Постанова № 69856696, 23.10.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2017 р. Справа № 922/1935/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Сіверін В. І. , суддя Терещенко О.І.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників:

позивача: Загорулько О.М. за довіреністю від 13 липня 2017 року (довідка № 27/25 від 06 жовтня 2017 року)

відповідача: Петров О.Ю. за довіреністю від 12 жовтня 2017 року.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "СП ДОБРИЙ ГОСПОДАР" (вх.№ 2801Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 26.06.2017 у справі № 922/1935/17

за позовом приватного підприємства "АНТАР 2", с. Червоне до товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО ДОБРИЙ ГОСПОДАР", с. Картамиш про стягнення 54091,60 грн. ВСТАНОВИЛА:

В червні 2017 р. ПП "АНТАР 2" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - ТОВ "СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО ДОБРИЙ ГОСПОДАР" основної суми боргу в розмірі 25999,64 грн., інфляційних втрат в сумі 25094,59 грн. та 3% річних в сумі 2997,37 грн.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання послуг № 3/10 від 01.10.2014 щодо оплати виконаних робіт на загальну суму 35999,64 грн., у зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 25999,64 грн. по оплаті вартості виконаних робіт та заявлено до стягнення 25094,59 грн. інфляційних втрат та 2997,37 грн. 3% річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, розрахованих за період з 07.11.2014 по 19.05.2017.

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.06.2017 р. по справі № 922/1935/17 (суддя Чистякова О.І.) позов задоволено частково в сумі 53688,57 грн.

Стягнуто з ТОВ "СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО ДОБРИЙ ГОСПОДАР" на користь ПП "АНТАР 2" основну суму заборгованості в розмірі 25999,64 грн., інфляційні втрати в розмірі 25094,59 грн., 3% річних в розмірі 2594,34 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1588,08 грн. В решті частині позову в сумі 403,03 грн. відмовлено.

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій із даним рішенням суду першої інстанції не згоден, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Відповідач вважає, що судом першої інстанції було позбавлено відповідача можливості бути присутнім у судовому засіданні та надавати докази, рішення суду прийняте за відсутності представника відповідача, який не був належним чином повідомлений про час та місце засідання суду. Крім того, заявник зазначає, що позивачем було невірно розраховано, а судом першої інстанції не перевірено належним чином розрахунок 3% річних та інфляційних втрат. Так, відповідач вважає, що сума 3% річних, яка підлягає стягненню, складає 1976,68 грн., а інфляційних - 20688,07 грн. В свою чергу, просить оскаржуване рішення скасувати у повному обсязі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.09.2017 р., зокрема, прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено її до розгляду на 23.10.2017 р.

Представником відповідача ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності від 13.09.2017 р., підписаної директором відповідача ОСОБА_5, 28.09.2017 р. за вх. № 10040 подано заяву про відмову від апеляційної скарги, яка в подальшому була відкликана представником відповідача Петровим О.Ю., який діяв на підставі довіреності, підписаної директором відповідача ОСОБА_6

23.10.2017 р. представником відповідача Петровим О.Ю. за вх. № 10675 надано письмові пояснення в обгрунтування апеляційної скарги, в яких він зазначив, що на момент підписання спірного договору, у користуванні відповідача знаходилось близько 3000 га землі, на якій вирощувалось соняшник, гречка, озима пшениця тощо.

Враховуючи, що умовами договору не визначено на яких саме земельних ділянках замовника та в які строки необхідно надати послуги з прибирання гречки, то сторони в п. 1.1. договору вказали, що послуги будуть надаватися за заявкою Замовника.

Саме заявка повинна вміщувати в собі дані щодо земельних ділянок, місць їх розташування де необхідне прибирання гречки та строків надання послуг з прибирання.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Таким чином, відсутність наданої з боку замовника заявки, передбаченої п. 1.1. спірного договору, із погодженням, зокрема, строків надання послуг є підставою вважати договір про надання послуг №3/10 від 01.10.2014 року неукладеним - тобто недійсним.

На думку апелянта суд першої інстанції при розгляді справи №922/1935/17 не звернув уваги на той факт, що позивач не надав суду жодного доказу, підтверджуючого, що відповідач погодив з ним суттєву умову спірного договору - строки надання послуг, що призвело до прийняття незаконного рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та пояснення до неї доводи сторони, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.104 ГПК України, порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Повідомлення сторони вважається неналежним, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце розгляду справи надіслано з порушенням вимог ст.87 ГПК України. Стороною, не повідомленою належним чином про місце засідання суду, що є порушенням вказаної вище статті ГПК України, слід вважати сторону, стосовно якої судом першої інстанції не дотримано вимог статті 64 ГПК України.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала від 12.06.2017 р. про порушення провадження у справі та призначення її до розгляду на 26.06.2017 р. була направлена судом першої інстанції 12.06.2017 р. за вих. № 016376 на адресу відповідача: 64144, Харківська область, Первомайський район, с. Картамиш, вул. Щаслива, 39, яка зазначена позивачем у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, проте не повернута підприємством зв'язку.

На підставі відстеження пересилання поштових відправлень вбачається, що відповідач отримав копію ухвали господарського суду Харківської області від 12.06.2017 року про порушення провадження у справі 15.06.2017, що підтверджується також витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який долучено судом до матеріалів справи.

У п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарським судам України надано роз'яснення, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Представник відповідача в судове 26.06.2017 р. засідання не з'явився.

Рішення суду по даній справі прийнято у судовому засіданні 26.06.2017 р., в якому представник відповідача був відсутній.

Надаючи відповідну правову оцінку вищенаведеним обставинам та зважаючи на те, що представник відповідача був відсутній в судовому засіданні, ухвала суду про призначення була направлена на належну адресу відповідача відповідно до вимог чинного законодавства, доказів несвоєчасного повідомлення відповідача про час і місце засідання суду матеріали справи не містять - повідомлення відповідача про час і місце судового засідання слід визнати таким, що відповідає вимогам ст.ст. 64, 87 ГПК України.

Щодо посилань відповідача на перешкоди до доступу до правосуддя колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було вжито всі заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи.

Вищенаведене свідчить про відсутність підстав для скасування рішення господарського суду Харківської області від 26.06.2017 р. у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 01.10.2014 між ТОВ "СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО ДОБРИЙ ГОСПОДАР" (надалі - замовник) та ВВ "АНТАР 2" (надалі - виконавець) було укладено договір про надання послуг №3/10 (надалі - договір), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується за заявкою замовника надати послуги з прибирання гречки на земельних ділянках замовника в кількості 90,00 га (розділ 1 договору).

Ціна послуги складає 400,00 грн. за 1 га. в т.ч. ПДВ (п.2.2. договору).

Відповідно до п.2.3. договору підставою надання послуг, є підписаний сторонами даного договору, акт виконаних послуг з зазначенням фактично обробленої кількості га.

Згідно з п.2.4. договору розрахунок за надані послуги проводиться шляхом здійснення попередньої оплати або протягом семи банківських днів, з дати підписання акта виконаних послуг шляхом перерахування грошових коштів на р/рахунок, готівкою в касу підприємства.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до "31" грудня 2014 року, а за розрахунками до повного їх виконання.

Відповідно до акту приймання - передачі наданих робіт (послуг) №2/10 від 28.10.2014 позивачем були надані відповідачу послуги з прибирання гречки на суму 35999,64 грн. (а.с. 25).

Вищенаведений акт №2/10 від 28.10.2014 підписаний сторонами без будь-яких зауважень.

Отже, відповідач мав сплатити надані позивачем за вказаним договором послуги не пізніше 04.11.2014, проте відповідач частково розрахувався за надані послуги на загальну суму 10000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1241 від 01.12.2016 на суму 10000 грн.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач 01.12.2016 звернувся до відповідача з претензією №21 про сплату суми існуючого боргу.

Проте, відповідач на вказану претензію не відреагував, суми боргу не сплатив.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем складає 25999,64 грн. та не сплачена відповідачем, що також не спростовано відповідачем.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Правовідносини сторін є господарськими та такими, що виникли на підставі договору про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Враховуючи викладене, та те, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку, колегія суддів вважає заявлену вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 25999,64 грн. нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п. 1.9. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 р. за № 14, господарським судам роз`яснено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Крім того, у п. 1.12. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 р. за № 14 господарським судам роз`яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи порушення відповідачем свого грошового зобов'язання за договором, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 25094,59 грн., а відтак позов в цій частині також підлягає задоволенню.

Здійснивши перерахунок 3% річних, колегія суддів встановила, що розмір 3% річних, розрахованих починаючи з 07.11.2014 по 19.05.2017 підлягає частковому задоволенню в розмірі 2594,34 грн.

В решті частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 403,03 грн. слід відмовити, у зв'язку з безпідставністю їх нарахування.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що посилання відповідача, викладені в поясненнях до апеляційній скарзі, щодо відсутності наданої з боку замовника заявки, передбаченої п. 1.1. спірного договору, із погодженням, зокрема, строків надання послуг, є підставою вважати договір про надання послуг №3/10 від 01.10.2014 року неукладеним, є безпідставними. При цьому колегія суддів опирається на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами при укладанні договору не було порушено вимоги закону, він був укладений з метою настання реальних правових наслідків, виконаний, а акт приймання - передачі наданих робіт (послуг) №2/10 від 28.10.2014 підписаний сторонами без будь-яких зауважень. Крім того, відповідач частково розрахувався за надані послуги на загальну суму 10000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1241 від 01.12.2016 на суму 10000 грн., тобто фактично погодив надання послуг позивачем.

За таких умов колегія суддів приходить до висновку про те, що договір не суперечить вимогам закону і виконувався сторонами.

Згідно з положеннями Постанови Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» та Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначення договору як неукладеного може бути на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами.

Відповідно до цієї правової позиції сформована уніфікована судова практика. Так, у постанові ВСУ від 10.02.2009 у справі №10/33/08 суд дійшов висновку, що, якщо буде доведено, що спірний договір його сторонами виконується, то це не дає підстав вважати цей договір неукладеним. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин ч. 8 ст. 181 ГК України, відповідно до приписів якої визначення договору як неукладеного (такого, що не відбувся) може бути на стадії укладання господарського договору, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ТОВ "СП ДОБРИЙ ГОСПОДАР" на рішення господарського суду Харківської області від 26.06.2017 у справі № 922/1935/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 26.06.2017 р. у справі № 922/1935/17 залишити без змін.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.