Ухвала суду № 69861899, 26.10.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14369/16 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Губська О.А.

У Х В А Л А

Іменем України

26 жовтня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів: Парінова А.Б., Грибан І.О.

за участю: секретаря судового засідання Сергієнко Т.О.,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Перепелюка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 липня 2017 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В

Позивач звернувся до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якій просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.04.2016 №2338-1305, яким визначено земельний податок з фізичних осіб у розмірі 32195,28 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 липня 2017 року позов задоволено.

На вказане судове рішення контролюючим органом подано апеляційну скаргу, у якій скаржник ставить питання про скасування названої постанови та прийняття нової - про відмову у задоволенні вимог позивача.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції виходить із таких фактичних обставин.

Судом установлено, що ОСОБА_4 є власником нежилого приміщення №149а в літері А, загальною площею 193,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, та 1/2 частки нежилого приміщення №148 в літері А, загальною площею 184 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1.

Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві направлено позивачеві податкове повідомлення-рішення від 27.04.2016 №2338-1305, яким визначено земельний податок з фізичних осіб у сумі 32195,28 грн.

Вважаючи вказане рішення незаконним, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позов, суд попередньої інстанції мотивував своє рішення тим, що підставою для нарахування земельного податку є виключно дані державного земельного кадастру, водночас контролюючим органом не доведено обґрунтованості здійсненого ним розрахунку земельного податку тобто правильності визначеного відповідачем грошового зобов'язання зокрема, із врахуванням коефіцієнту індексації, а тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування спірного рішення..

Перевіривши правову оцінку обставин справи, повноту їх встановлення та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, з урахуванням доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктами 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з пунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 ЗК право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК і статтею 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

Цими нормами встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Водночас, Верховний Суд України сформулював правову позицію, згідно з якою незважаючи на те, що особа не зареєструвала право власності чи користування земельною ділянкою під належними їй на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (постанови від 7 липня 2015 року, 2 грудня 2015 року, 8 червня 2016 року, 12 вересня 2017 року у справах №№ 21-775а15, 21-3517а15, 21-804а16, 21-3078а16).

З урахуванням наведеного, доводи позивача про те, що він не є платником земельного податку через те, що не оформив права власності чи користування на земельну ділянку, на якій знаходяться належні їй приміщення, не заслуговують на увагу.

Поряд із цим, судом встановлено, що згідно зі свідоцтвом платника єдиного податку серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 починаючи з 01.01.2012 є платником єдиного податку за ставкою 20 %.

Пунктом 269.2 ст. 269 ПК України передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

У відповідності до п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

В той же час, у постанові від 24.11.2015 р. (справа № 826/14703/13-а) Верховний Суд України дійшов висновку, що умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Відтак пп. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України розповсюджується на підприємця, що обрав спрощену систему оподаткування, лише у тому випадку, якщо такий підприємець отримує оподатковуваний дохід від використання земельної ділянки.

У справі, що розглядається, позивач безпосередньо від використання земельної ділянки дохід не отримує, а тому доводи позивача у цій частині також є безпідставними.

Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з доводами позивача про те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, повинно бути беззаперечно доведено відповідність вимогам чинного законодавства визначеної ним суми грошового зобов'язання з земельного податку.

Пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 статті 274 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно з пп. 14.1.42 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Пунктом 286.5 статті 286 цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, контролюючий орган, визначаючи позивачеві суму грошового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб, виходив з такого:

288,75 кв.м. х 830,62 x 2.5 х 1,00 х 1.249 х 1.433 х 3 % = 32 195,28 грн., де:

830,62 - грошова оцінка в грн./кв. м. відповідно до рішення Київської міської ради від 03.07.2014 № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва»;

3% - відсоток ставки земельного податку;

1,00 - локальний коефіцієнт згідно з довідкою № Н-00130/2015 про розмір нормативної грошової оцінки частини земельної ділянки;

2,5 - функціональний коефіцієнт;

1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Держземагенства від 14.01.2015 № 6-28-0 22-215/2-15;

1,433 - коефіцієнт індексації грошової, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 № 6-28-0,22-201/2-16 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель».

Суд попередньої інстанції звернув увагу на те, що законодавчо встановлений коефіцієнт індексації грошової оцінки землі тягне за собою автоматичну зміну розміру плати за землю. При цьому, визначена нормативно-грошова оцінка землі не змінюється, а лише індексується на відповідний коефіцієнт.

На вимогу апеляційного суду щодо надання документів, на підставі яких було розраховане грошове зобов'язання, відповідачем було надано довідку № Н-00130/2015 КП «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі». Згідно з цією довідкою нормативна грошова оцінка частини земельної ділянки становить 820281,34 грн., коефіцієнт індексації грошової оцінки становить 1,249.

Разом з тим, з наведеного відповідачем розрахунку випливає, що ним застосовано одразу два різні коефіцієнти індексації грошової оцінки, а саме - 1,249 та 1,433, що безумовно свідчить про помилковість розрахунку відповідача.

Також, у згадуваній довідці зазначено, що показник площі земельної ділянки визначений на підставі звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування становить - 316,27 кв. м. Натомість поверх цих даних ручкою дописано 288,75 кв.м. і саме цю площу використано при розрахунку. Відповідачем походження таких даних не обґрунтовано, хоча ця величина безпосередньо впливає на розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а відтак і земельного податку.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що наведений відповідачем розрахунок містить дефекти та неточності, які свідчать про помилковість такого. Це є самостійною і безумовною підставою для скасування спірного податкового повідомлення рішення, оскільки платника податків не може бути зобов'язано сплачувати податок, розмір якого визначено із недотриманням вимог законодавства та виходячи з даних, отриманих з неналежних джерел.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та дотриманні норм процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л И В

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 липня 2017 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 липня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяО.А. Губська СуддяА.Б. Парінов СуддяІ.О. Грибан

Повний текст ухвали виготовлено 30 жовтня 2017 року