Ухвала суду № 69859027, 19.10.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2017 року м. Київ К/800/48723/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів:Черпіцької Л.Т. Гончар Л.Я. Шведа Е.Ю.

провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року у справі № 826/14612/15 за позовом ПАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, третя особа - Дочірнє підприємство "Савсервіс Столиця" про визнання протиправним та скасування розпорядження №1374 від 23.06.2015 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся з позовом про визнання протиправним та скасування розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 23.06.2015 року №1374 «Про застосування заходу впливу до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуване розпорядження відповідача є протиправним та таким, що прийняте необґрунтовано без з'ясування всіх обставин справи, а позивач не порушував вимог частини першої та другої статті 26 Закону України «Про страхування», а отже спірне рішення підлягає скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано Розпорядження №1374 від 23.06.2015 року Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг «Про застосування заходу впливу до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»».

На постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року надійшла касаційна скарга Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про їх скасування та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ДП «Савсервіс Столиця» та ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» було укладено два договори добровільного страхування майна юридичних осіб №251.992399123.0047 від 23 грудня 2013 року та №251.992360917.0105 від 01 жовтня 2013 року. У відповідності до зазначених договорів страхування ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» взято під страховий захист майнові інтереси ДП «Савсервіс Столиця», що пов'язані із страхуванням майна (товарно-матеріальних цінностей).

Впродовж дії вищезазначених договорів страхування, ДП «Савсервіс Столиця» звернулась до страховика із заявою про настання страхового випадку, а саме скоєння 02 вересня 2014 року відкритого викрадення (грабежу) невідомими озброєними особами застрахованого майна підприємства, що перебувало на його складі в м.Луганськ. Вважаючи вказану подію страховим випадком, ДП «Савсервіс Столиця» звернулося до страховика із заявою та іншими підтверджуючими документами про виплату страхового відшкодування у розмірі 3936744,66 грн.

Листом від 20.11.2014 №7798-31 Позивач повідомив третю особу про відмову у виплаті страхового відшкодування. Обґрунтовуючи вказану відмову, страховик послався на те, що територія м. Луганськ станом на дату події злочину не перебувала під контролем органів державної влади України, у зв'язку з проведенням, в т.ч. на цій території, антитерористичної операції. В свою чергу, умовами договорів страхування передбачено, що страховик не відшкодовує збитки, що сталися внаслідок всякого роду військових дій або військових заходів та їхніх наслідків, дій мін, торпед, бомб та інших знарядь війни; піратських дій, а також внаслідок громадянської війни, громадських заворушень і страйків, конфіскації, реквізиції, арешту або знищення майна за вимогою військової або цивільної влади (п.2.4.1.3); не покриваються збитки, пошкодження, видатки або витрати будь-якого характеру, які безпосередньо або опосередковано спричинені, є наслідком або пов'язані з будь-яким терористичним актом, незалежно від будь-яких інших причин або подій, що сталися одночасно або в будь-якій іншій послідовності щодо настання такого збитку. Також не покриваються збитки, опосередковано спричинені, є наслідком або пов'язані з будь-якими діями спрямованими на контроль, запобігання або здійснені в будь-якому зв'язку з терористичним актом. (п.п.2.4.2.2.1 та 2.4.2.2.3).

Вважаючи відмову у виплаті страхового відшкодування протиправною, ДП «Савсервіс Столиця» звернулось до відповідача із скаргою про порушення страховиком законодавства про страхову діяльність від 26 березня 2015 №119 та вимагало провести перевірку відповідності дій позивача вимогам страхового законодавства, вжити заходів та надати свої висновки.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, розглянувши справу про порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, провадження у якій розпочато актом про правопорушення від 27 квітня 2015 року №280/13-15/13/6, прийняла розпорядження №1374 від 23 червня 2015 року «Про застосування заходу впливу до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна». Пунктом 1 розпорядження відповідач постановив приписати позивачу усунути порушення законодавства про фінансові послуги та повідомити Нацкомфінпослуг про усунення порушень з наданням підтверджуючих документів у термін включно до 23 липня 2015 року.

В обґрунтування підстав для винесення розпорядження та застосування до позивача заходів впливу, відповідач вказав на порушення ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» вимог ч.ч.1, 2 ст.26 Закону України «Про страхування» щодо відмови у виплаті страхового відшкодування не у відповідності та з підстав, передбачених цією статтею та договором страхування. При цьому, в обґрунтування вказаних порушень відповідач вказав, що відмова страховиком у виплаті страхового відшкодування здійснена з посиланням на підпункти 2.4.1.3, 2.4.2.2.1 та 2.4.2.2.3 пункту 2.4 Договорів добровільного страхування майна юридичних осіб, проте страховиком не надано жодного офіційного документу відповідних компетентних органів, який підтверджує факт того, що викрадення застрахованого майна відбулося внаслідок вищезазначених дій (подій).

Не погоджуючись із спірним рішенням відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом.

Розглядаючи справу та задовольняючи позовні вимоги суди дійшли висновку, що в даному спірному випадку відмова позивача у виплаті страхового відшкодування не суперечить ні умовам укладених з третьою особою договорів добровільного страхування майна, ні вимогам Закону «Про страхування», ні положенням інших актів цивільного законодавства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Положення цієї статті кореспондується з частиною першою статті 16 Закону України "Про страхування" (далі - Закон), за змістом якої договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 8 Закону страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання, а страховим випадком - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

За змістом положень статті 988 ЦК України і статті 20 Закону обов'язок страховика здійснити страхове відшкодування виникає лише у разі настання страхового випадку.

Тобто згідно з приписами наведених норм момент виникнення обов'язку страховика щодо здійснення виплати страхової суми та настання страхового випадку нерозривно пов'язані. Настання події, яка може належати до страхових ризиків, але згідно з умовами договору страхування є винятком зі страхових випадків, не породжує обов'язку страховика щодо виплати страхового відшкодування.

У відповідності до ч.1 ст. 991 ЦК України та ст. 26 Закону України «Про страхування» страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі: навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації; вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку; одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала; несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; наявності інших підстав, встановлених законом.

Частина 2 ст. 991 ЦК України та ст. 26 Закону України «Про страхування» встановлює, що договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

Умовами укладених договорів страхування (п.2.4.1.3) передбачено, що страховик не відшкодовує збитки, що сталися внаслідок: всякого роду військових дій або військових заходів та їхніх наслідків, дій мін, торпед, бомб та інших знарядь війни; піратських дій, а також внаслідок громадянської війни, громадських заворушень і страйків, конфіскації, реквізиції, арешту або знищення майна за вимогою військової або цивільної влади.

Також за умовами договорів страхування (п.2.4.2.2.1 та п.2.4.2.2.3) не покриваються збитки, пошкодження, видатки або витрати будь-якого характеру, які безпосередньо або опосередковано спричинені, є наслідком або пов'язані з будь-яким терористичним актом, незалежно від будь-яких інших причин або подій, що сталися одночасно або в будь-якій іншій послідовності щодо настання такого збитку. Також не покриваються збитки, пошкодження, видатки або витрати будь-якого характеру, які безпосередньо або опосередковано спричинені, є наслідком або пов'язані з будь-якими діями спрямованими на контроль, запобігання або здійснені в будь-якому зв'язку з терористичним актом.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року N 405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" уведено в дію відповідне рішення Ради національної безпеки і оборони України щодо проведення антитерористичної операції на сході України.

Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, визначено Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02 вересня 2014 року N 1669-VII, за змістом частини першої статті 1 якого періодом проведення антитерористичної операції є час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року N 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Згідно з частиною другою зазначеної статті територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовано населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

У подальшому на виконання вимог абзацу третього пункту 5 статті 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року N 1053-р і від 2 грудня 2015 року N 1275-р затверджено переліки населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до яких, у тому числі, включено м. Луганськ.

Отже, відповідно до приписів чинного законодавства м. Луганськ, на території якого розташовано застраховане майно, є частиною території України, тимчасово окупованої незаконними терористичними збройними формуваннями, де триває антитерористична операція. Ці фактичні дані доказами не спростовано і визнано такими, що відповідають дійсності.

Відтак, з огляду на проведення антитерористичної операції на сході України, у тому числі за місцем розташування застрахованого майна, та на підставі підпунктів (2.4.1.3, 2.4.2.2.1 та 2.4.2.2.3) Договору, заявлена страхувальником подія не може бути визнана страховим випадком, а тому не породжує обов'язку страховика щодо виплати страхового відшкодування.

Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що згідно зі статтею 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" протягом терміну дії цього Закону єдиним належним і достатнім документом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Так, вимоги цієї статті поширюються виключно на відносини, які виникають у разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язань і встановлюють форму посвідчення підстав звільнення від відповідальності - сертифікат Торгово-промислової палати України про засвідчення обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції. Отже, необхідність застосування приписів статті 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" у цій справі спростовується відсутністю у відповідача обов'язку щодо виплати страхового відшкодування.

Наявність чи відсутність у Страхової компанії належних документів, які підтверджують обставини непереборної сили (форс-мажору), не впливає на зміст прав і обов'язків сторін, оскільки відповідно до положень Договору заявлена ПАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна" подія є винятком із числа страхових ризиків, її настання не вважається страховим випадком. За таких обставин ця подія не може бути підставою для виникнення зобов'язання з виплати страхового відшкодування, що об'єктивно усуває можливість розгляду питання про наявність підстав для звільнення від відповідальності за його порушення в аспекті застосування положень статті 617 ЦК України.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року у справі № 910/12274/15 (3-1289гс15).

Крім того, слід зазначити, що відповідно до Положення "Про застосування Національною комісією заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги", затвердженого розпорядженням Нацкомфінпослуг 20 листопада 2011 року N 2319, до її повноважень не віднесено вирішення питань про стягнення виплат за зобов'язаннями сторін.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що при вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій вірно застосовані норми матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. За таких обставин підстав для задоволення касаційної скарги судова колегія не вбачає.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: