Рішення № 69882131, 20.10.2017, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/1654/17

Провадження № 2/209/1101/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2017 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Решетник Т.О.,

за участю секретаря - Шаповал А.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кам'янське цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства Кам'янської міської ради «Тепломережі» про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним договір № 1771 про погашення боргу за поставку теплової енергії, який був укладений 27 лютого 2017 року між ОСОБА_3 і Комунальним підприємством Кам'янської міської ради «Тепломережі»; судові витрати покласти на відповідача.

На обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що вона є співвласником квартири АДРЕСА_1. У її квартирі зареєстроване постійне місце проживання членів її родини: ОСОБА_4, сина ОСОБА_5, дочки ОСОБА_6 і онука ОСОБА_7. За узгодженням з іншими співвласниками вона є уповноваженою особою по оплаті житлово-комунальних послуг. Комунальні послуги по централізованому теплопостачанню надає Комунальне підприємство Кам'янської міської ради «Тепломережі». На початку грудня 2015 р. вона звернулася до Управління соціального захисту населення Заводського району м. Кам’янське із проханням про нарахування їй субсидії на оплату житлово-комунальних послуг. Відповідно до Розрахунку субсидії за ЖКП (до заяви № 042998) їй була призначена субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг на опалювальний сезон із грудня 2015 р. по листопад 2016 р. включно, щомісяця в сумі 1803,15 грн. Наприкінці лютого 2017 р. при одержанні чергової роздруківки на оплату комунальних послуг їй стало відомо про те, що в роздруківці відсутня відповідна сума житлової субсидії. ОСОБА_1 звернулася до Управління соціального захисту населення Заводського району м. Кам’янське, де їй повідомили, що нарахування субсидії було припинено на підставі листа відповідача, який їй відмовили надати. Пізніше вона одержала в Управлінні соціального захисту населення «Повідомлення про надання субсидій № 42998», в якому їй було повідомлено про припинення надання субсидії, а саме: «Припинено з 1/12/2016 з-за несплати послуг». 27.02.2017 року за пропозицією представника відповідача вона уклала з відповідачем договір про надання послуг по централізованому опаленню й постачанню гарячою водою. До 27.02.2017 року між нею та відповідачем ніколи письмовий договір про надання послуг по централізованому опаленню не укладався. 27.02.2017 року на вимогу представника відповідача, у якого вона була на прийомі з приводу призначення субсидії, вона була змушена підписати договір № 1771 про погашення боргу за поставку теплової енергії. Однак, без субсидії по сплаті житлово-комунальних послуг, і, у першу чергу, без субсидії на сплату послуг теплопостачання, вона не змогла б вчасно й у повному обсязі сплачувати житлово-комунальні послуги, тому що має незначний заробіток. Відповідно до довідки про доходи, виданої їй приватним підприємством «Стома-гарант», з яким вона перебуває в трудових відносинах, її дохід за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року склав 17 302,92 грн., або в середньому 1 441,91 грн. на місяць. Повна вартість послуг теплопостачання, яку вона була б зобов’язана щомісяця сплачувати відповідачеві за свою квартиру, площею 62,10 кв. м, склала: у жовтні 2016 р. - 2054,27 грн.; у листопаді 2016 р. - 2326,89 грн.; у грудні 2016 р. - 2361,04 грн.; у січні 2017 р. - 2320,06 грн.; у лютому 2017 р. - 2200,20 грн.; у березні 2017 р. - 790,53 грн. Тому, при середній заробітній платні 1 441,91 грн. на місяць, вона не змогла б навіть оплатити повну вартість послуг теплопостачання, не говорячи те, що протягом усього опалювального сезону вона була зобов'язана також сплачувати повну вартість житлово-комунальних послуг (плата за обслуговування будинку й прибудинкової території, електрика, газ, вода й водовідведення, вивіз твердих побутових відходів), або додатково: у жовтні 2016 р. - 1323,42 грн.; у листопаді 2016 р. - 1103,32 грн.; у грудні 2016 р. - 1168,00 грн.; у січні 2017 р. - 945,26 грн.; у лютому 2017 р. - 1147,50 грн.; у березні 2017 р. - 1129,58 грн. Якби вона відмовилася підписати договір, і в такий спосіб їй було б відмовлене в призначенні субсидії, то повна вартість житлово-комунальних послуг в опалювальному сезоні 2016-17 р. для неї склала б: у жовтні 2016 р. - 3377,69 грн.; у листопаді 2016 р. - 3430,27 грн.; у грудні 2016 р. - 1168,00 грн.; у січні 2017 р. - 3265,32 грн.; у лютому 2017 р. - 3347,70 грн.; у березні 2017 р. - 1920,11 грн. При таких обставинах додатковий щомісячний платіж, що передбачений п. 2.2. ОСОБА_8 в розмірі 665 грн., є для неї та її сімейного бюджету непосильним тягарем, на яке вона добровільно погодитися не могла. Грошей у розмірі щомісячного платежу 665 грн. просто в неї в цей період часу не було, тому що зарплатня є її єдиним джерелом доходу. Без оформлення субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, і насамперед послуг з теплопостачання, вона не змогла б повністю й вчасно сплачувати житлово-комунальні послуги протягом опалювального сезону 2016-17 р. Крім того, необхідно взяти до уваги той факт, що через несплату житлово-комунальних послуг, борг за них, і насамперед за послуги теплопостачання, значно б збільшився. Зазначає, що в опалювальному сезоні 2016-2017 р.р. вартість послуг теплопостачання зросла майже в 3 рази. З вини відповідача при укладенні правочину й підписанні ОСОБА_8 вона перебувала під впливом важких обставин. Тільки через те, що вона перебувала в таких важких обставинах, вона була змушена поставити свій підпис під ОСОБА_8, хоча була категорично не згодна ні зі змістом ОСОБА_8, ні з умовами, на яких він був із нею укладений. Зазначає, що згідно п. 2.1 ОСОБА_8, її заборгованість перед відповідачем станом на 01.02.2017 року склала 15 971,88 грн. Однак, виходячи з тексту ОСОБА_8, відповідач нічим не підтверджує розмір цієї заборгованості, тому що до ОСОБА_8 не додаються які-небудь документи, зокрема, не додається розрахунок її боргу в сумі 15 971,88 грн. по роках і місяцях. В ОСОБА_8 зазначено, що її заборгованість перед відповідачем за послуги теплопостачання виникла за період з 01.10.2010 року по 01.02.2017 рік. Однак у ОСОБА_8 нічого не зазначено про те, що за цей період часу, тобто більше 6 років, відповідач або взагалі не надавав їй послуги теплопостачання, або надавав неякісні послуги. Причому, систематична відсутність теплопостачання протягом цих 6 років мало місце не тільки в її квартирі, а й в інших квартирах будинку. Також, у тексті «ОСОБА_8 № 1771 про погашення скаргу за постачання теплової енергії» не зазначено в якому обсязі, та за які періоди часу, відповідач поставив теплову енергію, не зазначено чи є обладнання квартири індивідуальним приладом обліку теплової енергії або обладнання будинку колективним приладом обліку теплової енергії. При цьому, нарахувавши заборгованість за зазначений період у розмірі 15 971,88 грн., відповідач не вказав у ОСОБА_8, щодо якої опалювальної площі така сума була розрахована. На її думку, при відсутності у квартирі (будинку) споживача засобів виміру споживання теплової енергії (індивідуальних або колективних), у відповідача немає законних і фактичних підстав для укладання ОСОБА_8 про погашення боргу за поставку теплової енергії, тому що відносно неї ніякого обліку обсягів і кількості теплової енергії за весь період виникнення боргу (з 2010 по 2017 роки) відповідач не робив. Немає цих даних і в тексті ОСОБА_8 або в додатках до нього. Зазначає також, що відповідач не мав права укладати з нею «Договір про погашення боргу», тому що відповідно до закону відповідач зобов'язаний при наявності у споживача заборгованості за послуги теплопостачання укласти з ним договір про реструктуризацію заборгованості. Крім того, укладений відповідачем із нею «Договір № 1771 про погашення боргу за постачання теплової енергії» є незаконним (недійсним), тому що суперечить Порядку погашення реструктуризованої заборгованості й внесення поточних платежів за житлово-комунальні послуги. Так, Відповідач не виконав вимоги про відповідність Типовому договору про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги, затвердженому постановою КМУ від 27.06.2003 № 976 (далі - Типовий договір). Так, наприклад, Типовий договір містить інформацію про розбивку розстрочки в погашенні заборгованості по роках і місяцям, однак у ОСОБА_8 такої розбивки немає. Відповідно до Типового договору, вона як боржник має право «...достроково розірвати договір або вимагати проведення перерахунку у зв'язку із зміною у складі зареєстрованих у житловому приміщенні осіб або розміру їх доходу». Однак у ОСОБА_8 такі права не передбачені. Крім того, у ОСОБА_8 передбачена інша відповідальність, ніж у Типовому договорі. При таких обставинах, коли текст і умови ОСОБА_8 в основній своїй частині не відповідають тексту й умовам Типового договору, вона вважає, що «Договір № 1771 про погашення боргу за постачання теплової енергії» є недійсним. У зв’язку з тим, що в дійсності Договір або угода, яка була укладена між нею й відповідачем 27.02.2017 року про погашення боргу за поставку теплової енергії, повністю не відповідає її внутрішній волі, а її волевиявлення як учасника цієї угоди не було вільним, вона вважає, що цю угоду необхідно визнати недійсною. Угода, а саме укладання ОСОБА_8 27.02.2017 року, була укладена нею з відповідачем під дією важких для неї обставин. Такими важкими обставинами для неї в цей момент була відсутність якої-небудь іншої можливості одержати житлову субсидію по оплаті послуг теплопостачання в опалювальному сезоні 2016-2017 р.р. Усунути дію цієї важкої для неї обставини вона змогла тільки в лютому 2017 р. У відношенні неї це підтверджується листом Управління соціального захисту населення адміністрації Заводського району Кам’янської міськради від 02.06.2017 року вих. № 2239, відповідно до якого надання їй житлової субсидії вже було припинено, а її поновлення було можливо тільки за умови дозволу на це з боку відповідача. Іншою важкою обставиною є істотне підвищення тарифів на оплату послуг теплопостачання в опалювальному сезоні 2016-2017 р., тобто саме в той період, коли був укладений невигідний для неї Договір, у кілька разів у порівнянні з опалювальним сезоном 2015-2016 р. При таких обставинах без оформлення житлової субсидії по оплаті послуг теплопостачання, вона і її родина виявилися б у вкрай важких фінансових умовах. ОСОБА_1 підписала договір, тобто уклала угоду з відповідачем на вкрай невигідних для себе умовах. При відсутності вищевказаних важких обставин угода не була б взагалі укладена. Іншими словами, вона була змушена підписати Договір на кабальних для себе умовах, щоб врятувати своє матеріальне положення та мати можливість реалізувати своє конституційне право на достатній рівень життя шляхом одержання житлової субсидії в повному обсязі і не накопичувати борги, у тому числі з теплопостачання. Також зазначила, що ані в ОСОБА_8, ані в додатках до нього не зазначений повний розрахунок самої суми заборгованості станом на 01.02.2017 рік в розмірі 15 971,88 грн., хоча такий розрахунок є істотною умовою такого роду договорів. По-друге, відповідач проти її волі й на явно невигідних для неї умовах без спеціального застереження в тексті ОСОБА_8, включив заборгованість, що виникла більше 3-х років тому (тобто по якій сплив строк позовної давності), і фактично є безнадійною заборгованістю, яка може бути стягнена через суд лише при наявності поважних підстав не враховувати позовну давність. По-третє, вона ніколи б не уклала б цю угоду й не підписала Договір, тому що протягом всіх цих 10 років у її будинку взагалі, і, зокрема, у її квартирі, практично повністю було відсутнє опалення. Із цього приводу вона неодноразово подавала скарги й заяви про перерахунок боргів самому відповідачеві й у місцеві органи влади. Крім того, її сусіди й мешканці будинку також скаржилися на відсутність або неякісні послуги теплопостачання.

Позивач ОСОБА_3 в судовому засідання, яке відбулося за її участю 17.08.2017 року, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити у повному обсязі. В наступне судове засідання не з'явилася, причин неявки не повідомила.

Представник позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_1 в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити та визнати недійсним договір № 1771 про погашення боргу за поставку теплової енергії, який був укладений 27 лютого 2017 року між ОСОБА_3 і Комунальним підприємством Кам'янської міської ради «Тепломережі».

Представник відповідача КП КМР «Тепломережі» за довіреністю – ОСОБА_2, в судове засідання з'явилася, просила відмовити у задоволенні позовних вимог, підтримала надані суду письмові заперечення проти позову, на обґрунтування яких зазначила, що відносини у сфері житлово-комунальних послуг регулюються, зокрема Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004р. №1875-IV (надалі - Закон № 1875) та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у цій сфері. Зазначає, що відносини, що виникли між відповідачем і позивачем регулюються нормами ЦК України. Так, згідно ст.24 Закону України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 року № 2633-IV основними обов'язками споживача теплової енергії є додержання вимог договору та нормативно-правових актів. Статтею 20 Закону № 1875 визначені обов’язки споживача житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов’язком споживача є укладання договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановленні договором або законом. Відповідно до ч.1 ст.32 Закону № 1875 плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктами 3, 9-23, 29, 31 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630 (далі - Правила) передбачена плата за використання теплової енергії, водопостачання, яка вноситься за затвердженими в установленому порядку тарифами. Платежі за комунальні послуги повинні вноситися щомісячно, не пізніше 20 числа місяця наступного за розрахунковим. Також зазначені обов’язки споживача визначені пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків та прибудинковими територіями, затвердженими Постановою КМУ від 24 січня 2006 року № 45, відповідно до якого власник та наймач квартири (орендар) зобов’язаний, зокрема, оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом та дотримуватись вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг. До того ж, тарифи на надання послуг з централізованого опалення встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Постановою НКРЕКП від 24.03.2016 року № 377 затверджено Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 09 червня 2016 р. за № 835/28965. Контрольно-ревізійними службами, антимонопольним комітетом, ціновими інспекціями в областях на постійній основі здійснюються перевірки правильності формування та застосування тарифів. Рекомендаційними роз’ясненнями Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України зазначено, що договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води для першої групи споживачів (населення), що надаються КП «Дніпродзержинськтепломережа» (зараз КП КМР «Тепломережі») в м. Дніпродзержинську (м. Кам'янське) не суперечать законодавству про захист економічної конкуренції. В порушення вищезазначених нормативно-правових актів, боржник (позивач) оплату послуг наданих йому комунальним підприємством Кам'янської міської ради «Тепломережі» не здійснював. Заборгованість позивача за період з грудня 2007 р. по червень 2017 р. складає 17453,06 грн. Відповідно до даних особового рахунку №1190001, у квартирі позивача зареєстровано п'ять осіб, на яких також покладається обов’язок щодо сплати житлово-комунальних послуг. Тому, зазначений в позові, середньомісячний дохід тільки позивача не є об’єктивним критерієм доходу зареєстрованих членів сім'ї - середньомісячним сукупним доходом. Рівень сукупного доходу сім'ї і частка плати за житлово-комунальні послуги у цьому доході встановлюються на підставі декларування доходів усіх членів сім'ї. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 № 848 "Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива" затверджено Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива (далі - Положення). Відповідно до абз. 25 п.14 Положення нарахування плати за послугу з централізованого опалення у разі відсутності засобів обліку теплової енергії з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря відповідно до пунктів 40 - 48 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630. Саме пунктами 40-48 Правил визначені особливості нарахування (визначення) плати за послугу з централізованого опалення для населення (фізичних осіб) у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку теплової енергії. Відповідно до абзацу 3 пункту 15 Положення громадяни, яким призначено субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, зобов'язані щомісячно сплачувати вартість фактично спожитої послуги з урахуванням розміру призначеної субсидії. У разі коли вартість фактично використаної послуги менша ніж обов'язкова частка витрат на оплату цієї послуги, громадяни сплачують її фактичну вартість. Сума субсидії, яку структурними підрозділами з питань соціального захисту населення було переказано на рахунки виконавців/виробників житлово-комунальних послуг для оплати їх вартості в розмірі соціальних нормативів і яка не використана домогосподарством внаслідок економії споживання послуг, зараховується виконавцем/виробником як оплата послуг, у тому числі обов'язкової частки платежу домогосподарства, на наступні розрахункові періоди. Відповідно до п.20 Положення надання раніше призначеної субсидії припиняється: за поданням житлово-експлуатаційних організацій, житлово-будівельних (житлових) кооперативів, об'єднань співвласників багатоквартирного будинку та організацій, що надають житлово-комунальні послуги, якщо громадянин, якому призначено субсидію, не сплачує вартість фактично спожитої послуги з урахуванням розміру призначеної субсидії, за винятком випадків, пов'язаних із затримкою виплати заробітної плати, пенсії тощо, яка підтверджується відповідними документами, - з місяця, в якому надійшло таке подання. Подання надається зазначеними організаціями структурним підрозділам з питань соціального захисту населення до 10 числа місяця, що настає за місяцем, в якому виникли такі обставини. Таким чином, позивачем були порушені вимоги Положення із-за не оплати послуг теплопостачання, а, відповідно, їй було припинено з 01.12.2016 р. надання субсидії. Це підтверджується наданим позивачем повідомленням про надання субсидії № 042990 відділу прийняття рішень про призначення та виплату соціальної допомоги адміністрації Заводського району. У разі коли через несплату громадянином вартості фактично спожитої послуги з урахуванням розміру призначеної субсидії надання субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг припинено, громадянин набуває право на її призначення на наступний період після подання документів, що підтверджують погашення заборгованості, яка виникла за період отримання субсидії (абз.9 ст.20 Положення). З 1 травня 2017 року в Україні почав діяти новий механізм обрахування субсидій. Кабінет Міністрів України 26 квітня 2017 року вніс зміни до своєї Постанови № 848 «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива». В разі наявності простроченої понад 2 місяці заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг згідно з діючим законодавством субсидія громадянам не перепризначається. Інформацію про заборгованість того чи іншого споживача, який отримує субсидію, підприємства - виконавці комунальних послуг надсилатимуть до управлінь соціального захисту. Громадяни, яким призначено субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, зобов’язані щомісяця сплачувати вартість фактично спожитих послуг з урахуванням розміру призначеної субсидії. Якщо протягом 2-х місяців заборгованість буде погашено або буде укладено договір про її реструктуризацію, субсидія призначається з 1 травня. У разі несплати впродовж 2-х місяців наявних боргів або не укладення договорів про їхню реструктуризацію (по кожній організації, що надає послуги, окремо) субсидія на наступний строк буде призначена з того місяця, в якому буде документально підтверджено сплату боргу або факт укладення договору про його реструктуризацію. Відповідно, факт значного здорожчання тарифів не звільняє мешканців будинків від зобов’язання оплачувати спожиті послуги. Згідно з п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-УІ (далі - ПКУ), безнадійна заборгованість - це заборгованість, яка відповідає одній з таких ознак: а) заборгованість за зобов’язаннями, щодо яких минув строк позовної давності. В зв’язку з викладеним, в особовому рахунку позивача № 119000 правомірно рахується заборгованість з грудня 2007 року. Списання боргів з оплати за спожиті житлово-комунальні послуги діючим законодавством не передбачено. Відповідно до Постанови Пленум Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (далі - Постанова Пленуму) судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Стаття 233 ЦК України, на яку посилається позивач як умову визнання недійсним договору реструктуризації, передбачає можливість визнання недійсними правочинів (договорів), вчинених особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах. Під тяжкими обставинами такого договору необхідно розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, фінансове, соціальне чи інше становище, а його крайні форми, наприклад, важка хвороба особи чи її близьких, смерть її годувальника, крайня нужденність сім'ї, загроза втратити заставлене житло, загроза банкрутства та інші обставини, для усунення чи пом'якшення яких необхідне термінове укладення правочину. Підставами визнання правочину, укладеного на вкрай невигідних умовах, може слугувати, наприклад, надзвичайно низька винагорода, порівняно з ціною відчуженої речі, виконаної роботи, наданої послуги. Однак для кваліфікації правочину за ст.233 ЦК України необхідна обов'язкова наявність зазначених двох умов. До того ж, як зазначила позивач у позовній заяві, на час підписання договору реструктуризації боргу, вона мала за мету отримання субсидії, тобто на той час це були для неї вигідні умови. Вважає, що позивачем не доведена наявність підстав визнання договору недійсним відповідно до ст.233 ЦК України. Істотні умови укладеного з позивачем ОСОБА_8 про погашення боргу за постачання теплової енергії відповідають чинному законодавству та позивач уклала його з відповідачем добровільно. При укладенні цього ОСОБА_8 вона мала за мету отримання для себе вигоди, а саме отримання субсидії на житлово-комунальні послуги, яка є істотною підтримкою з боку держави і на той час це були для неї вигідні умови. Щодо відсутності опалення у квартирі позивача зазначає, що Правилами № 630 встановлено певний порядок звернення та встановлення такого факту. Аналогічний порядок визначено статтею 18 Закону України "Про житлово-комунальні послуги. Як вбачається, по квартирі позивача не було складено актів-претензій про неналежне надання або ненадання послуг по теплопостачанню. До того ж рішенням виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради (зараз - Кам'янська міська рада) від 13.09.2016 р. № 242 комунальне підприємство Дніпродзержинської міської ради «Управляюча компанія по обслуговуванню житлового фонду» призначено управителем багатоквартирних будинків у місті Кам'янське. Вважає, що позовні вимоги є не законними і безпідставними та, за таких обставин, не підлягають задоволенню.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази у сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності в цивільному судочинстві забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, як того вимагають положення ст. 60 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 є співвласником квартири АДРЕСА_1, якій на підставі свідоцтва про право на спадщину від 28.03.2007 року належить 1/5 частка квартири, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с.53), копією ОСОБА_2 про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с. 54).

Відповідно до довідки про склад сім’ї № 51626 від 27.02.2017 року разом із позивачем у квартирі № 1 за адресою: будинок № 13 по вул. Москворецькій у м. Кам'янське Дніпропетровської області зареєстровані та мешкають: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.56).

Згідно змісту позову та пояснень представника позивача встановлено, що за узгодженням з іншими співвласниками ОСОБА_3 є уповноваженою особою по оплаті житлово-комунальних послуг.

Комунальні послуги по централізованому теплопостачанню квартири АДРЕСА_1 надає Комунальне підприємство Кам'янської міської ради «Тепломережі».

Судом встановлено, що на початку грудня 2015 р. ОСОБА_3 звернулася до Управління соціального захисту населення Заводського району м.Дніпродзержинська із заявою про нарахування їй субсидії на оплату житлово-комунальних послуг. Відповідно до Розрахунку субсидії за ЖКП (до заяви № 042998) їй була призначена субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг на опалювальний сезон із грудня 2015 р. по листопад 2016 р. включно щомісяця в сумі 1803,15 грн., що підтверджується копією розрахунку субсидії на ЖКП до заяви № 042998 (а.с.8), копією повідомлення про надання субсидії № 042998 (а.с.9).

27.02.2017 року між позивачем ОСОБА_3 та КП КМР «Тепломережі», в особі генерального директора ОСОБА_9, укладено договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, що підтверджується копією договору (а.с.10-11).

Крім того, 27.02.2017 року між КП КМР «Тепломережі», в особі генерального директора ОСОБА_9 та позивачем ОСОБА_3 було укладено договір № 1771 про погашення боргу за постачання теплової енергії (а.с.12, 30). Відповідно змісту договору його предметом є розстрочка у погашенні заборгованості за надані послуги по теплопостачанню за період з 01.10.2010 року по 01.02.2017 року, розстроченню підлягає сума 15971,88 грн.

Згідно п. 2.2. ОСОБА_8 № 1771 про погашення боргу за постачання теплової енергії, КП КМР "Тепломережі" надає розстрочку для погашення заборгованості у термін з 01.03.2017 року по 01.03.2019 року. Щомісячний платіж складає 665,49 грн.

Згідно виписки по особовому рахунку № 1190001 за послуги централізованого опалення КП КМР «Тепломережі», виданої на ім'я ОСОБА_3 заборгованість за період з 01.10.2010 року по 01.02.2017 року за послуги з теплопостачання квартири за адресою: АДРЕСА_2 становить 15971,88 грн., що підтверджується випискою по особового рахунку № 1190001 від 23.05.2017 року (а.с.46-48).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язується вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (виконати роботу, надати послугу, сплатити грошові кошти) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання свого обов’язку. При цьому законодавцем чітко визначено, що зобов’язання: має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства (ст. 526 ЦК України) та належними сторонами (ст. 527 ЦК України), тобто боржник має виконати свій обов’язок особисто, якщо інше не передбачено договором.

Згідно з ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства у встановлений договором строк, а відповідно до ст.ст. 64-68 ЖК України наймач (або власник) жилого приміщення та повнолітні члени його сім'ї несуть солідарну відповідальність, і зобов'язані своєчасно та належним чином сплачувати комунальні послуги.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 630 ЦК України, договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між виробниками і споживачами, а також їхні права та обов’язки визначено у Законі України «Про житлово-комунальні послуги».

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов'язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Відповідно до ст.ст. 20, 32 Закону України «Про житлово – комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги щомісяця у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з п. 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Цією ж постановою затверджено типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, його форма та зміст (умови). За своєю правовою суттю зазначений договір є договором приєднання, оскільки відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Обов'язок наймача (власника) квартири укласти договір на надання житлово-комунальних послуг та оплачувати надані послуги передбачено також пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 8 жовтня 1992 року.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України по справі 20 квітня 2016 року по справі № 221/515/15-а.

З наявних у справі матеріалів вбачається, що правовідносини між сторонами у справі склалися на підставі надання/отримання послуг з водо-теплопостачання, тобто відносини фактично існували у спірний період з 01.10.2010 року по 01.02.2017 року.

Судом встановлено, що укладений між позивачем та відповідачем договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води від 27.02.2017 року відповідає по формі та змісту типовому договору, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.

За ч.4 ст.319 ЦК України власність зобов'язує.

Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов’язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов’язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов’язаннями, пов’язаними із спільним майном.

Таким чином, власник несе витрати по утриманню майна відповідно до своєї частки у власності, не залежно від фактичного проживання у квартирі, що є його власністю.

Отже, враховуючи те, що квартира є спільною частковою власністю, тому кожен співвласник у рівних долях повинен відповідати за зобов’язаннями відповідно до своєї частки у належному житлі.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_3 та повнолітні члени її сім’ї: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1; ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2; ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 є споживачами житлово-комунальних послуг, і мають самостійний дохід, що вбачається із довідки про доходи позивача та розрахунку субсидії (а.с.8, 23), а тому мають у рівних частках відповідати за заборгованістю, яка утворилася за період з 01.10.2010 року по 01.02.2017 року.

В судовому засіданні представник позивача в обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач більше 6 років взагалі не надавав послуги теплопостачання позивачу, або надавав неякісні послуги, у зв’язку із чим вона неодноразово подавала скарги й заяви про перерахунок боргів самому відповідачеві й у місцеві органи влади.

Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної а гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ № 630 від 21.07.2005 року та Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено порядок перевірки кількісних та якісних показників надання послуг, порядок оформлення претензій споживачів до виконавців послуг та порядок вирішення питань щодо проведення перерахунку платежів.

Відповідно до ч.1 ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Згідно ст.18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Представник виконавця повинен з'явитися на виклик споживача не пізніше строку, визначеного договором. Акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами. У разі неприбуття представника виконавця в погоджений умовами договору строк або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії він вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі. Акт-претензія споживача подається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій. Спори щодо задоволення претензій споживачів вирішуються в суді. Споживач має право на досудове вирішення спору шляхом задоволення пред'явленої претензії.

Згідно положень пп. 33-39 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ від 21.07.2005 року № 630, у разі неналежного надання або ненадання послуг виконавцем споживач повідомляє про це виконавця в усній формі за допомогою телефонного зв'язку чи у письмовій формі за адресами, що зазначені в договорі. Повідомлення споживача незалежно від його форми (усна або письмова) обов'язково реєструється представником виконавця у журналі реєстрації заявок споживачів Представник виконавця, якому не відомі причини неналежного надання або ненадання послуг, зобов'язаний узгодити з виконавцем точний час та дату встановлення факту ненадання послуг, надання їх не у повному обсязі або перевірки кількісних та/або якісних показників надання послуг. У разі необхідності проведення такої перевірки у приміщенні споживача представник виконавця повинен з'явитися до споживача не пізніше визначеного у договорі строку. За результатами перевірки складається акт-претензія про неналежне надання або ненадання послуг (далі - акт-претензія), який підписується споживачем та представником виконавця згідно з додатком 2 до Правил. Акт-претензія складається у двох примірниках по одному для споживача та виконавця. У разі неприбуття представника виконавця в установлений договором строк для проведення перевірки кількісних та/або якісних показників або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії такий акт вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі. Акт-претензія реєструється уповноваженими особами виконавця у журналі реєстрації актів-претензій згідно з додатком 3 до Правил. Виконавець зобов'язаний розглянути такий акт і повідомити протягом трьох робочих днів споживача про її задоволення або про відмову у задоволенні з обґрунтуванням причин такої відмови. У разі ненадання протягом установленого строку виконавцем відповіді вважається, що він визнав викладені в акті-претензії факти неналежного надання або ненадання послуг. Спори щодо задоволення претензій споживачів розв'язуються у суді. Споживач має право на досудове розв'язання спору шляхом задоволення пред'явленої претензії.

Відповідно до п.48 вищенаведених Правил, проведення перерахунків розміру плати за послугу з централізованого опалення в разі ненадання її або надання не в повному обсязі, зниження якості, крім випадків, коли надання послуги з централізованого опалення розпочалося пізніше встановленого строку або опалювальний сезон достроково закінчився, а також за наявності перерв у наданні послуг, що перевищують допустимий строк, здійснюється відповідно до Порядку проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2010 р. № 151 (Офіційний вісник України, 2010 р., № 12, ст. 574), після проведення нарахувань згідно з вимогами пунктів 40-47 цих Правил.

З огляду на вищевикладене, суд не бере до уваги твердження позивача про відсутність письмового договору між сторонами у період з 01.10.2010 року по 01.02.2017 року, що не позбавляє обов’язку по сплаті фактично отриманих послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води.

Крім того, питання щодо ненадання або надання неякісних послуг по централізованому опаленню та постачанню гарячої води, щодо перерахунку розміру плати за надання послуг не було предметом судового розгляду, тому суд не бере до уваги відповідні доводи представника позивача.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно ч. 4 ст. 202 ЦК України, дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Таким чином, законодавцем було чітко визначено, що правочин це юридичний факт, який тягне за собою набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.ч.1, 3, 5 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Пленум Верховного Суду України в п. 23 постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз’яснив, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст.233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути важка хвороба особи, членів її сім’ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але змушена це зробити через тяжкі обставини.

Згідно аналізу окремих питань судової практики, що виникають при застосуванні судами рекомендаційних роз’яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», зазначено, що за змістом ст. 233 ЦК для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох підстав: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину. Для того щоб правочин було визнано недійсним з підстав, передбачених ст. 233 ЦК, позивачу в сукупності необхідно послатися на такі підстави, які будуть використанні в суді як докази, зокрема: 1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини. Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення в судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв’язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об’єктивній та суб’єктивній стороні.

Що стосується вкрай невигідних умов, то слід враховувати таке. По-перше, ці невигідні умови безпосередньо мають бути пов’язані з обставинами вчинення правочину. Тобто внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість вирішити ту проблему (усунути тяжку обставину), яка змусила її це зробити. По-друге, умови правочину повинні бути не просто невигідними, а вкрай невигідними. Тобто такі умови мають бути явно кабальними для особи. По-третє, хоча ЦК і не встановлює, чого саме мають стосуватися умови правочину, однак з аналізу цієї норми випливає, що це насамперед ціна або інші обтяжливі для особи обов’язки. Для доведення вкрай невигідних умов вчинення правочину особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжка обставина є оціночною категорією і має визнаватися судом з урахуванням всіх обставин справи.

Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.04.2016 року № № 6-551цс16.

Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо визнання недійсним договору № 1771 про погашення боргу за поставку теплової енергії, який був укладений 27 лютого 2017 року між ОСОБА_3 і Комунальним підприємством Кам'янської міської ради «Тепломережі», позивач та представник позивача в судовому засіданні зазначили, що волевиявлення позивача не відповідало її внутрішній волі, укладено під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах, посилаючись як на підставу для визнання вищевказаного договору недійсним на ст.233 ЦК України (правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини), а також на невідповідність Типовому договору про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги, затвердженому постановою КМУ від 27.06.2003 № 976.

Так, в судовому засіданні представник позивача стверджував, що оспорюваний договір є недійсним, оскільки при укладенні й підписанні цього договору позивач з вини відповідача перебувала під впливом тяжких обставин, оскільки згідно листа відповідача про несплату послуг їй було припинено надання субсидії по сплаті житлово-комунальних послуг, без отримання якої вона не змогла б вчасно й у повному обсязі сплачувати житлово-комунальні послуги, тому що має незначний заробіток. Тільки через те, що позивач перебувала в таких тяжких обставинах, вона була змушена поставити свій підпис під ОСОБА_8, хоча була категорично не згодна ні зі змістом ОСОБА_8, ні з умовами, на яких він був із нею укладений. Без оформлення субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, і насамперед послуг з теплопостачання, позивач не змогла б повністю й вчасно сплачувати житлово-комунальні послуги протягом опалювального сезону 2016-17 р. Іншою тяжкою обставиною, на наявність якої посилався представник позивача, є істотне підвищення тарифів на оплату послуг теплопостачання в опалювальному сезоні 2016-2017 р., а також загроза втрати помешкання у разі можливого звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості. При таких обставинах без оформлення житлової субсидії по оплаті послуг теплопостачання, позивач і її родина виявилися б у вкрай важких фінансових умовах. ОСОБА_1 підписала договір, тобто уклала угоду з відповідачем на вкрай невигідних для себе умовах, щоб врятувати своє матеріальне положення та мати можливість реалізувати своє конституційне право на достатній рівень життя шляхом одержання житлової субсидії в повному обсязі і не накопичувати борги, у тому числі з теплопостачання. Крім того представник позивача зазначив, що оспорюваний договір не містить розрахунку заборгованості, яка є безнадійною (тобто по якій сплив строк позовної давності), не містить періоду її нарахування, опалювальної площі квартири, інформації про обладнання квартири приладом обліку теплової енергії, а також не відповідає Типовому договору про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги, затвердженому постановою КМУ від 27.06.2003 № 976.

Оцінивши встановлені обставини та доводи сторін, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію» від 20.02.2003 року реструктуризації згідно цього закону і відповідно до нього підлягає заборгованість громадян за житлово-комунальні послуги, яка склалась на дату набрання чинності цим Законом, тобто на 01.07.2003 року. Аналогічну правову норму містить і п.1 вищезазначеної Постанови КМУ від 27.06.2003 року №976 «Про затвердження порядку погашення реструктуризованої заборгованості та внесення поточних платежів за житлово- комунальні послуги». В даному ж випадку реструктуризація заборгованості позивача проведена за інший період, а саме починаючи з 01.10.2010 року і по 01.02.2017 року.

Крім того, до змісту оспорюваного позивачем договору не входять права і обов'язки сторін, які б суперечили вищевказаним нормам чинного законодавства.

Спірний договір укладений ОСОБА_3Є, яка є квартиронаймачем, але його дія в силу вимог ст. 64 ЖК Української РСР розповсюджується і на повнолітніх членів її сім'ї, які зареєстровані в даній квартирі, і мають самостійний дохід, а тому суд не бере до уваги доводи представника позивача про те, що позивач з вини відповідача перебувала під впливом тяжких обставин, маючи незначний заробіток, не змогла б вчасно й у повному обсязі сплачувати житлово-комунальні послуги без отримання субсидії по сплаті житлово-комунальних послуг.

Для визнання втрати квартири тяжкою обставиною як підстави для визнання договору недійсним необхідно, принаймні щоб була ця загроза втрати, однак представник позивача посилається на можливе звернення стягнення на квартиру в майбутньому в рахунок погашення заборгованості, а тому реальної загрози втрати помешкання у позивача не було, що виключає вчинення правочину під впливом тяжкої обставини.

Крім того, твердження представника позивача, що істотне підвищення тарифів на оплату послуг теплопостачання в опалювальному сезоні 2016-2017 р.р. є також тяжкою обставиною, не заслуговує на увагу, оскільки у розумінні ст.233 ЦК України вони не можуть бути визнані тяжкими.

Посилання представника позивача на те, що оспорюваний договір було укладено позивачем на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки позивачем, відповідно до положень ст.ст. 10, 60 ЦПК України не надано доказів на підтвердження вказаних обставин.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при укладенні даного спірного договору сторони керувалися загальними нормами цивільного законодавства та власним розсудом, погодили всі істотні умови даного договору, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі, договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а отже і правових підстав для визнання його недійсним немає, тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_10 слід відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, враховуючи результат розгляду справи, відповідно до ст. 88 ЦПК України судовий збір стягненню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 8, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 223 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Комунального підприємства Кам'янської міської ради «Тепломережі» про визнання договору недійсним - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Cуддя Т.О. Решетник