Постанова № 69874495, 23.10.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2017 року Справа № 910/21543/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКролевець О.А. (доповідач у справі),суддів:Євсікова О.О., Плюшка І.А.,розглянувши касаційну скаргуОСОБА_4на рішенняГосподарського суду міста Києва від 11.01.2017та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 30.05.2017у справі№910/21543/16 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у ПАТ "Дельта Банк"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаНаціонального банку Україниза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаОСОБА_4провизнання договору недійснимза участю представників сторінвід позивача:Шпак Т.Г.від відповідача:не з'явився від третьої особи-1:Петроченко С.О.від третьої особи-2:Волошин О.М.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у ПАТ "Дельта Банк" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" за участю в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Національного банку України і на стороні відповідача ОСОБА_4 про: визнання недійсним укладеного між сторонами у справі договору купівлі-продажу права вимоги б/н від 02.09.2014; зобов'язання відповідача повернути позивачу оригінали кредитного договору з усіма змінами і доповненнями та договорів, що забезпечують виконання зобов'язання, а також всі інші документи, що підтверджують видачу кредиту ОСОБА_4, які були передані на підставі Акту приймання-передачі від 02.09.2014.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.01.2017 (суддя Князьков В.В.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 (колегія суддів у складі: Отрюха Б.В., Майданевича А.Г., Тищенко А.І.), позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у ПАТ "Дельта Банк" у своєму відзиві проти вимог та доводів касаційної скарги заперечило, посилаючись на їх необґрунтованість.

Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представників позивача та третіх осіб, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, 14.12.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (кредитор) та ОСОБА_4 (позичальник) укладено кредитний договір №2242/ФКВ-07 (відклична відновлювальна кредитна лінія) (далі - Кредитний договір) в національній валюті (без капіталізації процентів), за умовами якого позичальник отримав кредит у сумі 100000,00 доларів США з терміном погашення до 13.12.2010.

Виконання кредитних зобов'язань позичальника за Кредитним договором забезпечувалось іпотечним договором №2242/Zфквіп-07 від 14.12.2007 (далі - Іпотечний договір), за умовами якого предметом іпотеки є земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,1500 га, кадастровий номер НОМЕР_1.

30.06.2010 між ПАТ "Дельта Банк", ТОВ "Укрпромбанк" та Національним банком України укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань Укрпромбанку на користь Дельта Банку (далі - Договір про передачу активів), на підставі якого на користь АТ "Дельта Банк" відступлено право вимоги ТОВ "Укрпромбанк" за Кредитним договором, а також за Іпотечним договором, який забезпечує його виконання (п.п. 1.4, 1.7, 4.2 Договору про передачу активів).

Також за умовами Договору про передачу активів на ПАТ "Дельта Банк" переведено зобов'язання ТОВ "Укрпромбанку", зокрема, за укладеними з Національним банком України кредитними договорами, а також за укладеним з метою їх забезпечення договором застави майнових прав №51/64/144/39/86/ЗМП-2 від 06.10.2009 (далі - Договір застави майнових прав).

У зв'язку з укладанням Договору про передачу активів між Національним банком України та ПАТ "Дельта Банк" 20.07.2010 укладено Договір №1 про внесення змін і доповнень до Договору застави майнових прав №51/64/144/39/86/ЗМП-2 від 06.10.2009 та викладено Договір застави майнових прав в новій редакції, за умовами якої ПAT "Дельта Банк" (заставодавець) передало у заставу Національному банку України (заставодержатель) майнові права за кредитними та генеральними договорами, укладеними між заставодавцем та юридичними і фізичними особами, перелік яких наведений у Додатку №1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною, зокрема, і за Кредитним договором.

Згідно з п. 3.4.2 Договору застави майнових прав заставодавець (ПАТ "Дельта Банк") зобов'язався не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов'язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя (Національного банку України).

Однак 02.09.2014 між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_4 укладено Договір про внесення змін і доповнень до Іпотечного договору, відповідно до якого Іпотечний договір розірвано та припинено іпотеку і заборону відчуження нерухомого майна.

Також 02.09.2014 між ПАТ "Дельта Банк" (продавець) та ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (покупець) укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги (далі - Договір купівлі-продажу прав вимоги), за умовами якого продавець погоджується продати (відступити) та передати покупцю права вимоги за Кредитним договором, а покупець погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну, яка визначена у п. 1.1 Договору в розмірі 10000,00 грн.

Згідно з п.п. 2.3, 3.1 Договору купівлі-продажу прав вимоги права вимоги переходять від продавця до покупця та обов'язок продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем Акту приймання-передачі прав вимоги; за продаж (відступлення) продавцем прав вимоги за цим Договором покупець зобов'язаний сплатити продавцю загальну купівельну ціну протягом 5 робочих днів з дати підписання.

Додатком №1 до Договору купівлі-продажу прав вимоги сторони визначили, що загальна сума вимог, які виникли і нараховані за Кредитним договором, на день укладення Договору складає 151018,62 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 1914266,73 грн., а саме право вимоги виконання зобов'язання щодо повернення заборгованості за кредитом у розмірі 100000,00 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 1267570,00грн., повернення заборгованості за процентами в розмірі 51018,62 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 646696,73 грн.; купівельна ціна за право вимоги за кредитним договором та договором поруки становить 10000,00 грн.; загальна купівельна ціна 10000,00 грн.

На виконання умов Договору купівлі-продажу прав вимоги ПАТ "Дельта банк" продало (відступило) ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", а останній прийняв вимоги за Кредитним договором зі всіма змінами та доповненнями до нього; разом з правом вимоги виконання зобов'язань за Кредитним договором до покупця перейшли права вимоги та були передані оригінали Кредитного договору з усіма змінами та доповненнями до нього, договорів, що забезпечують виконання зобов'язання, а також всі інші документи, що підтверджують видачу кредиту позичальнику за Кредитним договором, що підтверджується Актом приймання-передачі прав вимоги від 02.09.2014.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 за №150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 за №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", відповідно до якого з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" строком на три місяці з 03.03.2015 до 02.06.2015 включно.

Рішення №147 від 03.08.2015 виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб продовжила строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" та відповідні повноваження уповноваженої особи фонду до 02.10.2015 включно.

На підставі постанови Правління НБУ від 02.10.2015 за №664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 за №181 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку". На виконання даного рішення розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк", призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів та делеговано йому всі повноваження ліквідатора ПАТ "Дельта Банк".

Наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації №67 від 11.03.2015 вирішено здійснити в ПАТ "Дельта Банк" перевірку правочинів (інших договорів), вчинених (укладених) ПАТ "Дельта Банк" протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

За результатами роботи комісії оформлено протокол №74 від 25.09.2015, відповідно до якого виявлено нікчемний правочин - Договір купівлі-продажу прав вимоги та Договір від 02.09.2014 про внесення змін і доповнень до Іпотечного договору (згідно з п.п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 38 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Листами від 01.12.2015 ПАТ "Дельта Банк" повідомило ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та гарантія", ОСОБА_4 та приватного нотаріуса Ковальчука С.П. про нікчемність вказаних вище договорів, вимагало від ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" негайно повернути всі оригінали договорів та документів, переданих на виконання Договору купівлі-продажу прав вимоги, а ОСОБА_4 повідомило про необхідність повного та належного виконання зобов'язань за Кредитним договором. Однак ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" оригінали договорів та документів добровільно не повернуло.

У зв'язку з викладеними обставинами ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у ПАТ "Дельта Банк" звернулось до господарського суду з позовом у даній справі про визнання недійсним Договору купівлі-продажу права вимоги; а також зобов'язання ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" повернути йому оригінали Кредитного договору та відповідні документи, які були передані на підставі Акту приймання-передачі від 02.09.2014.

Згідно з положеннями ч.ч. 2, 4, 5 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті; уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин); у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається; але у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

За змістом частини другої ст. 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним (п. 2.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013).

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У силу ч. 3 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Так, за приписами п.п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яка передбачає заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав, зокрема: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Поняття звичайної ціни визначено у п. 14.1.71 Податкового кодексу України як ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Водночас ринкова ціна згідно з п. 14.1.219 - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Зокрема, відчуження майна врегульовано положеннями ст.ст. 655, 656 ЦК України, згідно з якими за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму; предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру; до договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги (передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином) відповідно до положень ст. 512 ЦК України є однією з підстав заміни кредитора у зобов'язанні. У силу ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим згідно з положеннями ст.ст. 546, 572, 576 ЦК України, ст.ст. 1, 4 Закону України "Про заставу" виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою, в силу якої кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

При цьому за приписами ч. 2 ст. 586 ЦК України, ст.ст. 17, 50 Закону України "Про заставу" заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. При заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодавець зобов'язаний, зокрема, не здійснювати уступки заставленого права.

Як вбачається з встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, на виконання передбачених ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" повноважень уповноважена особа Фонду гарантування вкладів на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" здійснила перевірку спірного в справі Договору купівлі-продажу прав вимоги, укладеного 02.09.2014, тобто протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, та повідомила про нікчемність цього договору його сторін.

Спір у даній справі виник у зв'язку з відмовою ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" повернути оригінали документів, отримані ним на виконання Договору купівлі-продажу права вимоги за Актом приймання-передачі від 02.09.2014. Під час розгляду даної справи відповідач заперечує нікчемність спірного договору.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" нікчемність правочинів, перевірку яких здійснює уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ставиться в залежність від порівняння звичайної вартості послуг та відповідної вартості, визначеної сторонами в договорі, які не мають відрізнятися більше ніж на 20%.

Зважаючи на те, що за Договором купівлі-продажу права вимоги ПАТ "Дельта Банк" відступило на користь ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" право вимоги за Кредитним договором на загальну суму 1914266,73 грн., тоді як останній за вказане право вимоги зобов'язався сплатити на користь банку лише 10000,00 грн., суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що вартість права грошової вимоги за Кредитним договором є значно більшою, аніж вартість, за якою відповідне право вимоги було відчужено на користь відповідача за спірним договором.

Водночас, укладаючи Договір купівлі-продажу права вимоги, ПАТ "Дельта Банк" по суті відмовилось від власних майнових вимог та взяло на себе зобов'язання щодо відступлення прав вимоги за Кредитним договором, оскільки внаслідок таких дій позивач втратив право на отримання від позичальника грошових коштів, які станом на момент укладення такого договору становили суму 1914256,73 грн., тобто більше ніж на 99% від реальної вартості.

Викладене є підставою для висновку про нікчемність спірного Договору купівлі-продажу права вимоги на підставі п.п. 2, 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Звертаючись з касаційною скаргою, ОСОБА_4 заперечує наведений висновок, посилаючись на відсутність доказів на підтвердження того, за яку ціну ПАТ "Дельта Банк" придбало у ТОВ "Укрпромбанк" актив по Кредитному договору, адже у Договорі про передачу активів зазначена лише оціночна вартість за домовленістю сторін усіх активів без їх конкретизації.

Однак вказані доводи скаржника є безпідставними, зважаючи на встановлення судами першої та апеляційної інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів, зокрема, умов Договору купівлі-продажу права вимоги обставин щодо розміру саме відступлених відповідачеві прав вимоги за Кредитним договором на момент такого відступлення, які відповідачем під час розгляду справи не спростовані.

Тобто доводи скаржника в цій частині по суті зводяться до переоцінки судом касаційної інстанції наданих сторонами доказів та встановлення інших обставин, ніж встановлені судами, що не входить до визначених ст. 1117 ГПК України меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій також виходили з порушення при укладенні спірного Договору купівлі-продажу права вимоги положень ч. 2 ст. 586 ЦК України, ст.ст. 17, 50 Закону України "Про заставу" у зв'язку з тим, що на підставі спірного договору ПАТ "Дельта Банк" відчужено право вимоги за Кредитним договором без згоди Національного банку України як заставодержателя щодо майнових прав за вказаним Кредитним договором.

Зважаючи на те, що згідно з вказаними правовими нормами заставодавець може відчужувати заставлене майно лише за згодою заставодержателя, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для визнання недійсним спірного Договору купівлі-продажу права вимоги також з підстав їх недотримання.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 зазначає, що обґрунтування позову в частині порушення ст. 17 Закону України "Про заставу" щодо порушення права заставодержателя під час укладання оспорюваного правочину не відповідає припису ст. 1 ГПК України. Однак наведені доводи скаржника не підлягають прийняттю до уваги з огляду на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 17.05.2017 у справі №922/3883/15, яка має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні наведених норм права в силу ч. 1 ст. 11128 ГПК України.

Отже, судова колегія не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування законних і обґрунтованих судових рішень, адже скаржник не довів порушення або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій певних норм матеріального чи процесуального права при задоволенні позовних вимог у даній справі.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у судових рішеннях попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій в порядку ст.ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34, 35 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 у справі №910/21543/16 залишити без змін.

Головуючий суддя О.Кролевець

Судді О.Євсіков

І.Плюшко