Постанова № 69859843, 11.10.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2017 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., суддів:Гуменюка В.І.,Романюка Я.М., Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

ПАТ «Ощадбанк» зазначало, що між ним та ОСОБА_6 21 травня 2008 року було укладений договір № 239 про іпотечний кредит.

Відповідно до пункту 1.1 цього договору банк надав позичальнику кредит у сумі 130 тис. грн, а позичальник зобов'язався отримати, належним чином використати та повернути кредит, сплатити 15 % річних за користування коштами у порядку, на умовах та в строки, визначені договором.

Згідно з пунктом 1.2 договору кредит надано строком на 20 років з терміном остаточного погашення не пізніше 20 травня 2028 року на придбання домоволодіння.

На забезпечення виконання зобов'язань за договором про іпотечний кредит 21 серпня 2008 року з ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за № 1558, посвідчений приватним нотаріусом Роменського міського нотаріального округу Проскурнею Л.І.

Відповідно до пункту 1.2 договору іпотеки іпотекодавець передав в іпотеку майно - будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_6 припинив виконувати умови договору, порушив графік погашення кредиту та сплати відсотків, у зв'язку із чим утворилася заборгованість.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 5 травня 2010 року з ОСОБА_6 на користь банку стягнуто заборгованість за кредитом у розмірі 148 тис. 558 грн 8 коп. та судові витрати.

За заявою банку 1 червня 2010 року відділ державної виконавчої служби Роменського міськрайонного управління юстиції (далі - ВДВС Роменського МРУЮ) відкрито виконавче провадження, проте до теперішнього часу боржник не сплатив заборгованість за кредитом.

Станом на 15 травня 2015 року заборгованість ОСОБА_6 складала 196 тис. 508 грн 28 коп., з яких: 125 тис. 720 грн 14 коп. - заборгованість за кредитом; 22 тис. 390 грн 46 коп. - заборгованість за відсотками; 48 тис. 397 грн 68 коп. - пеня за простроченим кредитом та відсотками.

ПАТ «Ощадбанк» просило в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки, встановивши початкову ціну реалізації предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 14 червня 2016 року в задоволенні позову ПАТ «Ощадбанк» відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 21 вересня 2016 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: на погашення заборгованості ОСОБА_6 перед ПАТ «Ощадбанк» за договором про іпотечний кредит № 239 від 21 травня 2008 року, яка становить 277 тис. 493 грн 8 коп. і складається із 125 тис. 720 грн 14 коп. заборгованості за кредитом, 20 тис. 924 грн 63 коп. заборгованості за відсотками, 40 тис. 361 грн 33 коп. пені за простроченим кредитом, 4 тис. 196 грн 39 коп. пені за простроченими відсотками, 73 тис. 099 грн 84 коп. інфляційних втрат, 13 тис. 190 грн 75 коп. 3 % річних від простроченої суми за кредитним договором, звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 21 травня 2008 року, реєстровий № 1558, - нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а саме домоволодіння, яке складається з дерев'яного будинку, загальною площею 86,2 кв. м, житловою площею 41,7 кв. м, сараю дощаного літера «Б», сараю дощаного літера «Б1», сараю цегляного, льоху цегляного, і належить ОСОБА_6 на праві приватної власності згідно з договором купівлі-продажу від 12 травня 2008 року, а також земельну ділянку, загальною площею 0,1 га, яка належить ОСОБА_6 на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку, виданих Роменським міським управлінням земельних ресурсів 20 травня 2008 року згідно з договором купівлі-продажу від 12 травня 2008 року № 1100.

Визначено спосіб реалізації предметів іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів; установлено початкову ціну реалізації предметів іпотеки згідно з висновками судової експертизи - домоволодіння 139 тис. 400 грн, земельна ділянка - 47 тис. 700 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилено, рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені рішення судів касаційної та апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 256-258, 260, 261, 266 та 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_6 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 квітня 2013 року, 3 червня 2015 року, 29 січня 2016 року, постанови Верховного Суду України від 16 квітня, 19 листопада 2014 року, 8 червня та 2 листопада 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ПАТ «Ощадбанк» - Дорошенко Ю.В., перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 21 травня 2008 року між ОСОБА_6 та ПАТ «Ощадбанк» було укладено договір № 239 про іпотечний кредит.

Відповідно до пункту 1.1 цього договору банк надав позичальнику кредит у сумі 130 тис. грн, а позичальник зобов'язався отримати, належним чином використати та повернути кредит, сплатити 15 % річних за користування кредитом в порядку, на умовах та в строки, визначені договором.

Згідно з пунктом 1.2 цього договору кредит надано строком на 20 років з терміном остаточного погашення не пізніше 20 травня 2028 року на придбання домоволодіння.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором про іпотечний кредит з ОСОБА_6 було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі 21 серпня 2008 року за № 1558, посвідчений приватним нотаріусом Роменського міського нотаріального округу Проскурнею Л.І.

Відповідно до пункту 1.2 договору іпотеки іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з договору про іпотечний кредит, передав в іпотеку майно - будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (будинок дерев'яний, загальною площею 86,2 кв. м, житловою площею 41,7 кв. м, що знаходиться на земельній ділянці площею 0,1 га, на якій також розташовані два дощані сараї, цегляний сарай та погріб). Вказаний будинок належить ОСОБА_6 на праві приватної власності згідно з договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Роменського міського нотаріального округу Черненко О.П. 12 травня 2008 року, реєстровий номер № 1100, зареєстрований державним КП «Роменське МБТІ» в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 15 травня 2008 року.

Земельна ділянка належить ОСОБА_6 на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку, виданих Роменським міським управлінням земельних ресурсів 20 травня 2008 року згідно з договором купівлі-продажу від 12 травня 2008 року № 1100.

28 лютого 2010 року між ПАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_6 укладено додатковий договір до договору про іпотечний кредит № 239 від 21 травня 2008 року, яким змінено строк погашення кредиту - не пізніше 28 лютого 2010 року.

Оскільки боржник не виконав вимог договору, в зазначений строк гроші банку не повернув, банк звернувся з позовом до суду про стягнення заборгованості за кредитом.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 5 травня 2010 року позов ПАТ «Ощадбанк» задоволено: стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 148 тис. 558 грн 8 коп., вирішено питання про розподіл судових витрат.

За заявою ПАТ «Ощадбанк» 1 червня 2010 року ВДВС Роменського МРУЮ відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного судового рішення, проте до теперішнього часу боржник не сплатив заборгованості, рішення суду не виконав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ «Ощадбанк» та звертаючи стягнення на предмет іпотеки, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанцій, виходив з того, що основне зобов'язання за кредитним договором не виконано, заборгованість з відповідача на користь банку, стягнута судовим рішенням, не сплачена, а тому відсутні підстави вважати, що позовна давність за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки спливла.

У наданих заявником постановах Верховного Суду України від 16 квітня, 19 листопада 2014 року, 2 листопада 2016 року міститься висновок про те, що початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Строк як часова категорія характеризується не тільки початковим, а й кінцевим моментом. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Аналогічний висновок міститься й в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 квітня 2013 року, та 3 червня 2015 року.

Викладене свідчить про те, що існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення зазначеної невідповідності, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов'язання є невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Вона обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків.

Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» вказує на форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права.

Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Оскільки метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що сторони кредитних правовідносин змінили строк виконання основного зобов'язання 28 лютого 2010 року вони уклали додаткову угоду, якою визначили кінцевий строк погашення кредиту до 28 лютого 2010 року.

В 2010 році банк звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит та звернення стягнення на предмет іпотеки, а рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 5 травня 2010 року з ОСОБА_6 на користь банку стягнуто заборгованість у розмірі 148 тис. 558 грн 8 коп. та судові витрати, вимога банку про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою позивача залишена без розгляду.

Отже, змінивши строк виконання основного зобов'язання, банк був зобов'язаний пред'явити позов до боржника протягом трьох років від дати, коли

банк дізнався про порушення свого права, тобто з 28 лютого 2010 року - дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.

З огляду на зазначені обставини у справі, яка переглядається, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що банк не пропустив позовної давності, оскільки строк виконання основного зобов'язання було змінено, а в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав з 28 лютого 2010 року, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише у травні 2015 року, тобто зі спливом позовної давності.

Разом з цим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ПАТ «Ощадбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, є правильним.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували вищенаведені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування вищевказаних рішень.

За таких обставин відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала суду касаційної інстанції та рішення суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 14 червня 2016 року.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603 , частинами першою, другою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року, рішення Апеляційного суду Сумського області від 21 вересня 2017 року скасувати, залишити в силі рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 14 червня 2016 року.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк Я.М. РоманюкЛ.І. Охрімчук В.М. Сімоненко