Ухвала суду № 69887687, 18.10.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2017 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого-судді Шкоріної О.І.,

суддів: Антоненко Н.О., Стрижеуса А.М.,

при секретарі: Станішевській Б.В.

за участю: відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 18 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Житлово-будівельний кооператив «Дарниця-2» про поділ майна подружжя та встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2016 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1, третя особа: ЖБК «Дарниця-2» про поділ майна подружжя.

В обгрунтування позовних вимог посилалася на те, що позивач та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі з 08 вересня 1990 року, від якого мають двох доньок : ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. 23 лютого 1995 року відповідачу було видано ордер на вселення в квартиру АДРЕСА_1 на сім'ю з трьох осіб: відповідача, позивача та доньку ОСОБА_5, і, відповідно, ОСОБА_1 став членом ЖБК та почав сплачувати пайові внески за вказане житло. 07 березня 2000 року рішенням Харківського районного суду м. Києва шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано, проте вони продовжували проживати однією сім'єю і перед народженням другої доньки 11 листопада 2003 року зареєстрували повторний шлюб. З лютого 2013 року позивач та відповідач фактично розірвали свої шлюбні стосунки і рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28 травня 2013 року шлюб між ними було розірвано. Вказувала про те, що пайові внески за квартиру були виплачені на 100% в період спільного шлюбу, остаточна сплата була здійснена позивачем 21 січня 2013 року в розмірі 872 грн. 55 коп. Вважає, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу. У зв'язку з цим просила суд визнати за позивачем та відповідачем право власності на квартиру АДРЕСА_1 по 1/2 частині за кожним.

Також, у листопаді 2016 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, в якому просила суд встановити факт проживання однією сім'єю позивача та відповідача в період з 07 березня 1998 року по 11 листопада 2003 року, посилаючись на те, що в цей період сторони продовжували проживати однією сім'єю.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: ЖБК «Дарниця-2» про поділ майна подружжя та цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу об'єднано в одне провадження.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 травня 2017 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 8/100 частини квартири АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 92/100 частини квартири АДРЕСА_1.

В задоволенні решти позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 551 грн. 20 коп.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким визнати за ОСОБА_2 право власності на 31/100 частини квартири АДРЕСА_1, а за ОСОБА_1 визнати право власності на 69/100 частини квартири АДРЕСА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

В судове засідання представник ЖБК «Дарниця-2» не з»явився, про день та час розгляду справи повідомлений, що підтверджується поштовим повідомленням (Т.3 а.с.208), причини своєї неявки суду не повідомили, у зв»язку з чим колегія вважала за можливе розглянути справу у його відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - ОСОБА_8 апеляційну скаргу підтримав, проти апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечував, після оголошення перерви в судове засідання не з»явився, про день та час розгляду справи був повідомлений, що підтверджується розпискою, причини своєї неявки суду не повідомив.

ОСОБА_1 свою апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити, проти апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечував.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційних скарг та пред'явлених у суді першої інстанції вимог, колегія дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що позивач та відповідач з 8 вересня 1990 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який за рішенням Харківського районного суду м.Києва від 7 березня 2000 року розірвано. Цим рішенням встановлено, що сторони протягом двох років не підтримують сімейно-шлюбних відносин та не ведуть спільного господарства, тобто, фактично з 1998 року.

13 лютого 1995 року виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів члену ЖБК «Дарниця-2» ОСОБА_1 видано ордер на спірну квартиру АДРЕСА_1 в будинку ЖБК на сім»ю із трьох осіб: відповідача, позивача та їх доньку ОСОБА_5

11 листопада 2003 року позивач та відповідач повторно уклали між собою шлюб, який зареєстрований Центральним відділом державної реєстрації шлюбів м.Києва.

Сторони мають двох дітей: доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 28 травня 2013 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Цим рішенням встановлено, що з лютого 2013 року ОСОБА_9 та ОСОБА_2 проживають окремо та не ведуть спільного господарства.

Членом ЖБК «Дарниця-2» ОСОБА_1 за період із липня 1993 року по березень 2014 року усього в рахунок внесення пайового внеску і погашення позики за придбання квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 до ЖБК «Дарниця-2» сплачено: 2354 грн.24 коп., а саме 1000000 крб.- 5 липня 1993 року; 15000000 крб. - 29 листопада 1994 року; 120 грн.- за 1997 рік; 120 грн.- 25 січня 1999 року за 1998 рік; 120 грн. 27 січня 2000 року за 1999 рік; 120 грн. - 9 лютого 2001 року за 2000 рік; 38 грн.61 коп.- за 2001 рік ( по 3 грн.51 коп. - щомісячно); 42 грн.12 коп. - за 2002 рік ( по 3 грн.51 коп.- щомісячно); 42 грн.12 коп. - за 2003 рік ( по 3 грн.51 коп. - щомісячно); 21 грн.06 коп. - за 2004 рік ( по 3 грн.51 коп. - щомісячно); 72 грн.32 коп. - за 2005 рік (щоквартально по 18 грн.08 коп.); 872 грн.55 коп. - 2 квітня 2013 року; 592 грн.38 коп.- - 6 серпня 2013 року; 33 грн.08 коп.- 26 березня 2014 року.

20 серпня 2014 року відповідач ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

21 січня 2013 року позивач ОСОБА_2 здійснила платіж на суму 872 грн.55 коп., призначення якого - сплата за кооперативну квартиру згідно квитанції № 1894178 від 21 січня 2013 року. ЖБК «Дарниця» поштовим переказом повернуло ці кошти ОСОБА_2, як такі, що сплачені неповноважною особою, яка не є членом кооперативу та безпідставно отримані ЖБК, що підтверджується копією чека про поштовий переказ та актом від 6 серпня 2013 року, з якого вбачається, що ОСОБА_2 відмовилася отримувати повернені кошти і які залишилися на зберіганні в кооперативі.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім»єю без реєстрації шлюбу в період з 7 березня 1998 року по 11 листопада 2003 року не підлягає встановленню за рішенням суду в силу діючого на той час законодавства. Визначаючи частки кожного із подружжя у праві власності на квартиру, суд першої інстанції виходив із сум та часу внесення платежів за кооперативну квартиру.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам і нормам матеріального закону.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім»єю без реєстрації шлюбу сторонами не оскаржується.

Відповідно до ст..22 КпШС України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу є його спільною сумісною власністю.

Згідно з роз»ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п.п.»а» п.6 постанови «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» від 18 вересня 1987 року № 9, при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, слід керуватися ст..146 ЖК України, ст..15 Закону України «Про власність», п.43 Примірного статуту ЖБК і законодавством про шлюб та сім»ю ( ст..ст.22,24,28,29 КпШС України), враховуючи таке: пай, внесений подружжям у ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

Відповідно до ст..15 Закону України «Про власність» член житлового, житлово-будівельного кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, набуває права власності на це майно.

Відповідно до ст..17 Закону України «Про власність» при внесенні паю в житлово-будівельний кооператив за рахунок коштів, одержавних внаслідок сумісної праці сім»ї члена кооперативу, паєнагромадження, а після повновго внесення паю-квартира є спільною сумісною власністю членів сім»ї, якщо інше не було установлено письмовою угодою між ними.

З моменту набрання чинності Сімейного кодексу України, тобто з 1 січня 2004 року, правовідносини спільної сумісної власності подружжя врегульовані нормами глави 8 цього Кодексу.

Згідно із ст..60 СК України, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвлолба тощо) самостійного заробітку (доходу). Норми цієї статті встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належності їм майна, а також визначають підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя ( тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя).

За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільної участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Згідно з роз»ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п.23 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11, вирішуючи спір між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з»ясовувати джерело і час його придбання.

Вірно встановивши час внесення подружжям платежів у період перебування у шлюбі , вірно застосувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції правильно визначив частки кожного із подружжя у праві власності на спірну квартиру.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 в тій частині, що її частка у праві власності на квартиру має бути збільшена за рахунок сплаченої нею 21 січня 2013 року, тобто у період перебування у зареєстрованому шлюбі, суми пайового внеску в розмірі 872 грн.55 коп., не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки ці кошти були повернуті кооперативом ОСОБА_2, як такі, що були безпідставно отримані ЖБК, і, відповідно, не є такими, що сплачені в рахунок внесення пайового внеску і погашення позики позивачем.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 2 квітня 2013 року після припинення шлюбних стосунків з ОСОБА_2 в рахунок внесення пайових внесків і погашення позики за придбання спірної квартири було сплачено 872 грн.55 коп., а також після розірвання шлюбу відповідачем сплачено решта коштів, а саме 592 грн.38 коп. - 6 серпня 2013 року та 33 грн.08 коп. - 26 березня 2014 року, що є датою остаточного розрахунку по оплаті пайових внесків та погашення позики. Ці кошти суд першої інстанції вірно визначив як кошти, що належать ОСОБА_1, і за рахунок цих коштів частка відповідача у праві власності була збільшена.

Крім того, судом установлено, що у період з 2006 року по квітень 2013 року пайові внески ОСОБА_1 не сплачувалися.

За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в тій частині, що між подружжям шлюбно-сімейні відносини припинилися з червня 2012 року, оскільки ці обставини не впливають на висновки суду щодо розміру часток кожного із подружжя у праві власності на квартиру. Крім того, рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 28 травня 2013 року ( у справі про розірвання шлюбу) встановлено, що подружжя не проживає однією сім»єю та веде спільне господарство з лютого 2013 року( т.1 а.с.229-231). Встановлені рішенням суду обставини не потребують доказування та мають преюдиційне значення у цій справі ( ч.3 ст.61 ЦПК України).

Крім того, не заслуговують на увагу колегії суддів і доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині пропуску позивачем строку позовної давності до позовних вимог про поділ спільного майна подружжя , виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.72 СК України до вимог про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Дарницького районного суду м.Києва від 28 травня 2013 року, яке набрало законної сили 24 липня 2013 року, після перегляду його Апеляційним судом м.Києва. До суду з позовом про поділ майна подружжя ОСОБА_2 звернулася 27 травня 2013 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності. За таких обставин відсутні підстави для відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 у зв»язку з пропуском строку на звернення до суду з позовом про поділ майна подружжя.

Враховуючи наведене, рішення Дарницького районного суду м.Києва від 18 травня 2017 року колегія суддів вважає обґрунтованим та таким, що ухвалене з додержанням вимог закону. Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції не впливають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 18 травня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: