Постанова № 69888471, 21.09.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2017 р. Справа № 804/6804/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Прудника С.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електродпостач» до Державної податкової інспекції у Чечелівському районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

12 жовтня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Електродпостач» (далі - ТОВ «Електродпостач», позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому просить суд: визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000391400 від 08.08.2016 р. та податкове повідомлення-рішення № 0000401400 від 08.08.2016 р.

Відповідно до Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" від 09.04.2015 року №317, постанови Кабінету Міністрів України від 14.12.2016 року №941 "Про перейменування деяких територіальних органів Державної фіскальної служби" Державну податкову інспекцію у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області перейменовано на Державну податкову інспекцію у Чечелівському районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області. Дана обставина підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємці та громадських формувань.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Державною податковою інспекцією у Чечелівському районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - ДПІ у Чечелівському районі м. Дніпра, відповідач) була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Електродпостач» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 р. по 30.04.2015 р. по ланцюгу постачання: ТОВ «СТВ «Сталь» - ТОВ «Електродпостач» - ТОВ «Метінвест - Маріупольський ремонтно-механічний засод», ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», ПАТ «Маріупольский Металургійний комбінат ім.Ілліча», за результатами якої складено акт перевірки №844/04-66-14/33611832 від 30.06.2016 року, висновки якого про порушення п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138, п.138.2 та п.138.4 ст.138, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 925545 грн., заниження ПДВ на загальну суму 979439 грн. є хибними, не ґрунтуються на дійсних фактичних обставинах та зроблені у зв'язку з невірним застосуванням норм податкового законодавства, без належного дослідження наданих позивачем до перевірки первинних документів, у зв'язку із чим податкові повідомлення-рішення № 0000391400 та № № 0000401400 від 08.08.2016 р. прийняті на підставі даного акту, є протиправними та підлягають скасуванню (том 1, а.с.4-13).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.10.2016 року відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні (суддя Турова О.М.).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.06.2017 року прийнято до провадження дану адміністративну справу, та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У судове засідання 21.09.2017 року прибув представник позивача.

Відповідач, повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду, в судове засідання своїх представників не направив, про причини неявки суду не повідомлено. Правом на подання письмових заперечень на позов або пояснень не скористався.

Враховуючи обмеженість строку вирішення справи та те, що відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з'явився, суд не вбачає підстав для відкладання розгляду справи, та вважає за можливе вирішити справу за наявними у ній доказами у письмовому провадженні за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, відповідно до частин 4, 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Електродпостач» зареєстровано 09.06.2005 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Чечелівському районі м. Дніпра; з 15.09.2005 року є платником податку на додану вартість.

Основними видами діяльності позивача за КВЕД є: виробництво іншого електричного устатковання; виробництво чавуну, сталі та феросплавів; виробництво виробів з дроту, ланцюгів і пружин; оптова торгівля металами та металевими рудами; неспеціалізована оптова торгівля.

Згідно матеріалів справи судом встановлено, що у період з 10.06.2016 року по 21.06.2016 року на підставі п.78.2 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 09.06.2016 року № 271, ДПІ у Чечелівському районі м. Дніпра проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Електродпостач» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 р. по 30.04.2015 р. по ланцюгу постачання: ТОВ «СТВ «Сталь» - ТОВ «Електродпостач» - ТОВ «Метінвест - Маріупольський ремонтно-механічний засод», ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», ПАТ «Маріупольский Металургійний комбінат ім.Ілліча», за результатами якої складено акт перевірки №844/04-66-14/33611832 від 30.06.2016 року (том 1 а.с. 16-32).

Перевіркою встановлено порушення:

- п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138, п.138.2 та п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 925545 грн., в тому числі за 2013 рік в сумі 836991 грн. та за 2014 рік в сумі 88554 грн.;

- п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження ПДВ на загальну суму 979439 грн., у тому числі: січень 2013 року - 22450 грн., лютий 2013 року - 79567 грн., березень 2013 року - 54472 грн., квітень 2013 року - 88265 грн., травень 2013 року - 36950 грн., червень 2013 року - 42317 грн., липень 2013 року - 50290 грн., серпень 2013 року - 104853 грн., вересень 2013 року - 13085 грн., жовтень 2013 року - 91460 грн., грудень 2013 року - 297336 грн., січень 2014 року - 98394 грн.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки №844/04-66-14/33611832 від 30.06.2016 року, ТОВ «Електродпостач» були подані письмові заперечення до акту.

На підставі вказаного акта 08.08.2016 р. контролюючим органом прийнято:

- податкове повідомлення-рішення №0000391400 про збільшення ТОВ «Електродпостач» суми грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» за основним платежем - 925545 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 462772,50 грн.;

- податкове повідомлення-рішення №0000401400 про збільшення ТОВ «Електродпостач» суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» за основним платежем - 628832 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 314416,00 грн.

Правомірність винесених ДПІ у Чечелівському районі м. Дніпра податкових повідомлень-рішень є предметом розгляду даної адміністративної справи.

Досліджуючи взаємовідносини ТОВ «Електродпостач» із контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями, які мали вплив на формування податкового кредиту та валових витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, судом встановлено таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України , які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, судом встановлено згідно матеріалів справи, що у перевіряємому періоді на адресу ТОВ «Електродпостач» було поставлено від ТОВ «СТВ Сталь» товар (феросицілій ФС-65) згідно договору постачання №01/11.2012 від 01.11.2012 р. (том 1 а.с.107-108).

До договору №01/11.2012 від 01.11.2012 р. сторонами погоджено специфікацію №1 від 05.01.2013 р. на товар (феросицілій ФС-65 та феросицілій ФС-25) на суму 134700,07 грн. (з ПДВ); специфікацію №2 від 01.02.2013 р. на товар (феросицілій ФС-65) на суму 477400,00 грн. (з ПДВ); специфікацію №3 від 01.03.2013 р. на товар (феросицілій ФС-65) на суму 326829,79 грн. (з ПДВ); специфікацію №4 від 01.04.2013 р. на товар (феросицілій ФС-65) на суму 529587,25 грн. (з ПДВ); специфікацію №5 від 07.05.2013 р. на товар (феросицілій ФС-65) на суму 221699,86 грн. (з ПДВ); специфікацію №6 від 03.06.2013 р. на товар (феросицілій ФС-65, брикет з вмістом кремнію) на суму 253899,82 грн. (з ПДВ); специфікацію №7 від 01.07.2013 р. на товар (феросицілій ФС-65) на суму 301740,00 грн. (з ПДВ); специфікацію №8 від 01.08.2013 р. на товар (феросицілій ФС-65) на суму 629119,61 грн. (з ПДВ); специфікацію №9 від 02.09.2013 р. на товар (феросицілій ФС-65) на суму 78507,04 грн. (з ПДВ); специфікацію №10 від 01.10.2013 р. на товар (феросицілій ФС-65) на суму 548760,00 грн. (з ПДВ); специфікацію №11 від 02.12.2013 р. на товар (феросицілій ФС-65, ферохром) на суму 1708406,32 грн. (з ПДВ); специфікацію №12 від 08.01.2014 р. на товар (ферохром) на суму 590362,12 грн. (з ПДВ).

Виконання договірних зобов'язань з постачання товару підтверджено видатковими накладними на товар: № РН-0002168 від 08.01.2014 р., № РН-0002169 від 08.01.2014 р., № РН-0002170 від 10.01.2014 р., № РН-0002171 від 10.01.2014 р., № РН-0002172 від 14.01.2014 р., № РН-0002173 від 14.01.2014 р., № РН-0002174 від 15.01.2014 р., № РН-0002175 від 15.01.2014 р., № РН-0002176 від 17.01.2014 р., № РН-0002177 від 21.01.2014 р., № РН-0001115 від 01.10.2013 р., № РН-0001116 від 03.10.2013 р., № РН-0001117 від 04.10.2013 р., № РН-0001118 від 08.10.2013 р., № РН-0001119 від 10.10.2013 р., № РН-0001120 від 11.10.2013 р., № РН-0001121 від 14.10.2013 р., № РН-0001122 від 16.10.2013 р., № РН-0001123 від 17.10.2013 р., № РН-0001124 від 23.10.2013 р., № РН-0001132 від 03.09.2013 р., № РН-0001133 від 10.09.2013 р., № РН-0000905 від 01.08.2013 р., № РН-0000906 від 05.08.2013 р., № РН-0000907 від 07.08.2013 р., № РН-0000908 від 08.08.2013 р., № РН-0000909 від 13.08.2013 р., № РН-0000910 від 15.08.2013 р., № РН-0000911 від 16.08.2013 р., № РН-0000912 від 20.08.2013 р., № РН-0000913 від 22.08.2013 р., № РН-0000914 від 23.08.2013 р., № РН-0000915 від 27.08.2013 р., № РН-0002073 від 02.12.2013 р., № РН-0002074 від 02.12.2013 р., № РН-0002075 від 02.12.2013 р., № РН-0002076 від 02.12.2013 р., № РН-0002077 від 03.12.2013 р., № РН-0002078 від 03.12.2013 р., № РН-0002079 від 03.12.2013 р., № РН-0002080 від 03.12.2013 р., № РН-0002081 від 03.12.2013 р., № РН-0002082 від 04.12.2013 р., № РН-0002083 від 04.12.2013 р., № РН-0002084 від 04.12.2013 р., № РН-0002085 від 04.12.2013 р., № РН-0002086 від 05.12.2013 р., № РН-0002087 від 05.12.2013 р., № РН-0002088 від 05.12.2013 р., № РН-0002089 від 05.12.2013 р., № РН-0002090 від 06.12.2013 р., № РН-0002091 від 06.12.2013 р., № РН-0002092 від 06.12.2013 р., № РН-0002093 від 06.12.2013 р., № РН-0002094 від 06.12.2013 р., № РН-0002095 від 09.12.2013 р., № РН-0002096 від 09.12.2013 р., № РН-0002097 від 10.12.2013 р., № РН-0002098 від 10.12.2013 р., № РН-0002099 від 11.12.2013 р., № РН-0002100 від 11.12.2013 р., № РН-0002101 від 12.12.2013 р., № РН-0002102 від 12.12.2013 р., № РН-0000802 від 01.07.2013 р., № РН-0000803 від 03.07.2013 р., № РН-0000804 від 08.07.2013 р., № РН-0000805 від 10.07.2013 р., № РН-0000806 від 12.07.2013 р., № РН-0000807 від 16.07.2013 р., а також платіжними дорученнями про здійснення оплати за поставлений товар (том 1 а.с.212-250, том 2 а.с.1)

За фактом постачання товару ТОВ «СТВ Сталь» виписано на адресу позивача податкові накладні, копії яких містяться в матеріалах справи (том 2 а.с.136-203).

Постачання товару здійснювалось ФОП ОСОБА_1 за замоленням ТОВ «Електродпостач», на підставі договору №01/10/1 від 01.10.2008 року, що підтверджено товарно-транспортними накладними, копії яких залучені до матеріалів справи.

За поясненням представника позивача придбаний товар (феросицілій, ферохром) було використано ТОВ «Електродпостач» в господарській діяльності під час виготовлення готової продукці, в якості сировини, яка реалізована, зокрема на адресу ТОВ «Метінвест - Маріупольський ремонтно-механічний засод», ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», ПАТ «Маріупольский Металургійний комбінат ім.Ілліча».

Судовим оглядом наданих перелічених первинних документів, що виступили підставою внесення відповідних записів до документів бухгалтерського та податкового обліку, встановлено, що вони в повній мірі відповідають вимогам ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тобто містять: назву документа (форми); дату та місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд зазначає, що відповідачем ані в ході судового розгляду, ані при складанні акта перевірки не заперечувалось проти належного документального оформлення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Метінвест - Маріупольський ремонтно-механічний засод», ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», ПАТ «Маріупольский Металургійний комбінат ім.Ілліча».

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України (далі по тексту - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 статті 138 Податкового кодексу України).

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Порядок оподаткування податком на додану вартість визначений розділом V Податкового кодексу України.

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України ).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

На підставі викладеного, суд робить висновок, що у Податковому кодексі України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Із наведеного вбачається, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та як підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Відповідно до змісту пунктів 201.4 та 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з пунктом 184.1 статті 184 Податкового кодексу України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

На момент проведення операції з позивачем і виписки податкових накладних ТОВ «СТВ Сталь» було зареєстровано як платник податку на додану вартість, а тому мало повне право виписувати позивачу податкові накладні.

Судом також встановлено, що всі податкові накладні постачальника ТОВ «СТВ Сталь» за спірними операціями заповнені у відповідності до вимог п. 201.1 ст.201 Податкового кодексу України і вказана обставина податковим органом в акті перевірки не оспорюється.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини:

- рух активів у процесі здійснення господарської операції.

- установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

- установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Також, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що зазначено в іншому листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року № 1936/11/13-11).

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (далі по тексту - Наказ № 88).

Відповідно до пункту 1.2 Наказу № 88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.2.1 Наказу № 88).

Згідно з пунктом 2.4 Наказу №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Із зазначеного слідує, що наслідки господарської операції можуть враховуватися суб'єктом господарювання для цілей бухгалтерського та податкового обліку, у тому числі при формуванні витрат та податкового кредиту, тільки у випадку підтвердження здійснення цієї операції відповідними первинними документами, що мають відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88.

Із змісту статті 9 цього Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» також вбачається, що первинні документи обов'язково мають фіксувати факт здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи зазначене вище, судом під час розгляду справи перевірені обставини на підтвердження факту здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом-постачальником, а також обставини на підтвердження факту здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом, зокрема шляхом установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

Натомість податковим органом не було належним чином досліджено первинну документацію ТОВ «Електродпостач», а висновки ґрунтуються лише на отриманій інформації з інформаційних баз відносно контрагента ТОВ «СТВ Сталь».

З приводу доводів відповідача про недоліки товарно-транспортних накладних суд зазначає, що за змістом Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997р., товарно-транспортна накладна є обов'язковим документом обліку господарської операції з перевезення вантажу перевізником - суб'єктом господарювання, який надає послуги з перевезень вантажів. коли перевезення вантажу здійснюється власним транспортом продавця (вантажовідправника) чи покупця (вантажоотримувача), товарно-транспортні накладні не оформлюються. Отже, товарно-транспортна накладна є обов'язковим документом обліку господарської операції з перевезення вантажу перевізником - суб'єктом господарювання, який надає послуги з перевезень вантажів, а не покупцем при придбанні товару.

Окрім того, контролюючий орган в акті перевірки посилається на те, що в ході перевірки позивачем не надано сертифікатів якості (відповідності) товару.

З цього питання суд зазначає, що документи, які засвідчують якість і комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення якості, рахунок-фактура, специфікація і т.н.) - документи, які за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів платнику податку, оскільки містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам.

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 22.03.2017 року у справі № К/800/31091/15.

Також, відповідно до Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікат в Україні, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 06.11.2013 року № 1308, сировина, яка придбавалася позивачем у ТОВ «СТВ Сталь» не включено до переліку.

Слід вказати, що окремі недоліки первинних документів, про які йдеться в акті перевірки, не є достатньою підставою для визнання господарських операцій такими, що реально не відбулися, якщо з інших документів вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язання платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Такі твердження також викладені в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року № 2 1936/11/13-11.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, в рішеннях Вищого адміністративного суду у справах МК-60198/09 від 15 березня 2012 року, ЖК-20630/10 від 21 червня 2012 року, МК/800/7790/13 від 17 липня 2013 року.

В даному випадку належними доказами, а саме видатковими, податковими накладними, платіжними документами, підтверджено отритмання товару позивачем. Отже, висновок щодо безтоварності операцій позивача з купівлі-продажу у ТОВ «СТВ Сталь» є безпідставним.

Посилання відповідача в акті перевірки на отриману податкову інформацію стосовно допиту в якості свідка ОСОБА_2 з приводу підпису на податковій звітності ТОВ «СТВ Сталь», як на факт безтоварності спірних господарських операцій судом відхиляються, оскільки відповідачем не надано доказ того, що кримінальне провадження, в рамках якого було допитано ОСОБА_2, порушено не стосовно посадових осіб позивача, а також наявності вироку суду у цій справі, який би встановлював певні факти фіктивності контрагентів позивача або безтоварність вчинених правочинів.

Окрім того, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2017 року витребувано у Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області завірену належним чином копію акта перевірки від 30.06.2016р. №844/04-66-14/33611832; копію протоколу допиту ОСОБА_2, на який є посилання в акті перевірки від 30.06.2016р.; відомості відносно того, на якій стадії перебуває кримінальна справа в рамках якої ОСОБА_2 допитано у якості свідка.

Вимоги ухвали суду від 24.07.2017 року відповідачем не виконано.

Також суд зазначає, що відсутність у ТОВ «СТВ Сталь» достатньої кількості трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності не є підставою для визнання господарської операції нереальною. Чинним законодавством не передбачено необхідної кількості трудових ресурсів, складських та виробничих приміщень для виконання того чи іншого виду діяльності. При цьому підприємство може залучати необхідні трудові ресурси на підставі цивільно-правових договорів.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами. В разі наявності у органу державної податкової служби інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи.

Суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено залежності виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання та не встановлює обов'язку для підприємства здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

При цьому, відсутність об'єктивної змоги переконатися у недостовірності первинного документа чи окремих його реквізитів (зокрема, підпису, прізвища особи, що здійснює операцію, тощо) під час його отримання чи протягом найближчого часу виключає притягнення до відповідальності особи, яка використала такий документ у податковому обліку.

У цьому випадку дані податкового обліку можуть бути визнані необґрунтованими, якщо платник податків діяв без належного рівня обачності та обережності та знав або повинен і міг знати про порушення, допущені контрагентами, та був залучений до таких порушень, або знав про дефекти у правовому статусі таких контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Отже, обставини фіктивності та інших недоліків правого статусу контрагентів платника податків, а так само щодо невиконання ними своїх податкових обов'язків підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами, що свідчать про нереальність господарської операції або відсутність її економічного змісту.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05.04.2017 року у справі № К/9991/79840/12.

Також, суд звертає увагу, що у пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Бізнес Суппорт Центр проти Болгарії» суд наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Суппорт Центр) це не мало б.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» висловлено позицію, відповідно до якої суд, при оцінці доказів, керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У справі «Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства» (рішення від 25 листопада 1999 року) Європейський суд з прав людини вказав, що однією з вимог, яка випливає зі словосполучення «встановлений законом», є передбачуваність. Норму не можна вважати «законом», якщо вона не сформульована достатньо чітко, що дає особі можливість керуватися цією нормою у своїх діях. З іншого боку, хоча визначеність у законі надзвичайно бажана, забезпечення її може призвести до надмірної ригідності, тоді як закон ніколи не повинен відставати від обставин, що змінюються. Ступінь чіткості, яку мають забезпечувати формулювання національних законів і яка в жодному випадку не може охопити всі непередбачувані обставини, значною мірою залежить від змісту певного документа, сфери, на яку поширюється закон, а також від кількості та статусу тих, кому він адресований.

З наведеного вбачається, що особа, діючи у відповідності до встановленої законодавством України поведінки у рамках певних обставин, очікує досягнення певного результату та прогнозує конкретні ситуації у правовідносинах з контролюючим органом.

А саме, при сплаті податку на додану вартість особа має розраховувати на використання податкового кредиту в порядку, визначеному податковим законодавством.

Таким чином, з огляду на характер викладеного висновку щодо сумнівності факту здійснення контрагентом позивача визначеної діяльності, що містить ознаки припущень, відсутності відповідних доказів з боку відповідача щодо неможливості виконання умов договорів та у відповідності до ст. 62 Конституції України, якою визначено, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, дані твердження відповідача судом не приймаються.

В даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій та добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Отже, з огляду на підтвердження позивачем первинними документами реальності здійснення, описаних в акті перевірки операцій, суд не приймає до уваги посилання податкового органу на наявні відомості із баз даних із зазначенням даних стосовно контрагентів позивача, оскільки вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження його за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Статтею 4 Податкового кодексу України серед основних засад податкового законодавства України визначено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

У зв'язку із цим презюмується, що дії та рішення платника податків вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника - достовірними.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог до оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, які свідчать про обізнаність платника податків про зазначення його контрагентами недостовірних відомостей.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватися на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування таких обставин.

Проте, під час розгляду справи відповідачем таких доказів суду надано не було.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем був повністю доведений факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту у розмірі 979439 грн., а також формування валових витрат позивача за господарськими відносинами з наведеними контрагентами, з якої обраховані зобов'язання з податку на прибуток у перевіряємому періоді, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції Українита діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами та забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність винесених рішень.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що документи, які були надані для перевірки, відповідають вимогам чинного законодавства, а відтак в повній мірі підтверджують реальність господарських операцій та право позивача на формування податкового кредиту, а також формування валових витрат, відсутності належних доказів правомірності прийнятих відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Електродпостач» щодо визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000391400 та № № 0000401400 від 08.08.2016 р. - підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем - ТОВ «Електродпостач» при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 34973,48 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням № 559 від 28.09.2016 року (том 1 а.с.3).

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 34973,48 грн. підлягає стягненню з Державної податкової інспекції у Чечелівському районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Електродпостач» до Державної податкової інспекції у Чечелівському районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000391400 від 08.08.2016 року про збільшення ТОВ «Електродпостач» суми грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» за основним платежем - 925545 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 462772,50 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000401400 від 08.08.2016 року про збільшення ТОВ «Електродпостач» суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» за основним платежем - 628832 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 314416,00 грн.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Електродпостач» (код ЄДРПОУ 33611832) документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 34973,48 грн. (тридцять чотири тисячі дев'ятсот сімдесят три гривні 48 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Чечелівському районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39621406).

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, в порядку та у строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, та набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник