Ухвала суду № 69887132, 24.10.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22-ц/790/1916/17 Головуючий 1 інст. – Зимовський О.С.

Справа № 634/580/14-ц

Категорія: договір фінансового лізингу

Доповідач - Котелевець А.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2017 року Апеляційний суд Харківської області в складі:

головуючого – Котелевець А.В.,

суддів – Піддубного Р.М., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря – Огар І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Соул- Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_2 – представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 24 жовтня 2016 року,

у с т а н о в и в:

В липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» (далі - ТОВ «Соул-Україна») про визнання договору фінансового лізингу недійсним.

На обґрунтування позивач вказав, що 15 червня 2016 року укладено Договір фінансового лізингу № 00168, предметом якого є трактор МТЗ 892 Беларус, Д-245 вартістю 495 000 грн. 00 коп. В цей же день він сплатив 49 500 грн. 00 коп. згідно з квитанцією № 0.0.568125258.1 на розрахунковий рахунок № 26009052642625 ТОВ «Соул-Україна», відкритий у Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк «Приватбанк» (далі – ПАТ КБ «Приватбанк»).

Зазначав, що таке визначення предмету лізингу не відповідає поняттю індивідуально визначеної речі (номерам кузову та двигуна, року випуску, кольору, об'єму двигуна, індивідуальним технічним характеристикам, індивідуальній комплектації тощо), не містить вимог щодо якості предмету лізингу відповідно до ДСТУ, класифікаторів, технічних умов тощо.

У договірних умовах не визначено право лізингоодержувача на вибір постачальника предмета лізингу; не зазначено, за дорученням чи за погодженням лізингоодержувача має здійснюватись вибір постачальника предмету лізингу; право вибору продавця (постачальника) предмету лізингу належить лізингоодержувачу, однак реалізація такого права договором не передбачена; продавця предмету лізингу не зазначено ні у договорі, ні у специфікації до нього; не встановлено лізинговий та авансовий платіж, викупна вартість та обсяг фінансування; не надано документів, що підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач.

Крім того, спірний договір укладено ТОВ «Соул-Україна» без відповідного дозволу (ліцензії) на надання фінансових послуг та нотаріально не посвідчено.

ОСОБА_1 вважав, що такі умови порушують його права як споживача, а також суперечать положенням Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХП (з наступними змінами) «Про захист прав споживачів» (далі – Закон № 1023-ХП) та Закону України в редакції від 16 січня 2004 року № 723/97-ВР «Про фінансовий лізинг» (далі – Закон № 723/97-ВР), а відтак підлягають визнанню недійсними, а сплачені ним кошти у сумі 40 500 грн. 00 коп. - поверненню.

ОСОБА_3 – представник ТОВ «Соул-Україна» в письмових запереченнях просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на його безпідставність.

Рішенням Сахновщинського районного суду Харківської області від 24 жовтня 2016 року позов задоволено.

Договір фінансового лізингу № 00168, укладений 15 червня 2016 року між ТОВ «Соул- Україна» та ОСОБА_1, визнано недійсним.

З ТОВ «Соул-Укркаїна» на користь ОСОБА_1 стягнуто суму в розмірі 49 500 грн. 00 коп. та 551 грн. 20 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 – представник ТОВ «Соул-Україна», посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Зокрема зазначає, що діючим законодавством не передбачено необхідності отримання ліцензії на надання послуг з фінансового лізингу відповідними суб’єктами, до яких відноситься ТОВ «Соул-Україна»; відповідач є надавачем послуг з непрямого фінансового лізингу, які мають окреме правове регулювання; висновок суду першої інстанції про наявність дисбалансу між правами та обов’язками сторін є помилковим.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 303 ЦПК України – в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції – судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За правилами частини 1 статті 303-1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом двох місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом п’ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної карги до розгляду.

Справа перебуває в провадженні апеляційного суду з лютого 2017 року та призначалася до розгляду неодноразово, однак відкладалась, у тому числі за клопотаннями ТОВ «Соул- Україна». Повістка з розпискою відповідача про обізнаність призначення розгляд справи на 24 жовтня 2017 року повернулась за закінченням терміну зберігання. Однак численні заяви, направлені на адресу апеляційного суду, свідчать про те, що ТОВ «Соул- Україна» достеменно відомо про знаходження даної справи в провадженні апеляційного суду.

Виходячи з вимог частини 3 статті 27 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 303-1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та статті 67 ЦПК України щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги частини 2 статті 305 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку відповідача в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Матеріали справи свідчать, що 15 червня 2016 року між ТОВ «Соул-Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір фінансового лізингу № 00168, предметом якого є трактор МТЗ 892 Беларус, Д-245 вартістю 495 000 грн. 00 коп. В цей же день позивач сплатив 49 500 грн. 00 коп. згідно з квитанцією № 0.0.568125258.1 на розрахунковий рахунок № 26009052642625 ТОВ «Соул-Україна», відкритий у ПАТ КБ «Приватбанк» (а. с. 13-25).

Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 зазначав, що умови Договору фінансового лізингу № 00168 від 15 червня 2016 року порушують його права як споживача, а також суперечать положенням Закону № 1023-ХП та Закону № 723/97-ВР.

Згідно з частиною другою статті 1, статтею 2 Закону № 723/97-ВР за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувача на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відносини, які виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлі-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

За частиною 2 статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частини 1, 2 статті 215 ЦК України).

Стаття 18 Закону № 1023-ХП містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п’ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина 6 статті 18 Закону № 1023-ХП).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині 2 статті 18 Закону № 1023-ХП – умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону № 1023-ХП можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідно наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3, частина 3 статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пункти 2, 3 частини 3 статті 18 Закону № 1023-ХП); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення прав споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини3 статті 18 Закону № 1023-ХП).

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лоізингоодержувачем за порушення зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов’язання щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Окрім того, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-4 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини 1 статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним (частина 1 статті 220 ЦК України).

Саме така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, яка відповідно до вимог статті 360-7 ЦПК України є обов’язковою для всіх судів.

Договір фінансового лізингу № 00168 від 15 червня 2016 року, підписаний ТОВ «Соул- Україна» та ОСОБА_1, нотаріально посвідчено не було.

Оскільки Договір фінансового лізингу № 00168 від 15 червня 2016 року укладено за відсутності ліцензії у відповідача на здійснення фінансової діяльності та нотаріального посвідчення спірного договору, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позову та визнання вказаного договору недійсним.

Посилання в апеляційній скарзі на помилковий висновок суду першої інстанції про наявність дисбалансу між правами та обов’язками сторін є безпідставними з огляду на вказану правову позицію Верховного Суду України.

Інші доводи апеляційної скарги висновків не спростовують, зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та спростовуються матеріалами справи. Докази та обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції дотримані норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314 ч. 1, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» - відхилити.

Рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 24 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий А.В.Котелевець

Судді Р.М.Піддубний

ОСОБА_4