Рішення № 69869828, 04.10.2017, Києво-Святошинський районний суд Київської області

04.10.2017

Справа № 369/1513/17

Провадження № 2/369/1658/17

РІШЕННЯ

Іменем України

04 жовтня 2017 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Усатова Д.Д.

при секретарі Кузьменко П.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія « Народна позика», ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійним кредитного договору та визнання недійсними договору іпотеки та договору доручення , -

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до відповідачів з позовом, посилаючись на те, що 06 березня 2014 року між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Народна позика» було укладено кредитний договір № 0603001/000-КФК/14, щодо надання кредиту на загальну суму 600 000,00 грн. строком до 06.03.2015 року зі сплатою 48 % річних.

06.03.2014 року в забезпечення виконання зобов»язання, що виникло у ОСОБА_1 за кредитним договором № 0603001/000-КФК/14 укладеного між ТОВ ФК «Народна позика» та ОСОБА_1 між ТОВ ФК «Народна позика» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки.

Позивач зазначає, що незважаючи на те, що вона ще не отримала кредитні кошти, та за відсутності будь-яких підстав вважати її такою, що може порушувати свої зобов’язання, їй запропонували укласти з представником відповідача договір доручення, який вона вимушена укласти також 06.03.2014 року з громадянином ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вважає, що кредитна ставка 48 % річних є заздалегідь непомірно великою, яку фактично, враховуючи, що кредит споживчий, а не підприємницький виплатити просто нереально. Таким чином умови договору є несправедливими, що суперечать принципу добросовісності і створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків. Такі умови договору згідно з п. 5 ч 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливими і підлягають визнанню їх недійсними. Представником відповідача в кредитному договорі, договорі іпотеки та в договорі поруки виступає ОСОБА_2, невідома позивачу особа, з якою відповідачі змусили останню укласти договір доручення на продаж майна.

Відповідно до п. 11 Кредитного договору зазначено, що всі спори підлягають вирішенню у Постійно діючому Третейському суді при всеукраїнській громадській організації «Асоціація допомоги потерпілим інвесторам» у відповідності з його регламентом. З цього приводу позивач зазначає, що про таку установу вона до цього ніколи не чула, про громадську організацію також.

Позивач вважає, що вказане положення кредитного договору про Третейське застереження, про те, що всі спори підлягають вирішенню в Постійно діючому Третейському суді при всеукраїнській громадській організації «Асоціація допомоги потерпілим інвесторам» порушують права позивача як споживача на судовий захист державною судовою установою.

Посилаючись на вищевикладене та норми закону позивач просила суд: визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір № 0603001/000-КФК/14 від 06.03.2014р., укладений між мною ОСОБА_1 та ТОВ «ФК» Народна позика»; визнати недійсним з моменту укладення договір іпотеки укладений між позивачем та відповідачем 06.03.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 1255; визнати недійсним з моменту укладення договір доручення укладений 06.03.2014 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 1258.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала, посилаючись на обставини викладені в запереченнях приєднаних до матеріалів справи.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з»явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявсь належним чином, причини неявки суду не повідомляв.

Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 в судове засідання не з»явилася, звернулась до суду із клопотанням про розгляд справи за її відсутності.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з"явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши сторін, суд приходить до висновку що позов не підлягає до задоволенню з наступних підстав.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи зі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК, саме на момент укладення правочину. Водночас, передбачено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про іпотеку» правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодаржателя є недійсним.

Іпотека є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання та є похідною від основного зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Судом встановлено, що 06.03.2014 року між ТОВ ФК «Народна позика» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № 0603001/000-КФК/14.

Відповідно до п. 1.1. фінансова установа надає позичальнику кредит формі відзивної поновлювальної кредитної лінії на загальну суму 600 000,00 грн.

Відповідно до п. 1.2. кредит надається позичальнику строком з 06 березня 2014 року по 06 березня 2015 року.

Відповідно до п. 1.3. позичальник сплачує фінансовій установі відсотки за користування кредитом за фактичний час користування грошовими коштами з розрахунку 48,000 відсотків річних.

В своїй позовній заяві позивач зазначає, що кредитний договір містить невигідні умови для позивача та в цілому та порушує вимоги законодавства щодо встановленого розміру відсотків, кредиту.

Зокрема позивач вважає умови договору дискримінаційними та такими, що мають істотний дисбаланс договірних прав і обов»язків, що значно погіршує становище позивача, як споживача.

Проте суд не може погодитись з таким твердженням позивача з огляду на наступне.

Відповідно до п.12.1.кредитного договору № 0603001/000-КФК/14 від 06.03.2014 року сторонами було погоджено, що укладаючи кредитний договір позичальник усвідомлює та підтверджує, що умови цього договору для нього є зрозумілими, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими. Позичальник свідчить, що він до підписання цього договору ознайомився з усіма умовами, на яких фінансова установа здійснює кредитування фізичних осіб та загальною сукупною вартістю всіх втрат, пов»язаних з отриманням кредиту у Фінансовій установі та свідомо обрав умови кредитування викладені в цьому договорі.

Пунктом 12.11. кредитного договору № 0603001/000-КФК/14 від 06.03.2014 року сторони досягли згоди, що шляхом укладання і підписання позичальником цього договору позичальник підтверджує факт письмового повідомлення його фінансовою установою про умови надання кредиту, а також про всі збори, проценти, тарифи, комісії або інші елементи вартості кредиту за цим ОСОБА_7 відповідно до пункту 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ.

Доводи позивача про недотримання при укладенні оспорюваного ОСОБА_7 вимог Закону України "Про захист прав споживачів" не приймаються судом як безпідставні, оскільки базуються на суб'єктивному тлумаченні умов кредитного договору та вимог Закону України "Про захист прав споживачів".

Більш того, під час укладання оскаржуваного договору доручення ОСОБА_2 діяв як фізична особа, а не як представник ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика», і ОСОБА_1 уповноважила його вчиняти дії в її інтересах.

Позивач підписуючи договір доручення, підтвердила, що розуміє значення і умови цього договору та його правові наслідки, дійсність намірів при укладенні договору, а також те, що він не носить характеру фіктивного або удаваного (п. 13.2 ОСОБА_7 доручення).

При цьому, відповідно до положень ст.1054 ЦК України: за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору;

Відповідно до положень ст.526, п.1 ст.530 ЦК України, зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, в тому числі, у встановлений в ньому строк.

Відповідно до положень ст.60 ЦПК України: кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ст.61 ЦПК України: обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню; обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Так, згідно з п.3) ч.1 статті 3 ЦК України, однією з засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зі змісту ч.1 ст.215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 Цього Кодексу.

Відповідно до п.2 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки;

ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

При цьому з п.12.11 п.12.3 Кредитного договору вбачається, що Позичальник (позивач) у письмовій формі визнав, що зі змістом статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» він ознайомлений, а також, що Відповідач (Фінансова установа) повідомив Позичальнику (позивачу) у письмовій формі зазначену у вищевказаній нормі (п.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів») інформацію, в тому числі: про умови надання Кредиту, про всі збори, проценти, тарифи, комісії, або інші елементи вартості кредиту.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивач був належним чином повідомлений про усі можливі ризики й умови кредитування, про істотні умови укладеного кредитного договору та погодився з ними, підписавши договір.

Стаття 628 ЦК України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умова про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.

Встановлено, що відповідач з пропозиціями про внесення змін до умов кредитного договору, можливості внесення змін та доповнень до кредитного договору не звертався, що свідчить про його згоду з усіма умовами спірного договору.

При укладенні з відповідачем ОСОБА_7 кредиту позивачу були відомі усі його умови, ніяких обставин, які б примушували позивача прийняти їх в безумовному порядку, не існувало (позивачем про це у позові не зазначено і нічим не доказано). Таким чином, Договір кредиту в цілому є результатом вільного волевиявлення сторін, а тому посилання на порушення відповідачем вимог діючого законодавства, в тому числі положень Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, щодо інформаційного забезпечення позивача є безпідставним.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.03.2014 року в забезпечення виконання зобов»язання, що виникло у ОСОБА_1 на підставі кредитного договору 0603001/000-КФК/14 від 06.03.2014 між ТОВ ФК «Народна позика» в особі заступника директора ТОВ ФК «Народна позика» ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки.

Відповідно до п. 1.2.договору іпотеки, у забезпечення виконання зобов»язань за основним договором іпотекодавець передає в іпотеку наступне майно: житловий будинок, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Гатне, вул. Шляхова № 70-А та земельну ділянку площею 0,0448 га кадастровий номер 3222481601:01:052:0230, розташованої за адресою: . Гатне, вул. Шляхова № 70-А та земельну ділянку площею 0,0448 га.

Відповідно до положень ст.7 Закону України «Про іпотеку": за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання; якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Враховуючи викладене, а також, що згідно з обгрунтуванням позову інші позовні вимоги щодо договору іпотеки та договору доручення є похідними від першої (ст.548 ЦК України), то позов задоволенню не підлягає у повному обсязі, і доводи сторони позивача та надані нею документи не спростовують такого висновку суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 11, 15, 60, 209, 212-215, 218, 256 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Д.Д.Усатов