Рішення № 69898628, 31.10.2017, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/17665/14-ц

Провадження № 2/521/789/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2017 року

Малиновський районний суд м. Одеси в складі:

Головуючого судді Гуревського В.К.

за секретаря Ардаковської А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7 про витребування майна,

в с т а н о в и в :

Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7 та просили відстрочити, розстрочити, зменшити, або звільнити від сплати судових витрат до винесення рішення по цій справі, а також просили зобов'язати ОСОБА_5 повернути титульним власникам об'єкт нерухомості розташований за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, буд. № 19, кор. 1, кв. 4, посилаючись на таке.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2013 року, додатковим рішенням Малиновського районного суду м Одеси від 10 грудня 2013 року перший договір купівлі-продажу квартири розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, буд. 19, кор. 1, кв. 4, укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 визнано недійсним. Хоча рішенням апеляційного суду Одеської області від 04 березня 2014 року вищезазначені рішення Малиновського районного суду м. Одеси були скасовані, проте ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2014 року рішення апеляційного суду Одеської області від 04 березня 2014 року скасовано, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2013 року та додаткове рішення Малиновського районного суду від 10 грудня 2013 року залишені в силі. Зважаючи на те, що за другим договором купівлі-продажу зазначеної спірної нерухомості ОСОБА_7 продав квартиру ОСОБА_5, який є на сьогоднішній день власником квартири розташованої в м. Одеса, вул. Космонавтів, буд. № 19, кор. 1, кв. 4, тому позивачі саме звернулись до власника спірної нерухомості щодо повернення їм зазначеної нерухомості, вважаючи безпідставність його право власності.

01 грудня 2014 року Малиновським районним судом м. Одеси ухвалено заочне рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволені.Зобов'язано ОСОБА_5 передати об'єкт нерухомості розташований за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, буд. № 19, кор. 1, кв. 4 ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2015 року в задоволені заяви відповідача, ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення від 01 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 до ОСОБА_5, за участю третіх осіб ОСОБА_6, ОСОБА_7 про зобов'язання повернути титульним власникам об'єкт нерухомості розташований за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, буд. № 19, кор. 1, кв. 4 відмовлено.

11 червня 2015 року Апеляційним судом Одеської області рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про витребування майна відмовлено у повному обсязі.

25 листопада 2015 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2014 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справу, в порядку ст. 11-1 ЦПК України передано судді Малиновського районного суду м. Одеси Гуревському В.К.

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулись до суду із уточненою позовною заявою про витребування у ОСОБА_5 з чужого незаконного володіння обєкту нерухомості, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, зазанчивши, що 04 жовтня 2000 року квартира №4 корпус №1 у будинку №19 по вулиці Космонавтів у м. Одесі була приватизована у рівних частих на діда позивачів ОСОБА_8 та батька позивачів ОСОБА_9 і відповідно видано свідоцтво про право власності на житло від 04 жовтня 2000 року за № Ж-1097. 26 вересня 2004 року померла баба позивачів ОСОБА_10, у відповідності до ст. 1261 ЦК України дід і батько позивачів, як спадкоємці першої черги за законом фактично прийняли спадщину, адже постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та залишилися проживати, володіти та користуватися всією квартирою.

30 травня 2006 року помер дід позивачів ОСОБА_8 у відповідності до ст. 1261 ЦК України батько позивачів, як єдиний спадкоємець першої черги за законом, фактично прийняв спадщину залишившись проживати, володіти та користуватися всією квартирою, але не зміг звернутися із заявою про прийняття спадщини, у зв'язку з тим, що 25 липня 2006 року був госпіталізований до психіатричної лікарні. 08 вересня 2006 року на підставі підробленого документу, а саме заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2005 року (у відповідності до якого, зокрема було визнано за ОСОБА_6 право власності на спірну квартиру) ОСОБА_6 оформила в ОМБТІ право власності. 18 вересня 2006 року ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу відчужила квартиру ОСОБА_7. 07 грудня 2006 року ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу відчужив спірну квартиру ОСОБА_5. 06 березня 2008 року батько позивачів ОСОБА_9 помер. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2013 року та додатковим рішенням суду першої інстанції від 10 грудня 2013 року, які були залишені в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2014 року визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_7.

Спірна квартира була відчужена поза волею єдиного власника ОСОБА_9, і позивачі, як спадкоємці, двоє з яких ОСОБА_3, ОСОБА_4 22 квітня 1990 року були неповнолітніми на момент смерті свого батька, мають право вимагати відновлення свого права на неї. Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано на безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння. Єдиний власник спірної квартири ОСОБА_9 позбавлений володіння майном поза своєю власною волею і відповідно діти спадкодавця (двоє з яких на момент відчуження були неповнолітні) позбавлені права, як спадкоємці на прийняття спадщини у вигляді спірної квартири. Оскільки спірна квартира була відчужена поза волею єдиного законного власника ОСОБА_9, то він мав право домагатися відновлення свого права на неї. Неповнолітні позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 фактично прийнявши спадщину згідно до ст. 1268 ЦК України часу її відкриття набули речові права на успадковану квартиру - право володіння та право користування нею і, відповідно, право на захист цих прав.

ОСОБА_5 надав до суду заперечення на уточнену позовну заяву, в якій просив у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 про витребування у ОСОБА_5 з чужого незаконного володіння об'єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_2 відмовити повністю, обґрунтовуючи свою вимогу тим, що скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції від 01 грудня 2014 року, ВССУ в

мотивувальній частині своєї ухвали від 25 листопада 2015 року значну увагу присвятив роз'ясненню позивачам питання обрання вірного способу захисту цивільних прав.

При цьому касаційний суд послався на приписи ст. 55 Конституції України, статей 12, 388 ЦК України, статей 4, 10, 60 ЦПК України і зазначив, що «...згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст. ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону».

Касаційна інстанція окремо наголосила, що «На порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд першої інстанції не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не з'ясував питання, чи обрано позивачами належний спосіб захисту порушеного права, чи всі позивачі набули право, за захистом якого звертаються, та не встановив, виходячи з обставин справи, чи відновить обраний позивачами спосіб захисту їхні права, враховуючи, що відчуження спірної квартири відбулося за життя ОСОБА_9, спірна квартира як на момент її відчуження, так і на час смерті ОСОБА_9 не була зареєстрована за останнім на праві власності»; «Таким чином, ... суди ... у достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, неправильно встановили правову природу заявленого позову та виходячи з цього не з'ясували чи позивачами обрано належний спосіб захисту порушеного права».

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, у задоволенні якого необхідно відмовити з наступних причин. Судом встановлені такі фактичні обставини на підставі представлених письмових доказів.

ОСОБА_1 та ОСОБА_9 з 19 грудня 1987 року перебували у зареєстрованому шлюбі, згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії 11-ЖД № 482215, видане відділом ЗАГСа Малиновського району міста Одеси, актовий запис № 1358.

Від цього шлюбу є троє дітей: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та близнюки ОСОБА_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

04 жовтня 2000 року двокімнатна квартира, розташована за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, буд. № 19, кор. 1, кв. 4 була приватизована у рівних частках на ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 (свідоцтво про право власності на житло від 04 жовтня 2000 року № Ж-1097, видане Управлінням Одеської Залізничної дороги).

26 вересня 2004 року померла ОСОБА_10, про що Першим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси, в книзі реєстрації актів про смерть 27 вересня 2004 року зроблено запис № 8599.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя який його пережив, та батьки.

Чоловік ОСОБА_8 та син ОСОБА_9 були спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_10, від прийняття спадщини не відмовлялись, але ОСОБА_8 та син ОСОБА_9 у встановлений законом строк не зверталися до державної нотаріальної контори.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом або за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від нього.

30 травня 2006 року помер один з власників спірної нерухомості ОСОБА_8, про що Першим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління м. Одеси, в книзі реєстрації актів про смерть 06 червня 2006 року зроблено запис № 5211.

ОСОБА_9 став єдиним за законом спадкоємцем першої черги, від прийняття спадщини не відмовився, фактично прийняв спадщину, залишившись проживати, володіли та користуватися всією квартирою № 4, кор. 1, буд. 19 по вул. Космонавтів в м. Одесі.

ОСОБА_9 не звернувся із заявою про визнання права власності у порядку спадкування за законом в зв'язку з тим, що 25 липня 2006 року був госпіталізований до Одеської обласної клінічної психіатричної лікарні № 1 з діагнозом: хронічна енцефалопатія 2-3 ступеня, алкогольна полінейропатія з нижнім в'ялим парапарезом вираженого ступеня, психічне і поведінкове зворушення в результаті вживання алкоголю, амнестичний синдром.

За твердженням сторони позивачів ОСОБА_6 отримала від ОСОБА_1 документи необхідні для реєстрації права власності за ОСОБА_9 на спірну квартиру, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів буд. № 19, кор. 1, кв. 4.

Після отримання документів від ОСОБА_1, ОСОБА_6 виготовила підроблений документ, а саме: заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2005 року, відповідно до якого було: встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_8 (свекор позивача ОСОБА_1) та ОСОБА_9 (чоловік позивача ОСОБА_1) на 1/3 частки квартири розташованої в м. Одеса, по вул. Космонавтів, буд. №19, к. 1, кв. 19; визнано дійсною усну угоду між покупцем в особі ОСОБА_6 та продавцями ОСОБА_8, та ОСОБА_9 на спірну квартиру; визнано за ОСОБА_6 право власності на квартиру розташовану в м. Одеса, по вул. Космонавтів, буд. № 19, к. 1, кв. 19.

Отримавши підроблене рішення Приморського районного суду м. Одеси, ОСОБА_6 звернулась до Одеського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості з метою реєстрації права власності на спірне нерухоме майно.

08 вересня 2006 року на підставі зазначеного рішення ОСОБА_6 оформила на своє ім'я право власності на квартиру, розташовану в м. Одеса, по вул. Космонавтів, буд. № 19, к. 1, кв. 19.

18 вересня 2006 року ОСОБА_6 уклала договір купівлі-продажу з ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_11, у відповідності з яким ОСОБА_6 продала ОСОБА_7 квартиру, розташовану в м. Одеса, по вул. Космонавтів, буд. № 19, к. 1, кв. 19.

07 грудня 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_12, реєстровий запис № 6058, посвідчено договір купівлі-продажу, згідно з яким ОСОБА_7 продав ОСОБА_5 квартиру, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, буд. 19, кор. 1, кв. 4.

06 березня 2008 року ОСОБА_9 помер, про що Першим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління м. Одеси, в книзі реєстрації актів про смерть 09 березня 2008 року зроблено запис № 2297.

Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 звернулись за захистом своїх прав до суду, в решті рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2013 року, додатковим рішенням Малиновського районного суду м Одеси від 10 грудня 2013 року договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, буд. 19, кор. 1, кв. 4, укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 визнано недійсним.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 04 березня 2014 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2013 року та додаткове рішення Малиновського районного суду від 10 грудня 2013 року були скасовані.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2014 року рішення апеляційного суду Одеської області від 04 березня 2014 року скасовано, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2013 року та додаткове рішення Малиновського районного суду від 10 грудня 2013 року залишені в силі.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження № 053200700082 відносно ОСОБА_6 (т. 1, а. с. 133-159) ОСОБА_1 та ОСОБА_6 до відчуження квартири були знайомі, знаючи про проблеми ОСОБА_9 з алкоголем, ОСОБА_6 запропонувала допомогти в продажі його квартири, а ОСОБА_1 особисто передала документи на квартиру ОСОБА_6 Саме за домовленістю між ними ОСОБА_6 почала допомагати в продажу спірної квартири. У вересні 2006 року ОСОБА_6 передала ОСОБА_1 4000,0 доларів США в якості завдатку за квартиру від ОСОБА_7, а решту пообіцяла віддати приблизно 24 жовтня 2006 року. 20 листопада 2006 року ОСОБА_1 вирішила повернути завдаток, оскільки квартира не продавалася, а її вартість зростала. ОСОБА_6 запропонувала зачекати два тижні, а згодом попросила надати їй довіреність для оформлення договору купівлі-продажу. В грудні 2006 року ОСОБА_9 на імя ОСОБА_6 в присутності ОСОБА_1 була видана довіреність на розпорядження спірною квартирою. За домовленістю квартира мала бути продана за 45000,0 доларів США. За твердженням ОСОБА_6 на пропозицію віддати гроші ОСОБА_1 відмовилася, сказала, що їй потрібна квартира, гроші за продану квартиру в розмірі 40000,0 дол. США перебувають на депозитному рахунку, і ОСОБА_6 готова повернути їх ОСОБА_1

Таким чином, згідно постанови слідчого про закриття кримінального провадження від 04 липня 2009 року ОСОБА_6 займалася продажем спірної квартири з відома та за дорученням ОСОБА_1, як дружини ОСОБА_9. ОСОБА_9 особисто прибув до нотаріальної контори для видачі довіреності на ОСОБА_6

ОСОБА_1 та ОСОБА_9 мали спрямовану волю та волевиявлення на відчуження квартири з метою покращення житлових умов. Саме для цього вони зверталися до ОСОБА_6, з якою мали довірчі стосунки.

Відчуження спірної квартири відбулося за життя ОСОБА_9, спірна квартира як на момент її відчуження, так і на час смерті ОСОБА_9 не була зареєстрована за останнім на праві власності.

З часу відчуження спірної квартири і до смерті ОСОБА_9 останній не ставив питання про те, що кватира була відчужена поза його волею.

Суд виходить з того, що обрання належного способу захисту, визначення предмету та підстав позову (що залежить виключно від позивача) є ключовою умовою, котра направляє подальший розгляд справи, визначає предмет доказування та зміст заперечень відповідача.

Висновки та мотиви касаційної інстанції щодо обрання правильного способу захисту, обов'язкові при новому розгляді справи.

Аргументуючи уточнений позов, позивачі посилаються на дві обставини.

По-перше, той факт, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2013 року та додатковим рішенням цього ж суду від 10 грудня 2013 року, які були залишені в силі

ухвалою ВССУ від 25 червня 2014 року визнано недійсним перший договір купівлі-продажу

квартири між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від 18 вересня 2006 року.

По-друге, на думку позивачів, квартира була відчужена поза волею єдиного власника

ОСОБА_9 і позивачі мають право вимагати відновлення свого права на неї.

За правилом ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно із ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність в діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Згідно роз'яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі у п. 26 Постанови № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України. Недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі. При цьому суд має встановити, чи була воля власника на передачу права володіння іншій особі.

Скасовуючи заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2014 року, ВССУ в ухвалі від 25 листопада 2015 року зазначив, що висновок суду першої інстанції про те, що спірна квартира була відчужена поза волею позивачів, «...суперечить фактичним обставинам справи, оскільки відчуження спірної квартири відбулося за життя ОСОБА_9, тому висновок про відчуження вказаної квартири поза волею позивачів є помилковим».

За змістом ст. 387 ЦК України віндикації підлягає лише індивідуально визначене майно. Сутність віндикаційного позову полягає в поверненні власнику саме того майна, що вибуло з його володіння. Речі, визначені родовими ознаками (об'єкт нерухомості), віндиковані бути не можуть. Для пред'явлення віндикаційного позову необхідно, щоб майно, якого позбавився власник, збереглося в натурі і перебувало у фактичному володінні іншої особи.

Якщо майно вже знищене, перероблене чи спожите, право власності на нього як таке припиняється. У цьому випадку власник має право лише на захист своїх майнових інтересів, зокрема за допомогою позовів із заподіяння шкоди чи безпідставного збагачення, а шкода була спричинена саме діями ОСОБА_6

Відповідно до технічного паспорту на квартиру № 4 в житловому будинку № 19 корпус 1 по вулиці Космонавтів у м. Одесі, виготовленого 14 листопада 2006 року на імя ОСОБА_7, вбачається, що жилі та підсобні приміщення квартири розміщені на 1-му поверсі 5-ти поверхового будинку являють собою окрему квартиру, яка складається з 2-х жилих кімнат: 1 кімната 17,4 кв. м., 2 кімната 10,5 кв. м., жила площа квартири 27,9, Кухня окрема площею 6,0 кв. м., ванна кімната 2,5 кв. м., коридору 4, 5 кв. м., вбудована шафа 1,1, підсобна площа 14,1 кв. м., загальна площа 42,0 кв. м.

Згідно технічного паспорту на квартиру № 4 в житловому будинку № 19 корпус 1 по вулиці Космонавтів у м. Одесі, виготовленого 20 квітня 2007 року на імя ОСОБА_5, вбачається, що жилі та підсобні приміщення квартири розміщені на 1-му поверсі 5-ти поверхового будинку являють собою окрему (загальну) квартиру, яка складається: 1 кабінет 12,0 кв. м., 2 - коридору 7,6 кв. м., 3 кабінет 12,1 кв. м., 4 кухні площею 6,6 кв. м., 5 кабінет 7,1 кв. м., 6 санвузол 1,5 кв. м., 7 підсобне 1,4 кв. м., загальною площею 48,3 кв. м., підсобною площею 17,1, основною площею 31,2 кв. м.

Відповідно до технічного паспорту нежилого приміщення офіс № 4 у будинку № 19 корпус 1 по вулиці Космонавтів у м. Одесі, виготовленого 13 травня 2015 року на імя ОСОБА_5, вбачається, що нежитлові приміщення розташовані на 1-му поверсі 5-ти поверхового будинку та складається з 3-х основних кімнат площею 31,2 кв. м., у тому числі 1 кабінет 12,0 кв. м., 2 кабінет 12,1 кв. м., 3 кабінет 7,1 кв. м., кухні площею 6,6 кв. м., санвузол 1,5 кв. м., коридору 7,6 кв. м., комори 1,4 кв. м., загальна площа приміщень 48,3 кв. м., основана площа 31,2 кв. м., підсобна площа 17,1 кв. м., корисна площа 48,3 кв. м. Тобто змінилася конфігурація приміщення.

Відповідно до звіту про проведення технічного огляду нежилого приміщення, офіс №4, за адресою м. Одеса, вул. Космонавтів, 19, корп. 1, складеного СПД ОСОБА_13 від 17 березня 2017 року за №17-03-01с/2017, вбачається, що ОСОБА_5 згідно рішення Малиновського районного суду м. Одеси, Справа № 2-4112/2007, від 20 квітня 2007 року, зареєстроване в КП «ОМБТІ та РОН» від 11 вересня 2008 року, за № 273-кн.81 неж-34, належить в цілому нежиле приміщення-офіс № 4, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, буд.19, корп. 1.

Технічна характеристика: нежиле приміщення-офіс № 4 складається: 1 - кабінет площею 12,0 кв. м., 2 - коридор площею 7,6 кв. м., 3 - кабінет площею 12,1 кв. м., 4 - кухня площею 6,6 кв. м., 5 - кабінет площею 7,1 кв. м., 6 - санвузол площею 1,5 кв. м., 7 - підсобне площею 1,4 кв. м., загальною площею 48,3 кв. м., основною площею 31,2 кв. м., підсобною площею 17,1 кв. м.

Висновок: За результатами технічного огляду зазначене нежитлове приміщення не може використовуватись у якості житлової квартири у звязку з не відповідністю вимогам п. 5.24 та п.5.27 ДБН В.2.2-15 «Житлові будинки. Основні положення», а саме у двокімнатній квартирі кухня має бути більше ніж 8,0 кв. м.; у двокімнатних квартирах передбачені роздільні санвузли (ванна з умивальником і вбиральня з унітазом та умивальником).

У теперішній час зазначені приміщення використовуються як нежилі приміщення-офіс, що не суперечить положенням ДБН В.2.2-15 «Житлові будинки. Основні положення», та відповідає правовстановлюючим документам, наданими заявником.

Таким чином, приміщення № 4 розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, буд.19, кор. 1 не є квартирою і не може в якості такої використовуватися, а є нежитловим приміщенням офіс.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» застосовуючи положення статті 387 ЦК, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов

про витребування майна, пред'явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.

Згідно із п. 23 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Спірне майно було придбано ОСОБА_5 07 грудня 2006 року, за життя ОСОБА_9, померлого у березні 2008 року. Як зазначив касаційний суд, «...спірна квартира як на момент її відчуження, так і на час смерті ОСОБА_9 не була зареєстрована за останнім на праві власності». Відповідно, не могло таке право й перейти до позивачів. Права на віндикацію після смерті ОСОБА_9 позивачі не набули.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

За ч. 1 статті 15 цього Кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Виходячи із заявлених позивачем вимог, суд не має достатніх доказів для ухвалення рішення на користь позивача шляхом витребування майна.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 330, 387, 388 Цивільного кодексу України, ст. ст. 10, 11, 60, 61, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, СУД

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, про витребування майна - відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційному суду через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ: Гуревський В.К.