Ухвала суду № 69856989, 25.10.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Кониченко О.М.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2017 року справа №805/4960/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів : головуючого судді Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сухарька М.Г., при секретарі Борисові А.А., за участю представника відповідача ОСОБА_2, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Словянської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року у справі № 805/4960/16-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СПЕЦ-КОНТАКТ м.Словянськ до Словянської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000061201 від 11 листопада 2016 року,-

ВСТАНОВИВ :

15 грудня 2016 року Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю СПЕЦ-КОНТАКТ, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Словянської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000061201 від 11 листопада 2016 року.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що відповідачем в період з 22.09.2016 року по 28.09.2016 року було здійснено перевірку позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю СПЕЦ-КОНТАКТ з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства України, повноти нарахування та своєчасності сплати податків по взаємовідносинам з ТОВ КОРТЕС ПЛЮС, ТОВ ГРАНДІ ПЛЮС за період з 01.01.2014 року по 29.07.2016 рік за результатами чого складено акт від 05.10.2016 року за №5622/12-01-32019384 від 05.10.2016 року, яким встановлено порушення вимог ОСОБА_3 кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 28707 грн. На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.11.2016 року №0000061201, яким збільшено суму грошового зобовязання з ПДВ у розмірі 28707 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 14353,50 грн. Позивач вважає, висновки акту перевірки хибними та такими, що порушують законні права та інтереси позивача як платника податків. Просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000061201 від 11 листопада 2016 року.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року у справі № 805/4960/16-а позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Словянської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області від 11 листопада 2016 року №0000061201.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що перевіркою не встановлено факт передачі ТМЦ від підприємств контрагентів до Товариства з обмеженою відповідальністю СПЕЦ-КОНТАКТ, що свідчить про відсутність реальності зазначеної в бухгалтерських документах операції.В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю СПЕЦ-КОНТАКТ зареєстрований як юридична особа, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за кодом 32019384, знаходиться на податковому обліку Словянської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області.

Посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю СПЕЦ-КОНТАКТ з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства України, повноти нарахування та своєчасності сплати податків по взаємовідносинам з ТОВ КОРТЕС ПЛЮС, ТОВ ГРАНДІ ПЛЮС за період з 01.01.2014 року по 29.07.2016 рік за результатами чого складено акт від 05.10.2016 року за №5622/12-01-32019384 від 05.10.2016 року.

Згідно висновків ату перевірки, встановлено порушення п.44.1. ст. 44, п.185.1 ст. 185, п.187.1 ст. 187, п.188.1 ст. 188, абзацу а п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст. 198, п.200.1, п.200.2, п.200.4 ст. 200 ОСОБА_3 кодексу України, п.2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 28707 грн. у тому числі за травень 2016 року на суму 23096 грн. та за червень 2016 року на суму 5612 грн.

За підсумками перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11 листопада 2016 року №0000061201, яким збільшено суму грошового зобовязання з ПДВ у розмірі 28707 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 14353,50 грн.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що, перевірку проведено на підставі ухвали слідчого судді Соломянського районного суду міста Києва від 01.08.2016 року по справі №760/6919/16-к у кримінальному провадженню, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №112015000000000630 від 08.12.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 28, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ста. 212, ч. 4 ст. 190 КК України, щодо призначення позапланової документальної перевірки ТОВ СПЕЦ-КОНТАКТ з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства України, повноти нарахування та своєчасності сплати податків по взаємовідносинам з ТОВ КОРТЕС ПЛЮС, ТОВ ГРАНДІ ПЛЮС за період з 01.01.2014 року по 29.07.2016 рік.

У акті зазначено, що під час перевірки встановлено, що ТОВ СПЕЦ-КОНТАКТ здійснювало фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ ГРАНДІ ПЛЮС та ТОВ КОРТЕС ПЛЮС у період з 01.05.2015 по 31.06.2015 рік.

Відповідач вказує на те, що надані ТОВ СПЕЦ-КОНТАКТ документи, надані не в повному обсязі, складені з порушенням вимог бухгалтерського обліку та податкової звітності, що не дає змогу підтвердити достовірність та правомірність віднесення сум ПДВ до податкового кредиту, відображених у додатку 5 декларації з ПДВ за червень 2015 року по взаємовідносинам з ТОВ ГРАНДІ ПЛЮС та за травень 2016 року по взаємовідносинам з ТОВ КОРТЕС ПЛЮС. Отже перевіркою не встановлено факт передачі позивачу ТМЦ від ТОВ ГРАНДІ ПЛЮС за період червень 2015 року та від ТОВ КОРТЕС ПЛЮС за період травень 2016 року.

Згідно наданих до перевірки накладних ТОВ СПЕЦ-КОНТАКТ реалізовано ТМЦ по ланцюгу постачання від ТОВ ГРАНДІ ПЛЮС (в частині придбання) до контрагентів покупців: ТОВ Індустріальні технології, ПАТ ДТЕК Павлоградвугілля, ТОВ ОГЗК, ПАТ Макіїввушілля, ТОВ Росукртранс, при цьому встановлено нереальність постачання ТМЦ, за ідентифікованою номенклатурою, по ланцюгу постачання до зазначених контрагентів покупців ТОВ СПЕЦ-КОНТАКТ та від ТОВ ГРАНДІ ПЛЮС до ТОВ СПЕЦ-КОНТАКТ у період червень 2016 року, за номенклатурою відмінною від номенклатури попередньо придбаних товарів та за відсутності придбання товарів, що продано, від інших (не задіяних у ланцюгу нереальної поставки) постачальників ТОВ ГРАНДІ ПЛЮС у період з 01.06.2016 року по 29.07.2016 року.

Згідно наданих до перевірки накладних ТОВ СПЕЦ-КОНТАКТ реалізовано ТМЦ по ланцюгу постачання від ТОВ КОРТЕС-ПЛЮС (в частині придбання) до контрагентів покупців: ТОВ Східспецремонт, ТОВ Київ-Спецпром, ТОВ Першотравенський ремонтно-механічний завод, ТОВ Індустріальні технології, ПАТ ДТЕК Павлоградвугілля, ПАТ ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля, ТОВ ДТЕК Свердловантрацит, при цьому встановлено нереальність постачання ТМЦ, за ідентифікованою номенклатурою, по ланцюгу постачання до зазначених контрагентів покупців ТОВ СПЕЦ-КОНТАКТ та від ТОВ КОРТЕС-ПЛЮС до ТОВ СПЕЦ-КОНТАКТ у період з 01.05.2016 року по 29.07.2016 рік, за номенклатурою відмінною від номенклатури попередньо придбаних товарів та за відсутності придбання товарів, що продано, від інших (не задіяних у ланцюгу нереальної поставки) постачальників ТОВ КОРТЕС-ПЛЮС у період з 01.05.2016 року по 29.07.2016 року.

Таким чином відповідачем робиться висновок, що за період з 01.01.2014 року по 30.04.2016 рік та за період з 01.07.2016 рік по 29.07.2016 рік ТОВ СПЕЦ-КОНТАКТ не мало взаємовідносин з контрагентами постачальниками ТОВ КОРТЕС-ПЛЮС та ТОВ ГРАНДІ ПЛЮС та не реалізовувало товар придбаний у вищезазначених підприємств.

За період з 01.01.2014 року по 30.04.2016 рік та за період з 01.07.2016 року по 29.07.2016 рік позивачем задекларовано податкових зобовязань з податку на додану вартість у сумі 333186 грн. Перевіркою повноти визначення позивачем податкового зобовязання з податку на додану вартість по ланцюгу постачання від ТОВ КОРТЕС-ПЛЮС та ТОВ ГРАНДІ ПЛЮС за період з 01.05.2016 року по 30.06.2016 рік встановлено завищення платником задекларованого показника на загальну суму 71548 грн. в тому числі по періодах травень 2016 року на суму 31609 грн. та червень 2016 року на суму 39939 грн.

Перевіркою повноти визначення позивачем податкового кредиту за період з 01.05.2016 року по 30.06.2017 року позивачем по взаємовідносинам з ТОВ КОРТЕС-ПЛЮС та ТОВ ГРАНДІ ПЛЮС встановлено завищення платником задекларованого показника на загальну суму 100255 грн., в тому числі по періоду травень 2016 року на суму 55833 грн. та червень 2016 року на суму 44422 грн.

Враховуючи зазначені обставини відповідачем робиться висновок, що позивачем проведено документальне оформлення господарських операцій, які фактично не здійснювались в межах господарської діяльності ТОВ СПЕЦ-КОНТАКТ.

Допущені порушення позивачем податкового законодавства призвели до заниження податку на додану вартість на загальну суму 28707 грн., у тому числі за травень 2016 року на суму 23096 грн. та червень 2016 року на суму 5612 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив наступне.

Відповідно до ч.1 ст.3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється господарська діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 п.14.1 ст.14 ОСОБА_3 кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Під час розгляду справи, встановлено, що в перевіряємому період між Товариством з обмеженою відповідальністю КОРТЕС-ПЛЮС (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю СПЕЦ-КОНТАКТ (покупцем) укладено договір поставки №12/05-2016 року від 12 травня 2016 року.

За умовами договору постачальник зобовязувався поставляти Покупцеві матеріали, сировину, спецодяг та інші засоби індивідуального захисту у кількості в асортименті та по цінам, що узгоджуються у накладних, які є невідємними частинами цього договору, а Покупець зобовязується прийняти цей товар та сплатити його договірну вартість.

Відповідно до п.2.1 договору поставка товару здійснюється у порядку та на умовах, що визначені цим договором. Доставка товару здійснюється Постачальником на склад Покупця.

На виконання умов договору поставки №12/05-2016 року від 12 травня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю КОРТЕС-ПЛЮС передано у власність Товариства з обмеженою відповідальністю СПЕЦ-КОНТАКТ товарно-матеріальні цінності на загальну суму 335000,01 грн., що підтверджується видатковими накладними №121 від 13 травня 2016 року, №130 від 20 травня 2016 року, рахунками на оплату №121 від 13 травня 2016 року, №130 від 20 травня 2016 року, №99 від 16 червня 2016 року та платіжним дорученнями №516 від 22 липня 2016 року на суму 3175,10 грн., №385 від 30 травня 2016 року на суму 31825 грн. та №378 від 25 травня 2016 року на суму 300000 грн.

Крім того, позивачем у перевіряємий період часу було придбано у Товариства з обмеженою відповідальністю Грандіс Плюс товарно-матеріальні цінності на суму 266533,80 грн., що підтверджується видатковою накладною №99 від 16 червня 2016 року, рахунком на оплату №99 від 16 червня 2016 року та платіжним дорученням №474 від 30 червня 2016 року на суму 266533,80 грн.

На підтвердження подальшої реалізації отриманої продукції від Товариства з обмеженою відповідальністю КОРТЕС-ПЛЮС до контрагентів покупців позивачем надано до матеріалів справи договори поставки та специфікації до них, виписки банку про зарахування коштів за поставлений товар.

Судом першої інстанції. не прийнято до уваги доводи відповідача щодо фактичного не здійснення позивачем фінансово - господарських операцій з ТОВ ГРАНДІ ПЛЮС та ТОВ КОРТЕС ПЛЮС, оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, та не підтверджуються належними доказами.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ОСОБА_3 кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ОСОБА_3 кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ОСОБА_3 кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ОСОБА_3 кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 ОСОБА_3 кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 ОСОБА_3 кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ОСОБА_3 кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Оцінка господарських операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов укладення конкретного правочину з обов'язковим врахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому, формальні помилки в первинних документах не мають бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ОСОБА_3 кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ОСОБА_3 кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ОСОБА_3 кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ОСОБА_3 кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. а ст. 185 ОСОБА_3 кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано такі показники податкової звітності.

При цьому відповідач в акті перевірки вказує на дефектність видаткових накладних та товарно-транспортних накладних з огляду на заповнення всіх належних реквізитів (як то, не зазначення ініціалів в графах від постачальника, через кого, отримав, відсутності інформації щодо місця складання накладних, відсутня інформація у ТТН в графі відпуск за довіреністю, інформація щодо виду пакування перевезених ТМЦ, тощо).

Судом першої інстанції надано оцінку посиланням відповідача на неналежно оформлені товарно-транспортні накладні, з огляду на те, що правилами ведення податкового обліку не передбачено обов'язковості ведення і зберігання товарно-транспортних накладних на перевезення вантажів автомобільним транспортом для підтвердження обставин щодо правомірності віднесення до складу валових витрат вартості придбаних позивачем ТМЦ.

Відповідно до Закону України Про автомобільний транспорт та наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. №363 Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, обов'язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія.

Дефектність товарно-транспортних накладних може свідчити лише про факт порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства, а отже посилання відповідача на відсутність у товарнотранспортних накладних інформації щодо вантажно-розвантажувальних операцій, не приймаються судом до уваги, оскільки це не є підставою для обмеження позивача, як покупця, у праві формувати витрати за умови реальності господарських операцій.

Крім того, ОСОБА_3 кодекс України не містить норм, відповідно до яких випливало б що відсутність у платника податку документів, що підтверджують транспортування товару (ТТН, подорожних листів, тощо), або наявність таких документів, але складених з порушенням, позбавляє права на нарахування податкового кредиту у складі вартості такого товару.

ОСОБА_3 кодексу містять чіткі, прямі правові норми відповідно до яких підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна (пп. 201.10 ПКУ), яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (пп. 198.2 ПКУ), отже Кодекс не містить норм, які б встановлювали додаткову необхідність підтвердження сум, включених до складу податкового кредиту будь-якими іншими документами, окрім податкової накладної, яка повинна містити обовязкові реквізити, визначені пп.201.1 Кодексу.

Разом з тим, наявність, або відсутність окремих документів, або помилки у їх оформленні, не можуть бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів, або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Таким чином, неналежне складання, у відповідності до норм ПКУ видаткових накладних та товарно-транспортних накладних не тягне за собою наслідки у вигляді позбавлення права на формування сум податкового кредиту від операцій з придбання ТМЦ.

В розумінні ст.16 ОСОБА_3 кодексу України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

ОСОБА_3 кодекс України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак фіктивності контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

Отже, оцінка господарських операціях повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому формальні помилки в первинних документах не повинні бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій. Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язки між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

З підстав наведеного, слід також зауважити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати іншими особами податку до бюджету, від перебування чи неперебування інших платників податків за податковою адресою, а також від господарських та виробничих можливостей платників податків. Правомірність віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту та певних сум до складу витрат з податку на прибуток поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання іншими платниками податків своїх податкових зобов'язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками чи іншими платниками податків правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом чи іншими платниками податків податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення контролюючим органом наявності схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника чи третіх осіб для одержання платником податків незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Ця позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі БУЛВЕС проти Болгарії (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Частиною 4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Водночас, акт перевірки податкового органу не може свідчити безпосередньо про порушення законодавства без підтвердження жодними доказами, а лише на підстав припущень.

З огляду на викладене, відповідачем не наведено, а судом першої інстанції не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку що господарські взаємовідносини позивача з ТОВ ГРАНДІ ПЛЮС та ТОВ КОРТЕС щодо поставки ТМЦ, що проведені в межах спірного періоду, є фактично не здійсненими.

Крім того, відповідачем до суду не надано вироку, який набрав законної сили, щодо посадових осіб позивача та його контрагентів щодо спірних операцій.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статі 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтті 72 цього Кодексу.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено, що оскаржуване податкове повідомлення рішення від 11 листопада 2016 року №0000061201 було прийнято законно та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх фактичних обставин.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі зясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції судового рішення.

Керуючись ст. 195 ч.1, ст. 198 ч.1 п.1, ст. 200, ст. 205 ч.1 п.1, ст. 206, ст. 212, ст. 254 ч.5 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Словянської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року у справі № 805/4960/16-а - залишити без задоволення.Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року у справі № 805/4960/16-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СПЕЦ-КОНТАКТ м.Словянськ до Словянської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000061201 від 11 листопада 2016 року - залишити без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст ухвали виготовлено 27 жовтня 2017 року.

ГоловуючийА.А. Блохін

Судді Т.Г. Гаврищук

ОСОБА_4