Постанова № 69888597, 23.10.2017, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2017 року м.Житомир справа № 806/1897/17

категорія 8.3.2

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Капинос О.В.,

секретар судового засідання Недашківська Н.В. ,

за участю: представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача - Субіної М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішень про застосування штрафних санкцій,,

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просить визнати протиправними та скасувати, винесені ГУ ДФС у Житомирській області податкове повідомлення-рішення №0005861302 від 04.04.2017, №0005901302 від 04.04.2017, рішення про застосування штрафних санкцій від 04.04.2017 №0005851302, вимогу про сплату боргу від 04.04.2017 №Ф-0005841302

Позовні вимоги мотивовані тим, за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового, валютного, іншого законодавства на період з 01.01.2014 по 31.12.2016 та правильність нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 30.12.2016 складено акт перевірки від16.03.2017 №131/06-30-13-02/НОМЕР_1, в якому зафіксовано ряд порушень вимог податкового законодавства., а саме: п.1 ч.2 ст.6; п.2 ч.1 ст.7; п.2 ст.9 Закону "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування"; пп.162.1.1 п. 162.1 ст.162, пп.163.1.1 п.163, пп.164.1.3 п.164.1 ст.164, пп.1.1 та пп.1.2 п.16.1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України; п.177.2, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України. На підставі встановлених порушень відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0005861302 від 04.04.2017, №0005901302 від 04.04.2017, рішення про застосування штрафних санкцій від 04.04.2017 №0005851302, вимогу про сплату боргу від 04.04.2017 №Ф-0005841302 відповідно до ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування". Позивач частково не погоджується із встановленими у акті перевірками порушеннями, оскільки вважає їх надуманими, хибними, необ"єктивними та упередженими. З огляду на що, вважає, що висновки акту перевірки не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а винесені на їх підставі рішення та вимога є протиправними та підлягають скасуванню.

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали у повному обсязі та просили задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, з підстав, викладених у письмових запереченнях. Пояснив, що спірні рішення прийняті на підставі матеріалів перевірки, яка проведена з дотриманням порядку її проведення, встановленого податковим законодавством. Висновки перевіряючих про порушення відповідачем податкового законодавства, є обґрунтованими, а спірні податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги прийняті у відповідності до норм діючого законодавства та є правомірними. Вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підтверджені жодними належними первинними документами. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що з 16.02.2017 по 09.03.2017 посадовими особами відповідача було проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового, валютного, іншого законодавства на період з 01.01.2014 по 31.12.2016 та правильність нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 30.12.2016.

За результатами перевірки складено акт перевірки від16.03.2017 №131/06-30-13-02/НОМЕР_1.

Перевіркою встановлено наступні порушення (що стосуються спірних рішень):

- пп.16.1.2, п.16.1 ст.16 та вимог пп.177.2, пп.177.4.1 п.177.4 ст.177, п.177.10 Податкового Кодексу України в результаті чого занижено суму оподатковуваного доходу на 641281,78 грн., що призвело до заниження суми податку на доходи фізичних осіб на суму 121852,70 грн., в т.ч. по періодах: за 2015 рік - 121852,70 грн.;

- п.1 ч.2 ст.6, п.2 ч.2 ст.7, ч.2 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010, встановлено заниження суми єдиного внеску, нарахованого з чистого оподаткованого доходу в сумі 98123,94 грн.;

- пп.162.1.1 п. 162.1 ст.162, пп.163.1.1 п.163, пп.164.1.3 п.164.1 ст.164, пп.1.1 та пп.1.2 п.16.1 підрозділу 10 розділу XX ПКУ - в періоді з 01.01.2015 по 31.03.2016 занижено чистий оподатковуваний дохід що призвело до заниження військового збору в сумі 9619,23 грн.

Не погодившись з висновками акту перевірки, позивачем було подано заперечення на акт перевірки за результатами розгляду яких, ГУ ДФС у Житомирській області надано письмову відповідь від 30.03.2017, якою повідомлено, що висновки акту перевірки залишено без змін. (т. 1 а.с.81-82)

На підставі акту перевірки Головне управління ДФС у Житомирській області прийнято податкові повідомлення - рішення:

- №0005861302 від 04.04.2017, яким позивачу збільшено суму податкового зобов"язання за платежем Військовий збір у розмірі 9619,23 грн. та за штрафними санкціями у сумі 2404,81 грн. (т. 1 а.с.10)

- №0005901302 від 04.04.2017, яким збільшено суму грошового зобов"язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 121852,70 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 60926,35 грн. (т.1 а.с.14)

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0005841302 від 04.04.2017 у сумі 98123,94 грн. (т. 1 а.с.21)

- рішення про застосування штрафних санкцій № НОМЕР_2 від 04.04.2017, яким на позивача за порушення п.1 ч.2 ст.6, п.2 ч.2 ст.7, ч.2 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", накладено штрафні санкції у розмірі 19624,79 грн. (т. 1 а.с.8)

Позивач, не погодившись з прийнятими рішеннями та вимогою, оскаржив їх до ДФС України. ( т. 1 а.с.83)

За результатами розгляду скарг, ДФС прийняло рішення від 15.05.2017 та від 01.06.2017, яким залишено податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та податкову вимогу без змін, а скаргу без задоволення. (т. 1 а.с.84-86,87-92).

Вважаючи спірні рішення протиправними, позивач звернувся до суду та просить їх скасувати.

Перевіряючи рішення контролюючого органу на відповідність вимогам ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить з наступного.

Що стосується податкового повідомлення-рішення №0005901302 від 04.04.2017.

Даним рішенням позивачу збільшено суму грошового зобов"язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 121852,70 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 60926,35 грн.

На винесення даного рішення вплинули наступні висновки акту перевірки.

Так, під час перевірки контролюючим органом встановлено, що ФОП ОСОБА_4 задекларовано загальний оподатковуваний дохід, отриманий від провадження підприємницької діяльності у період з 01.01.2015 по 31.12.2016 в сумі 1339466,68 грн., тоді як перевіркою встановлено загальний оподаткований дохід у розмірі 1344280,92 грн.

Крім того у акті перевірки вказано, що в порушення пп.6.1.2, п.16.1 ст.16, пп.177.4.1 п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_4 завищено витрати за 2015 на суму 640724,54 грн. за рахунок віднесення до витрат:

вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей на суму 321341,84 грн., які не реалізовані, неоплачені та не використані в господарській діяльності;

вартість придбаних у ФОП ОСОБА_5 шин на суму 10300 грн. згідно рахунку від 06.07.2015 №15439, які 08.07.2015 було повернуто із зазначенням платежу "повернення помилково перерахованих коштів на рахунок";

вартість паливо-мастильних матеріалів, які не можуть бути безпосередньо віднесені

до конкретного об'єкта витрат пов'язаного з отриманням доходу на суму 254990,0 грн. Так,

відповідно до даних вантажно-митних декларацій та актів на списання дизельного палива на

автомобіль НОМЕР_3/НОМЕР_6 ФОП ОСОБА_4 надавав послуги транспортного перевезення при експорті виробів з граніту до Російської Федерації та АР Крим. ФОП ОСОБА_4 на підтвердження понесених витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів, було надано лише картковий рахунок ПАТ КБ "ПриватБанк" .НОМЕР_5, де зазначено тільки списання коштів через термінали АЗС на території

України, Великої Британії, Чехії, Італії, Німеччини та Польщі, хоча, згідно наданих первинних документів для перевірки послуги по перевезенню товару здійснювались лише до

Російської Федерації та АР Крим, що не дає можливості встановити кількість та вид палива,

придбаного ФОП ОСОБА_4

суму кредиту, сплачених відсотків за його користування та суму сплачених податків,

зборів (крім суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування)

на загальну суму 54092,70 гривень.

Враховуючи зазначене, контролюючий орган дійшов висновку, що ФОП ОСОБА_4 занижено суму чистого оподатковуваного доходу за перевіряємий період з 01.01.2015 по 31.03.2016 на 641281,78 грн., що призвело до заниження суми податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті в бюджет, на суму 121852,70 грн. та військового збору у сумі 9619,23 гривень.

Позивач не погоджується з висновками контролюючого органу в частині безпідставного віднесення ФОП до витрат вартості придбаних гранітних блоків на суму 321341,84 грн. не реалізованих у 2015 році; вартості паливо-мастильних матеріалів, які не можуть бути віднесені до конкретного об"єкта витрат пов"язаного з отриманням доходу на суму 254990,00 грн.; кредиту та сплачених відсотків за користування у розмірі 51169,50 грн. та лише у цій частині оскаржує податкове повідомлення-рішення.

Перевіряючи правомірність формування витрат підприємством, суд виходить з наступного.

Згідно із пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також, через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно із пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України), платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

В силу пункту 164.1 ст. 164 ПК України, загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 ПК України, доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно із пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) ментальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Пунктом 138.1. ст.138 Кодексу визначено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2. ст.138 Кодексу передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, які підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.1 п.139.1 ст.139 Кодексу до складу витрат не включаються витрати не пов'язані з провадженням господарської діяльності. Відповідно до п 139.1.9 п.139.1 ст.139 Кодексу не включаються до складу витрат, витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення - і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 177.2 ст. 177 ПК України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з пунктом 177.4. статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного обєкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, від шкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції.

З аналізу зазначених норм можна дійти висновку, що фізична особа-підприємець може віднести до складу витрат витрати, якщо вони документально підтверджені первинними документами; пов'язані з господарською діяльністю фізичної особи-підприємця; безпосередньо пов'язані з отриманням доходів; фактично сплачені; товари (послуги) фактично отримано фізичною особою-підприємцем.

Таким чином, за правилами Податкового кодексу України підставою для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.

В акті перевірки вказано, що в порушення пп.16.1.2, п.16.1 ст.16, пп.177.4.1 п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України позивачем включено до складу валових витрат пов'язаних з господарською діяльністю вартість придбаних гранітних блоків, які нереалізовані у 2015 році на суму 321341,84 грн.(ст.14 акту)

Такого висновку контролюючий орган дійшов у зв"язку з тим, що відповідно до наданих накладних на придбання гранітних блоків вантажно-митних декларацій та згідно даних ІС "Інспектор 2006" за період з 03.10.2015 по 31.12.2015 ФОП ОСОБА_4 було придбано товарів на суму 321341,84 грн., які включені до складу валових витрат та не реалізованих у 2015 році, оскільки остання експортна операція з реалізації гранітних виробів здійснена 02.10.2015 та за період з 03.10.2015 по 31.12.2015 ФОП ОСОБА_4 не здійснював експортних операцій з реалізації гранітних виробів.

Як зазначено у акті перевірки, позивач у період з 01.01.2015 по 31.03.2016 знаходився на загальній системі оподаткування та здійснював господарську діяльність з різання, оброблення, оздоблення декоративного та будівельного каменю.

Видами діяльності платника податків є неспеціалізована оптова торгівля та вантажний автомобільний транспорт.

Згідно реєстру на придбання блоків, ФОП ОСОБА_4 на протязі 2015 року придбавалися блоки, в тому числі за 17.10.2015 по 25.12.2015 - на суму 321431,8 грн.

Як вбачається з акту перевірки та не заперечується сторонами, між ПВМ "Кедр" (Власник) та ФОП ОСОБА_4 (Зберігач) укладено договір №02/02 безоплатного відповідального зберігання від 02.02.2015.(а.с.197/198)

Предметом договору є безоплатне відповідальне зберігання ТМЦ з обов"язковим поверненням. При передачі складається акт приймання-передачі.

У пп.5.2 п.5 Договору вказано, що при поверненні ТМЦ складається акт здачі приймання, які вважаються повернутими з моменту підписання сторонами акту.

Так, у пп.4.3 Договору безоплатне відповідальне зберігання передбачено, що зберігач протягом договору має право використовувати ТМЦ у власній господарській діяльності з обов'язковим поверненням відповідної кількості та якості.

На виконання вказаного договору позивачем приймалися на зберігання блоки, що підтверджується актами прийому передачі.(т. 1 а.с.200-208)

В ході розгляду справи встановлено, що позивач, скориставшись можливістю використання прийнятих на зберігання блоків, використав їх у власній господарській діяльності, а виготовлена за результатами діяльності продукція реалізована.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між ПМП "Кедр" (Продавець) та ФОП ОСОБА_4 (Покупець) 02.02.2015 укладено договір предметом якого є надання ПМП "Кедр" ФОП ОСОБА_4 послуг порізки, поліровки деталей пам"ятників на давальницьких умовах. блоки надає ФОП ОСОБА_4 для виконання послуг. (а.с.209)

Отже, блоки, придбані ФОП ОСОБА_4 використовувались для виробництва продукції, в подальшому реалізованої.

Крім того, у матеріалах справи містяться акти на списання блоків на виробництво продукції, у яких вказано про кількість використаних блоків для виробництва продукції та кількість списаних блоків, як таких, що непридатні для виробництва. (т. 1 а.с.182-194).

Згідно акту прийому-передачі від 30.12.2015 прийняті на зберігання гранітні блоки позивачем були повернуті у кількості 238,98 ПМП "Кедр" (т. 1 а.с.199). Отже, доводи відповідача про наявність залишків ТМЦ є спростованими, оскільки вони були на зберіганні, а не у залишку.

Крім того, у п.1.22 акту перевірки самими перевіряючими підтверджено, що станом на 01.01.2015 та на 31.12.2016 дебіторська та кредиторська заборгованість відсутня.

Отже, в ході розгляду справи підтверджено факт використання придбаних блоків у господарській діяльності позивача, що є умовою для включення спірної суми до витрат. Відповідачем вказане не спростовано.

Крім того, факт придбання ТМЦ документально підтверджено, що не оспорюється відповідачем по справі.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними доказами зв"язок витрат на придбання блоків з його господарською діяльністю, які в свою чергу, в подальшому використані у його господарській діяльності (вироблені з них вироби були реалізовані), тому суд не погоджується з доводами контролюючого органу щодо завищення таких витрат позивачем.

Отже, на виконання п.177.4.1 ст.177 Податкового кодексу України, ФОП ОСОБА_4 правомірно включив до витрат суму придбаних блоків у сумі 321341,84 грн., як вартості сировини, що утворила основу для виготовлення продукції.

Крім того, на винесення спірного повідомлення-рішення вплинуло встановлене перевіркою порушення позивачем вимог пп.16.1.2, п.16.1 ст.16, пп.177.4.1 п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України в результаті чого підприємством включено до складу валових витрат пов'язаних з господарською діяльністю вартість придбаних паливно-мастильних матеріалів, які не можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об"єкта витрат, пов"язаного з отриманням доходу на суму 254990,00 грн.

Такого висновку контролюючий орган дійшов, оскільки відповідно до даних вантажно-митних декларацій та актів на списання дизельного палива на автомобіль НОМЕР_3/НОМЕР_6 ФОП ОСОБА_4 надавав послуги транспортного перевезення при експорті виробів з граніту до Російської Федерації та АР Крим. ФОП ОСОБА_4 на підтвердження понесених витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів, було надано лише картковий рахунок ПАТ КБ "ПриватБанк" НОМЕР_5, де зазначено тільки списання коштів через термінали АЗС на території України, Великої Британії, Чехії, Італії, Німеччини та Польщі, хоча, згідно наданих первинних документів для перевірки послуги по перевезенню товару здійснювались лише до Російської Федерації та АР Крим, що не дає можливості встановити кількість та вид палива, придбаного ФОП ОСОБА_4

Як вже зазначалося згідно з пунктом 177.4. статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається , зокрема, вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції.

Як вбачається з матеріалів справи, між ФОП ОСОБА_4 (Продавець) та ОСОБА_6 (Росія Покупець) 13.02.2014 укладено договір поставки, з умовами якого Продавець продає, а покупець купує, оплачує блоки, плити, деталі пам"ятників та виробки з природного каменю габро, граніт, лабрадорит, базальт українських містодобувань.(т. 1 а.с.119)

Згідно умов Договору, товар поставляється автомобільним та залізничним транспортом.

24.03.2015 між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_7 (АР Крим - Покупець) укладено Договір №01/03, за умовами якого Продавець зобов"язаний передати у власність Покупцю деталі пам"ятників та вироби з граніту і габбро українських містодобувань. Продавець зобов"язаний здійснити поставку та транспортування вказаного вантажу.(т. 1 а.с.120)

До вказаного договору було укладено Додаткову угоду №1 від 25.03.2015 в частині доповнення порядку поставки товару, а саме: п.4.3 Витрати по пакуванню, завантаженню, транспортуванню здійснюється за рахунок Продавця і включається у вартість товару.(т. 1 а.с.121)

На виконання умов даних Договорів було здійснювалась поставка затребуваного товару. З матеріалів справи вбачається, що виконувачем автотранспортних послуг був ОСОБА_8, який працює у ФОП на умовах трудового договору від 25.02.2003. (т. 1 а.с.131)

Виконання поставки вантажу підтверджується наступними документами, які й були дослідженні в ході перевірки, а саме: вантажно-митними деклараціями, реєстром ВМД, подорожніми листами вантажного автомобіля у міжнародному сполученні, подорожніми листами вантажного автомобіля, посвідченнями на відрядження водія ОСОБА_8 (т. 1 а.с.132-179)

За поставку продукції була проведена оплата, що й відповідачем не заперечується.

На підтвердження кількості придбання дизельного палива для здійснення господарської діяльності позивачем надано реєстри розрахунків понесених витрат на придбання дизпалива, що розрахований враховуючи норми витрат ПММ з розрахунку л/100 км; фактичні витрати, л/100 км; кількість витрачених ПММ, л та ціну. (т.2 а.с.3-8)

Також, факт підтвердження придбання палива для поставки товару позивачем підтверджується реєстром ВМД.

Окрім того, до перевірки контролюючому органу були надані акти на списання паливно-мастильних матеріалів, використаних на перевезення в межах підприємницької діяльності, що містить всі обов'язкові реквізити, передбачені частиною другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та фіксують факт списання паливно-мастильних матеріалів, використаних для здійснення підприємницької діяльності. (т. 1 а.с.122-130)

Також, позивач пояснив, що списання ПММ проводилось на підставі Наказу Міністерства транспорту України від 10.02.21998 №43 "Про затвердження норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті". Так, у п.1.2 наказу вказано, що базові лінійні норми витрат палива встановлені у таких одиницях вимірювання:

- для бензинових, дизельних автомобілів та автомобілів, що працюють на зрідженому (скрапленому) нафтовому газі, - у літрах на 100 км пробігу (л/100 км);

Право встановлення конкретних величин норм витрат палива на виконання транспортної роботи у регламентованих межах надається керівникам підприємств. Визначений підприємством порядок встановлення та використання норм витрат палива на виконання транспортної роботи затверджується наказом (розпорядженням) по підприємству. Рекомендовано диференційоване використання норм витрат палива на виконання транспортної роботи залежно від умов здійснення перевезень і технологічного рівня (паливної економічності) рухомого складу та відповідно до фактичних потреб.

Окрім цього, позивач зазначив, що головною підставою для списання паливно-мастильних матеріалів в бухгалтерському обліку фізичної особи-підприємця є подорожній лист, в якому графа "Місцепризначення" є підтвердженням зв'язку витрат на паливо з господарською діяльністю підприємства та не потребує детального опису маршруту. Такі подорожні листи були надані контролюючому органу під час планової перевірки позивача.

Крім того на підтвердження списання палива відповідно до середній цін на паливо у 2015 році позивачем надано довідку головного управління статистики у Житомирській області від 06.09.2017 про середні споживчі ціни на дизельне паливо у Житомирській області у січні-грудні 2015, що підтверджує факт списання дизельного палива на рівні цін у 2015 році. (т.2 а.с.32)

Таким чином, судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що у позивача наявні документи, які підтверджують понесені витрати на придбання дизельного палива.

Крім того, реальність господарських операцій з поставки вантажу відповідачем не заперечується.

Щодо посилань податкового органу на відсутність деяких документів та неможливості підтвердження факту придбання ПММ та використання у господарській діяльності позивача суд зазначає, що за приписами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. відсутність окремих документів бухгалтерського обліку, недоліки їх форми та оформлення, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

З урахуванням встановлених обставин справи та вищенаведених приписів законодавства, суд дійшов висновку, оскільки в ході розгляду справи підтверджено реальність господарської операції та факт використання дизельного палива у господарській діяльності позивача, а отже останнім правомірно сформовано витрати за операціями з придбання паливно-мастильних матеріалів та, відповідно, правомірно їх включено до витрат звітного періоду. Таким чином, висновки акту перевірки з даного приводу є спростованими, а тому -безпідставні.

Що стосується включення позивачем до витрат суми кредиту, сплачених відсотків за його користування у розмірі - 51169,50 грн., чим порушено п.177.2 та п.177.4 ст.77 Кодексу.

На ст.4 акту перевірки вказано, що ФОП ОСОБА_9 має у власності сідловий тягач -ЕАМ9387 АМ, який підприємцем враховано як майно для здійснення підприємницької діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_4 на умовах кредитного договору №11116271000 від 12.02.2007 укладеного з АКБ "УкрСиббанк" придбав автомобіль НОМЕР_4. Згідно умов договору надання кредиту здійснюється у термін з 12.02.2017 по 12.02.2018.

У пп.1.2.2 вказано, що позичальник зобов"язується повернути основну суму кредиту та сплачувану плату за користування кредитом у вигляді процентів, комісій, а також штрафних санкцій. За користування кредитом встановлюється процентна ставка у розмірі 12,3 річних.

Позивач вважає, що ним правомірно віднесено до витрат 51169,50 грн. відсотків за користування кредитом.

Суд критично відноситься до таких доводів з огляду на таке.

Станом на 01.01.2015 року до Податкового кодексу України внесені зміни, а саме: виключено норму 138.10. У зв'язку з чим платник податків під час обліку доходів і витрат має керуватись ст. 177 Податкового кодексу України.

Позивач стверджує, що витрати по сплаті відсотків за кредитами банків були віднесені до валових витрат у відповідності до положень ст. 177 Кодексу (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 177 Кодексу встановлено порядок оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, отриманих від провадження господарської діяльності. Пунктом 177.4 ст. 177 Кодексу визначено чіткий перелік витрат, що пов'язані з отриманням доходів фізичних осіб-підприємців, що включає:

- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;

- витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;

- суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;

- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Оскільки даний перелік є вичерпним, суд дійшов висновку, що ФОП ОСОБА_4 не мав законних підстав включати до витрат суми сплачених відсотків за користування кредитом у спірному періоді.

Таким чином, деякі з порушень, зафіксованих у акті перевірки, що вплинули на формування податкового повідомлення-рішення, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, що має бути враховано при визначенні відповідного податкового зобов"язання, та відповідно, вказана сума має бути скорегована.

Визначаючись щодо правомірності формування податкового повідомлення-рішення та наявності підстав для його скасування, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.5 Наказу Міністерства фінансів України 28.12.2015 № 1204 "Про затвердження Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків" якщо за результатами адміністративного або судового оскарження грошове зобов'язання, зменшення (збільшення) суми податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, штрафна (фінансова) санкція (штраф) та пеня в тому числі за порушення норм іншого законодавства, зазначені у податковому повідомленні-рішенні, зменшуються, то шляхом опрацювання інформації підрозділів правової роботи щодо прийнятих рішень за результатами розгляду скарг в адміністративному та/або судовому порядку складається податкове повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання, зменшену суму зменшення (збільшення) податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, штрафної (фінансової) санкції (штрафу) та пені в тому числі за порушення норм іншого законодавства.

В контексті наведеного суд відмічає, що якщо за результатами судового оскарження грошове зобов"язання, штрафні санкції, пеня, визначені у податковому повідомленні-рішенні зменшуються, шляхом опрацювання інформації підрозділів правової роботи щодо прийнятих рішень за результатами розгляду скарг в адміністративному та/або судовому порядку складається податкове повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання, з урахування рішення суду.

Оскільки визначення суми податкового зобов"язання у податковому повідомленні-рішенні, є дискреційною функцією суб"єкта владних повноважень, суд позбавлений можливості коригувати грошове зобов"язання в бік його збільшення або зменшення.

Отже, встановивши, що відповідач визначив суму грошового зобов"язання у податковому повідомленні-рішенні з порушенням норм чинного законодавства, суд скасовує таке рішення повністю. Така позиція ґрунтується на правовій позиції Вищого адміністративного суду України від 21.05.2014 у справі №К/800/43926/13.

Що стосується податкового рішення №0005861302 від 04.04.2017, яким позивачу збільшено суму податкового зобов"язання за платежем Військовий збір у розмірі 9619,23 грн. та за штрафними санкціями у сумі 2404,81 грн.; рішення про застосування штрафних санкцій № 0005851302 від 04.04.2017, яким на підприємство, за порушення п.1 ч.2 ст.6, п.2 ч.2 ст.7, ч.2 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", накладено штраф ні санкції у розмірі 19624,79 грн. та вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0005841302 від 04.04.2017 у сумі 98123,94 грн.

З даного приводу суд зазначає, що вказані рішення та вимога базуються на висновках відповідача про заниження оподаткованого доходу, а оскільки податкове повідомлення-рішення за вказаним порушенням судом скасовано, отже, такі рішення та вимога також підлягаю скасуванню, як похідні.

Отже, з урахуванням позиції Вищого адміністративного суду, саме податковий орган, коригує суму грошового зобов"язання в сторону збільшення або зменшення з урахуванням рішення суду та на підставі цього виносить нове рішення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд задовольняє позов ФОП ОСОБА_4 у повному обсязі.

Керуючись статтями 86,94,158-163,186,254 Кодексу адміністративного судочинства України ,

постановив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати, винесені ГУ ДФС у Житомирській області податкове повідомлення-рішення №0005861302 від 04.04.2017, №0005901302 від 04.04.2017, рішення про застосування штрафних санкцій від 04.04.2017 №0005851302, вимогу про сплату боргу від 04.04.2017 №Ф-0005841302.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.В. Капинос

Повний текст постанови виготовлено: 30 жовтня 2017 р.