевій газеті, а саме у газеті „Aviso plus №22 (854) від 09.06.2014р. (т.1 а.с.88).

Крім того, зміст вказаного повідомлення, а саме „Сдам в аренду оборудование трансформаторных подстанций, трансформаторы. Телефон 7251203», з урахуванням вищевказаних вимог до нього, є неповним.

Між тим, суд зауважує, що обовязок стосовно розміщення такого роду повідомлення покладений на Орендодавця. При цьому тягар недотримання позивачем перед укладенням оспорюваного договору вимог щодо опублікування вищевказаного оголошення та його змісту не може бути покладено на відповідача ТОВ „Будконтакт МВС, як добросовісного Орендодавця вищевказаного обладнання.

Щодо тверджень позивача стосовно того, що спірне майно, а саме обладнання трансформаторних підстанцій, що визначене у п. 1.1 договору оренди, є військовим майном, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 1 Закону України „Про правовий режим майна Збройних сил України, військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

За змістом ст. 3 вказаного Закону, військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).

З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, як слідує зі змісту п. 1.2 спірного договору, майно передається в оренду з метою забезпечення статутної діяльності Орендаря.

Згідно пп. 1.1 статуту Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів", підприємство засноване на державній власності та підпорядковане Міністерству оборони України (т.1а.с.24-28),

Відповідно до пп. 2.2 вказаного статуту, основними напрямками діяльності підприємства є, зокрема, надання в оренду рухомого та нерухомого майна.

Пунктом 4.2 статуту ДП МОУ "Одеський завод будівельних матеріалів" встановлено, що майно підприємства є державною власністю та закріплене за ним на праві повного господарського відання. Підприємство володіє, користується, розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству України та цьому статуту.

Підприємство має право здавати в оренду відповідно до чинного законодавства України (крім цілісних майнових комплексів, структурних підрозділів, філій, цехів, а також нежилих приміщень підприємствам та установам, а також громадянам устаткування, транспортні засоби, інвентар та інші матеріальні цінності, які йому належать, а також списувати їх з балансу у порядку, передбаченому чинним законодавством (п.4.5 статуту ДП).

З огляду на викладене, суд констатує, що спірне майно не належить до військового майна в силу визначень, викладених у процитованих нормах, а також, виходячи з положень статуту ДП МОУ "Одеський завод будівельних матеріалів".

З урахуванням вищевказаного висновку, судом не приймаються до уваги посилання позивача на необхідність застосування до спірних правовідносин положень Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних сил України, затвердженого постановою КМУ від 29.08.2002р. № 1282.

Статтею 12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання тексту сторонами.

Істотними умовами договору оренди, як зазначено у ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", є: об'єкт оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; відповідальність сторін; страхування взятого в оренду майна.

Дослідивши спірний договір оренди іншого, крім нерухомого, окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності № 26/06 від 26.06.2014р. (т.1а.с.63-71), суд доходить до висновку, що вказаний договір містить усі істотні умови, що визнані необхідними за законом, а перед укладенням договору була проведена незалежна оцінка (т.1 а.с.123-152). Крім того, суд зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, акт приймання-передачі від 18.09.2014р. (т.1 а.с.73-74) був підписаний, у тому числі, головою комісії ОСОБА_6, при цьому, саме цією особою було подано заяву до правоохоронних органів від 26.04.2016р. (т.1 а.с.21), тож викладені у позовній заяві доводи про це, що предмет договору та його умови працівникам підприємства невідомі, також не можуть бути прийняті судом до уваги у звязку з їх непідтвердженістю.

При цьому, посилання на інші підстави не є істотними умовами договору оренди відповідно до ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" і не впливають на факт укладання договору, а незазначення цих умов у договорі не впливає на його дійсність.

Крім того судом не приймається до уваги і твердження відповідача щодо необхідності перед укладенням оспорюваного договору його погодження з Фондом Державного майна України, оскільки предметом оренди виступає окреме індивідуально визначене майно, що у відповідності до вимог п. 4 ст. 9 Закону України „Про оренду державного та комунального майна такого погодження не потребує.

Щодо посилань позивача про недотримання вимог закону щодо наявності відповідної ліцензії, суд вказує наступне.

Так, за змістом частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), є оспорюваним.

Згідно з п. 3 Переліку документів, які подаються Орендодавцеві для укладення договору оренди майна, що належить до державної власності, затвердженого наказом Фонду державного майна України № 201 від 15.02.2013р., у відповідній редакції, передбачено подання орендарем ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню (у разі якщо на об'єкті оренди передбачається здійснення діяльності, що підлягає ліцензуванню).

Разом з тим, згідно з висновками, викладеними у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", у разі коли на момент вчинення правочину юридична особа не мала ліцензії, а на час, коли правочин був виконаний або мав бути виконаний, вона ліцензію отримала, підстави для визнання правочину недійсним відсутні.

Так, згідно п. 6 ст. 9 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності, який діяв на момент укладення договору, відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягала господарська діяльність у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії.

У відповідності до положень п. 5.6 договору оренди № 26/06 від 26.06.2014р., Орендар зобовязався протягом 6 місяців з дня укладення цього договору привести свою матеріальну-технічну базу та штат спеціалістів у відповідність з умовами провадження господарської діяльності, для якого обєкт береться в оренду і одержати (у разі потреби) необхідні дозвільні документи на відповідний вид діяльності.

Як встановлено судом, 30.04.2015р. Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг було видано відповідачу - ТОВ „Будконтакт МВС ліцензію на постачання електричної енергії серії АЕ № 575932 (т.2 а.с.127).

При цьому, згідно п. 5 ст. 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" № 222-VIII від 02.03.2015р., з 28.06.2015р. по теперішній час не підлягає ліцензуванню діяльність з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом (постачання незалежним електропостачальником).

Таким чином, посилання відповідача на відсутність у відповідача вищевказаної ліцензії, як на підставу для визнання договору недійсним судом не приймається.

При цьому суд зауважує, що згідно зі ст. 1 ГПК України, особа має право звернутись до господарського суду з позовом за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Таким чином, право на звернення до господарського суду має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право чи інтерес, і це право чи інтерес порушені відповідачем.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач всупереч положення вказаної статті ГПК України жодним чином не довів, яким саме чином укладений ним 26.06.2014р. з відповідачем оспорюваний договір оренди суперечить його інтересам чи порушує його права.

За викладених обставин, позовні вимоги Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів про визнання недійсним договору оренди № 26/06 від 26.06.2014р. є необґрунтованими, у звязку із чим задоволенню не підлягають.

У звязку з відмовою в позові, на підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України обовязок відшкодування судових витрат по сплаті судового збору на відповідача не покладається.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 30 жовтня 2017 р.

Головуючий суддя Ю.М. Щавинська

Суддя М.І. Никифорчук

Суддя Т.Г.Д'яченко