Рішення № 69893844, 26.10.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді : Хіль Л.М.,

суддів : Гальонкіна С.А., Мартєва С.Ю.,

секретар: Колодюк О.П.,

за участю: представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Полтаваобленерго» в особі Кременчуцької філії на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 липня 2017 року по справі за позовом ПАТ «Полтаваобленерго» в особі Кременчуцької філії до ОСОБА_3 про стягнення боргу,-

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2016 року ПАТ «Полтаваобленерго» в особі Кременчуцької філії звернулось до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу. В обґрунтування позову зазначив, що відповідач зареєстрований в Кременчуцький філії ПАТ «Полтаваобленерго», як споживач послуг з теплопостачання у вигляді централізованого опалення за адресою: м.Кременчук, проспект Лесі Українки (колишня назва проспект 50 років Жовтня) буд.14, кв.58 по особовому рахунку 110558.

Кременчуцька філія ПАТ «Полтаваобленерго» надає відповідачу послуги з теплопостачання. Відповідач не здійснював своєчасної оплати одержаних послуг. В результаті чого станом на 26.07.2016 року виникла заборгованість за послуги з теплопостачання у вигляді централізованого опалення за період з вересня 1997 року по квітень 2016 року на загальну суму 14716,63 грн.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Полтаваобленерго» в особі Кременчуцької філії заборгованість за послуги з теплопостачання у вигляді централізованого опалення в сумі 14716,63 грн., індекс інфляції в розмір 1428,31 грн. та 3% річних в сумі 176,37 грн.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 04 липня 2017 року у задоволенні позову ПАТ «Полтаваобленерго» в особі Кременчуцької філії до ОСОБА_3 про стягнення боргу – відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням його в апеляційному порядку оскаржив ПАТ «Полтаваобленерго» в особі Кременчуцької філії, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування усіх фактичних обставин справи та не дослідження і не надання належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, прохав його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції не було вжито заходів задля з`ясування того, хто фактично є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1. Натомість, вважає, що відповідач, прохаючи застосувати строк позовної давності, визнав, що є власником вказаної квартири.

Також апелянт вказав, що заборгованість підлягає стягненню з відповідача не як з споживача наданих послуг, а як з власника вказаної квартири, що матеріалами справи доведено.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що зявились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги приходить до висновку про її часткове задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з нормою п.2 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до п.п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно з довідкою АА №734272 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України видами діяльності ПАТ «Полтаваобленерго» є 35.13 розподілення електроенергії; 46.90 неспеціалізована оптова торгівля; 35.30 постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря; 35.12. передача електроенергії; 35.11 виробництво електроенергії; 33.14 ремонт і технічне обслуговування електричного устаткування (а.с. 30).

Жодною із сторін не заперечується, що ПАТ «Полтаваобленерго» надає послуги з теплопостачання за адресою: м.Кременчук, проспект Лесі Українки (колишня назва 50-річчя Жовтня) АДРЕСА_2.

Позивачем до матеріалів справи надано розрахунок заборгованості по оплаті послуг з теплопостачання за адресою: АДРЕСА_3 за період з 01.09.1997 року по 01.04.2016 року, що складає 14716,63 грн. (а.с. 5-7). Розрахунок індексу інфляції – 1428 грн. 31 коп. за період з 01.07.2013 року по 01.06.2016 року та 3 % річних від простроченої суми у розмірі 176 грн. 37 коп. за період з 01.07.2013 року по 01.06.2016 року.

Згідно з даними відділу ведення Реєстру територіальної громади Автозаводської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради ОСОБА_3 значиться зареєстрованим у ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 35).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не було доведено, що ОСОБА_3 є власником квартири або користувачем послуг, що надаються ПАТ «Полтаваобленерго» за адресою АДРЕСА_3.

Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, вважає його таким, що зроблений у зв`язку із неповним з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Згідно ч. 3 ст. 10, що також передбачено і ст. 60 ч.1 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 31 ЦПК України, сторони мають рівні процесуальні права і обов`язки.

Відповідно до ч. 3 ст. 60 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з нормою ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Згідно з інформацією з довідки ТОВ «Житлорембутсервіс» від 20.03.2017 за №01-06/203 особовий рахунок за адресою: АДРЕСА_3, відкритий на ОСОБА_3 з січня 1993 року по свідоцтву про право власності на житло (приватизація). Даних про інших власників квартири станом на 01.05.2016 року в розпорядженні ТОВ «Житлорембудсервіс» немає (а.с. 75).

Обгрунтовуючи неможливість надання інформації про те, хто є власником квартири за адресою м.Кременчук, проспект Лесі Українки (колишня назва 50-річчя Жовтня) АДРЕСА_2, позивач зазначив, що ПАТ «Полтаваобленерго» зверталось до КП «Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації Полтавської обласної ради» із запитом про надання вказаної інформації, проте підприємство отримало відмову у зв`язку із відсутністю згоди власника на її надання (а.с. 74). З огляду на викладене, позивач прохав суд витребувати вказану інформацію, проте така інформація витребувана не була.

Згідно з нормою ч. 2 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

У відповідь на ухвалу апеляційного суду про надання інформації, КП «Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації Полтавської обласної ради» повідомлено, що з даними архівного обліку КП «КМБТІ» станом на 28.12.2012 року квартира АДРЕСА_4 зареєстрована за гр. ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності, виданого УЖКГ Кременчуцької міської ради 14.01.1994 року.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що саме ОСОБА_3 є власником квартира АДРЕСА_4. Доказів протилежного відповідачем надано не було.

Згідно з нормою ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник, при чому виробник послуг може бути і їх виконавцем.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 20 Закону споживач зобов’язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Згідно п.3 ч.2 ст. 21 Закону виконавець зобов’язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Таким чином, законодавством передбачений двосторонній обов’язок, щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв’язку з чим у разі відмови на оплату таких послуг споживачем з посиланням на відсутність укладеного договору не беруться до уваги, оскільки споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказаний висновок є таким, що зроблений у відповідності до правової позиції викладеної у постанові Верховного суду України від 30.10.2013 р. по справі 6-59цс13.

Разом з тим, як вже зазначалось вище, апелянт вказує на те, що матеріалами справи доведено, що ОСОБА_3 є власником АДРЕСА_5, а суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про недоведеність позивачем вказаної обставини.

З приводу вищезазначеного колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У разі, коли жиле приміщення належить особі на праві приватної власності, то учасником правовідносин з приводу надання житлово-комунальних послуг щодо такого приміщення є саме ця особа (ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Участь інших осіб, які проживають у жилому приміщенні, у таких випадках визначається його власником і обов'язки з оплати вказаних послуг виникають у них лише перед останнім (ст. 156 ЖК України).

З матеріалів справи вбачається, що належними та допустимими доказами підтверджується, що саме ОСОБА_3 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_5, а тому, саме з нього як з власника житлового приміщення підлягає до стягнення заборгованість за надані ПАТ «Полтаваобленерго» послуги. Доказів на підтвердження того, що позивачем надано не вірний розрахунок заборгованості відповідачем також надано не було.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що ОСОБА_3 не проживає у вказаній квартирі та не є споживачем послуг є необґрунтованими, оскільки, згідно з вимогами ст.322 ЦК України, власник зобов’язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що відповідач не проживає у вище вказаній квартирі, то безпідставними є посилання на наявність у нього пільг по сплаті комунальних послуг.

З положень ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу» вбачається, що пільги на оплату комунальних послуг вираховуються від площі, на якій постійно проживає інвалід війни та члени його сім‘ї. Від так, пільги з оплати комунальних послуг надаються за місцем проживання відповідача, а не за місцем знаходження його майна.

Доводи апелянта про незаконність діючих тарифів є безпідставними.

Так, згідно ч.2 ст.28 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб’єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг» від 31.03.2015 року №1171 з 08.05.2015 року введені в дію тарифи з централізованого опалення – 14,86 грн. за 1 кв.м. за місяць протягом періоду надання послуг з централізованого опалення і з централізованого постачання гарячої води : за умови підключення рушникосушильників – 42,53 грн. за 1 куб. м.

Разом з тим, у суді першої інстанції відповідачем заявлялось клопотання про застосування трирічного строку позовної давності на звернення до суду. Вказане клопотання судом першої інстанції не розглядалось, так як суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову по суті позовних вимог.

З огляду на те, що колегія суддів дійшла до висновку про необхідність стягнення заборгованості з відповідача як з власника квартири, колегія суддів вважає за необхідне розглянути заяву ОСОБА_3 про застосування строку позовної давності.

Згідно з нормою п. 2 ч. 1 ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Так, позивач прохає стягнути заборгованість з відповідача за період з вересня 1997 року по квітень 2016 року на загальну суму 147716 грн. 63 коп., 1428 грн. 31 коп. – встановленого індексу інфляції та 176 грн. 37 коп. – 3% річних.

Відповідно до норми ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з нормою ч. 2 ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

На підтвердження того, що строки позовної давності переривалися, представником позивача було долучено копії двох судових наказів від 11.10.2011 року, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Полтаваобленерго» в осбі Кременчуцької філії заборгованість за спожиту теплову енергію за період з 01.04.2009 року по 01.09.2011 року, яка станом на 01.09.2011 року становить 2824,53 грн.; від 11.06.2013 року, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Полтаваобленерго» в особі Кременчуцької філії, заборгованість за послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання за період з 01.09.2011 року по 30.04.2013 року, яка станом на 01.05.2013 року становить 2118,20 грн.

До матеріалів справи також долучено копії ухвал Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17.05.2016 року та 30.05.2016 року про скасування судових наказу від 11.06.2013 року та судового наказу від 11 жовтня 2011 року (а.с. 28-29).

Вказане свідчить про переривання строку позовної давності і можливість стягнення з ОСОБА_3 заборгованості на користь ПАТ «Полтаваобленерго» саме з дати вказаної в судових наказах – 01.09.2011 року, а не з 01 вересня 1997 року, як про те прохає позивач.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла до висновку про стягнення з відповідача заборгованості за період з 01 вересня 2011 року по 01 квітня 2016 року включно, що згідно з наданим позивачем розрахунком становить 7478 грн. 32 коп., 3% річних у розмірі 176 грн. 76 коп. за період з липня 2013 року по квітень 2016 року та 1428 грн. 31 коп. індексу інфляції за вказаний період, а разом 9083 грн. 39 коп.

Як вбачається з доказів, наданих відповідачем, він є інвалідом 2 групи, а отже звільнений від сплати судового збору. За таких обставин судові витрати мають бути віднесені на рахунок держави.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п.п. 1, 3, 4, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Полтаваобленерго» в особі Кременчуцької філії – задовольнити частково.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 липня 2017 року - скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Полтаваобленерго» до ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Полтаваобленерго» в особі Кременчуцької філії заборгованість за послуги з теплопостачання у вигляді централізованого опалення у розмірі 7478 грн. 32 коп., 3% річних у розмірі 176 грн. 76 коп. та 1428 грн. 31 коп. індексу інфляції, а разом 9083 грн. 39 коп.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок держави

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: --//-- ОСОБА_1

Судді: --//-- ОСОБА_4

--//-- ОСОБА_5

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО: Л.М, ОСОБА_1