Ухвала суду № 69857078, 19.10.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

19 жовтня 2017 рокусправа № 808/1077/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Богданенка І.Ю.,

суддів: Уханенка С.А. Дадим Ю.М. ,

за участю секретаря судового засідання:Лащенка Р.В.,

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 18 лютого 2017 року),

відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 28 серпня 2017 року),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу апеляційної скарги Головного управління ДФС у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 червня 2017 року

у справі № 808/1077/17

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся у Запорізький окружний адміністративний суд з позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області, в якому просив, з урахуванням уточнення позовних вимог, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24 березня 2017 року: №0002511303, яким визначено грошове зобовязання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 7842582,12 грн.; №0002501304, яким визначено грошове зобовязання з військового збору у сумі 490161,39 грн.; №0002481304, яким визначено грошове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 3539671,50 грн.; №0002491304, яким зменшено відємне значення з податку на додану вартість у сумі 121764,00 грн.; вимогу про плату боргу (недоїмки) №Ф-000-2521304 з єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування у сумі 3989,71 грн.; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №000253/1304 за яким донараховано 3989,71 грн. єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування та застосовано штрафну санкцію у сумі 797,94 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22 червня 2017 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 24 березня 2017 року №0002511303, яким визначено грошове зобовязання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 7842582,12 грн.; №0002501304, яким визначено грошове зобовязання з військового збору у сумі 490161,39 грн.; №0002481304, яким визначено грошове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 3539671,50 грн.; №0002491304, яким зменшено відємне значення з податку на додану вартість у сумі 121764,00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду, Головне управління ДФС у Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У судовому засіданні представник Головного управління ДФС у Запорізькій області наполягає на вимогах та доводах апеляційної скарги.

Представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечує проти вимог апеляційної скарги та просить апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції без змін.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Головним управлінням ДФС у Запорізькій області, у звязку з надходженням на адресу Мелітопольської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області від фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 заперечення на акт документальної планової перевірки від 30 грудня 2016 року №1950/08-32-13-03/НОМЕР_1, на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України, пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» та наказу від 26 січня 2017 року №103, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року, за результатами якої складено акт від 09 лютого 2017 року №2/08-01-13-04/НОМЕР_1.

Перевіркою встановлено порушення пунктів 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижена сума податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету за 2015 рік на 5228388,08 грн.; пункту 2 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування», в результаті чого занижена сума єдиного внеску за 2015 рік у розмірі 3989,71 грн.; пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.3, 198.5 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за 2015 рік в сумі 2359781,00 грн., та завищено суму відємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (ряд.24 декларації) за лютий 2015 року на суму 121764,00 грн.; підпункту 1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ, пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму військового збору від здійснення підприємницької діяльності за 2015 рік в розмірі 392129,11 грн.

На підставі акту перевірки від 09 лютого 2017 року №2/08-01-13-04/НОМЕР_1, податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 24 березня 2017 року №0002511303, яким визначено грошове зобовязання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 7842582,12 грн., в тому числі 5228388,08 грн. за податковими зобовязаннями та 2614194,04 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0002501304, яким визначено грошове зобовязання з військового збору у сумі 490161,39 грн., в тому числі 392129,11 грн. за податковими зобовязаннями та 98032,28 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0002481304, яким визначено грошове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 3539671,50 грн., в тому числі: 2359781,00 грн. за податковими зобовязаннями та 1179890,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0002491304, яким зменшено відємне значення з податку на додану вартість у сумі 121764,00 грн.; вимогу про плату боргу (недоїмки) №Ф-000-2521304 з єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування у сумі 3989,71 грн.; рішення №000253/1304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано штрафну санкцію в розмірі 797,94 грн. (т. 1 а.с. 27, 29, 31, 34-36).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення обєкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обовязковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 177.1 статті 177 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України обєктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, повязаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Відповідно до пункту 177.3 статті 177 Податкового кодексу України для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Згідно з пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо повязаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного обєкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обовязкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обовязкове страхування життя або здоровя працівників у випадках, передбачених законодавством; суми єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що повязані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги звязку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, повязані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо повязаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

В Акті перевірки від 09 лютого 2017 №2/08-01-13-04/НОМЕР_1 зазначено, що у податковій декларації про доходи та майновий стан за 2015 рік позивачем задекларовано дохід в розмірі 71036898,73 грн. Разом з тим, в ході перевірки первинних документів, наданих під час проведення документальної планової виїзної перевірки, а саме банківських виписок та звітів реєстратора розрахункових операцій, встановлено, що фактично потягом 2015 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 отримано кошти від покупців всього в сумі 99302447,15 грн., в тому числі 82819646,26 грн. (без урахування ПДВ), податок на додану вартість 16563929,25 грн. Таким чином, перевіркою встановлено заниження загального оподатковуваного доходу за 2015 рік на суму 11782747,53 грн.

Разом з тим, згідно з даними бухгалтерського обліку фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 у 2014 році реалізовано товарів (робіт, послуг) на загальну суму 68030595,35 грн. без ПДВ (податок на додану вартість 13606119,07 грн.), яка відображена у податковій декларації про майновий стан і доходи позивача за 2014 рік як доход від провадження господарської діяльності (колонка 3 розділу І додатку 5 до податкової декларації). При цьому, фактично у 2014 році за реалізовані товари (роботи, послуги) на поточні рахунки та в касу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 надійшла оплата від контрагентів у сумі 55366510,78 грн. без ПДВ (податок на додану вартість 11073302,16 грн.). Отже, дебіторська заборгованість контрагентів за 2014 рік перед позивачем, станом на 01 січня 2015 року склала 12664084,57 грн. без ПДВ. У 2015 році фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 отримано дохід від підприємницької діяльності у сумі 71036898,73 грн. без ПДВ (податок на додану вартість 14207379,75 грн.), що відображено у податковій декларації про майновий стан і доходи позивача за 2015 рік (колонка 3 розділу І додатку Ф4). При цьому, на поточні рахунки та у касу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 у 2015 році надійшли кошти у загальній сумі 82960897,25 грн. без ПДВ (податок на додану вартість 16592179,45 грн.), з яких 12664084,57 грн. без ПДВ - кошти, сплачені на погашення дебіторської заборгованості за 2014 рік, що включені до складу податкової декларації про майновий стан і доходи, та оподатковані позивачем у 2014 році. Отже, заниження сум отриманих доходів у 2015 році позивачем не допущено. Перевищення задекларованих доходів над фактично отриманими коштами за 2014 -2015 роки склало 740086,05 грн. (т.1, а.с.165).

Вище зазначене підтверджується податковою звітністю та первинними документами, а саме: таблицею «Доходи, відображені у податковій декларації та фактично отримані фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 у 2014-2015 роках»; розшифровкою надходження на розрахунковий рахунок грошових коштів по фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3; надходженням готівкових коштів до каси через реєстратор розрахункових операцій (АЗС) за 2015 рік по фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3; таблицею «Доходи отримані та задекларовані у 2014 році по фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 та оплачені у 2015 році»; розшифровкою оплати за 2014 року по фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3; реєстрами виданих та отриманих податкових накладних за січень-грудень 2014 року; податковими накладними за 2014 рік; податковими деклараціями з податку на додану вартість за січень-грудень 2014 та 2015 років з додатками та доказами отримання їх контролюючим органом; реєстрами виданих та отриманих податкових накладних за січень-грудень 2015 року (т.1 а.с. 96-107, 166-232, т.2 а.с.1-89, 130-266, т.3 а.с.1-246, т.4 а.с.1-91).

Зміни в активах позивача підтверджуються банківськими виписками (т.4, а.с.93-262).

Отже, Головним управлінням ДФС у Запорізькій області документально не доведено вирахування загального оподатковуваного доходу у сумі 82819646,26 грн.

При цьому, не приймаються судом доводи податкового органу щодо підписання акту перевірки від 07 вересня 2015 року №171/08-17-17/НОМЕР_1 позивачем та не оскарження його, в частині визначення структури (форми розрахунків) загального оподатковуваного доходу та визначення дебіторської заборгованості, станом на 01 січня 2015 року», оскільки зазначений акт не є рішенням у розумінні пункту 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, яке може бути оскаржено до адміністративного суду.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідач під час перевірки, за результатами якої складено акт від 09 лютого 2017 року №2/08-01-13-04/НОМЕР_1, повинен був прийняти від позивача документи щодо дебіторської заборгованості та надати їм належну юридичну та бухгалтерську оцінку.

Крім того, якщо брати до уваги суми зазначені в акті 09 лютого 2017 року №2/08-01-13-04/НОМЕР_1 (т.1, а.с.77), то сума 82819646,26 грн. вирахувана податковим органом не вірно, оскільки при вирахуванні з суми 99302447,15 грн. (з ПДВ) суми податку на додану вартість - 16563929,25 грн., різниця дорівнює суму 82738517,90 грн. (без ПДВ).

Щодо віднесення позивачем до складу витрат витрати на придбання будівельних матеріалів в сумі 467356,14 грн. слід зазначити наступне.

Згідно з частиною 1 статті 320 Цивільного кодексу України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 2 статті 55 Господарського кодексу України субєктами господарювання, зокрема, є: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Частиною 4 статті 55 Господарського кодексу України субєкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.

Відповідно до частин 1, 6 статті 145 Господарського кодексу України майновий стан субєкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобовязань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону. Субєкти господарювання зобовязані на основі даних бухгалтерського обліку складати фінансову звітність за формами, передбаченими законодавством, проводити інвентаризацію належного їм майна для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, надавати фінансову звітність відповідно до вимог закону та їх установчих документів.

Згідно з пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) обєкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є обєктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обовязок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо повязаних з отриманням доходів, зокрема, належать: витрати на ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності.

З досліджених судами першої та апеляційної інстанції документів вбачається, що будівельні матеріали використані фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 на поліпшення, благоустрій території та будівлі механізованої майстерні, де здійснюється господарська діяльність позивача. Дана територія та будівля механізованої майстерні використовується позивачем для здійснення господарської діяльності, отримання доходу, що підтверджується первинними документами: таблицею «Придбання матеріалів у розрізі контрагентів за 2015 рік»; договором купівлі-продажу від 31 березня 2015 року №ДГ-310303; Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно товариства з обмеженою відповідальністю «Дендігруп»; витягом з реєстру платників податку на додану вартість стосовно товариства з обмеженою відповідальністю «Дендігруп»; витягом з реєстру платників податку на додану вартість стосовно товариства з обмеженою відповідальністю «Дендігруп»; листом Головного управління статистики у Вінницький області від 12 лютого 2014 року №12-04/170; податковими та видатковими накладними, актами прийому-передачі, рахунками-фактурами; Свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість товариства з обмеженою відповідальністю «Професійні будівельні термінали»; Свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість товариства з обмеженою відповідальністю «Мелбудальянс»; Договором поставки від 04 травня 2015 року №МБР/12; Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно товариства з обмеженою відповідальністю «Мелбудресурс»; Витягом з реєстру платників податку на додану вартість стосовно товариства з обмеженою відповідальністю «Мелбудресурс» (т.1 а.с.111-127, т. 2 а.с.128 -129, т.5 а.с.115, 117-145,.147-151, 153-164, 166-218).

Таким чином, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 обґрунтовано віднесено до складу витрат 2015 року витрати по операціям з поліпшення та благоустрою зазначеного майна на суму 467356,14 грн.

Також, в акті перевірки від 09 лютого 2017 року №2/08-01-13-04/НОМЕР_1 зазначено про те, що позивач не отримував дохід у 2015 році від провадження такої діяльності як вирощування зернових культур (крiм рису), бобових культур i насіння олійних культур. Враховуючи, що дохід від продажу сільськогосподарської продукції, яка вирощена протягом 2015 року, фактично отриманий фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 у 2016 році, платником податків безпідставно включено до складу витрат у 2015 році суму придбаних добрив та ядохімікатів на загальну суму 4955413,85 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що вищенаведені доводи податкового органу є безпідставним з огляду на наступне.

Так, судом зясовано, що у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 перебувають в оренді земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства (870 га), у звязку з чим ним придбано добрив та ядохімікатів на загальну суму 4955413,85 грн., що не заперечується відповідачем та підтверджується договорами оренди земельних ділянок з додатковими угодами, актами про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин, актом обстеження та списання загиблих посівів у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 від 18 травня 2015 року (т. 1 а.с. 129-136, т.5 а.с. 1-114).

При цьому, завдяки придбаним добривам та ядохімікатам у сумі 4955413,85 грн. позивачем реалізована сільськогосподарська продукція у кількості 1615,814т у 2016 році на суму 10524741,17 грн. ОСОБА_2 обставини відповідачем не спростовуються.

Таким чином, придбання та використання позивачем добрив та ядохімікатів повязані з його господарською діяльністю та отриманням доходу.

З урахуванням зазначеного, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 обґрунтовано включено до складу валових витрат перевіреного періоду витрати на придбання добрива та ядохімікатів, що не призвело до завищення показника витрат, задекларованого у декларації про доходи за 2015 рік, на суму 4955413,85 грн.

Щодо віднесення позивачем витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей вартість автомобільних шин радіусом від R13 до R17,5, які використовуються виключно для встановлення на легкові транспортні засоби, що призвело до завищення витрат, задекларованих в декларації про доходи за 2015 рік на суму 8936422,92 грн.

Так, між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та товариством з обмеженою відповідальністю ЕЛІЗЕТ укладено договір від 01 липня 2015 року №0107/15 про надання послуг з перевезення автомобільним транспортом, з додатковими угодами, за умовами якого контрагент позивача здійснює перевезення товарів по території України на підставі відповідних заявок. При цьому, відповідно до підпункту 5.2.6 зазначеного договору замовник зобовязується за свій рахунок в разі необхідності придбати гумові шини, запасні частини необхідні для належної експлуатації автомобільного транспорту (власного або залученого), який використовується товариством з обмеженою відповідальністю ЕЛІЗЕТ для надання послуг за Договором (т.1, а.с.137-155).

При цьому, на підставі листів від 06 липня 2015 року №10/15 та від 09 липня 2015 року №09/07/15 сторони погодили умови щодо можливості проведення обміну шин більших розмірів (від R20 до R22,5), наявних у товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛІЗЕТ підприємства, на шини менших розмірів (від R13 до R19,5) відповідної вартості. Здійснення обміну шин підтверджується актом від 30 грудня 2015 року за відповідними переліками (т.2, а.с.90-127).

Суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції, що відповідачем при проведенні перевірки, за результатами якої складено акт перевірки від 09 лютого 2017 року №2/08-01-13-04/НОМЕР_1, не надано належну юридичну та бухгалтерську оцінку зазначеним вище документам.

При цьому, під час перевірки Мелітопольською обєднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Запорізькій області, за результатами якої складено акт від 30 грудня 2016 року №1950/08-32-13-03/НОМЕР_1, у перевіряючих вказаних зауважень не виникло.

Також, відповідачем не надано до суду податкову інформацію Броварської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 15 липня 2016 року №5481/7/10-06-14-03/39735756 по товариству з обмеженою відповідальністю «ЕЛІЗЕТ», акт від 08 липня 2016 за №19/10-06-14-03/39735756 про неможливість проведення документальної позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІЗЕТ» та результати розслідування кримінального провадження №42015050290000064 від 16 липня 2015 року.

При цьому, судом зясовано, що господарська діяльність позивача повязана зі сферою транспортних послуг та у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 наявні транспортні засоби.

Отже, придбання позивачем автомобільних шин повязане з його господарською діяльністю.

Матеріали справи спростовують факт включення позивачем до складу витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей вартості автомобільних шин радіусом від R13 до R17,5, які використовуються виключно для встановлення на легкові транспортні засоби, у звязку з чим позивачем не завищено витрати, задекларовані у декларації про доходи за 2015 рік на суму 8936422,92 грн.

За таких обставин, відповідачем не доведено заниження фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 податку з доходів фізичних осіб за 2015 рік у сумі 5228388,08 грн. та порушення позивачем пунктів 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, у звязку з чим, податкове повідомлення-рішення №0002511303 є протиправним.

В обґрунтування висновку, що позивачем занижено, за 2015 рік. суму військового збору від здійснення підприємницької діяльності на суму 392129,11 грн. податковим органом вказано, що зазначене порушення виникло внаслідок заниження фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 податку з доходів фізичних осіб та завищення валових витрат за 2015 рік.

Відповідно до підпункту 1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору до бюджету здійснюється у порядку, встановленому статтею 168 Податкового кодексу України для податку на доходи фізичних осіб за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, а саме 1,5 відсотка від обєкта оподаткування.

Між тим, оскільки судом у даній справі установлено протиправність висновків акту перевірки щодо порушення позивачем пунктів 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, то відповідачем безпідставно визначено, податковим повідомленням-рішенням від 24 березня 2017 року №0002501304, суму грошового зобовязання з військового збору в розмірі 392129,11 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 98032,28 грн.

Судом установлено, що висновки податкового органу, викладені в акті від 09 лютого 2017 року №2/08-01-13-04/НОМЕР_1, щодо порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.3, 198.5 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно не включено до складу податкових зобовязань з податку на додану вартість за 2015 рік суми за здійснення перевезень та реалізацію пального, а також віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені при придбанні автомобільних шин, при тому, що основним видом господарської діяльності позивача є надання послуг з вантажного перевезення автомобільним транспортом, а позивачем придбано автомобільні шини радіусом R13, R14, R15, R16, R17,5, які призначені для легкових автомобілів. Крім того, податковий орган зазначає, що оскільки субєкт підприємницької діяльності фізична особа підприємець не може бути власником нерухомого або рухомого майна, а придбання, спорудження, будівництво, поліпшення такого майна субєктом підприємницької діяльності фізичною особою підприємцем, який зареєстрований платником податку на додану вартість, може здійснюватись ним виключно як фізичною особою, то право на податковий кредит за операціями з поліпшення та благоустрою зазначеного майна не виникає.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобовязань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. За операціями з виконання підрядних будівельних робіт субєкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.5 статті 198 Податкового кодексу України платник податку зобовязаний нарахувати податкові зобовязання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є обєктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу); б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податкові зобовязання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах: придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання; придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Судом першої інстанції установлено та судом апеляційної інстанції підтверджено, що обставинам, які стали підставою для висновку відповідача щодо порушення позивачем пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.3, 198.5 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, надана оцінки вище, при дослідженні судами підстав для визначення податковим органом фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 податкового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб.

З огляду на вищезазначене, нарахування податкового зобовязання та застосування відповідачем штрафної (фінансової) санкції до позивача по податку на додану вартість, а також зменшення позивачу відємного значення по податку на додану вартість є безпідставним та необґрунтованим, у звязку з чим податкові повідомлення-рішення від 24 березня 2017 року №0002481304 та №0002491304 є протиправними.

Також слід зазначити, що всі документи, наявні в матеріалах справи, підписані відповідальними особами та скріплені печатками позивача та контрагентів.

При цьому, судом установлено, що у позивача наявні матеріальні та трудові ресурси дозволяють зробити висновок про можливість здійснення позивачем господарських операцій, що не заперечується відповідачем.

З документів наданих позивачем до суду вбачається використання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 товарів/послуг, отриманих від контрагентів, у своїй господарській діяльності.

Таким чином, виконання господарських операцій та рух активів підтверджується первинними документами, регістрами бухгалтерського обліку та фінансової звітності, іншими документами, повязаними з обчисленням і сплатою податків і зборів, що відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Податкового кодексу України.

Тобто, документально підтверджено формування позивачем витрат, податкового кредиту з податку на додану вартість по операціям з контрагентами за періоди, оподаткування яких становить предмет спору у справі, а також використання позивачем товарів/послуг отриманих від контрагентів у своїй діяльності.

Суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції, що посилання контролюючого органу на податкову інформацію одержану по контрагенту позивача, не доводить обґрунтованість висновків, викладених в акті перевірки від 09 лютого 2017 року №2/08-01-13-04/НОМЕР_1, оскільки вона не спростовує дійсність укладених фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 з контрагентами правочинів щодо придбання товару/послуг та не може вважатись судом безспірним доказом порушення податкового законодавства з боку позивача. Чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобовязань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів. Платник податків не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобовязань.

Також слід зазначити, що при визнанні договору нікчемним податковим органом не дотримано приписів законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, не надано доказів про умисність укладання угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. А безтоварність здійснених позивачем господарських операцій, на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення.

На час вчинення господарських операцій між позивачем та контрагентами, останні мали статус юридичної особи, були зареєстровані відповідно до вимог чинного законодавства України та включені до ЄДРПОУ.

Крім того, порушення кримінального провадження відносно контрагента позивача не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки норма частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обовязковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до відповідальності), а не щодо інших осіб.

Також, постанова про порушення кримінальної справи не може беззаперечно свідчити про винуватість такої особи.

Таким чином, позивач правомірно відніс до складу витрат та до складу податкового кредиту відповідні суми у порядку та у розмірі, передбаченому нормами чинного законодавства.

Крім того, з досліджених судами першої та апеляційної інстанції розрахунків штрафних санкцій по акту перевірки від 09 лютого 2017 року №2/08-01-13-04/НОМЕР_1 (т.1, а.с.28, 30, 32-33, 37) зясовано, що Головним управлінням ДФС у Запорізькій області безпідставно застосовано ставку, передбачену пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у розмірі 50 відсотків від донарахованої суми по податку на доходи фізичних осіб за податковим повідомленням-рішенням від 24 березня 2017 року №0002511303 та по податку на додану вартість за податковим повідомленням-рішенням від 24 березня 2017 року №0002481304.

Так, згідно з пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобовязання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або відємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобовязання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобовязання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобовязання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Між тим, відповідачем не надано доказів повторного (протягом 1095 днів) вчинення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 дій, передбачених пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

В Акті від 09 лютого 2017 року №2/08-01-13-04/НОМЕР_1 зазначено, що за даними перевірки, з урахуванням встановлених порушень, викладених в підпунктах 2.1.1 та 2.1.2 пункту 2.1 розділу 2 акта перевірки, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 занижено чистий оподатковуваний дохід у перевіряємому періоді у розмірі 26141940,44 грн. В порушення пункту 2 частини 1 статті 7, частини 2 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» позивачем занижено суму доходу, на яку нараховується єдиний внесок у розмірі 34,7 відсотків, з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, у розмірі 11497,79 грн., в результаті чого занижено належний до сплати в бюджет єдиний внесок у розмірі 34,7 відсотків, у розмірі 3989,71 грн.

З наявного в матеріалах справи Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2015 рік з доказом отримання контролюючим органом, з урахуванням того, що судом спростовано заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу за 2015 рік у сумі 26141940,44 грн., то, відповідно, позивачем не занижений до сплати у бюджет єдиний внесок у розмірі 34,7 відсотків у сумі 3989,71 грн. (т.1, а.с.108).

У звязку з зазначеним, суд вважає необґрунтованими, рішення від 24 березня 2017 року №000253/1304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, за яким донараховано 3989,71 грн. єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування та застосовано штрафну санкцію у розмірі 797,94 грн. та вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-000-2521304, якою вимагається сплатити недоїмку у сумі 3989,71 грн.

Крім того, рішенням Державної фіскальної служби України від 18 травня 2017 року №6494/П/99-99-11-02-02-25 про результати розгляду скарги скасовані вищезазначені рішення та вимога через винесення їх не за встановленою формою. Зазначеним рішенням від 18 травня 2017 року відповідача зобовязано винести та направити нові вимогу та рішення, відповідно до вимог чинного законодавства (т.5, а.с. 222-224).

Разом з тим, на час вирішення справи у суді першої інстанції, Головним управлінням ДФС у Запорізькій області не винесено відносно позивача вимогу та рішення, відповідно до вимог чинного законодавства.

Таким чином, оскільки оскаржувані позивачем у судовому порядку рішення від 24 березня 2017 року №000253/1304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-000-2521304 скасовані Державною фіскальною службою України в адміністративному порядку, то підстав для скасування даного рішення та вимоги у суду не має.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_3.

Суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, судом першої інстанції повно встановлені обставини справи та надана правильна юридична оцінка, у звязку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 206, 212 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяІ.Ю. Богданенко

суддяС.А. Уханенко

суддяЮ.М. Дадим