Ухвала суду № 69883418, 25.10.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.

при секретарі - Порубай М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_2 та Заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про відшкодування шкоди і збитків, завданих працівником під час виконання своїх трудових обов’язків, –

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2013 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 18 лютого 2005 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено депозитний договір №SAMDN00100001609728, відповідно до умов якого ОСОБА_2 надав банку через касу грошові кошти в розмірі 430000,00 грн., на які нараховувались відсотки за вкладом та надходили на платіжну картку. По закінченню терміну договору ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовив позивачу у поверненні вкладу, посилаючись на факт заволодіння цими коштами колишнім співробітником ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_3

У зв’язку з чим, ОСОБА_2 просив суд стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 430000,00 грн., борг з урахуванням інфляції в розмірі 914180,00 грн., 3% річних в розмірі 103200,00 грн., збитки (упущену вигоду) в розмірі 647979,00 грн., пеню від суми простроченого платежу в розмірі 42500,00 грн., а також моральну шкоду в розмірі 1000000,00 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено в повному обсязі.

Після чого вказана справа неодноразово переглядалась усіма судовими інстанціями: місцевим судом, апеляційним та касаційним.

Так, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2013 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2013 року було скасовано та ухвалено нове, яким стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 430000,00 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та на відшкодування моральної шкоди – грошові кошти в розмірі 2000,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 22 січня 2014 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2013 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2013 року скасовані, а справу передано до суду першої інстанції на новий розгляд іншому складу суду.

Після чого, в червні 2014 року ОСОБА_2 уточнив свої позовні вимоги, з урахуванням виконання ПАТ КБ «ПриватБанк» рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2013 року, просив стягнути з відповідача борг з урахуванням інфляції в розмірі 1365009,00 грн., 3% річних в розмірі 41487,00 грн., упущену вигоду в розмірі 359551,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 1000000,00 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 було відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2014 року апеляційні скарги ОСОБА_2, та прокуратури Дніпропетровської області були задоволені, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2014 року було скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог: стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 на відшкодування шкоди 400000,00 грн., та на відшкодування моральної шкоди 2000,00 грн., в задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року касаційні скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 задоволено частково: рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2015 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та прокуратури Дніпропетровської області відхилено, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2014 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року касаційні скарги ОСОБА_2 та заступника прокурора Дніпропетровської області відхилено, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2015 року залишено без змін.

В липні 2016 року заступник Генерального прокурора України звернувся до Верховного суду України із заявою про перегляд ухвали ВССУ від 11 листопада 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме ст. ст. 1058 - 1060, 1172 ЦК України.

Постановою Верховного суду України від 02 листопада 2016 року у справі №6-1693цс16 заяву заступника Генерального прокурора України задоволено частково, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2015 року - скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2016 року дану цивільну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Так, ОСОБА_2 із врахуванням всіх нових уточнень до позовної заяви, посилався на те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» набув статус боржника, коли своєчасно не відшкодував нанесену його працівником ОСОБА_3, в 2005 році матеріальну шкоду, яка виразилась в неповерненні банком суми вкладу за депозитним договором в розмірі 430000,00 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України шкода повинна відшкодуватися в повному обсязі. Позивач наполягав, що відповідно до ст. 625, ст. 1172 ЦК України за затримку повернення йому 430000,00 грн., внесених ним з метою зарахування на рахунок за депозитним договором, ПАТ КБ «ПриватБанк» повинен відшкодувати інфляційні витрати, 3% річних, упущену вигоду, що загалом складає 4123656,87 грн., а також моральну шкоду в розмірі 1500000,00 грн.

Водночас, в ухвалі ВССУ від 11 лютого 2015 року, яка є обов’язковою для виконання, скасовуючи рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2014 року, касаційний суд зазначив, що вирішуючи спір по суті, апеляційний суд не перевірив, чи не є за своїм змістом аналогічними вимоги ОСОБА_2 про стягнення з підстав ст. ст. 625, 1172 ЦК України інфляційні витрати, 3% річних та пені із вимогами у справі №2-110/2008, за наслідками розгляду якої рішенням суду від 31 жовтня 2008 року, залишеним без змін в цій частині ухвалою Верховного суду України від 07 жовтня 2009 року, в задоволені позову було відмовлено.

Після перевірки вказаних обставин та із врахуванням клопотання ПАТ КБ «ПриватБанк» про закриття провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2017 року було задоволено вказане клопотання відповідача та закрито провадження у справі №201/3716/13-ц в частині позовних вимог ОСОБА_2 до про стягнення 225149,17 грн. - збитків (упущена вигода) станом на 10 жовтня 2008 року; 236500,00 грн. - суми інфляційних втрат станом на 10 жовтня 2008 року; 43577,26 грн. - 3% річних станом на 10 жовтня 2008 року та 1000000,00 моральної шкоди.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Окрім цього, із апеляційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2017 року в інтересах ОСОБА_2 звернувся заступник прокурора Дніпропетровської області, який підтримав позицію позивача та просив скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін, з таких підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 вніс до каси ПАТ КБ «ПриватБанк» кошти в розмірі 430000,00 грн. за квитанціями від 18 лютого 2005 року, 24 лютого 2005 року, 16 березня 2005 року, 28 березня 2005 року, 11 квітня 2005 року, 22 квітня 2005 року, 25 квітня 2005 року, 26 квітня 2005 року, 12 травня 2005 року та меморіальним ордером від 16 травня 2005 року, з метою зарахування їх на депозитний рахунок за договором банківського вкладу, укладеного між позивачем та від імені ПАТ КБ «ПриватБанк» - заступником відділення банку ОСОБА_5

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2008 року у цивільні справі №2-110/2008 за позовом ОСОБА_2 до ЗАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним - депозитний договір №SAMDN00100001609728 від 18 лютого 2005 року, на виконання якого позивач вносив грошові кошти в розмірі 430000,00 грн. до каси банку, визнано нікчемним на підставі відсутності у ОСОБА_5 повноважень на укладення такого договору та факту зарахування вказаних коштів на рахунок саме депозитного вкладу.

Переглядаючи цивільну справу №2-110/2008, суд касаційної інстанції 07 жовтня 2009 року залишаючи без змін рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2008 року в частині вирішення позову ОСОБА_2, дійшов висновку про нікчемність договору депозитного вкладу №SAMD00100001609728 від 18 лютого 2005 року.

Отже, договір про депозитний вклад №SAMD00100001609728 від 18 лютого 2005 року, як нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення та не створив для сторін юридичних наслідків, крім тих, що передбачені ст. 216 ЦК України, а саме, те, що кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Правові наслідки нікчемного правочину є імперативними і відповідно до ч. 4 ст. 216 ЦК України не можуть піддаватися змінам за домовленістю сторін.

В постанові Верховного суду України від 02 листопада 2016 року у справі №6-1693цс16 Верховний суд зазначив, що визнавши, що договір депозитного вкладу є нікчемним, суд не застосував наслідки його нікчемності, передбачені ст. 216 ЦК України, у зв'язку з чим позивача ОСОБА_2 було позбавлено права на захист його прав та повернення грошових коштів за таким договором. Проте, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій на ці обставини не звернули уваги, заперечили можливість застосування до спірних правовідносин ст. 1172 ЦК України.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України, Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Тож, виходячи з нікчемності правочину, встановлених рішеннями суду обставин щодо передачі позивачем для зарахування на банківський рахунок за депозитним договором коштів в суми 430000,00 грн., суд першої інстанції з урахуванням висновків ВСУ викладених в постанові 02 листопада 2016 року у справі №6-1693цс16 дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин ст. 1172 ЦК України, як покладення на юридичну особу ПАТ КБ «ПриватБанк» обов’язку повернути позивачу кошти отримані за нікчемним правочином.

При цьому, згідно до меморіального ордеру №7503 від 04 вересня 2013 року, ПАТ КБ «ПриватБанк» в порядку добровільного виконання постанови Жовтневого ВДВС про відкриття ВП №39461941 перерахував на рахунок Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ на користь ОСОБА_2 43200,00 грн. на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, що підтвердив сам ОСОБА_2 під час неодноразового перегляду даної справи всіма судовими інстанціями.

Отже, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення матеріальних збитків в розмірі 43200,00 грн. суд першої інстанції керувався положеннями Цивільного кодексу України, враховував практику судів вищої інстанції за результатом перегляду цивільно-правового спору між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо спірного договору депозитного вкладу, та виходив із того, що договір депозитного вкладу №SAMD00100001609728 від 18 лютого 2005 року було визнано нікчемним, ПАТ КБ «ПриватБанк» вимоги ст. 1172 ЦПК України виконав в добровільному порядку і повернув позивачу кошти в розмірі 43200,00 грн., а тому такі позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» інфляційних втрат в розмірі 3% річних та упущеної вигоди, суд першої інстанції виходив із того, що визнаний нікчемним договір депозитного вкладу №SAMD00100001609728 від 18 лютого 2005 року не створює для відповідача обов’язків по виконанню положень ст. ст. 509, 625 ЦК України, а також відшкодування моральної шкоди, так як сторони в даному випадку не набули зобов’язань кредитора та боржника.

В апеляційних скаргах ОСОБА_2 та заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах ОСОБА_2 зазначають, що рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2017 року є незаконним, винесеним внаслідок неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 216, 1172 ЦК України, у зв’язку з чим відповідно до вимог ст. ст. 307, 309 ЦПК України підлягає скасуванню.

Серед основних доводів апеляційної скарги заступника прокурора Дніпропетровської області є посилання на те, що перерахована ПАТ КБ «ПриватБанк» на рахунок Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ на користь ОСОБА_2 сума в розмірі 43200,00 грн. не може вважатися відшкодуванням збитків в порядку ст. 1172 ЦК України, оскільки рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2013 року на виконання якого було видано виконавчий лист та відкрито Жовтневим ВДВС ВП №39461941, було скасовано.

Однак, колегія суддів не погоджується із такою позицією заступника прокурора Дніпропетровської області, оскільки той факт, що рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2013 року було скасовано не спростовує визнаного самим позивачем факту повернення ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2 коштів в розмірі 43200,00 грн. і, таким чином, не дає правових підстав апелянтам висувати вимоги щодо відшкодування такої шкоди повторно.

Водночас, ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що у разі визнання банківського вкладу нікчемним, вкладник залишається кредитором, а банк боржником, у зв’язку з чим, позивач має право в порядку ст. 216 ЦК України на повернення йому грошових коштів, збитків (упущеної вигоди) та інфляційних втрат.

З такими доводами, суд апеляційної інстанції, також, не погоджується, оскільки по-перше, сплачені ОСОБА_2 кошти на депозитний рахунок в розмірі 43000,00 грн. станом на момент ухвалення рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2017 року повернути банком в повному обсязі, а, по-друге, так як спірний договір банківського вкладу було визнано нікчемним, то між сторонами у справі виникли деліктні зобов’язання, які не передбачають відповідальність ПАТ КБ «ПриватБанк» за ст. 625 ЦК України, яка регулює зобов’язальні правовідносини - поширюється на порушення грошового зобов’язання.

Таким чином, слід розрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (ст. ст. 623, 625 ЦК України) від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди (глава 82 ЦК України).

Майнова шкода позивачу відшкодована – кошти в розмірі 43000,00 грн. ПАТ КБ «ПриватБанк» повернуті, що підтверджується меморіальним ордером №7503 від 04 вересня 2013 року на суму 43200,00 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги, як ОСОБА_2, так і заступника прокурора Дніпропетровської області в частині відшкодування моральної шкоди, то згідно Постанови Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору».

ОСОБА_2 та заступником прокурора Дніпропетровської області в інтересах ОСОБА_2 не було надано належних доказів наявності моральної шкоди щодо завдання ПАТ КБ «ПриватБанк» позивачу моральних страждань або доказів причино – наслідкового зв'язку між діями відповідача та начебто завданою шкодою.

А тому, виходячи із вищевикладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Приведені в апеляційних скаргах доводи апелянтів не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтами норм процесуального закону.

Відповідно ж до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, доводи апеляційних скарг є необґрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах ОСОБА_2 – відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2017 року – залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.П. Варенко

ОСОБА_6