Рішення № 69894242, 23.10.2017, Багачевський міський суд Черкаської області (до 25.04.2025 - Ватутінський міський суд Черкаської області)

Справа № 690/163/17

Провадження №2/690/107/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2017 року м. Ватутіне

Ватутінський міський суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Линдюка В.С.,

при секретарі Руденко В.М.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, приватне акціонерне товариство «СТРАХОВА ГРУПА «ТАС» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_1, яка діє на підставі договору про надання послуг адвоката від 18.01.2017 року з ОСОБА_4А, звернулася від її імені до суду з цивільним позовом до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 08.12.2016 року з вини відповідача сталася дорожньо-транспортна пригода внаслідок якої було пошкоджено ворота та хвіртку її домоволодіння. За погодженням із страховою компанією їй відшкодовано 2 000 грн. завданих збитків, а тому інша сума матеріальної шкоди має бути відшкодована відповідачем. Крім того, внаслідок пошкодження воріт та хвіртки позивачу було заподіяну моральну шкоду, яка жодним чином не була відшкодована страховою компанією, і тому також має бути відшкодована за рахунок відповідача.

Відповідно до уточнених позовних вимог представник позивача просила суд стягнути з ОСОБА_2: завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 матеріальну шкоду у розмірі 8 050,75 грн. та моральну шкоду у розмірі 15 000 грн.; понесені витрати на оплату експертної оцінки заподіяних дорожньо-транспортною пригодою ушкоджень майна у розмірі 1 600 грн., оплату виготовлення фотознімків пошкоджень – 80 грн., оплату витрат на правову допомогу – 3 000 грн., оплату судового збору.

Ухвалою суду від 19.06.2017 року за клопотанням представника відповідача до участі у справі в якості співвідповідача залучено приватне акціонерне товариство «СТРАХОВА ГРУПА «ТАС» (скорочене найменування – АТ «СГ «ТАС» (приватне).

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 уточнені позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав викладених у позові. Додатково пояснила, що розмір матеріальної шкоди, яка заподіяна відповідачем внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, визначено безпосередньо у звіті оцінювача, а вказаних вимогах сума збитків, яка обрахована з виключенням коштів, виплачених страховою компанією, та підлягає стягненню з ОСОБА_2

Вказала, що факт відшкодування страховою компанією 2 000 грн. жодним чином не обмежує право ОСОБА_4 на звернення з вказаним позовом до відповідача, оскільки відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20.01.2016 року (справа № 6-2808цс15) право потерпілого на відшкодування шкоди є абсолютним та не може бути припинене чи обмежене договором страхування, стороною якою потерпілий не був, хоча цей договір і укладений на користь третіх осіб. Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов’язань, деліктному та договірному, а він сам, на власний розсуд, обирає спосіб здійснення свого права.

Щодо моральної шкоди також пояснила, що на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди у будинку позивача перебувала її хвора бабуся ОСОБА_5, стан здоров’я якої значно погіршився, а тому ОСОБА_4 була вимушена направити її на стаціонарне лікування до Ватутінської міської лікарні, а 01.02.2017 року ОСОБА_5П померла. Пригнічений стан та хвилювання були зумовлені й тим, що через пошкодження воріт та хвіртки домоволодіння залишилось фактично незахищеним (на подвір’я можна потрапити не прикладаючи зайвих зусиль), а також відкрите для огляду стороннім особам.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3, яка діє на підставі договору про надання правової допомоги від 12.06.2017 року, позовні вимоги не визнали та просили відмовити у їх задоволенні.

Також у судовому засіданні пояснили, що страховим полісом за яким позивачу здійснювалась виплата, зумовлена пошкодженням її майна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, передбачено граничний розмір відшкодування 100 000 грн., а відшкодування позивачу страховиком лише 2 000 грн. пояснюється тим, що вона самостійно визначила саме вказану суму як розмір завданого їй збитку. Після чого страховиком у безспірному порядку перераховано на рахунок ОСОБА_4 суму узгодженого страхового відшкодування без розміру франшизи, яка становить 250 грн. Відповідач не змогла своєчасно вручити позивачу вказані 250 грн. як франшизу через її відмову від отримання вказаних коштів, а тому вона надіслала їх поштовим переказом через одне з відділень Укрпошти. Оскільки розмір завданих матеріальних збитків, що підлягав відшкодуванню, позивачем було узгоджено із страховою компанією, і вказаний розмір не перевищував граничний розмір відшкодування, то підстав для задоволення позову, на їх думку, не має.

Крім того, вказали, що відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_2 моральної шкоди, оскільки вона не мала умислу на заподіяння позивачу шкоди, а дорожньо-транспортна пригода сталась через погані погодні умови та неналежний стан дорожнього покриття. Пошкодження воріт та хвіртки жодним чином не знаходиться у причинно-наслідковому зв’язку зі смертю ОСОБА_5, оскільки остання під час дорожньо-транспортної пригоди вже перебувала на стаціонарному лікуванні та мала 88 років. Жодних доказів пригніченого стану та погіршення здоров’я позивача внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю ОСОБА_2 не надано.

Представник відповідача АТ «СГ «ТАС» ОСОБА_6, який діє на підставі довіреності від 12.12.2016 року № ГО-16/147, у судове засідання не з’явився, надіслав до суду письмові заперечення щодо позовних вимог, вважаючи їх безпідставними та незаконними, а також заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до змісту письмових заперечень приватним акціонерним товариством «СТРАХОВА ГРУПА «ТАС» вказано, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована страхувальником ОСОБА_7 за полісом АК/4885381 від 07.10.2016 року з лімітом відповідальності за пошкоджене майно, що нанесено 3-й особі, у розмірі 100 000 грн.

Між страховиком (АТ «СГ «ТАС») та ОСОБА_4 була досягнута згода, що розмір нанесеного їй збитку при пошкодженні металевої огорожі становить 2 000 грн. Розмір страхового відшкодування, з урахуванням того, що франшиза становить 250 грн., було у безготівковій формі перераховано за заявою ОСОБА_4 на її рахунок.

Моральна шкода страховою компанією позивачу не відшкодовувалась, оскільки не було надано доказів її заподіяння.

Також вказано, що страховою компанією перед ОСОБА_4 повністю виконані всі зобов’язання, проведено всі відповідні виплати, про вказане свідчить те, що у власній заяві вона вказала, що претензій до страхової групи «ТАС» вона не має.

Заслухавши пояснення представників сторін та відповідача, всебічно і повно, з’ясувавши всі її фактичні обставини, та перевіривши їх доказами, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв’язок їх у сукупності, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення.

Відповідно до постанови Ватутінського міського суду Черкаської області від 27.02.2017 року, яка набрала законної сили, ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу. За змістом вказаної постанови – 08.12.2016 року близько 10 год. 45 хв. ОСОБА_2, рухаючись по вул. Залізнична у м. Ватутіне Черкаської області, за кермом автомобіля НОМЕР_1, у порушення п. 12.1 Правил дорожнього руху, не вибрала безпечної швидкості руху та не врахувала дорожньої обстановки, внаслідок чого, не впоравшись з керуванням даного автомобіля з’їхала на узбіччя, де здійснила зіткнення з воротами та хвірткою домоволодіння за адресою: вул. Залізнична, 43, м. Ватутіне Черкаської області, спричинивши їх пошкодження.

Установлено, що позивачу на підставі свідоцтва про право власності на житло від 04.07.2000 року, виданого Ватутінським міським органом приватизації, та свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.10.2014 року, виданого приватним нотаріусом Ватутінського міського нотаріального округу, належить по 1/4 частини, а загалом 1/2 частини домоволодіння за адресою: вул. Залізнична, 43, м. Ватутіне Черкаської області. Право приватної власності позивача на 1/2 вказаного домоволодіння також зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягами від 07.10.2014 року № 27783395, від 06.01.2015 року № 32065944. Відповідно до правовстановлюючих документів дане домоволодіння, крім іншого, складається з огорожі (№ 1), хвіртки (№ 2).

Згідно з характеристиками вказаного домоволодіння (будинку, господарських будівель та споруд) станом на 31.03.2014 року, що вказані у технічному паспорті: металеві огорожа (№ 1) та хвіртка (№ 2) побудовані 1990 року, висотою 1,6 м та мали 40% зносу.

Відповідно до акту огляду місця події/пошкодженого майна від 08.12.2016 року, проведеного представником АТ «СГ «ТАС» ОСОБА_8, за участю потерпілої ОСОБА_4 встановлено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пошкоджено (деформовано) металеві ворота та хвіртку, зігнуто опорний стовпчик між воротами та хвірткою, деформовано опорний стовпчик між воротами, збиті завіси – 6 шт., запори – 2 шт., збито фарбу.

Відповідно до проведеної експертної оцінки ФОП ОСОБА_9, яка має сертифікат суб’єкта оціночної діяльності від 24.05.2016 року № 393/16, ринкова вартість шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, становить 9 792,00 грн., з них: 3 772,80 грн. – матеріали, 6 019,20 грн. – інші витрати (податки, заробітна плата, обладнання, будівельно-монтажні роботи), про що 01.02.2017 року складено звіт № СК-170201-R.

Згідно полісу АЕ/4885381 від 07.10.2016 року ОСОБА_7, будучи власником автомобіля НОМЕР_1, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу СХТ 479506 від 13.10.2015 року, застрахувала у АТ «СТРАХОВА ГРУПА «ТАС» цивільно-правову відповідальність за шкоду заподіяну третім особам на вказаному автомобілі (забезпечений транспортний засіб), у тому числі особами з водійським стажем менше 3-х років. Страхова сума (ліміт відповідальності) визначена у розмірі 100 000 грн. Таким чином, вказаним полісом цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована, що підтверджується також позицією страховика.

Відповідно до заяви ОСОБА_4 про страхове відшкодування від 28.02.2017 року, на ім’я голови правління АТ «СГ «ТАС» (приватне), вона просить здійснити відшкодування шкоди, заподіяної в результаті пошкодження огорожі домоволодіння, що за адресою: м. Ватутіне, вул. Залізнична, 43, під час дорожньо-транспортної пригоди 08.12.2016 року з вини ОСОБА_10, водія транспортного засобу Renault Sandero з номерним знаком ВІ 1410 СЕ, договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на дату ДТП серія АК № 4885381, визначивши розмір такої шкоди – 2 000 грн., а також вказано номер рахунку в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» для безготівкового зарахування суми страхового відшкодування.

За результатами розгляду вказаної заяви згідно страхового акту № 5193р/34/17 від 03.03.2017 року АТ «СГ «ТАС» прийнято рішення про здійснення ОСОБА_4 страхової виплати у розмірі 1 750 грн. та листом від 03.03.2017 року № НОМЕР_2 «СГ «ТАС» повідомлено ОСОБА_4 про те, що матеріальний збиток завданий їй, як власнику огорожі, згідно із заявою про страхове відшкодування від 28.02.2017 року становить 2 000,00 грн., та належна їй сума страхового відшкодування буде перерахована на реквізити, вказані у її заяві на виплату страхового відшкодування.

Згідно виписки з карткового рахунку ОСОБА_4, відкритого у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», на її рахунок 14.03.2017 року АТ «СГ «ТАС» перераховано грошові кошти у якості страхового відшкодування по полісу АЕ/4885381 від 07.10.2016 року.

Відповідно до фіскального чеку № НОМЕР_3 УАППЗ «Укрпошта», наданого відповідачем у судовому засіданні для доручення до матеріалів справи, як на підтвердження оплати франшизи, адресату «Завадська» 04.08.2017 року переказано грошові кошти у сумі 250,00 грн.

Згідно довідки № 48 (без дати), виданої Ватутінським виробничим управлінням житлово-комунального господарства, ОСОБА_4 проживає ІНФОРМАЦІЯ_1. Склад сім’ї – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до довідки № 158, виданої 30.01.2017 року Ватутінської міською лікарнею, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, знаходилась на стаціонарному лікуванні у загальнохірургічному відділенні з 22.11.2016 року по дату видачі довідки, з діагнозом облітеруючий атеросклероз артерій нижніх кінцівок, оклюзія стегнового сегменту справа, ішемія ІІ-ІІІ ступеню.

Згідно свідоцтва про смерть серія І-СР № 295785, виданого 02.02.2017 року Ватутінським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, ОСОБА_5, померла 01.02.2017 року.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України обов’язком суду є вирішення питання про характер спірних правовідносин і про те, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Встановленим судом фактам відповідають правовідносини, які регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення матеріальної шкоди суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Як встановлено з матеріалів справи ОСОБА_4 належить лише 1/2 частини домоволодіння, до складу якого, крім іншого, входять пошкоджені металеві огорожа та хвіртка. Таким чином, суд вважає, що стороною позивача не надано належних доказів щодо того, що заявлений розмір матеріальної шкоди – 8 050,75 грн., зумовлений дорожньо-транспортною пригодою, завдано виключно позивачу та підлягає стягненню на її користь.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За змістом ст. 1192 ЦК України суд може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином, предметом доказування у даній справі є розмір матеріальної шкоди, який може визначатися виходячи з реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Оцінюючи докази щодо суми завданої матеріальної шкоди суд враховує наступне.

Як вбачається зі змісту пояснювальної записки та інших матеріалів звіту № СК-170201-R, очевидним є те, що оцінювачем розраховувалась не вартість виконання робіт, необхідних для відновлення пошкоджених металевих воріт та хвіртки, з урахуванням їх 40% зносу, а ринкова вартість улаштування нової огорожі за адресою: м. Ватутіне, вул. Залізнична, 43. При цьому, ні позивачем, ні її представником, не надано суду жодних доказів того, що пошкоджені внаслідок дорожньо-транспортної пригоди металеві огорожа та хвіртка є такими, що втрачені, та не підлягають відновленню, а лише повній заміні.

З урахуванням вказаного та положень ч. 3 ст. 58 ЦПК України, суд вважає, що звіт оцінювача № СК-170201-R, не стосується предмета доказування, а тому є неналежним доказом, та, як наслідок, не береться судом до уваги.

Інших докази щодо заявленої до відшкодування суми матеріальної шкоди стороною позивача не надано.

Поруч з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З огляду на зазначене факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов’язане з виконанням цими особами обов’язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов’язання.

Вказане зобов’язання виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов’язання виступають потерпілий і особа, яка завдала шкоди.

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов’язок.

Так, відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування). До відносин, що випливають з обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов’язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до змісту ст.ст. 3, 5 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» метою здійснення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну потерпілого.

За змістом ст.ст. 9, 22, 28, 31, 35, 36 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах, крім іншого, покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП майну потерпілого, яка визначається на підставі аварійного сертифіката, рапорту, звіту, акта чи висновку про оцінку, виконаного аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов’язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов’язанні.

З огляду на зазначене, сторонами договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов’язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов’язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника – в договірному зобов’язанні ним є страховик.

Разом з тим зазначені зобов’язання не виключають одне одного, оскільки згідно з ч. 1 ст. 12, ч. 2 ст. 14 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд та не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов’язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст. 1194 ЦК України підстав.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Як встановлено, ОСОБА_4, будучи обізнаною з висновками звіту оцінювача № СК-170201-R, відповідно до якого ринкова вартість розміру заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди становить 9 792,00 грн. (вартість улаштування нової огорожі), оскільки отримала його ще 03.02.2017 року, діючи у відповідності до ч. 1 ст. 12, ч. 2 ст. 14 ЦК України, ст. 35 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тобто на власний розсуд, 28.02.2017 року звернулась із письмовою заявою до голови правління АТ «СГ «ТАС» (приватне) про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок страхового випадку, визначивши загальний розмір заподіяної їй шкоди – 2 000 грн. (пошкодження огорожі), та у подальшому отримала таке відшкодування на власний картковий рахунок з урахуванням суми франшизи.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладені у постановах від 20.01.2016 року (справа № 6-2808цс15), від 26.10.2016 року (справа № 6-954цс16), які згідно з ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України повинні враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні норм права, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. При цьому, якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов’язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі ст. 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_4 станом на дату звернення із письмовою заявою до страховика не була позбавлена права заявити до страхового відшкодування 9 792,00 грн. (вартість улаштування нової огорожі), що не перевищувало ліміт відповідальності за страховим полісом АК № 4885381 від 07.10.2016 року, як шкоду, заподіяну внаслідок страхового випадку відповідно до звіту № СК-170201-R, та мала реальну та об’єктивну можливість до таких дій, однак свідомо, доказів іншого стороною позивача не надано, визначила той розмір заподіяної шкоди, який вважала реальним – 2 000 грн. (пошкодження огорожі).

Вибір вказаної поведінки позивача (щодо незаявлення до страхового відшкодування суми вказаної у звіті № СК-170201-R), на думку суду, що сформована за результатами вивченням матеріалів справи, зумовлений відсутністю у ОСОБА_4 доказів, що пошкоджені металеві ворота та хвіртка не підлягають відновленню, про що судом вже вказано вище з наданням відповідної оцінки.

При цьому, з урахуванням даних обставин та вказаних вище правових позицій Верховного Суду України, суд вважає, що оскільки ОСОБА_4 обрала право вимоги у договірному, а не деліктному зобов’язанні, самостійно визначила розмір такого зобов’язання, та одержала заявлений розмір страхового відшкодування, а тому деліктне зобов’язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі ст. 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.

Можливість заявлення вимоги про повторне виконання зобов’язання, виконаного належним чином, національним законодавством не передбачено.

За вказаних обставин, суд не вбачає підстав для застосування положень ст. 1194 ЦК України до спірних правовідносин.

Натомість подальше звернення з відповідними позовними вимогами до ОСОБА_2 у порядку цивільного судочинства, суд розцінює як зловживання ОСОБА_4 наданими правами (бажання отримати подвійне відшкодування за відсутності законних підстав), а також недотримання нею вимог щодо справедливості та добросовісності, як загальних засад цивільного судочинства вцілому (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), так і засад, на яких ґрунтується здійснення зобов’язань (ч. 3 ст. 509 ЦК України).

З огляду на вказане, відповідно до ст. 599 ЦК України суд вважає, що зобов’язання по відшкодуванню шкоди позивачу, завданої ОСОБА_2 є припиненим внаслідок виконання, проведеного належним чином, та у відповідності до вимог національного законодавства.

Таким чином, з урахуванням наведених обставин, суд відмовляє у стягненні з відповідача 8 050,75 грн., у якості матеріальної шкоди, завданої ОСОБА_4 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Водночас представником позивача не надано доказів наявності душевних страждань у ОСОБА_4, яких вона зазнала у зв’язку із пошкодженням її майна, а саме: металевих воріт та хвіртки.

Доводи щодо того, що внаслідок пошкодження металевих воріт та хвіртки, подвір’я її домоволодіння залишилось фактично незахищеним та відкритим для огляду стороннім особам, суд оцінює критично, оскільки відповідно до матеріалів справи (технічного паспорту та фотокарток) висота пошкоджених елементів огорожі становила 1,6 м., а їх верхня частина була не суцільною, а виконаною з металевих прутів, що перехрещуються, утворюючи решітку. Вказане свідчить, що будучи навіть у справному стані металеві ворота та хвіртка жодним чином не перешкоджали стороннім особам бачити з проїжджої частини, що відбувається на подвір’ї домоволодіння позивача.

Обґрунтування розміру моральної шкоди тим, що на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди у будинку позивача перебувала її хвора бабуся ОСОБА_5, стан здоров’я якої після дорожньо-транспортної пригоди значно погіршився і вона була вимушена направити її на стаціонарне лікування до Ватутінської міської лікарні, де вона 01.02.2017 року померла, повністю суперечить матеріалам справи та документам, які надані безпосередньо позивачем.

Так, факт перебування ОСОБА_5 дома під час вказаної дорожньо-транспортної пригоди спростовується довідкою № 158, виданої 30.01.2017 року Ватутінської міською лікарнею, про те, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, знаходилась на стаціонарному лікуванні у загальнохірургічному відділенні з 22.11.2016 року по дату видачі довідки, з діагнозом облітеруючий атеросклероз артерій нижніх кінцівок, оклюзія стегнового сегменту справа, ішемія ІІ-ІІІ ступеню.

Також суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між дорожньо-транспортною пригодою, яка відбулася за участю відповідача 08.12.2016 року, зі смертю ОСОБА_5, яка померла 01.02.2017 року.

Водночас суд враховує і обставини дорожньо-транспортної пригоди за участю позивача, яка відповідно до матеріалів справи (постанова суду від 27.02.2017 року) зумовлена негативним станом дорожнього покриття через значне нашарування снігу, тобто відсутністю у діях відповідача прямого умислу на заподіяння шкоди позивачу.

З огляду на вказане, а також відсутність жодних доказів заподіяння ОСОБА_4 моральної шкоди діями відповідача, суд відмовляє у стягненні на її користь 15 000 грн., у якості моральної шкоди.

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволені позовних вимог, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача, понесених нею судових витрат, що складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Положеннями ч. 1 ст. 88 ЦПК України передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, до складу яких відповідно з п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України відносяться витрати на правову допомогу.

Відносно витрат, понесених відповідачем за надану правову допомогу по справі суд виходить з того, що оплата за правову допомогу проводиться на підставі Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Положеннями ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах – суб’єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

При цьому склад та розмір витрат, пов’язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов’язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Згідно з п.п. 47, 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз’яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (ст.ст. 12, 46, 56 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в п. 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов’язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем 12.06.2017 року з адвокатом ОСОБА_3 укладено договір про надання правової допомоги. Відповідно до розрахунку акту виконаних робіт від 23.10.2017 року за вказаним договором, що підписаний ОСОБА_11 та ОСОБА_3, при наданні правової допомоги адвокатом витрачено 5 годин, загальна вартість наданих послуг становить 3 200 грн. Факт оплати відповідачем вказаних коштів за надану правову допомогу підтверджується квитанціями № б/н від 20.06.2017 року на суму 2 000 грн. (аванс), № б/н від 23.10.2017 року на суму 1 200 грн. (доплата до акту прийняття виконаних робіт).

Відповідно до журналу судового засідання установлено, що представник відповідача ОСОБА_3 приймала участь у розгляді цієї справи 19.06.2017 року тривалістю 13 хв., 28.07.2017 року – 6 хв., 07.08.2017 року – 61 хв., 16.08.2017 року – 5 хв., 19.10.2017 року – 50 хв., 23.10.2017 року – 33 хв., а загалом 168 хв.

Крім того, відповідно до акту виконаних робіт від 23.10.2017 року, адвокатом надавалась правова допомога також поза межами судового засідання загальною тривалістю 140 хв., зокрема у вигляді консультації з вивчення матеріалів позовної вигляді (50 хв.), складання клопотання про залучення співвідповідача (40 хв.), ознайомлення з матеріалами справи (50 хв.).

Таким чином, загальна тривалість наданої представником відповідача правової допомоги у ході розгляду вказаної справи становить 308 хв. (168+140), за яку компенсація виплачується з розрахунку 40 відсотків прожиткового мінімуму (640 грн.) за годину участі.

З огляду на вказане, розмір витрат на правову допомогу, що підлягає стягненню з позивача на користь відповідача не може перевищувати 3 285,33 грн. (308 / 60 * 640).

Отже, понесені відповідачем витрати на правову допомогу у розмірі 3 200 грн. є справедливими, тобто відповідають складності, обсягу та характеру, наданих адвокатом послуг з правової допомоги, а тому підлягають стягненню з позивача у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218, 294 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА ГРУПА «ТАС» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Стягнути із ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, паспорт серії НС 549081, виданий 26.11.1998 року Ватутінським МВ УМВС України в Черкаській області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4, зареєстрована та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, паспорт серії НЕ 431025, виданий 16.03.2006 року Звенигородським РВ УМВС України в Черкаській області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5, понесені нею витрати на правову допомогу у розмірі 3 200 (три тисячі двісті) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Черкаської області через Ватутінський міський суд Черкаської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.С. Линдюк