Постанова № 69889697, 30.10.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3777/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2017 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом громадянина Монголії ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До суду звернувся громадянин Монголії ОСОБА_2 до Головного управління ДМС України в Одеській області про скасування рішення відповідача №274074 від 15.05.2017 року про скасування дозволу на імміграцію та зобов'язати відповідача відповідним рішенням поновити посвідку на постійне проживання в Україні.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що він є громадянином Монголії, приїхав в Україну у 1990 році для навчання, поступив та навчався у політехнічному інституті.

У 1993 році зареєстрував у м. Одесі брак з громадянкою Монголії ОСОБА_3. ІНФОРМАЦІЯ_3 року у них у місті Одесі народилась донька ОСОБА_5, свідоцтво НОМЕР_1 видано 11.07.2001 року.

Закінчив він інститут у 1995 році, але у період з 1995 по 2003 роки перебував в України, періодично виїжджаючи у Монголію, у зв'язку з вихованням доньки та навчанням дружини.

У 2004 році він отримав посвідку на проживання НОМЕР_2. У 2006 році у місті Одесі народилась його друга донька.

У зв'язку з обміном посвідки на проживання 18.08.2014 року міграційною службою йому без перешкод видана нова посвідка на постійне проживання серії ІН НОМЕР_3.

Вдруге він звернувся в міграційну службу у зв'язку з досягненням 45-річного віку та необхідністю вклейки фото у посвідку, однак отримав рішення №274074 від 15.05.2017 року про скасування йому дозволу на імміграцію.

Позивач вважає вказане рішення відповідача необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки порушує його права. Дозвіл на імміграцію він отримав у 2004 році на підставі достовірних документів наданих відповідному органу, який прийняв рішення про надання йому дозволу на імміграцію. Вказаний дозвіл був перевірений при обміні ним посвідки на постійне проживання у 2014 році. Він є власником нерухомого майна в Україні, з 2006 року є суб'єктом підприємницької діяльності, сплачує податки, мешкає з родиною. Старша донька отримала паспорт громадянки України.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначив, що Законом України «Про імміграцію» встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Також позивач зазначив, що у порушення «Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень», його не запрошували для надання пояснень та встановлення об'єктивних обставин для прийняття рішення.

Позивач просив задовольнити позов та звернув увагу на практику Європейського суду з прав людини, зокрема на рішення по справі «Жданок прот и Латвії» (case of Zdanoka v. Latvia) від 16 березня 2006 року, у якому зазначено, що суд приходить до висновку про те, що "для того, щоб гарантувати стабільність та ефективність демократичної системи, від держави може вимагатись вжиття специфічних заходів для самозахисту. Плюралізм і демократія засновані на компромісі, що вимагає різних поступок з боку окремих осіб, які повинні часом бути готовими обмежити деякі із своїх свобод так, щоб забезпечити більшу стабільність держави у цілому. Однак, щоразу, коли держава має намір послатись на принцип "демократії, здатної себе захистити" для виправдання свого втручання у права людини, вона повинна уважно оцінити обсяг і наслідки такого заходу, щоб був дотриманий баланс між вимогами захисту демократичного суспільства, з одного боку, та захисту прав людини - з іншого (п. 100 рішення Великої палати, 2006 р.).

Представник позивача подав заяву про розгляд справи у письмовому провадженні.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, був повідомлений про дату, час і місце судового засідання належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомив. Суд визнав його неявку до суду неповажною та вважав за можливе розглянути справу зайого відсутності.

Представник відповідача надав заперечення на позов (а.с.45-47), в яких просив відмовити у задоволенні позову, та зазначив, що рішення №274074 від 15.05.2017 року про скасування дозволу на імміграцію позивачу прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб встановлений законодавством, у зв'язку з встановленням неправомірності рішення від 09.12.2004 року про надання дозволу позивачу на імміграцію на підставі п.6 ч. 2 ст.4Закону України «Про імміграцію» (як батько іммігранта), проте неповнолітня дитина позивача на момент прийняття документів не мала дозволу на імміграцію та в громадянстві України не перебувала.

Справа відповідно до ч.6 ст.128 КАС України розглянута у письмовому провадженні.

Судом встановлено, що громадянин Монголії ОСОБА_2 у 1990 році прибув в Україну та навчався в Одеському політехнічному інституті.

У 1993 році зареєстрував у м. Одесі брак з громадянкою Монголії ОСОБА_3, свідоцтво про одруження видане 15.03.1993 року другим відділом РАЦС Приморського РУЮ м. Одеси, серія НОМЕР_4 (а.с.56).

ІНФОРМАЦІЯ_3 року у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 народилась у місті Одесі донька ОСОБА_5, свідоцтво НОМЕР_1 видано 11.07.2001 року (а.с.57).

Позивач завершив навчання в інституті у 1995 році та у період з 1995 по 2003 роки, періодично виїжджаючі в Монголію, перебував в України на законних підставах з родиною, у зв'язку з вихованням доньки та навчанням дружини.

Згідно з договором купівлі-продажу від 09.08.2000 року є власником квартири у місті Одесі (а.с.58).

09.12.2004 року позивач та його дружина звернулись до ВГП та ІС УАСМ УМВС України в Одеській області із заявами про видачу посвідки на постійне проживання, додавши всі необхідні документи (а.с.65-68).

09.12.2004 року за результатами розгляду матеріалів за заявами заяви позивача та його дружини ст. інспектором ВГІРФО ОМУ УМВС України в Одеській області складено висновок, затверджений начальником ВГІРФО УМВС України в Одеській області, «Про залишення в Україні на постійне проживання громадян Монголії ОСОБА_3, ОСОБА_2», яким їм дозволено згідно зі ст.4 Закону України «Про імміграцію» постійне проживання в Україні і вирішено документувати посвідкою на постійне проживання.

У висновку зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року у громадян Монголії ОСОБА_3, ОСОБА_2 народилась донька ОСОБА_5, яка станом на 2004 рік навчалась у середньої школі та згідно з п.3.ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» має право на отримання дозволу, як особа, яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням. Відповідно ОСОБА_3, ОСОБА_2 можуть отримати дозвіл на імміграцію згідно з п.6 ч.2 ст.4 Закону (а.с.73-74).

На підставі вказаного висновку позивач 10.12.2004 року отримав тимчасову посвідку на проживання серія НОМЕР_5 (а.с.77).

13.08.2014 року позивач звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про обмін посвідки у зв'язку з непридатністю до користування (а.с.92-93).

18.08.2014 року позивач отримав посвідку на постійне проживання серії ІН НОМЕР_3 (а.с.93)

17.01.2017 року позивач звернувся до ГУ ДМСУ в Одеський області із заявою про обмін посвідки у зв'язку з досягненням 45 річного віку (а.с.102). Обмін посвідки йому не здійснений.

15.05.2017 року начальником ГУ ДМСУ в Одеській області затверджений висновок «Про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Монголії ОСОБА_2», який складений провідним спеціалістом відділу з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та ОБГ ГУ ДМСУ в Одеській області ОСОБА_4, та яка вважала можливим: - згідно вимог п.6 ст.12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію громадянину Монголії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 року народження, - скасувати; - посвідку на постійне проживання в Україні серії ІН НОМЕР_3 видану 18.08.2014 року- визнати недійсною; - повідомити територіальний підрозділ ДМС України в Одеській області за місцем реєстрації громадянина Монголії ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_4 року народження, про скасування дозволу на імміграцію для прийняття рішення стосовно реєстрації місця проживання; - в національному паспортному документі громадянина Монголії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 року народження, штамп «Дозволено постійне проживання в Україні» анулювати; про прийняте рішення проінформувати Державну прикордонну службу України, повідомити громадянина Монголії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 року народження (а.с.117-119).

У висновку зазначено, що дозвіл на імміграцію в Україну ОСОБА_2 отримав згідно з п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» (як батько іммігранта), оскільки дитина заявника ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, є уроженкою України, тому відповідно до п.3 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» вправі отримати дозвіл на імміграцію в Україну, проте неповнолітня дитина ОСОБА_6 на момент прийняття документів не мала дозволу на імміграцію в Україну. Крім цього, відповідно до п. 6 ч. 7 ст. 9 Закону України «Про імміграцію», для осіб, зазначених у п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону, подається нотаріально засвідчений документ про те, що іммігрант не заперечує проти імміграції батьків та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні, не нижчому від прожзиткового мінімуму, встановленому в Україні. Однак, законодавством України лише повнолітня дитина (з 18-річного віку) може нести фінансові зобов'язання перед батьками. Отже, у даному випадку вимога статті 9 Закону взагалі виконана бути не може. Тобто, громадянин Монголії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 року не міг бути визнаний батьком іммігранта.

15.05.2017 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення №274074 про скасування дозволу на імміграцію в України, виданий громадянину Монголії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 року (а.с. 120).

Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Законом України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" №3773-VІ від 22.09.2011року (далі Закон України №3773-VІ, Законом України «Про імміграцію» №2491-Ш від 07.06.2001 року, Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26.12.2002 року (далі Порядок №1983).

Відповідно до ст.1 Закон України №3773-VІ іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні; іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст.2 цього Закону правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Статтею 3 Закону України №3773-VІ встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України №3773-VІ іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Статтею 1 Закону України «Про імміграцію» визначено, що імміграція-це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Таким чином, Закон України №2491-Ш визначає два направлення імміграції та відповідно іммігрантів і статтею 11 визначає для них порядок видачі посвідки на постійне проживання.

Згідно цієї статті Закону особа, яка постійно проживає за межами України і отримала дозвіл на імміграцію, дипломатичне представництво чи консульська установа України за її зверненням оформляють імміграційну візу, що є чинною протягом року з дня оформлення. Зазначена особа в'їжджає на територію України в порядку, встановленому законодавством України. Після прибуття іммігранта в Україну він повинен звернутися протягом п'яти робочих днів до органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання із заявою про видачу йому посвідки на постійне проживання. До заяви мають додаватися копія паспортного документа заявника із проставленою в ньому імміграційною візою та копія рішення про надання дозволу на імміграцію. Орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції протягом тижня з дня прийняття заяви видає іммігранту посвідку на постійне проживання.

Щодо особи, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Статтею 4 Закону України «Про імміграцію» (у редакції станом на час видачи дозволу на імміграцію в Україну) визначались випадки щодо надання дозволу на імміграцію в межах квоти імміграції, а також поза квотою імміграції.

Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: 1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; 2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; 3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США, зареєстровану у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; 4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; 5) особи, які раніше перебували в громадянстві України; 6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти; 7) особи, які безперервно прожили на території України протягом трьох років з дня надання їм статусу біженців в Україні чи притулку в Україні, а також їхні батьки, чоловіки (дружини) та неповнолітні діти, які проживають разом з ними.

Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; 2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; 3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; 4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України; 5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України.

Статтею 10 Закону визначені підстави для відмову у наданні дозволу на імміграцію, а ст.12 Закону підстави для скасування дозволу на імміграцію. Дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

При наданні дозволу на імміграцію позовачу у 2004 році суб'єктом владних повноважень не було встановлено жодної вищезазначеної підстави для відмови йому в наданні вказаного дозволу на імміграцію.

Статтею 12 Закону встановлені підстави для скасування дозволу на імміграцію. Дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Суд вважає обгрунтованими доводи позивача, що аналіз ст.12 Закону щодо підстав скасування дозволу на імміграцію передбачає встановлення насамперед винних дій іммігранта.

Проте у висновку від 15.05.2015 року не зазначено будь-яких винних дій зі сторони позивача при отриманні ним у 2004 році дозволу на імміграцію, а також обміні посвідки на постійне проживання у 2014 році.

Більш того, не зазначено взагалі про винні дії осіб, які потягли на думку відповідача прийняття протиправного рішення, а саме про проведення службового розслідування та встановлення винних дій посадових осіб суб'єкта владних повноважень при наданні позивачу дозволу на імміграцію у 2004 році, а також при облміні йому посвідки у 2014 році.

Також не зазначено про вчинення будь-яких протиправних дій позивача за період з 2004 по 2017 рік за час проживання його в Україні.

Наслідками скасування дозволу на імміграцію відповідно до ст.13 Закону є вилучення у особи посвідки на постійне проживання. Крім того, особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Таким чином, скасування дозволу на імміграцію позивача через 13 років законного проживання його в Україні тягне негативні наслідки для нього та його родини.

На даний час його старша донька є громадчнкою України, а молодший, яка народилась також в Україні,- 11 років (а.с.16-17)

Відповідно до пунктів 21-23 Порядку № 1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Проте у запереченнях на позов не спростоване твердження позивача про порушення його прав, оскільки він не запрошувався для надання пояснень.

Наявність в матеріалах справи органу міграціонної служби відносно позивача копії листа від 16.02.2017 року не свідчить про належне виконання відповідачем вимог Порядку, оскільки у вказаному листі позивача повідомлено про початок процедури скасування дозволу на імміграцію та він запрошується до відділу для надання пояснень, але без зазначення часу прибуття для надання пояснень та конретної посадової особи, до який він має право з'явитися для надання пояснень. Крім того, відповідачем не надано доказів направлення та отримання вказаного листа позивачем.

Висновок про скасування дозволу на імміграцію позивачу, затверджений начальником ГУ ДМСУ в Одеській області, 15.05.2017 року взагалі не містить обставин щодо сімейного стану позивача, дотримання ним вимог законодавства за період проживання його в Україні з 2004 року (часу надання дозволу на імміграцію) по 2017 рік, не відображено, що на даний час його старша донька є громадянкою України, а молодшій, яка народилась також в Україні, - 11 років. Тобто, позивач має стійкий правовий та соціальний зв'язок з Україною.

Суд не може вважати обгрунтованим та таким, що відповідає принципу верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованність діяльності держави, верховенства права, зазначення у якості підстави для скасування дозволу на імміграцію позивача через 13 років на те, що станом на час надання дозволу на імміграцію позивачу у 2004 році донька позивача (яка на даний час є громадянкою України) не набула вказаного дозволу, хоча у висновку не заперечується народження доньки позивача в Україні та проживання всієї сім'і з 1993 року в Україні на законних підставах.

Не відповідає принципу верховенства права позиція відповідача і про наявність у позивача права на повторне звернення для отримання дозволу на імміграцію не раніше ніж черех рік з дня скасування дозволу на імміграцію, враховуючи відсутність буть-яких винних дій позивача, тривалість його проживання з родиною в Україні з повагою до законодавства страни, в якій вони проживають, наявність неповнолітньої дитини, яка відповідно до до ст.ст. 8, 11, 14 Закону України «Про охорону дитинства» має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного із них та на піклування батьків. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за випадком, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Згідно з ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477- ІV від 23.02.2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд вважає обґрунтованим посилання позивача на необхідність застосування при розгляді справи за його позовом рішення ЄСПЛ по справі «Жданок прот и Латвії» від 16 березня 2006 року, у якому зазначено, що щоразу, коли держава має намір послатись на принцип "демократії, здатної себе захистити" для виправдання свого втручання у права людини, вона повинна уважно оцінити обсяг і наслідки такого заходу, щоб був дотриманий баланс між вимогами захисту демократичного суспільства, з одного боку, та захисту прав людини - з іншого.

Крім того, Європейський суд з прав людини неоднаразово звертав увагу держав на дотримання принципу «належного урядування».

Так у рішенні суду «Рисовський проти України» Європейський суд зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Крім того, ст.3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію в України позивачу, видане йому у 2004 році, прийняте; - без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, оскільки позивач проживає на території України з родиною тривалий час з легітимними документами; - без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача; - без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення (можливості надання пояснень позивачу відповідно до Порядку № 1983.

Статттею 11 КАС України визначено, що суд розглядає справу не інакшеяк за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодекс, і не може виходити за межи позовних вимог. Суд може вийти за межи за межи позовних вимогтільки у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересівсторін чи третіх осіб, про захистяких вони просять.

Суд вважає необхідним застосувати положення ст.11 КАС України для повного захисту прав та інтересів позивача, виходячи з наступного.

Позивач громадянин Монголії ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДМС України в Одеській області про скасування рішення відповідача №274074 від 15.05.2017 року про скасування йому дозволу на імміграцію та зобов'язати відповідача відповідним рішенням поновити йому посвідку на постійне проживання в Україні.

Дослідивши оскаржуване рішення №274074 від 15.05.2017 року про скасування йому дозволу на імміграцію в Україну, суд дійшов висновку, що воно взагалі не відповідає рішенню суб'єкта владних повноважень, як розпорядчого документу.

У вказаному рішенні зазначено, що «Рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, видане громадянину Монголії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, національний паспорт серії Е№1625421 виданий 25.02.2016 року терміном дії до 24.02.2021 року про те, що йому на підставі п.6 ст.12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну» (а.с.120).

Таким чином у даному рішенні фактично засвідчений факт видачи рішення про скасування дозволу на імміграцію позивачу, тобто вказане рішення не є рішенням суб'єкта владних повноважень, оскільки в ньому відсутні як підстави його прийняття (у тому числі на висновок від 15.05.2017 року), так і обставини, що зумовили розгляд питання, встановлені факти та підстави для ухвалення рішення, нормативне правове обгрунтування, відсутне власне «рішення», тобто висновок суб'єкта владних повноважень.

Проте вказані висновки та всі дії, які необхідно здійснити, та які тягнуть негативні наслідки для позивача, зазначені у висновку, якій складений провідним спеціалістом відділу з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та ОБГ ГУ ДМСУ в Одеській області ОСОБА_4, та затверджений 15.05.2017 року начальником ГУ ДМСУ в Одеській області (а.с.117-119).

З урахуванням викладеного суд вважає необхідним скасувати як рішення відповідачак №274074 від 15.05.2017 року про скасування йому дозволу на імміграцію в Україну, так і його рішення у вигляді висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Монголії ОСОБА_2.

Оцінюючи дії відповідача, як суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах щодо прийняття висновку та оскаржуваного рішення, суд встановив порушення відповідачем вимог п.19 Порядку № 1983, яким встановлено, що рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття.

Таким чином, рішення про надання дозволу на імміграцію є актом індівідуальної дії одноразового застосування, яке вичерпує свою дію фактом його виконання, а саме надання посвідки на постійне (тимчасове) проживання. Вказане положення п.19 Порядку №1983 відповідає принципу гарантії стабільності суспільних відносин між субєктами владних повноважень і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище, яке реалізоване на підставі прийнятого рішення, не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

С урахуванням викладеного суд дійшов висновку про обгрунтованність доводів позивача та необхдність задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача №274074 від 15.05.2017 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну; визнання протиправним та скасування рішення відповідача у вигляді висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Монголії ОСОБА_2, затвердженого 15.05.2017 року начальником ГУ ДМСУ в Одеській області; зобов'язання відповідача видати позивачу посвідку на постійне проживання в Україні.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Суд вважає необхідним при розподілі судових витрат стягнути з Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати на користь позивача у сумі 2436,00грн. гривень

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 94, 159 - 163, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов громадянина Монголії ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області №274074 від 15.05.2017 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Монголії ОСОБА_2

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області у вигляді висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Монголії ОСОБА_2, затвердженого 15.05.2017 року начальником ГУ ДМСУ в Одеській області

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області видати посвідку на постійне проживання громадянину Монголії ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2.

Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 судові витрати у сумі 1280,00 грн.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови у порядку ст.160,167,185-187 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва