Ухвала суду № 69856899, 24.10.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/16851/13-а (у 3-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

24 жовтня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Кривохижій О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Науково - виробнича фірма Торговий дім Рема» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Науково - виробнича фірма Торговий дім Рема» до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково - виробнича фірма Торговий дім Рема» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15 квітня 2013 року №0003072202 та №0003062202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 листопада 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч.4 ст.196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ Науково - виробнича фірма Торговий дім Рема» при взаємовідносинах ТОВ «Різано Трейд» з питань дотримання вимог податкового законодавства та своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податку на додану вартість за період з 01.09.2010 по 30.09.2010 та податку на прибуток за період з 01.07.2010 по 30.09.2010, з ТОВ «Компанія Вайліс» з питань дотримання вимог податкового законодавства та своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податку на додану вартість за період 01.09.2010 по 30.09.2010 та податку на прибуток за період з 01.07.2010 по 30.09.2010, з ТОВ «ТПК «Техномашпостач» податкового законодавства та своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податку на додану вартість за період з 01.09.2010 по 31.12.2010 та податку на прибуток за період з 01.07.2010 по 31.12.2010.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено акт від 26.03.2013 № 967/22-2/32982211, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 №168/704 та п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України», в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет в загальній сумі 1 892 880грн., а саме: за вересень 2010 року в сумі 996 380 грн., за жовтень 2010 року в сумі 262 800грн., за листопад 2010 року в сумі 102 200 грн., за грудень 2010 року в сумі 531 500 грн.; абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на прибуток в загальній сумі 2 366 100 грн., в тому числі по періодах за 9 місяців 2010 року (ІІІ квартал 2010р.) в сумі 1 245 475 грн., за 2010 рік (IV квартал 2010р.) в сумі 1 120 625 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень, ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві прийнято податкові повідомлення - рішення від 15.04.2013 №0003062202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 2 366 100 грн., у тому числі основний платіж - 1 892 880 грн. та штрафні санкції - 473 220 грн. та №0003072202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 2 957 625 грн., у тому числі основний платіж - 2 366 100 грн. та 591 525 грн. - штрафні санкції.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями податкового органу позивач звернувся до суду про їх скасування.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем не доведено реальності господарських операцій по взаємовідносинам з контрагентами ТОВ «Різано Трейд», ТОВ «Компанія Вайліс» та ТОВ «ТПК «Техномашпостач», а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, в свою чергу, довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Частиною 2 зазначеного підпункту встановлено, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Нормами підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

При цьому, підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону, до складу валових витрат звітного періоду, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

У відповідності до пп.5.3.9 п. 5.3. ст.5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні норми містить Податковий кодекс України.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім того, право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 17 серпня 2010 року між ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» (Замовник) та ТОВ «НВФ ТД «Рема» (Виконавець) укладено договір № 701/10 від 17.08.2010 року, відповідно до умов якого Замовник доручає Виконавець надати послуги з технічного обслуговування і ремонту запасних частин до газомотокомпресорів типу 10 ГКН.

Пунктом 2.9 зазначено, що здавання-приймання послуг після їх закінчення здійснюється у відповідності з чинним порядком і оформлюються актом здачі-приймання наданих послуг.

Підпунктом 5.1.2 пункту 5.1 зазначено, що передбачені Договором послуги Виконавець виконує з використанням власних матеріалів та обладнання.

Підпунктом 5.1.3 пункту 5.1 зазначено визначено, що обладнання до місця проведення ремонту та повернення його на об'єкт експлуатації Виконавець здійснює власним транспортом та за власний рахунок.

Відповідно до п. 11.8 Договору, жодна із сторін не може передавати свої права та обов'язки за Договором третім особам без письмової згоди другої сторони.

Разом з тим, 19 серпня 2010 року між позивачем (Замовник) та ТОВ «Різано Трейд» (Виконавець) укладено договір підряду № 19-08/10, відповідно до умов якого Замовник доручає Виконавецю надати послуги з технічного обслуговування і ремонту запасних частин до газомотокомпресорів типу 10 ГКН.

Пунктом 2.2 Договору зазначено, що здача-приймання наданих послуг оформлюється актом здачі-приймання наданих послуг.

Пунктом 2.10 визначено, що поставка в ремонт обладнання та повернення його на об'єкт експлуатації Замовник здійснює власним транспортом та за свій рахунок.

Так, на підтвердження виконання вказаного договору з ТОВ «Різано Трейд» позивачем надано до суду копії наступних первинних та розрахункових документів: податкову накладну, калькуляції, специфікацію.

Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до протоколу допиту свідка ОСОБА_2, яка після заміжжя змінила прізвище на ОСОБА_3, яка підписала договір підряду №19-08/10 від 19.08.2010 та зазначені вище первинні документи, пояснила, що непричетна до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Різано Трейд», жодних документів не підписувала, печатки не отримувала, банківських рахунків не відкривала.

Крім того, 18 серпня 2010 року між позивачем (Постачальник) та ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» (Покупець) укладено договір поставки № 52/08/10 від 18.08.2010 року, відповідно до якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцю машини та апарати для дистиляції чи ректифікації, фільтрування та очищення, газогенератори (трубна дошка АПО верха колони).

Відповідно до п. 3.2 Договору поставка продукції виконується транспортом Постачальника на умовах DDP, згідно правил ІНКОТЕРМС - 2000 та підтверджується наступними документами:

а) товаро-транспортна накладна;

б) накладна на кількість, ціну та асортимент продукції на ім'я Покупця;

в) свідоцтво якості;

г) податкова накладна.

Пунктом 6.5 визначено, що жодна із сторін не може передавати свої права та обов'язки за Договором третім особам без письмової згоди другої сторони.

При цьому, відповідно до договору поставки № 20-08/10 від 20.08.2010 року, укладеного між ТОВ «НВФ ТД «Рема» (Замовник) та ТОВ «Компанія Вайліс» (Постачальник), Постачальник зобов'язується поставити машини та апарати для дистиляції чи ректифікації, фільтрування та очищення, газогенератори (трубна дошка АПО верха колони) до Замовника.

Пунктом 3.4 Договору визначено, що Постачальник після відвантаження продукції надає наступні документи Замовнику: рахунок; накладну; податкову накладну, свідоцтво якості.

Пунктом 3.5 зазначено, що прийомка продукції здійснюється Замовником по якості та кількості у відповідності з документами, що підтверджують якість продукції та товаро-супровідними документами.

Так, на підтвердження виконання вказаного договору з ТОВ «Компанія Вайліс» позивачем надано до суду копії наступних первинних та розрахункових документів: податкову накладну, специфікацію, видаткову накладну, виписки по рахунку.

Проте, як вбачається з протоколу допиту свідка директора ОСОБА_4, який підписував договір поставки № 20-08/10 від 20.08.2010 року, та зазначені вище первинні документи, останній пояснив, що він не причетний до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Компанія «Вайліс» та ніяких документів не підписував банківських рахунків не відкривав, довіреностей не видавав.

Крім того, 20 серпня 2010 року між позивачем (Постачальник) та ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» (Покупець) укладено договір поставки № 70/08/10 від 20.08.2010 року, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити установки холодильні та вентиляційні промислові (модуль теплообмінника утилізатора тепла агр. ГТК - 10).

Відповідно до п. 3.2 Договору поставка продукції виконується транспортом Постачальника та підтверджується наступними документами:

а) товаро-транспортна накладна;

б) накладні на кількість, ціну та асортимент продукції на ім'я Покупця;

в) податкова накладна;

г) свідоцтво якості.

При цьому, пунктом 6.5 визначено, що жодна із сторін не може передавати свої права та обов'язки за Договором третім особам без письмової згоди другої сторони.

З матеріалів справи також вбачається, що 25 серпня 2010 року між до ТОВ «НВФ ТД «Рема» (Замовник) та ТОВ «ТПК «Техномашпостач» (Постачальник) укладено Договір поставки № 25-08/10 від 25.08.2010 року, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити установки холодильні та вентиляційні промислові (модуль теплообмінника утилізатора тепла агр. ГТК - 10) до Замовника.

Пунктом 3.4 Договору визначено, що Постачальник після відвантаження продукції надає Замовнику: рахунок; накладну; податкову накладну; свідоцтво якості.

Пунктом 3.5 зазначено, що прийомка продукції здійснюється Замовником по якості та кількості у відповідності з документами, що підтверджують якість продукції та товаро-супровідними документами.

Так, на підтвердження виконання вказаного договору з ТОВ «ТПК «Техномашпостач» позивачем надано до суду копії наступних первинних та розрахункових документів: податкових накладних, специфікацій, видаткових накладних, рахунків-фактур.

Разом з тим, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідно до наведених вище умов договорів №701/10 від 17.08.2010, № 52/08/10 від 18.08.2010, № 70/08/10 від 20.08.2010 та на підтвердження реальності наданих послуг, позивачем не надано: копії наказів на відрядження працівників ТОВ «НВФ ТД «Рема»; копії актів приймання-здачі наданих послуг; копії ТТН; копії письмової згоди на передання прав та обов'язків третім особам.

Також, відповідно до умов договорів № 19-08/10 від 19.08.2010 року, № 20-08/10 від 20.08.2010 року, №25-08/10 від 25.08.2010 року та на підтвердження реальності наданих послуг, позивачем не надано: копії ТТН; копії свідоцтва якості; копії товарно-супровідних документів; копії наказів на відрядження працівників ТОВ «НВФ ТД «Рема».

Не надано вказаних документів і до суду апеляційної інстанції.

Так, відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі - Правила № 363), товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля (пункт 11.1 Правил № 363).

Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару. При цьому, однак, такі товарно-транспортні накладні повинні містити всю інформацію, яка б давала можливість здійснити облік транспорту, який здійснював перевезення, водія, який керував транспортом, товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик (маса, кількість, найменування тощо).

Вказане спростовує посилання апелянта про необов'язковість наявності вказаних документів.

При цьому, колегія суддів зазначає, що сам факт наявності у позивача податкових накладних, виписаних від імені постачальників, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ними, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження податкового кредиту.

Крім того, як на підтвердження правомірності винесення спірних податкових повідомлень-рішень, відповідач посилається на акти перевірки ТОВ «Різано Трейд», ТОВ «Компанія Вайліс» та акт звірки ТОВ «ТПК «Техномашпостач», відповідно до яких не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із підприємствами-постачальниками їх вид, обсяг, якість та розрахунки.

Також, відповідно до протоколів допиту свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які вели бухгалтерський та податковий облік контрагентів позивача, останні пояснили, що підприємства були створені та використовувались протягом 2010-2011 років без мети ведення фінансово-господарської діяльності, а з метою конвертації безготівкових грошових коштів, фактично товар не поставлявся та послуги не надавались.

Крім того, колегія суддів також зазначає, що згідно Листа ВАСУ від 02.06.2011 № 742/11/13-11, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість с факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, виходячи з положень ч. 5 ст. 8, ч. 2 ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пунктів п.2.4., 2.5., 2.13. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинний документ повинен мати такий обов'язковий реквізит, як особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які підтверджують фактичне здійснення операцій та одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження фактичного здійснення господарської операції.

В контексті наведеного колегія суддів зазначає, що обов'язковими реквізитами у праві визнаються обов'язкові дані, які мають бути в будь-якому документі для визнання його дійсним, таким, що має юридичну силу (значимість).

Отже, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою господарською операцією.

У той же час, у разі підписання первинного документу (податкової накладної) не уповноваженою особою, такий документ не створює будь-яких правових наслідків у бухгалтерському, а отже і у податковому обліку (у вигляді виникнення права на податковий кредит), як і документ на якому імітовано підпис уповноваженої особи.

Крім того, Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за №233/2037) затверджений Порядок заповнення податкової накладної.

Відповідно до пп. 2 зазначеного Порядку, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно з п. 5 Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Відповідно до п. 18 Порядку, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Отже, для надання податковій накладній юридичної сили обов'язковим реквізитом є підпис особи, уповноваженої платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та відтиск печатки такого платника податку.

Як підтверджується матеріалами справи, директори контрагентів позивача, від імені яких підписані первинні документи, їх не підписували, в зв'язку з чим надані позивачем документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що у правовідносинах з іншими особами ТОВ «Різано Трейд», ТОВ «Компанія Вайліс» та ТОВ «ТПК «Техномашпостач» представляли неуповноважені особи.

Така правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.03.2012 у справі позовом ТОВ «Нафта» до Шосткинської МДПІ про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень (справа № 21-421а11), у якій ВСУ зазначено, що сама лише наявність у платника податків податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, якщо особи, від імені яких складено такі документи заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Відповідно до частини 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідні угоди не мали реального характеру, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та є підставою для відмови в їх задоволенні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, відповідачем надано належні докази на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Науково - виробнича фірма Торговий дім Рема» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 листопада 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді: