Ухвала суду № 69858197, 25.10.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2017 р.Справа № 820/2398/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засідання Ващук Ю.О.,

представника першого відповідача - Богуцької В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.08.2017р. по справі № 820/2398/17

за позовом ОСОБА_2

до Міністерства юстиції України , Державної пенітенціарної служби України

про визнання рішення незаконним,стягнення одноразової грошової допомоги,

ВСТАНОВИЛА

Позивач, ОСОБА_2, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі по тексту - Мін'юст, перший вдіповдіач), в якому просить суд:

- визнати рішення Державного департаменту України з питань виконання покарань за №2-16 від 22.04.2016 р. незаконним;

- стягнути з Міністерства юстиції України, що є правонаступником Державного департаменту України з питань виконання покарань, одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності під час проходження служби в ОВС, відповідно до ст.23 Закону України "Про міліцію", постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 р. №707.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2017 року по справі № 820/2398/17 залучено до участі у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України про визнання рішення незаконним, стягнення одноразової грошової допомоги, в якості другого відповідача - Державну пенітенціарну службу України (далі по тексту - ДПтС України, другий відповідач).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2017 року по справі № 820/2398/17 адміністративний позов ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Державної пенітенціарної служби України про визнання рішення незаконним, стягнення одноразової грошової допомоги - задоволено частково.

Визнано незаконним рішення Державного департаменту України з питань виконання покарань за №2-16 від 22.04.2016 р.

Зобов'язано Міністерство юстиції України (вул. Городецького, буд. 13, м. Київ, 01001, код 00015622) нарахувати і виплатити ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності під час проходження служби в ОВС, відповідно до ст.23 Закону України "Про міліцію", постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 р. №707.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Перший відповідач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2017 року по справі № 820/2398/17 скасувати в частині зобов'язання Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності під час проходження служби в ОВС, відповідно до ст.23 Закону України «Про міліцію», постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 року № 707, прийняти нову постанову, якою відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що Міністерство юстиції України не є правонаступником Державної пенітенціарної служби України в частині здійснення виплат, а лише у сфері виконання кримінальних покарань та пробації. Вказав, що постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2016 року по справі № 2-а-33/11 не встановлено обов'язку виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, а лише зобов'язано повторно розглянути заяву позивача щодо призначення одноразової грошової допомоги, що і було зроблено Державною пенітенціарною службою України, за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 було повторно відмовлено у виплаті вказаної допомоги. Відмітив, що Міністерство юстиції України не було стороною по справі № 2-а-33/11, а тому покладення на нього обов'язку здійснення виплат позивачеві є необгрунтованим.

Представник першого відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених в останній, просив суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2017 року по справі № 820/2398/17 скасувати в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Мін'юсту нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач в надісланих до суду письмових запереченнях просив суд апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін.

Позивач та представник другого відповідача в судове засідання не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

З огляду на наведену норму, враховуючи, що позивач та другий відповідач по справі належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, колегія суддів вважає за можливе розглянути адміністративну справу без участі позивача та представника другого відповідача.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника першого відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2015 р. по справі № 2а-33/11 адміністративний позов ОСОБА_2 до державної пенітенціарної служби України про визнання рішення незаконним та стягнення грошової допомоги - задоволено у повному обсязі. Визнано незаконним рішення державного департаменту України з питань виконання покарань за №2-1 від 05.03.2010 р. Стягнуто з Державної пенітенціарної служби України одноразову грошову допомогу, відповідно до ст. 23 Закону України "Про міліцію", постанови Кабінету Міністрів від 12.05.2007 р. №707.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2016 р. по справі № 2а-33/11 апеляційну скаргу Державної пенітенціарної служби України - задоволено частково. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року - скасовано в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_2 про стягнення з Державної пенітенціарної служби України одноразової допомоги відповідно до ст. 23 Закону України "Про міліцію", постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 р. № 707 з прийняттям нового судового рішення про відмову в її задоволені та про зобов'язання Державної пенітенціарної служби України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 14 січня 2010 року про виплату грошової допомоги. В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року - залишено без змін.

В постанові Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2016 р. колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про незаконність рішення Державного департаменту України з питань виконання покарань від 05.03.2010 р. (протокол № 2-10), та зазначила, що 30.12.2009 р. Медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) позивачу встановлена III група інвалідності та встановлена причина захворювання: захворювання та поранення, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії та захворювання, що пов'язано з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

При цьому колегія суддів апеляційного суду по справі № 2-а-33/11 не погодилася з постановою суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_2 про стягнення з відповідача одноразової грошової допомоги, виплата якої встановлена ст. 23 Закону України "Про міліцію" та постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 року № 70, зазначивши, що, суд першої інстанції фактично зобов'язав відповідача прийняти рішення певного змісту, хоча відповідач як суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур приймає рішення на основі адміністративного розсуду. При цьому, розмір такої одноразової грошової допомоги в грошовому еквіваленті судом не визначений. Колегія суддів вважає такою, що не підлягає задоволенню позовну вимогу ОСОБА_2 про стягнення з відповідача одноразової грошової допомоги, виплата якої встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 року № 70, оскільки ця вимога заявлена на майбутнє, оскільки відповідачем ще не прийнято рішення про призначення певної виплати.

На виконання зазначеної постанови суду апеляційної інстанції комісією Державної пенітенціарної служби України з розгляду питань щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення осіб інвалідності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі по тексту - комісія ДПтС України) повторно розглянута заява ОСОБА_2

Відповідно до протоколу засідання комісії ДПтС України № 2-16 від 22.04.2016 р., комісія дійшла висновку про відмову ОСОБА_2 у виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність ОСОБА_2 встановлено у зв'язку із захворюванням та пораненням, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, а не у зв'язку з проходженням служби в органах та установах виконання покарань (а.с.14).

Єдиною підставою для відмови в її задоволенні у протоколі № 2-16 від 22.04.2016 р. вказано ту обставину, що інвалідність ОСОБА_2 встановлено у зв'язку із захворюванням та пораненням, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, а не у зв'язку з проходженням служби в органах та установах виконання покарань.

Позивач, не погодившись з вказаною відмовою, звернувся до суду з даним позовом про визнання незаконним рішення Державного департаменту України з питань виконання покарань № 2-16 від 22.04.2016 року, стягнення з Міністерства юстиції України одноразової грошової допомоги.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваного рішення комісії Державного департаменту України з питань виконання покарань №2-16 від 22.04.2016 р. про відмову у призначенні ОСОБА_2, оскільки комісією при його прийнятті не враховані висновки суду першої та апеляційної інстанцій по справі № 2-а-33/11 про наявність у позивача права на виплату вказаної допомоги. При цьому, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити позивачеві вказану допомогу.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Міністерства юстиції України одноразової грошової допомоги на користь ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що визначення розміру одноразової грошової допомоги з урахуванням ступеню втрати працездатності позивачем є виключними (дискреційними) повноваженнями Міністерства юстиції України як суб'єкта владних повноважень, а тому задоволення позовної вимоги про стягнення з першого відповідача одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності під час проходження служби в ОВС є перебиранням на себе функції державного органу виконавчої влади в частині визначення розміру допомоги, яку належить нарахувати позивачу.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, отже, перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити позивачеві одноразову грошову допомогу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вказаної частини позовних вимог, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив службу на посаді начальника Фрунзенського міжрайонного відділу кримінально-виконавчої інспекції Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Харківській області.

У відповідності до ч.5 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу інспекцію» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дія статей 22 і 23 Закону України "Про міліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників органів внутрішніх справ, які не мають спеціальних звань.

Положеннями ст. 23 Закону України "Про міліцію" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) від 20.12.1990 року №565-XII у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року №707 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції (далі по тексту - Порядок № 707).

Відповідно до п. 1 Порядку № 707 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), одноразова грошова допомога (далі - грошова допомога) виплачується у разі: установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися: під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі: п'ятирічного грошового забезпечення - інвалідам I групи; чотирирічного грошового забезпечення - інвалідам II групи; трирічного грошового забезпечення - інвалідам III групи; у період проходження служби, - у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією; 3) поранення (контузії, травми або каліцтва), що сталося: під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, - у розмірі річного грошового забезпечення; у період проходження служби, - у відсотках до розміру річного грошового забезпечення, встановленого відповідно до ступеня втрати працездатності, що визначається медико-соціальною експертною комісією.

Згідно з п.3 Порядку № 707 розмір грошової допомоги визначається відповідно до грошового забезпечення за останньою посадою, яку особа рядового або начальницького складу займала на день загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва), установлення інвалідності.

До грошового забезпечення, виходячи з якого здійснюється розрахунок грошової допомоги працівнику міліції, включається посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, відсоткова надбавка за вислугу років та щомісячна надбавка в розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років) згідно із законодавством.

Пунктом 5 Порядку № 707 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для виплати грошової допомоги в разі поранення (контузії, травми або каліцтва) чи установлення групи інвалідності працівник міліції, податкової міліції подає органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби за місцем проходження служби: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги згідно з додатком; довідку медико-соціальної експертної комісії щодо визначення ступеня втрати працездатності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) та (або) установлення групи інвалідності; довідку про грошове забезпечення; копію сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові, видачу документа та місце реєстрації (довідку органу реєстрації або відповідного житлово-експлуатаційного підприємства, організації чи органу місцевого самоврядування про місце реєстрації або місце перебування заявника); копію ідентифікаційного номера.

Для виплати грошової допомоги обов'язково подається довідка від Національної акціонерної страхової компанії "ОРАНТА" про проведену або не проведену раніше виплату (п.6 Порядку № 707).

Орган внутрішніх справ, орган державної податкової служби, у якому проходив службу працівник міліції, податкової міліції, подає МВС та ДПА у семиденний строк з дня реєстрації документів висновок щодо можливості проведення грошової допомоги разом з документами, зазначеними у пунктах 4 і 5 цього Порядку, копією висновку службового розслідування за фактом поранення (контузії, травми або каліцтва) такого працівника, установлення групи інвалідності чи загибелі (смерті).

МВС та ДПА у десятиденний строк приймає рішення про призначення виплати і надсилає його разом із документами, зазначеними у пунктах 4 і 5, органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби, у якому проходив службу працівник міліції, податкової міліції, для проведення виплати.

Виплата грошової допомоги працівнику міліції, податкової міліції проводиться шляхом перерахування суми виплати на рахунок, відкритий заявником в установі банку, або через касу органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби, у разі його загибелі (смерті) членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - його батькам та утриманцям.

Грошова допомога виплачується не пізніше двох місяців з дня прийняття відповідного рішення у межах коштів, передбачених у державному бюджеті на такі цілі.

Відповідно до п.8 Порядку № 707 грошова допомога не виплачується, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво) або інвалідність настали:

у зв'язку із засудженням працівника міліції, податкової міліції за вчинення умисного кримінального правопорушення за рішенням суду, що набрало законної сили, чи адміністративного правопорушення або учиненням дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;

унаслідок вчинення самогубства чи умисного заподіяння працівником міліції, податкової міліції собі тілесного ушкодження;

унаслідок шкоди, яку працівник міліції, податкової міліції заподіяв собі джерелом підвищеної небезпеки у разі, коли він особисто на відповідній правовій підставі або без неї (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володів транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом з порушенням правил їх використання, зберігання або утримання.

Згідно з ч.8 ст.23 Закону України «Про міліцію» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) якщо працівник міліції та члени його сім'ї одночасно мають право на отримання одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених цією статтею, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими законами, виплата відповідних грошових сум здійснюється за однією з підстав за вибором особи, яка має право на отримання таких виплат.

У постанові Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2015 р. по справі № 2-а-33/11 судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України та був звільнений зі служби 29 грудня 2009 року. З 30 грудня 2009 йому встановлено III групу інвалідності у зв'язку з захворюванням та пораненням, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велися бойові дії, захворювання пов'язано з проходженням служби в органах внутрішніх справ, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК № 014756 та свідоцтвом про хворобу. 14.01.2010 р. позивач звернувся до Державного департаменту України з питань виконання покарань у Харківській області із заявою про призначення одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням III групи інвалідності з 30 грудня 2009 року, яка набута ним під час виконання обов'язку військової служби в державах, де велися бойові дії. Відповідно до протоколу засідання комісії Державного департаменту України з питань виконання покарань для призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення або інвалідності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим 05 березня 2010 року, позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги по управлінню Державного департаменту України з питань виконання покарань у Харківській області. Як вбачається із свідоцтва про хворобу, виданого 23 грудня 2009 року військово-лікарською комісією ГУ МВСУ в Харківській області, інвалідність позивача пов'язана з захворюваннями, отриманими як до проходження служби, так під час її проходження.

Колегія суддів у постанові Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2015 р. по справі № 2а-33/11 дійшла висновку, що позивач, звернувшись до відповідача про виплату йому одноразової грошової допомоги, скористався своїм правом, яке прямо передбачене Законом України "Про міліцію", та за своїм власним вибором обрав отримання одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених статтею 23 Закону України "Про міліцію" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) від 20.12.1990 року №565-XII. За таких обставин, виходячи з вимог статті 23 Закону України "Про міліцію", дія якої поширюється на позивача, ОСОБА_2 має право на одноразову грошову допомогу, яку зобов'язана була виплатити Державна пенітенціарна служба України.

З урахуванням зазначеного вище, колегія суддів по справі № 2-а-33/11 дійшла висновку про незаконність рішення, прийнятого державним департаментом України з питань виконання покарань №2-1 від 05.03.2010 р., та як наслідок, - про безпідставність невиплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги Державною пенітенціарною службою України відповідно до ст. 23 Закону України "Про міліцію", постанови Кабінету Міністрів Укрїни від 12.05.2007 р. №707.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з ч. 5 ст. 254 КАС України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Постановами Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2015 року та Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2016 року по справі № 2а-33/11 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної пенітенціарної служби України про визнання рішення незаконним та стягнення грошової допомоги, встановлено, що захворювання та поранення ОСОБА_2 пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії та з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Вказаними судовими рішеннями підтверджено право ОСОБА_2 на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст.23 Закону України "Про міліцію", постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 р. №707. Судовими рішеннями встановлено, що інвалідність позивача пов'язана, в тому числі, з проходження служби в органах внутрішніх справ.

Однак, комісія Державного департаменту України з питань виконання покарань при прийнятті рішення №2-16 від 22.04.2016 р. не врахувала висновки судів першої та апеляційної інстанцій, викладені у вказаних вище судових рішеннях, та виходила з того, що інвалідність ОСОБА_2 встановлено у зв'язку із захворюванням та пораненням, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, а не у зв'язку з проходженням служби в органах та установах виконання покарань.

Разом з тим, таким доводам другого відповідача надавалась оцінка судом першої та апеляційної інстанції при розгляді справи № 2-а-33/11, і суд не знайшов їх обґрунтованими для відмови позивачу в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.

Інших підстав в обґрунтування відмови у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 другим відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено.

Слід відмітити, що висновок суду першої інстанції, викладенийі в постанові суду від 09.08.2017 року про незаконність оскаржуваного рішення № 2-16 від 22.04.2016 року, Міністерством юстиції України не оспорюються. Виплата на користь позивача вказаної допомоги заперечується лише з того, що перший відповідач є правонаступником Державної пенітенціарної служби України виключно в частині реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.

Колегія суддів вважає вказані доводи хибними та такими, що не відповідають встановленим у справі фактичним даним.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року N 6-зп "Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України" частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді. Такі скарги підлягають безпосередньому розгляду в судах незалежно від того, що прийнятим раніше законом міг бути встановлений інший порядок їх розгляду (оскарження до органу, посадової особи вищого рівня по відношенню до того органу і посадової особи, що прийняли рішення, вчинили дії або допустили бездіяльність).

Положеннями статті 55 КАС України передбачено, що в разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи правонаступником.

При визначенні процесуального правонаступництва слід виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, та враховувати, що якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то в такому випадку суду необхідно залучити до участі у справі їх правонаступників. У випадку ж відсутності правонаступників суду необхідно залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить вирішення питання про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача.

У разі зменшення обсягу компетенції суб'єкта владних повноважень, не пов'язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач судом залучається інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

Виходячи з положень статей 55, 56 Конституції України у будь-якому разі в названих вище випадках спірні правовідносини допускають правонаступництво, а тому закриття провадження у цій справі з підстав ліквідації (припинення діяльності, позбавлення частини повноважень, звільнення з посади, скорочення посади) суб'єкта владних повноважень є неприпустимим.

Вищевказана правова позиція узгоджується з постановою Пленуму Вищого адміністративного суду, від 06.03.2008, № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ".

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2016 р. № 343 "Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції" було ухвалено ліквідувати Державну пенітенціарну службу, поклавши на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації. Установлено, що Міністерство юстиції є правонаступником Державної пенітенціарної служби, що ліквідується, в частині реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державна пенітенціарна служба України на час розгляду справи перебуває в стані припинення, рішення про припинення не внесено (а.с.36-41).

На запит суду першої інстанції листом від 02.08.2017 р. № 4/4-1523-Тл/2-17 комісією з ліквідації Державної пенітенціарної служби України повідомлено суд, що залишок на фінансування за КПКВ 3601020 "Виконання покарань установами і органами Державної кримінально - виконавчої служби України" за КЕКВ 2730 "Інші виплати населенню" для виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення або інвалідності осіб рядового та начальницького складу відсутній. (а.с.57)

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що жодному органу державної влади функції та повноваження Державної пенітенціарної служби України, крім Міністерства юстиції України, не передавалися.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Міністерство юстиції України є належним відповідачем по справі, а обставини, на які посилається перший відповідач, а саме що Міністерство юстиції України не є правонаступником Державної пенітенціарної служби України в частині виплат, не було стороною по справі № 2а-33/11 та, а рішення суду не встановлює обов'язку здійснити позивачу виплати, а встановлює тільки обов'язок повторно розглянути заяву позивача, що й було зроблено Державною пенітенціарною службою України - не звільняє першого відповідача від обов'язку призначення і виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги.

Враховуючи, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги встановлене рішеннями суду по справі № 2а-33/11, які набрали законної сили, беручи до уваги незаконність оскаржуваного рішення комісії ДПтС України про відмову в призначенні та виплаті ОСОБА_2 вказаної допомоги, оформленого протоколом від 22.04.2016 року № 2-16, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Міністерства юстиції України нарахувати і виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності під час проходження служби в ОВС, відповідно до ст.23 Закону України "Про міліцію", постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 р. №707.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині зобов'язання Міністерства юстиції України вчинити певні дії, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду в цій частині не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А

Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.08.2017р. по справі № 820/2398/17 в частині зобов'язання Міністерства юстиції України вчинити певні дії - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Перцова Т.С.Судді Дюкарєва С.В. Жигилій С.П. Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 27.10.2017 р.