Рішення № 69871032, 26.10.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 537/4468/16-ц Номер провадження 22-ц/786/2398/17Головуючий у 1-й інстанції Зоріна Д. О. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.

Суддів: Бондаревської С.М., Дряниці Ю.В.

секретар: Філоненко О.В.,

за участю: позивача ОСОБА_2

представника прокуратури Полтавської області ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Прокуратури Полтавської області

на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 серпня 2017 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління національної поліції у Полтавській області, Кременчуцької місцевої прокуратури Полтавської області, Прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування і прокуратури.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до місцевого суду з вказаним позовом до відповідачів, неодноразово уточненим в ході судового розгляду, посилаючись на те, що вироком Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 24 грудня 2014 року він був виправданий за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368-3 КК України та ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 14 червня 2016 року зазначений вирок суду у виправдувальній частині щодо нього залишено без змін.

Зазначає, що в ході досудового розслідування справи про кримінальне правопорушення відносно нього ухвалою слідчого судді Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 23 квітня 2013 року його було відсторонено від посади проректора з наукової роботи та завідувача кафедри транспорту і транспортних технологій на умовах суміщення Приватного вищого навчального закладу «Кременчуцький університет економіки, інформаційних технологій та управління», а ухвалою судді вказаного суду від 07 серпня 2013 року дію попередньої ухвали було продовжено на невизначений строк.

Вказує, що наказом від 04 листопада 2013 року його було звільнено із займаної посади у зв'язку із закінченням дії строку контракту, проте, вважає, що справжньою причиною звільнення була наявність відкритого кримінального провадження відносно нього, у іншому випадку дію контракту було б продовжено.

На думку позивача кошти, не отримані ним внаслідок відсторонення від посади, мають бути компенсовані йому з урахуванням індексу інфляції за аналогією права згідно із вимогами Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

Окрім того, зазначає, що після відкриття кримінального провадження відносно нього у нього загострились хвороби, йому знову була встановлена третя група інвалідності; позивач не міг себе реалізувати і не працював; тривалий судовий розгляд справи призводив до додаткових моральних страждань, що виникли через розлучення з дружиною, втратою спілкування з дітьми, друзями та колегами. Втрата спілкування на міжнародному рівні в рамках наукових конференцій і симпозіумів призвела до неможливості публікувати наукові статті в міжнародних виданнях. Такі публікації, як зазначає позивач, до відкриття кримінального провадження, раніше приносили йому середній дохід в розмірі 2000,00 дол. США на рік або 166,6 дол. США на місяць. Позивач розраховує розмір завданої йому моральної шкоди, виходячи з розміру трьох мінімальних заробітних плат за кожен місяць перебування під слідством та судом.

З урахуванням наведеного прохав стягнути з відповідного казначейського рахунку Державної казначейської служби України за рахунок коштів Держаного бюджету України, шляхом списання коштів з відповідного єдиного казначейського рахунку 1702913,59 грн. шкоди (що складається з 60913,59 грн. суми втраченого заробітку з урахуванням індексу інфляції; 1600000,00 грн. моральної шкоди; 42000,00 грн. витрат на правову допомогу), заподіяної незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 серпня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України на користь ОСОБА_2 шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку заробіток, який він втратив внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування за час незаконного відсторонення від посади в розмірі 26104,20 грн.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України на користь ОСОБА_2 шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку моральну шкоду, завдану незаконними діями органів досудового розслідування, в розмірі 121600,00 грн. та 42000,00 грн. витрат, понесених громадянином у звязку із наданням йому юридичної допомоги.

З цим рішенням не погодився позивач, який в поданій апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що звільнення позивача у звязку із закінченням строку дії контракту, яке мало місце 04.11.2013 року, насправді відбулося через відкрите стосовно нього кримінальне провадження, а тому, на думку апелянта, наявні усі підстави для стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України на користь позивача суми заробітку, який він втратив внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування за час незаконного відсторонення від посади, з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 60913,59 грн.

Також вважає, що йому було заподіяно моральної шкоди у розмірі істотно більшому ніж одна мінімальна заробітна плата за кожен місяць перебування під слідством та судом. Окрім того, зауважує, що судом при обрахуванні періоду, за який підлягає стягненню моральна шкода, помилково не було враховано час касаційного розгляду справи. З урахуванням наведеного, вважає, що розмір морального відшкодування має становити 1600000,00 грн.

З вказаним рішенням місцевого суду не погодилась також прокуратура Полтавської області, представник якої в поданій апеляційній скарзі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути на користь позивача розмір моральної шкоди, що відповідає вимогам законодавства, в іншій частині позовних вимог відмовити.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги посилаються на те, що висновок суду про незаконність відсторонення позивача від посади не ґрунтується на законі, а тому стягнення на користь ОСОБА_2 26104,2 грн. компенсації є безпідставним.

Також зазначають про відсутність підстав для стягнення компенсації втраченого заробітку та витрат на правову допомогу на користь позивача з посиланням на висновок Верховного суду України, зроблений 24.02.2016 року при розгляді цивільної справи №6-2089цс15.

Вказують, що судом першої інстанції не було враховано положення п.п.1,3,9 ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», внаслідок чого зроблено невірний розрахунок суми моральної шкоди, яка підлягає стягненню на коритись позивача.

У судовому засіданні позивач доводи своєї апеляційної скарги підтримав та прохав її задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги прокуратури Полтавської області заперечував.

Представник прокуратури Полтавської області підтримав доводи своєї апеляційної скарги, проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечував та прохав її відхилити.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_2 та про часткове задоволення апеляційної скарги Прокуратури Полтавської області з наступних підстав.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.307, п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд вправі скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права.

Як установлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ухвалою слідчого судді Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23.04.2013 року по справі №537/4735/13-к клопотання старшого слідчого СВ КМУ УМВС України в Полтавській області Солохи В.В. про відсторонення від посади підозрюваного ОСОБА_2, задоволено.

Відсторонено підозрюваного ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, від посади проректора з наукової роботи та завідувача кафедри транспорту і транспортних технологій на умовах суміщення Приватного вищого навчального закладу «Кременчуцький університет економіки, інформаційних технологій та управління» строком на два місяці.

Документи, які посвідчують обіймання ОСОБА_2 посади проректора з наукової роботи та завідувача кафедри транспорту і транспортних технологій на умовах суміщення Приватного вищого навчального закладу «Кременчуцький університет економіки, інформаційних технологій та управління», вилучено (а.с.5-6).

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 07.08.2013 року по справі №524/4873/13-к постановлено звернутися з поданням до апеляційного суду Полтавської області про вирішення питання щодо направлення кримінального провадження №12013180090000581 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.368-3 КК України, до Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області за територіальною підсудністю.

Відмовлено в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу, обраного ухвалою слідчого судді Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23.04.2013 року з застави на особисте зобовязання.

Захід забезпечення кримінального провадження у виді відсторонення від посади, обраний під час досудового розслідування, визначено вважати продовженим (а.с.31-32).

Вироком Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24.12.2014 року ОСОБА_2 у предявленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.368-4 КК України, визнано невинним та виправдано.

Запобіжний захід у вигляді застави, скасовано.

Грошові кошти в сумі 22940 грн. (платіж здійснений 25.04.2013 року; Одержувач платежу ТУ ДСА в Полтавській області, код одержувача 26304855, р/р платника 10020054600641, МФО 331401, р/р одержувача 37313004000622, МФО 831019) повернуто власнику ОСОБА_5.

Речові докази: копії відомостей обліку успішності групи АГЗ-09-1 № 12.137., 12.130., 12.133., 12.134., зразок порошку люмінофору, змиви з рук ОСОБА_2, контрольний зразок бинта, дві залікові книжки на ім.я ОСОБА_6 та ОСОБА_7, залишено долученими до матеріалів кримінального провадження; грошові кошти в сумі 2300,00 грн. повернуто власнику ОСОБА_7; грошові кошти в сумі 1200,00 грн. повернуто власнику ОСОБА_2 (а.с.7-18).

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 14.06.2016 року апеляційну скаргу старшого прокурора Полтавської області Толмачова Я.О. залишено без задоволення, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2, задоволено частково.

Вирок суду змінено.

Викладено абзац перший резолютивної частини виправдувального вироку в такій редакції: «ОСОБА_2 визнати невинним у предявленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.368-3 КК України та виправданим у звязку з відсутністю в його діях складу злочину».

Виключено з мотивувальної частини вироку посилання суду на заходи, повязані з контролем за вчиненням злочину 09 та 10 квітня 2013 року та вказівку на факт існування боргових зобовязань між ОСОБА_2 та ОСОБА_7

В іншій частині виправдувальний вирок Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24 грудня 2014 року щодо ОСОБА_2. залишено без змін (а.с.19-30).

Відповідно до ч.4 ст.61 ЦПК України, вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до довідки від 29.04.2013 року №40 про доходи ОСОБА_2, виданої Кременчуцькою обєднаною ДПІ Полтавської області ДПС, заробітна плата позивача на період з 01 жовтня 2012 року по 31 березня 2013 року за винятком утримань становила 17276,35 грн. (а.с.37).

Згідно відомостей з трудової книжки ОСОБА_2 серії АЕ №000997 він був звільнений з роботи 04.11.2013 року у звязку із закінченням строку дії контракту п.2 ст. 36 КЗпП України (наказ №146-к від 04.11.2013 року, а.с.44).

Окрім того, з Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 10 ААВ №758345 від 04.11.2013 року вбачається, що ОСОБА_2 повторно встановлено третю групу інвалідності за загальним захворюванням на строк до 01.12.2014 року (а.с.50).

Задовольняючи позов частково суд виходив із того, що факт порушення кримінальної справи, пред'явлення обвинувачення, допити, необхідність відстоювати свої права, а в подальшому ухвалення виправдувального вироку у зв'язку із відсутністю в діях особи складу злочину, є підставою для звернення до суду з вказаним позовом та стягнення на користь ОСОБА_2 суми втраченого заробітку за період з 23.04.2013 року по 04.11.2013 року в розмірі 26104,20 грн., моральної шкоди в розмірі 121600,00 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 42000,00 грн.

Однак з такими висновками місцевого суду не можна погодитися, виходячи з наступного.

У відповідності до ч.1 ст.1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (ч.2).

Фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди (ч.4).

Належним чином проаналізувавши матеріали справи, на підставі наведених норм права колегія суддів приходить до висновку, що внаслідок незаконних дій та рішень органів досудового слідства та суду, вчинених шляхом затримання, застосування запобіжного заходу, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, позивачу було спричинено шкоду та на підставі виправдувального вироку суду він набув право на її відшкодування.

Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 01.12.1994 року №266/94-ВР (далі Закон), встановлено випадки, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові наслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Пунктом 1 статті 3 Закону визначено, що громадянинові відшкодовується (повертається): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.

Матеріалами справи встановлено, що в ході досудового розслідування кримінального провадження ухвалою слідчого судді Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 23 квітня 2013 року відносно ОСОБА_2 було обрано захід кримінального провадження у вигляді відсторонення останнього від займаної ним посади проректора з наукової роботи та завідувача кафедри транспорту і транспортних технологій на умовах суміщення Приватного вищого навчального закладу «Кременчуцький університет економіки, інформаційних технологій та управління», який в подальшому ухвалою Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 7 серпня 2013 року було продовжено.

Вказаний запобіжний захід у вигляді відсторонення позивача від займаної посади, було скасовано вироком Крюківського районного суду міста Кременчука від 24 грудня 2014 року, дата набрання законної сили - 14 червня 2016 року.

При цьому, згідно відомостей з трудової книжки ОСОБА_2 серії АЕ №000997, він був звільнений 04.11.2013 року з роботи у звязку із закінченням строку дії контракту (а.с.44).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно із пунктом 8 вказаного Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Згідно довідки від 29.04.2013 року №40 про доходи ОСОБА_2, виданої Кременчуцькою обєднаною ДПІ Полтавської області ДПС, заробітна плата позивача за лютий - березень 2013 року (останні два місяці, що перебували відстороненню позивача від займаної посади) становила 7700,00 (3790,00+3910,00) грн. (а.с.37), при цьому, відповідно до Розпорядження КМУ від 19.12.2012 р. №1043-р «Про перенесення робочих днів у 2013 році» вбачається, що ОСОБА_2 за останні два місяці роботи було відпрацьовано 40 днів, а тому середній заробіток позивача за один день становив 192,5 (7700/40) грн.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що на користь ОСОБА_2підлягає до відшкодування втрачений, внаслідок незаконного відсторонення з посади, заробіток за період з 23 квітня 2013 року (дата відсторонення від посади) по 4 листопада 2013 року (дата звільнення), тобто 133 робочих днів, в розмірі 25602,5 грн.

Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_2 на те, що з відповідача на його користь необхідно стягувати кошти із врахуванням індексу інфляції відповідно до вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати із застосуванням» із застосуванням в даному випадку аналогії права, на думку колегії суддів є безпідставними, з урахуванням наступного.

Відповідно до чинного законодавства, аналогією права є застосування до спірних правовідносин загальних засад і змісту законодавства за відсутності конкретної норми, що регулює подібні відносини.

Зі змісту ст.8 ЦК України вбачається, що застосування аналогії права обґрунтовано за наявності двох умов, а саме при виявленні прогалини в законодавстві та за відсутності норми, що регулює подібні відносини, що не дає можливості застосувати аналогію закону.

При цьому, оскільки порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду чітко визначений спеціальним Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», то в даному випадку підстави для застосування судом аналогії права відсутні.

З урахуванням наведеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення на його корить компенсації із врахуванням індексу інфляції.

Згідно п.5 ст.3 Закону, у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується (повертається), зокрема моральна шкода.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону, відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Статтею 13 Закону передбачено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Згідно правової позиції, висловленої Верховним судом України 02.12.2015 року при розгляді цивільної справи №6-2203цс15, відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

При цьому, відповідно до п.1,3,9 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року, який набрав чинності 01.01.2017 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою слідчого судді Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23.04.2013 року по справі № 537/4735/13-к відсторонено підозрюваного ОСОБА_2, від посади проректора з наукової роботи та завідувача кафедри транспорту і транспортних технологій на умовах суміщення Приватного вищого навчального закладу «Кременчуцький університет економіки, інформаційних технологій та управління» строком на два місяці (а.с.5-6).

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 07.08.2013 року по справі №524/4873/13-к захід забезпечення кримінального провадження у виді відсторонення від посади, обраний під час досудового розслідування, вважати продовженим (а.с.31-32).

У подальшому, вироком Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24.12.2014 року ОСОБА_2 у предявленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.368-4 КК України, визнано невинним та виправдано (а.с.7-18). Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 14.06.2016 року рішення в частині виправдувального вироку Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24 грудня 2014 року щодо ОСОБА_2. залишено без змін (а.с.19-30). З наведеного вбачається, що виправдувальний вирок щодо ОСОБА_2 набрав законної сили 14.06.2016 року.

Відповідно до вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що на користь ОСОБА_2 підлягає до стягнення сума відшкодування завданої йому моральної шкоди за період з 23.04.2013 року (день відсторонення від посади до 14.06.2016 року (дата набрання законної сили виправдувальним вироком), тобто 38 місяців, в розмірі 60800,00 (1600*38) грн.,

Вимоги позивача про необхідність стягнення на його користь моральної шкоди, розрахованої виходячи із розміру - 10 мінімальних заробітних плат за кожний місяць перебування під слідством та судом в розмірі 1600000,00 грн., колегія суддів до уваги не приймає за необґрунтованістю. Посилання, як в позовній заяві так і апеляційній скарзі ОСОБА_2М на те, що внаслідок кримінального переслідування в нього погіршився стан здоров'я, що призвело до встановлення йому третьої групи інвалідності, є безпідставним, оскільки в суді першої інстанції було встановлено, що хвороба, внаслідок якої позивачу було визначено інвалідність, існувала ще задовго до його притягнення до кримінальної відповідальності.

Доводи апеляційної скарги Прокуратури Полтавської області про відсутність підстав для стягнення на користь позивача компенсації втраченого заробітку та витрат на правову допомогу з посиланням на висновок Верховного суду України, зроблений 24.02.2016 року при розгляді цивільної справи №6-2089цс15, оскільки чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди. завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру грошових доходів, втрачених громадянином у наслідок незаконних дій зазначених органів, віднесено до компетенції цих органів, а не суду, є безпідставним та колегією суддів до уваги не приймається. Так, при розгляді 24.02.2016 року Верховним судом України цивільної справи №6-2089цс15, було винесено постанову, в якій зроблено вказаний висновок, проте з аналізу даної справи вбачається, що обставини, наведені в ній, є відмінними від обставин даного судового розгляду, зокрема, кримінальне провадження в ній так і не дійшло до суду, а було закритопостановою прокурора на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України у звязку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Окрім того, враховуючи те, що позивачем заявлено вимоги про відшкодування моральної шкоди у відповідності до п.5 ст.3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», то застосування до даних правовідносин положень статті 12 цього Закону, а саме, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах п. 1,3,4 статті 3 Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу) є безпідставним. Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з п.2 ч.3 ст.79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

При цьому, ст. 118 КПК України, встановлено, що процесуальні витрати складаються із витрат: - на правову допомогу; - повязаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; - повязаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; - із зберіганням і пересиланням речей і документів.

У відповідності до ст.120 КПК України , витрати, повязані з оплатою допомоги захисника, несе підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті. Витрати, повязані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, юридична особа, щодо якої здійснюється провадження.

Окрім того, розмір процесуальних витрат законом також віднесено до обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, Обовязок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які ха- рактеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.

Нормами ст. 124 КПК України регламентується розподіл процесуальних витрат, які підлягають стягненню на користь потерпілого з обвинуваченого, щодо якого постановлений обвинувальний вирок. Усі здійснені потерпілим витрати повинні документально підтверджуватися

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

В матеріалах справи наявні наступні товарні чеки:

видані ПП ОСОБА_8:

-№ б/н від 18.01.2016 року на суму 3500,00 грн., - оплата по договору про надання правової допомоги від 24.04.2013 року (часткова оплата за представництво інтересів в касаційній інстанції) (а.с.114);

-№ б/н від 13.06.2016 року на суму 8500,00 грн. часткова оплата по договору про надання правової допомоги від 24.04.2013 року (в т.ч. за поїздки до суду апеляційної інстанції)(а.с.115);

-№ б/н від 07.12.2015 року на суду 9500,00 грн. надання правової допомоги згідно договору від 24.04.2013 року (часткова оплата) (а.с.117);

видані ПП ОСОБА_4:

-№ б/н від 12.06.2013 року на суму 4500,00 надання правової допомоги згідно договору від 24.04.2013 року (оплата за апеляційне оскарження ухвал слідчого судді) (а.с.116);

-№ б/н від 15.06.2013 року на суму 16000,00 грн. надання правової допомоги згідно договору від 24.04.2013 року (а.с.118).

При цьому, перевіривши наявні матеріали справи, вказаного договору про надання правової допомоги від 24.04.2013 року, чи належним чином завіреної його копії, в них не виявлено.

Також, аналізуючи вказані вище товарні чеки, за відсутності в матеріалах справи договору про надання правової допомоги від 24.04.2013 року, колегія суддів не може прийняти їх як належні та допустимі докази понесених ОСОБА_2 витрат на правову допомогу та, відповідно, приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення їх на користь позивача, оскільки вказані товарні чеки не містять відомостей про особу платника, номера справи (кримінального провадження) по якій надавалась правова допомога, чіткого переліку наданих послуг та розрахунку оплати за надані послуги.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні вимог ОСОБА_2 ,Д.М. про стягнення на його користь витрат, понесених громадянином у звязку із наданням йому правової допомоги у розмірі 42000,00 грн., необхідно відмовити.

Встановивши зазначені обставини, здійснивши системний аналіз правових норм, що регулюють дані правовідносини, здійснивши підрахунок розміру відшкодування втраченого внаслідок незаконного відсторонення від посади, заробітку та моральної шкоди за час перебування позивача під слідством та судом, який проведено у відповідності до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», та відповідачами не спростований; з урахуванням розяснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь в рахунок відшкодування втраченого, внаслідок незаконного відсторонення від посади, заробітку в розмірі 25602,5 грн. та моральної шкоди в розмірі 60800,00 грн.

Інші доводи апеляційних скарг не ґрунтуються на законі, а тому є такими, що не заслуговують на увагу.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно ч.2 ст.88 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як убачається з матеріалів справи Прокуратурою Полтавської області при подачі апеляційної скарги на рішення суду було сплачено 3766,40 грн. судового збору (а.с.208).

При цьому, колегія суддів прийшла до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, а саме з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, підлягає до стягнення на користь ОСОБА_2 86402,5 (25602,5+60800,00) грн., у задоволенні інших вимог слід відмовити за безпідставністю.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення коштів задовольняються на 5,1 % (86402,5 х100:1702913,59=5,1%).

З урахуванням наведеного, на користь Прокуратури Полтавської області підлягають стягненню понесені ними судові витрати в сумі 3574,31 (3766,4*94,9%) грн. шляхом компенсації їх з Державного бюджету України, у спосіб безспірного списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За таких обставин рішення суду першої інстанції не відповідає в повному обсязі вимогам ст.213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.309 цього Кодексу є підставою для скасування рішення з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1, ч.3 ст.309 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд вправі скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення або неправильного застосування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись ст.ст.303, 307, п.4 ч.1 ст.309, ст.ст.316,317 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, - відхилити.

Апеляційну скаргу Прокуратури Полтавської області, - задовольнити частково.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 серпня 2017 року, - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до Головного управління національної поліції у Полтавській області, Кременчуцької місцевої прокуратури Полтавської області, Прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування і прокуратури, - задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_2, заробіток, який він втратив внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування за час незаконного відсторонення від посади в розмірі 25602,50 (двадцять пять тисяч шістсот дві гривні 50 коп.) грн.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_2 моральну шкоду, завдану незаконними діями органів досудового розслідування, в розмірі 60800,00 (шістдесят тисяч вісімсот гривень 00 коп.) грн.

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Судові витрати, понесені Прокуратурою Полтавської області, компенсувати за рахунок державишляхом стягнення з Державного бюджету України на користь Прокуратури Полтавської області сплаченого судового збору у розмірі 3574,31 (три тисячі пятсот сімдесят чотири гривні 31 коп.) грн., шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.

ГОЛОВУЮЧИЙ: /підпис/ ОСОБА_1

СУДДІ: /підпис/ ОСОБА_9

/підпис/ ОСОБА_10

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1