Постанова № 69857986, 25.10.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2017 р. Справа № 820/2313/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засідання Ващук Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2017р. по справі № 820/2313/17

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області треті особи Державна судова адміністрація України , Державна казначейська служба України

про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (далі по тексту - ТУ ДСА у Харківській області, відповідач), треті особи: Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України, в якому просить суд:

- визнати неправомірною відмову Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області в розрахунку та виплаті вихідної допомоги при звільненні у відставку;

- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Харківській області нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою у відповідності до ч. 1 ст. 136 Закону України від 7 липня 2010 р. № 2453 - VI "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції чинній до 01.04.2014 р.).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2017 року по справі № 820/2313/17 адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, треті особи: Державна судова адміністрація України, Державна Казначейська служба України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (код ЄДРПОУ 26281249; 61050, Харківська обл., місто Харків, майдан Героїв небесної Сотні, б. 36, корпус 2) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1; 61103, АДРЕСА_1) вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, відповідно до положень ч. 1 ст.136 Закону України від 07.07.2010р. № 2453-УІ "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, чинній до 01.04.2014 року), у зв'язку з прийняттям відставки.

У задоволенні решти позовних - відмовлено.

Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (код ЄДРПОУ 26281249; 61050, Харківська обл., місто Харків, майдан Героїв небесної Сотні, б. 36) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1; 61103, АДРЕСА_1) судові витрати у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень).

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2017 року по справі № 820/2313/17 скасувати, прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що оскільки позивачкою право на відставку реалізоване під час дії Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VІ, яким не було передбачено виплату вихідної допомоги у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, а тому відсутні підстави для її виплати. Вказав, що статтею 136 зазначеного Закону передбачено, що виплата вихідної допомоги судді пов'язувалась із фактом виходу судді у відставку та не залежала від дати набуття права на відставку. Крім того, будь-які виплати, у т.ч. і виплата вихідної допомоги, здійснюються відповідно до наказу голови суду як розпорядника бюджетних коштів, між тим наказ голови Жовтневого районного суду м. Харкова від 03.10.2016 року № 06-10/82 не містить зобов'язання здійснити виплату позивачці вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 14.10.1992 р. призначена на посаду судді Жовтневого районного суду м. Харкова (а.с.13). Постановою Верховної Ради України №629-ІУ від 06.03.2003 р. ОСОБА_1 обрано на посаду судді безстроково (а.с. 14-15). Наказом Управління Державної Судової адміністрації в Харківській області № 17 від 18.04.2003 р. позивач зарахована до штату суддів, які обрані безстроково (а.с. 16).

У вересні 2016 року позивач звернулась до Вищої Ради юстиції із заявою про відставку, що було винесено на розгляд Верховної Ради України.

Верховною Радою України 22.09.2016 року прийнято постанову № 1600-VIII "Про звільнення суддів", якою, відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, у зв'язку з поданням заяви про відставку, ОСОБА_1 звільнено з посади судді Жовтневого районного суду м. Харкова.

На підставі зазначеної постанови Верховної Ради України, наказом голови Жовтневого районного суду м. Харкова від 03.10.2016 р. № 06-10/82 ОСОБА_1 була відрахована зі штату суду 03.10.2016 року у зв'язку з поданням заяви про відставку та наданням відставки (а.с. 17).

У зв'язку з фактичною невиплатою їй вихідної допомоги при виході у відставку, позивач звернулась 06.12.2016 р. із заявою до начальника територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, в якій просила нарахувати та виплатити вихідну допомогу, відповідно до вимог ч. 1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (а.с.11).

На своє звернення листом від 08.12.2016 р. № 06-16/4793/16 отримала відповідь від відповідача, в якій останній зазначив про відсутність підстав для нарахування та виплати вихідної допомоги. Свою відмову мотивував тим, що на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді, стаття 143 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" 02.06.2016 р. № 1402-VIII, яка передбачає, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, не набрала чинності (а.с. 12).

Не погодившись з вказаною відмовою відповідача, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом про визнання її протиправною, зобов'язання ТУ ДСА в Харківській області нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою у відповідності до ч. 1 ст. 136 Закону України від 7 липня 2010 р. № 2453 - VI "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, чинній до 01.04.2014 р.).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на одержання вихідної допомоги, оскільки ОСОБА_1 набула таке права до фактичного виходу у відставку і таке її право було гарантоване Законом України №2453 від 07.07.2010 року.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Пунктом 9 частини 5 статті 126 Конституції України визначено, що однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

Згідно статті 120 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI (в редакції, яка діяла на час прийняття Постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 22.09.2016 р. №1600-VIII) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Частиною 3 статті 122 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI передбачено, що повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

Відповідно до частини 3 статті 7 Указу Президента України від 10.06.1997 р. № 503/97 "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" (у редакції Указу Президента України від 10.11.1998 р. №1235/98) акти Верховної Ради України, зокрема, постанови про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.

Отже, реалізація права ОСОБА_1 на звільнення у зв'язку з відставкою відбулася у момент прийняття Верховною Радою України постанови "Про звільнення суддів", а саме 22.09.2016 року.

Колегія суддів зазначає, що на час звільнення позивача з посади судді, набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 1 квітня 2014 року, в якому відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» виключено статтю 136, яка передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Рішення щодо неконституційності Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» в частині виключення статті 136 із Закону України «Про судоустрій та статус суддів», Конституційним Судом України не приймалося.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Виходячи з приписів частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, в даному випадку до спірних відносин необхідно застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача.

Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 висловив думку, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Зважаючи на те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата, коли суддя набув права на відставку, то у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.

Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, на яке посилається позивач, ухвалено раніше, ніж набрав чинності Закон України від 27 березня 2014 року № 1166 "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", а тому його висновки не розповсюджуються на положення вказаного Закону.

Таким чином, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про задоволення позову, оскільки ТУ ДСА в Харківській області при розгляді заяви про виплату вихідної допомоги позивачу діяло з дотриманням вимог, передбачених Конституцією та законами України.

У відповідності до ст.202 КАС України порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Згідно ч.2 ст.205 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може прийняти нову постанову, якою суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2017 року по справі № 820/2313/17 підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.41, 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, ст.ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2017р. по справі № 820/2313/17 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, треті особи - Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - вдімовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Перцова Т.С.Судді Дюкарєва С.В. Жигилій С.П. Повний текст постанови виготовлений та підписаний 27.10.2017 р.