Рішення № 69874613, 25.10.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2017Справа №910/18654/15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «СТІОМІ-ХОЛДІНГ»доТовариства з обмеженою відповідальністю «КЕРНЕЛ-ТРЕЙД»за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороніпозивача1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Продагрозбут» 2. Державного підприємства «Державний резервний насіннєвий фонд України» 3. Іноземного підприємства «Брітіш Еко Сістем Технолоджі» 4. Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк»провизнання недійсним договору купівлі-продажу №ПЗ-12/СТМ від 23.04.2012 р.Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Завора О.І., Ведмедєв С.С.від відповідача:Авраменко С.Г.від третьої особи 1:Лящовський В.Р.від третьої особи 2:не з'явивсявід третьої особи 3:не з'явивсявід третьої особи 4:Естрін О.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляді господарського суду міста Києва перебувала справа №910/18654/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТІОМІ-ХОЛДІНГ» (надалі - ТОВ «СТІОМІ-ХОЛДІНГ») до Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРНЕЛ-ТРЕЙД» (надалі - ТОВ «КЕРНЕЛ-ТРЕЙД») про визнання недійсним договору купівлі-продажу №ПЗ-12/СТМ від 23.04.2012 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказаний договір від імені позивача укладений керівником з порушенням приписів Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а саме без отримання згоди розпорядника майна на його укладання.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.11.2015 р. у справі №910/18654/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 р., в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2016 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 19.11.2015 р. скасовано, а справу №910/18654/15 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва №04-23/2122 від 10.10.2016 р. призначено повторний автоматичний розподіл справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.10.2016 р. справу №910/18654/15 передано на розгляд судді Босому В.П.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.10.2016 р. справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 02.11.2016 р.

01.11.2016 р. представником позивача до канцелярії суду подано заяву про зміну предмету позову, в якій позивач просив визнати недійсним оскаржуваний договір, а також застосувати наслідки недійсності такого правочину шляхом стягнення з відповідача вартості товару, який був переданий на користь відповідача на виконання його умов, у розмірі 192 640 961,56 грн. Вказана заява була прийнята судом для подальшого розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.11.2016 р. залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Продагрозбут», Державне підприємство «Державний резервний насіннєвий фонд України», Іноземне підприємство «Брітіш Еко Сістем Технолоджі» та Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк» в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, розгляд справи відкладено.

16.11.2016 р. представником відповідача подано до канцелярії суду клопотання про припинення провадження у справі, в задоволенні якого судом відмовлено у зв'язку із тим, що заявником не було доведено на підставі якого саме пункту ст. 80 Господарського процесуального кодексу України має бути припинено провадження у даній справі та у чому саме полягає неможливість вирішення спору між сторонами в межах даної справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.11.2016 р. розгляд справи відкладено на 07.12.2016 р. у зв'язку із неявкою представника третьої особи 3 та неподанням витребуваних доказів.

05.12.2016 р. представником позивача до канцелярії суду подана заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив суд збільшити розмір позовних вимог в частині вартості переданого до спірним договором майна, яка підлягає стягненню з відповідача, до 408 329 355,03 грн. Вказана заява була прийнята судом для подальшого розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.12.2016 р. призначено у справі №910/18654/15 судову товарознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, зупинено провадження у справі до проведення судової експертизи та отримання висновку експерта.

14.04.2017 р. до канцелярії суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов лист №966/17-53 від 10.04.2017 р., з якого вбачається, що призначена ухвалою суду від 26.12.2016 р. експертиза не проведена.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.05.2017 р. зупинено провадження у справі № 910/18654/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТІОМІ-ХОЛДІНГ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРНЕЛ-ТРЕЙД», треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Продагрозбут», Державне підприємство «Державний резервний насіннєвий фонд України», Іноземне підприємство «Брітіш Еко Сістем Технолоджі» та Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк», про визнання недійсним договору купівлі-продажу № ПЗ-12/СТМ від 23.04.2012 до отримання висновку експерта за наслідками проведеної судової експертизи, призначеної ухвалою господарського суду міста Києва від 26.12.2016.

12.10.2017 до канцелярії суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок судово-товарознавчої експертизи № 10871/10872/17-53 від 05.10.2017 р. за результатами проведення судової експертизи, призначеної ухвалою господарського суду міста Києва від 26.12.2016.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.10.2017 р. провадження у справі поновлено та призначено до розгляду на 25.10.2017 р.

23.10.2017 р. представником позивача до канцелярії суду подана заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив суд збільшити розмір позовних вимог в частині вартості переданого до спірним договором майна, яка підлягає стягненню з відповідача, до 488 106 727,54 грн. Вказана заява була прийнята судом для подальшого розгляду.

Представники позивача в судове засідання з'явилися, надали пояснення по суті спору, позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог підтримали, позов просили задовольнити повністю та повернути сторони у попереднє становище.

В судове засідання представник відповідача з'явився, підтримав раніше подані клопотання про передачу справи за підсудністю до господарського суду, яким розглядається справа №5011-46/5221-2012 про банкрутство ТОВ «СТІОМІ-ХОЛДІНГ».

Судом в задоволенні вказаних клопотань було відмовлено з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 41 Господарського процесуального кодексу України господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Згідно з пунктами 2, 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи про банкрутство; справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Частиною дев'ятою статті 16 Господарського процесуального кодексу України (виключна підсудність справ) передбачено, що справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Як вбачається із матеріалів справи, на розгляді господарського суду міста Києва перебуває справа №5011-46/5221-2012 про банкрутство ТОВ «СТІОМІ-ХОЛДІНГ».

Таким чином, в розумінні приписів ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарський суд міста Києва є саме тим судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство ТОВ «СТІОМІ-ХОЛДІНГ».

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 13 квітня 2016 року у справі №3-304гс16, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону № 2343-XII, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Як вбачається із матеріалів справи, ліквідатор ТОВ «СТІОМІ-ХОЛДІНГ» звернувся із заявою про визнання недійсним договору купівлі-продажу №ПЗ-12/СТМ від 23.04.2012 р., укладеного між ТОВ «СТІОМІ-ХОЛДІНГ» та ТОВ «КЕРНЕЛ-ТРЕЙД», в межах провадження у справі №5011-46/5221-2012 про банкрутство ТОВ «СТІОМІ-ХОЛДІНГ».

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.05.2015 р. у справі №5011-46/5221-2012 в задоволенні вказаної заяви було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2015 р. ухвалу суду від 20.05.2015 р. у справі №5011-46/5221-2012 скасовано, провадження у справі в частині розгляду заяви ліквідатора ТОВ «СТІОМІ-ХОЛДІНГ» арбітражного керуючого Завори Олега Івановича про визнання недійсним договору купівлі-продажу №П3-12/СТМ від 23.04.2012 р. , укладеного ТОВ «СТІОМІ-ХОЛДІНГ» та ТОВ «КЕРНЕЛ-ТРЕЙД», припинено.

Вказана постанова мотивована відсутністю підстав для розгляду такої заяви саме в межах справи №5011-46/5221-2012 про банкрутство ТОВ «СТІОМІ-ХОЛДІНГ», а її розгляд мав здійснюватись судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в окремому позовному провадженні.

Викладені обставини стали підставою для подання представником ТОВ «СТІОМІ-ХОЛДІНГ» позову до ТОВ «КЕРНЕЛ-ТРЕЙД» про визнання недійсним договору купівлі-продажу №ПЗ-12/СТМ від 23.04.2012 р. у даній справі.

Пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду, а згідно частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

При цьому, будь-яких виключень або делегування регулювання даних правовідносин іншим нормам законодавства Конституція України не містить.

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року N 11-рп/2012).

До того ж, у преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, що була ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 (далі - Конвенція), рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдінг" проти України" (заява № 48553/99), а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі "Брумареску проти Румунії" (заява № 28342/95) встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки постанова Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2015 р. у справі №5011-46/5221-2012 є чинною та не була оскаржена в касаційному порядку, вона є обов'язковою для виконання.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті першому статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».

З огляду на висновки, що містяться у постанові Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2015 р. у справі №5011-46/5221-2012, передання даної справи за підсудністю для розгляду в межах провадження у справі про банкрутство ТОВ «СТІОМІ-ХОЛДІНГ» може свідчити про порушення приписів ст. 55 Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права заявника на справедливий розгляд його вимог упродовж розумного строку.

Більш того, суд враховує, що в даному випадку жодних майнових вимог до боржника, тобто ТОВ «СТІОМІ-ХОЛДІНГ», у даній справі не було заявлено, а з відповідною вимогою звернувся сам боржник.

За таких обставин, підстави для задоволення клопотань представника відповідача про передачу справи за підсудністю відсутні.

Присутні в судовому засіданні представники третіх осіб 1 та 4 надали пояснення стосовно суті спору, проти позовних вимог ТОВ «СТІОМІ-ХОЛДІНГ» не заперечували.

В судове засідання представники третіх осіб 2 та 3 не з'явився, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.

Таким чином, суд приходить до висновку, що треті особи повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.04.2012 р. між ТОВ «СТІОМІ-ХОЛДІНГ» (продавець) в особі директора Огуя О.В., який діяв на підставі Статуту, та ТОВ «КЕРНЕЛ-ТРЕЙД» (покупець) був підписаний договір купівлі-продажу № ПЗ-12/СТМ (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцеві зернові та олійні культури власного виробництва, а саме: пшеницю, ячмінь, кукурудзу, сою, насіння соняшника (далі - товар) вирощені на орендованих землях в сезоні урожаю 2012 року, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його вартість на умовах, у порядку і в строки, згідно з даним Договором.

Планова (орієнтовна) кількість та ціна товару, який продавець зобов'язується передати покупцю за даним Договором визначається в Додатку № 1, який є невід'ємною частиною договору та підписується сторонами до 27.04.2012 (п. 1.2 Договору).

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що планова (орієнтовна) ціна визначається сторонами в додатках до даного договору. Фактична (остаточна) ціна товару може відрізнятися від планової (орієнтовної) ціни товару, зазначеної в додатках до договору, та буде зафіксована сторонами у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 3.2 Договору остаточна загальна вартість товару, який продавець передав покупцю за даним договором, визначається шляхом додавання вартостей товару, визначених у видаткових накладних, які будуть оформлюватися сторонами при передачі товару.

26.04.2012 р. сторони підписали Додаток №1 до Договору, в якому погодили найменування товару, його кількість і вартість. Загалом продавець повинен був поставити покупцеві товар на загальну суму 235 064 976,00 грн., в тому числі:

- пшениця кількістю 18 290,000 т;

- ячмінь кількістю 9 900,00 т;

- кукурудза кількістю 75 000,000 т;

- соя кількістю 15 000,000 т;

- соняшник кількістю 7 500,000 т.

На виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 197 357 928,78 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними за період з 31.10.2012 р. по 06.03.2013 р.

Відповідач частково повернув на користь позивача поставлений товар на суму 4 716 967,22 грн., що підтверджується довідкою головного бухгалтера ТОВ «СТІОМІ-ХОЛДІНГ» та поясненнями представників сторін.

При цьому, на виконання умов Договору відповідач сплатив на користь позивача грошові кошти в якості оплати за поставлений товар у розмірі 253 364 579,63 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками, що містяться у матеріалах справи.

Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для визнання Договору недійсним.

Згідно з ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст. 20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 р. визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 р. відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Позивач у позовній заяві вказує, що директор ТОВ «СТІОМІ-ХОЛДІНГ» Огуй О.В. повинен був отримати згоду розпорядника майна на укладення спірного Договору, оскільки до підписанням Додатку №1 до Договору - 25.04.2012 р. господарський суд міста Києва порушив провадження у справі № 5011-46/5221-2012 про банкрутство ТОВ «СТІОМІ-ХОЛДІНГ», а тому, директором при підписанні Договору було порушено вимоги ч. 13 ст. 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Викладені обставини, на думку позивача, є підставою для визнання недійсним Договору.

Як встановлено судом, спірний Договір був підписаний сторонами 23.04.2012 р., а 26.04.2012 р. був погоджений Додаток №1 до такого договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З огляду на те, що саме додатком №1 до Договору сторонами були погоджені всі істотні умови такого договору (зокрема, асортимент, кількість та вартість товару, що мав поставлятися на користь відповідача), то саме з цього моменту Договір є укладеним.

Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду міста Києва від 25.04.2012 порушено провадження у справі №5011-46/5221-2012 про банкрутство ТОВ «СТІОМІ-ХОЛДІНГ» за загальною процедурою та, зокрема, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, який діє на весь час провадження справи про банкрутство.

Таким чином, сторонами спірного Договору було погоджено всі його істотні умови, тобто фактично укладено Договір після порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ «СТІОМІ-ХОЛДІНГ».

Статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, чинній до 19.01.2013 р., передбачено, що розпорядження майном боржника - система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника, з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища; розпорядник майна - фізична особа, на яку у встановленому цим Законом порядку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частинами 1, 8, 9 статті 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, чинній до 19.01.2013 р., з метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, вказується про введення процедури розпорядження майном боржника і призначається розпорядник майна у порядку, встановленому цим Законом. Розпорядник майна має право, зокрема, звертатися до господарського суду у випадках, передбачених цим Законом. При цьому, розпорядник майна зобов'язаний вживати заходів для захисту майна боржника, аналізувати фінансову, господарську діяльність боржника, виявляти ознаки фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства.

Положеннями частини 13 статті 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, чинній до 19.01.2013 р., передбачено обов'язок керівника або органу управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладати угоди щодо передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного капіталу господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином; одержання та видачі позик (кредитів), поручительства і видачі гарантій, уступки вимоги, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна боржника; розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.

Отже, законодавцем обмежено компетенцію керівника (органів управління) боржника на вчинення господарської діяльності в окремих питаннях, зокрема, щодо укладення угод, визначених частиною 13 статті 13 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 р., та зобов'язано погоджувати таку діяльність з розпорядником майна.

Така правова позиція викладена Верховним Судом України у Постанові №09/035 від 03.02.2009 р. у справі №2-6/1990-2007.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, загальна вартість товару, що мав бути поставлений на користь відповідача, яка була погоджена сторонами у додатку №1 до Договору, становить 235 064 976,00 грн.

При цьому, згідно довідки головного бухгалтера ТОВ «СТІОМІ-ХОЛДІНГ», яка міститься в матеріалах справи, балансова вартість всіх активів позивача станом на 26.04.2012 р. (дату укладення Договору) становила 433 169 000,00 грн.

Відтак, директор ТОВ «СТІОМІ-ХОЛДІНГ» Огуй О.В. уклав з відповідачем правочин про відчуження майна боржника (зернових та олійних культур власного виробництва), балансова вартість якого перевищувала один відсоток балансової вартості активів ТОВ «СТІОМІ-ХОЛДІНГ».

Суд відзначає, що враховуючи особливості Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з моменту порушення провадження у справі про банкрутство, а також введення мораторію на задоволення вимог кредиторів боржника, має місце обмеження право-дієздатності боржника і у керівника боржника або органів його управління виникає обов'язок діяти згідно вимог спеціальних норм Закону про банкрутство, зокрема, дотримуватись при укладенні угод приписів ч. 13 ст. 13 вищевказаного Закону, а саме, виключно за погодженням з розпорядником майна укладати значні угоди.

При цьому, системний аналіз положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми вказаного Закону мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Враховуючи вимоги спеціальних норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а саме ст.ст. 1, 11, 12, 13 Закону, розпорядник майна не підміняє боржника, а доповнює його недостатню право-дієздатність шляхом узгодження або надання згоди керівнику або органам управління боржника на здійснення юридично значущих дій.

Скасовуючи рішення господарського суду міста Києва від 19.11.2015 р. у даній справі та направляючи її на новий розгляд, Вищий господарський суд України зазначив, що укладення після порушення провадження у справі про банкрутство боржника та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів останнього, керівником або органами управління боржника угод щодо розпорядження майном боржника, балансова вартість якого перевищує один відсоток балансової вартості активів боржника на день укладення угоди, без погодження з розпорядником майна є порушенням положень частини 13 статті 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також порушує права кредиторів боржника на задоволення в процедурах банкрутства їх вимог шляхом продажу майна боржника.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

З огляду на викладене, оскільки судом встановлено, що вартість відчуженого позивачем майна за спірним Договором перевищувала один відсоток балансової вартості його активів, укладення такого правочину суперечить приписам ч. 13 ст. 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Твердження відповідача про те, що станом на момент укладення такого договору та порушення у справі про банкрутство не була введена процедура розпорядження майном боржника спростовуються висновками Вищого господарського суду України, викладеними в постанові у даній справі, згідно з якими в силу імперативних вимог ч. 13 ст. 13 Закону, факт відсутності призначеного господарським судом розпорядника майном боржника, при наявності порушеного провадження у справі про банкрутство і введеного мораторію на задоволення вимог кредиторів, не надає керівнику боржника або органам управління боржника права одноособово, без погодження з розпорядником майна, укладати значні угоди від імені боржника.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Таким чином, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Суд відзначає, що оскільки Договір був укладений з порушенням приписів ч. 13 ст. 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», тобто всупереч ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, вказаний договір є недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, а тому позовні вимоги ТОВ «СТІОМІ-ХОЛДІНГ» в цій частині є правомірними та задовольняються судом повністю.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Згідно з ч. 5 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. №9 відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 р. правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.

Позивачем заявлено вимогу про застосування наслідків недійсності Договору у вигляді стягнення з ТОВ «КЕРНЕЛ-ТРЕЙД» на користь ТОВ «СТІОМІ-ХОЛДІНГ» вартості зерна кукурудзи, насіння соняшника, сої, пшениці 6 класу, ячменю 2 класу, жита 3 класу, гречки 3 класу, ячменю 3 класу, що складає 488 106 727,54 грн.

Згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 10871/10872/17-53 від 05.10.2017 р., складеного за результатами проведення експертизи у даній справі, на виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 197 357 928,78 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами (видатковими накладними).

При цьому, відповідно до вказаного висновку, загальна ринкова вартість поставленого за Договором товару станом на 01.11.2016 р. (тобто подання позивачем заяви про зміну предмету спору) становила 488 106 727,54 грн.

Зокрема, позивачем було поставлено на користь відповідача:

- зерно кукурудзи в кількості 17 534,698 т;

- насіння соняшника в кількості 7 041,57 т;

- сою в кількості 20 540,104 т;

- пшеницю 6 класу в кількості 1 463,605 т;

- ячмінь 2 класу в кількості 1 982,648 т;

- жито 3 класу в кількості 1 620,954 т;

- гречку 3 класу в кількості 5 526,379 т;

- ячмінь 3 класу в кількості 5 360,516 т.

Відповідач частково повернув на користь позивача поставлений товар на суму 4 716 967,22 грн., що підтверджується довідкою головного бухгалтера ТОВ «СТІОМІ-ХОЛДІНГ», згідно якої на користь позивача був повернутий товар, а саме зерно пшениці 3 класу в кількості 839,889 т; зерно жита 3 класу в кількості 360,0 т; зерно пшениці 6 класу в кількості 1,539 т; зерно кукурудзи в кількості 1 045,23 т.

Відтак, загалом поставлений товар на користь відповідача (з урахуванням часткового повернення) становить: зерно кукурудзи в кількості 16 489,468 т; насіння соняшника в кількості 7 041,57 т; сою в кількості 20 540,104 т; пшеницю 6 класу в кількості 1 462,066 т; ячмінь 2 класу в кількості 1 982,648 т; жито 3 класу в кількості 1 260,954 т; гречку 3 класу в кількості 5 526,379 т; ячмінь 3 класу в кількості 5 360,516 т.

Також, на виконання умов Договору відповідач сплатив на користь позивача грошові кошти в якості оплати за поставлений товар у розмірі 253 364 579,63 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками, що містяться у матеріалах справи.

При цьому, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача саме вартості переданого на виконання умов Договору товару, а не самого товару в натурі.

Частиною 1 ст. 266 Господарського кодексу України визначено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

За приписами ст. 184 Цивільного кодексу України, річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

До речей, визначених індивідуальними ознаками, можуть бути віднесені речі, певним способом виокремлені учасниками правочину з маси однорідних речей. Якщо ж річ визначена кількісно (числом, вагою, мірою) і характеризується ознаками, спільними для речей такого роду, - це річ, визначена родовими ознаками.

Загибель (знищення, використання) речей, визначених родовими ознаками, за загальним правилом не звільняє боржника від обов'язку виконати своє зобов'язання, оскільки він не позбавлений можливості набути інші речі такої ж кількості та якості.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 29.10.2012 р. у справі №5009/1022/12.

Матеріалами справи підтверджується, що предметом поставки за спірним Договором є продукція, яка визначена сторонами у відповідності до державних стандартів України у відповідній кількості (числом, вагою, мірою), що свідчить про визначеність спірного майна родовими ознаками.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у зв'язку з встановленням підстав для визнання недійсним Договору, є правомірним зобов'язання відповідача повернути на користь позивача саме продукцію, отриману на виконання такого Договору.

При цьому, заявлення позивачем в даному випадку вимоги про стягнення з відповідача вартості такого майна суд вважає передчасним, оскільки позивачем не доведено суду в чому саме полягає неможливість повернути саме такий товар, який був поставлений на виконання умов Договору.

Більш того, В пункті 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК (435-15 ) вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

В Узагальненнях Верховного суду України від 24.11.2008 р. «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК (435-15 ) немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав.

Імперативна норма частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України передбачає наслідком недійсності правочину саме двосторонню реституцію, яка полягає у поверненні у натурі кожною стороною одна одній всього, що вона одержала на виконання цього правочину, в той час як позовні вимоги у даній справі всупереч цій нормі сформульовані у вигляді застосування односторонньої реституції.

У приписах ч. 5 статті 216 Цивільного кодексу України застосування судом з власної ініціативи наслідків недійсності правочину передбачено як право, а не обов'язок суду. Зазначене право суд реалізовує в залежності від певних обставин справи, з урахуванням встановлених ст. 3 Цивільного кодексу України таких засад цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність.

Постановою від 06.09.2017 р. у справі №320/4812/15-ц Верховний Суд України у складі судових плат у цивільних та господарських справах скасував рішення першої інстанції та передав справу на новий розгляд у зв'язку із тим, що суд першої інстанції визнав договір купівлі-продажу недійсним, проте правила реституції за частиною першою статті 216 ЦК України застосував тільки щодо однієї зі сторін правочину - постановив рішення про зобов'язання повернути особі майно, одержане ним як покупцем за недійсним договором; при цьому суд не вирішив питання про повернення іншій стороні правочину (відповідачу) того, що він передав на виконання цього ж договору, в зв'язку з визнанням його недійсним.

За таких обставин суд вважає за необхідне, з метою захисту прав та інтересів обох сторін недійсного правочину, застосувати наслідки недійсності Договору у вигляді стягнення з ТОВ «СТІОМІ-ХОЛДІНГ» на користь ТОВ «КЕРНЕЛ-ТРЕЙД» грошових коштів, отриманих на виконання умов такого Договору.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, зокрема судовий збір за немайнову вимогу покладається на відповідача, а судовий збір за майнову вимогу та витрати на проведення судової експертизи покладаються на сторін порівну. Також за наслідками нового розгляду справи з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СТІОМІ-ХОЛДІНГ» задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу №ПЗ-12/СТМ від 23.04.2012 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «СТІОМІ-ХОЛДІНГ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КЕРНЕЛ-ТРЕЙД».

3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕРНЕЛ-ТРЕЙД» (01001, м. Київ, пров. Тараса Шевченка, 3; ідентифікаційний код 31454383) повернути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТІОМІ-ХОЛДІНГ» (01133, м. Київ, вул. Щорса, 29; ідентифікаційний код 32827667) майно, отримане на виконання умов договору купівлі-продажу №ПЗ-12/СТМ від 23.04.2012 р., а саме:

- зерно кукурудзи в кількості 16 489,468 т;

- насіння соняшника в кількості 7 041,57 т;

- сою в кількості 20 540,104 т;

- пшеницю 6 класу в кількості 1 462,066 т;

- ячмінь 2 класу в кількості 1 982,648 т;

- жито 3 класу в кількості 1 260,954 т;

- гречку 3 класу в кількості 5 526,379 т;

- ячмінь 3 класу в кількості 5 360,516 т. Видати наказ.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТІОМІ-ХОЛДІНГ» (01133, м. Київ, вул. Щорса, 29; ідентифікаційний код 32827667) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРНЕЛ-ТРЕЙД» (01001, м. Київ, пров. Тараса Шевченка, 3; ідентифікаційний код 31454383) грошові кошти, отримані на виконання умов договору купівлі-продажу №ПЗ-12/СТМ від 23.04.2012 р., у розмірі 253 364 579 (двісті п'ятдесят три мільйони триста шістдесят чотири тисячі п'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 63 коп. Видати наказ.

5. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРНЕЛ-ТРЕЙД» (01001, м. Київ, пров. Тараса Шевченка, 3; ідентифікаційний код 31454383) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТІОМІ-ХОЛДІНГ» (01133, м. Київ, вул. Щорса, 29; ідентифікаційний код 32827667) судовий збір у розмірі 104 568 (сто чотири тисячі п'ятсот шістдесят вісім) грн. 00 коп., витрати за проведення судової експертизи у розмірі 4 023 (чотири тисячі двадцять три) грн. 50 коп. та судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 2 801 (дві тисячі вісімсот одна) грн. 40 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 30.10.2017 р.

Суддя В.П. Босий