Постанова № 69856521, 25.10.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" жовтня 2017 р. Справа № 924/335/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Василишин А.Р.

судді Філіпова Т.Л. ,

судді Бучинська Г.Б.

при секретарі Першко А.А.

розглянувши апеляційну скаргу малого приватного підприємства фірми "Ерідон" на рішення господарського суду Хмельницької області від 09 серпня 2017 року в справі №924/335/17 (головуючий суддя Димбовський В.В., суддя Гладій С.В., суддя Муха М.Є.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт"

до відповідачів: 1) малого приватного підприємства фірма "Ерідон";

2)товариства з обмеженою відповідальністю "Торгагро Сольюшн"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Корпорація "ОСОБА_1 Груп"

про визнання договору застави майбутнього врожаю №9 від 10 червня 2016 року недійсним

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2, представник згідно довіреності №01/06 від 01 червня 2017 року;

відповідача 1 - ОСОБА_3, представник згідно довіреності №02/01-167 від 02 січня 2017 року; ОСОБА_4, представник згідно довіреності №02/01-270 від 28 вересня 2017 року;

відповідача 2 - не з'явився;

третьої особи - не з'явився.

Судом розяснено права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу та заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт" (надалі - Позивач) звернулось з позовом в господарський суд Хмельницької області до малого приватного підприємства фірми "Ерідон" (надалі Відповідач 1) та до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгагро Сольюшн" (надалі Відповідач 2) про визнання договору застави майбутнього врожаю № 9 від 10 червня 2016 року недійсним.

Також при розгляді даного спору, судом першої інстанції було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних на предмет спору на стороні Відповідачів - корпорацію "ОСОБА_1 Груп" (надалі Третя особа; том 1, а.с. 104-105).

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 09 серпня 2017 року позов задоволено повністю.

Не погодившись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Відповідач 1 звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав, висвітлених в ній, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач 1 зазначив, що ні положення нормативних актів, ні статут Позивача не містить заборон чи обмежень директора Позивача на укладення договорів застави, як способу забезпечення виконання Третьою особою своїх зобовязань. За наведених обставин, на переконання Відповідача 1, останній не знав і не міг знати про наявність обмежень щодо укладення договорів директором Позивача.

Разом з тим, Відповідач 1 звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що саме на виконання умов пунктів 1.8 та 2.2 договору застави, заставодавцем та заставодержателем впродовж 13 червня 14 червня 2016 року було проведно обстеження посівів сої, яка була висіяна на полях, майбутній врожай якої було передано в заставу, визначено стан таких посівів та за наслідками такого огляду було надано рекомендації щодо подальшого догляду та вирощення посівів сої. В свою чергу, керівник Позивача, який був в статусі виконавчого органу Позивача, на виконання умов договору застави, прийняв участь у складанні та підписанні даних актів, що, на переконання Відповідача 1, свідчить про схвалення оспорюваного правчину саме повноважним органом Позивача.

Ухвалою суду від 29 серпня 2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до слухання (том 3, а.с. 115).

04 жовтня 2017 року від Відповідача 1 надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги (том 3, а.с. 151-153), в яких з підстав, висвітлених в ній, вказав, що відповідно до правового висновку, викладеного в постанові ВСУ від 19 серпня 2014 року в справі №5010/238/2012-16/12: генеральний директор, як виконавчий орган товариства в межах своєї компетенції, визначеної законом і статутом товариства, наділений повноваженнями вчиняти відповідні дії саме від імені товариства, тому укладення договору страхування заставного майна на виконання умов договору іпотеки, підписання актів моніторингу заставного майна свідчать про схвалення оспорюваного правочину саме повноважним органом юридичної особи. Тобто, як зазначив Відповідач 1, ВСУ в даній справі прийшов до правового висновку про те, що дії однієї тієї самої особи директора, як виконавчого органу товариства, яка уклала договір застави (іпотеки) та в подальшому здійснили дії по укладенню договору страхування заставленого майна та в подальшому підписали акти моніторингу заставного майна, свідчать про послідуюче схвалення оспорюваного правочину повноважним органом юридичної особи.

В свою чергу, 04 жовтня 2017 року, Позивач подав клопотання про долучення до матеріалів справи постанови Київського апеляційного господарського суду від 23 лютого 2016 року в справі №910/28081/14, постанови ВГСУ від 25 травня 2016 року в справі №910/28081/14, постанови ВСУ від 13 вересня 2017 року в справі №910/28081/14, ухвали господарського суду Київської області від 04 квітня 2017 року в справі №911/998/17, ухвали господарського суду Київської області від 05 квітня 2017 року в справі №911/998/17 та ухвали господарського суду Харківської області від 14 серпня 2017 року в справі №922/2180/17. Дані документи судом долучені до матеріалів справи (том 3, а.с.155-183).

Ухвалою суду від 04 жовтня 2017 року (том 3, а.с. 189), з підстав, висвітлених в ній, розгляд справи було відкладено на 25 жовтня 2017 року на 15:10 год. Та витребувано у сторін ряд доказів.

На виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 04 жовтня 2017 року, Позивач надіслав суду відзив на апеляційну скаргу (том 3, а.с. 194-200), в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Відповідача 1, рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Зокрема, Позивач у відзиві вказує, на те, що Загальні збори учасників Позивача не упоноважували директора Позивача на підписання оспорюваного ОСОБА_5, як того вимагає статут Позивача; будь-які рішення з даного приводу не приймалось, у зв'язку з чим, директор Позивача, підписуючи Договір, перевищив свої повноваження.

В судових засіданнях від 04 жовтня 2017 року та від 25 жовтня 2017 року представники Відповідача 1 підтримали доводи, висвітлені в апеляційній скарзі, з підстав, висвітлених в ній, просять її задоволити, рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В судових засіданнях від 04 жовтня 2017 року та від 25 жовтня 2017 року представник Позивача заперечив щодо доводів, висвітлених в апеляційній скарзі, вважає її безпідставною та необгрунтованою, а тому просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судові засідання від 04 жовтня 2017 року та від 25 жовтня 2017 року представники Відповідача 2 та Третьої особи не прибули, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені у встановленому законом порядку.

Враховуючи положення статті 102 ГПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а також те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог статті 101 ГПК України.

Заслухавши представників Позивача та Відповідача 1, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. При цьому колегія виходила з наступного.

Як встановлено апеляційним судом, згідно витягу з наказу Позивача №1 від 01 листопада 2005 року (том 1, а.с. 163), ОСОБА_6 приступив до виконання обов'язків директора Позивача на підставі протоколу зборів учасників Позивача №1 від 31 жовтня 2005 року.

Рішенням загальних зборів учасників (протокол від 22 квітня 2014 року №22/04-15) затверджено статут Позивача в новій редакції (надалі - Статут).

Згідно пункту 1.4 Статуту, Позивач має статус юридичної особи відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 7.1 Статуту визначено, що вищим органом управління Позивача є Загальні збори учасників, що правомочні приймати рішення з будь - яких питань Позивача.

В силу дії пункту 7.2 Статуту: до компетенції Загальних зборів належить, серед іншого - погодження (попереднє) укладення Генеральним директором /іншими членами дирекції - у випадку надання останніми таких повноважень / (директором) господарських договорів (правочинів) на суму, що перевищує 5 000 000 (п'ять мільйонів) гривень, або договорів (угод), заяв, згод і т.п. щодо розірвання (відмови) від укладених (чинних) договорів оренди землі (земельних часток (паїв)) незалежно від сум цих угод.

Відповідно до пункту 7.10 Статуту, рішенням Загальних зборів Учасників створюється виконавчий орган: колегіальний - дирекція на чолі з Генеральним директором, або одноособовий орган - директор. Виконавчий орган Позивача діє згідно положень цього Статуту.

Пунктом 7.11 Статуту визначено, що дирекція (директор) вирішує всі питання діяльності Позивача, за винятком тих, що входять до виключної компетенції Загальних зборів учасників.

Згідно пункту 7.12 Статуту, дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників; дирекція (директор) підзвітна Загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень; дирекція (директор) діє від імені Позивача в межах, встановлених Господарським, Цивільним кодексами України, Законом України "Про господарські товариства", іншим законодавством, та цим Статутом; генеральний директор (директор) Позивача має право без довіреності виконувати дії від імені Позивача.

В силу дії пункту 7.14 Статуту, генеральний директор (директор) Позивача має право, окрім іншого, укладати угоди, контракти, договори, інші правочини які стосуються діяльності Позивача, крім господарських договорів (правочинів) на суму, що перевищує 5 000 000 (п'ять мільйонів) гривень, або договорів (угод), заяв, згод і т.п. щодо розірвання (відмови) від укладених (чинних) договорів оренди землі (земельних часток (паїв)) незалежно від сум цих угод, які можуть підписуватися лише за умови їх попереднього погодження з Загальними зборами учасників.

Судом встановлено, що 10 червня 2016 року між Відповідачем 1, Позивачем (в особі директора ОСОБА_6, що діяв на підставі Статуту) та Відповідачем 2 укладено договір застави майбутнього врожаю № 9 (надалі Договір застави; том 2, а.с. 6-18), згідно пункту 1.1 якого, Відповідач 1 має право у разі невиконання Відповідачем 2 своїх зобов'язань за основним ОСОБА_5, одержати задоволення за рахунок вартості майна, заставленого на умовах, визначених цим ОСОБА_5 застави, переважно перед іншими кредиторами Позивача, то згідно цього ОСОБА_5 застави є майновим поручителем по зобов'язаннях Відповідача 2; під "основним договором" в ОСОБА_5 застави розуміється договір поставки №1151/16/139 від 15 липня 2015 року разом з додатками (надалі Договір поставки; том 1, а.с. 89-99), який був укладений між Відповідачем 1 та Відповідачем 2.

Відповідно до пункту 1.2 ОСОБА_5 застави, розмір забезпеченої заставою вимоги згідно ОСОБА_5 поставки складає 153 247 500 грн.

Приписами пунктів 1.4 та 1.5 ОСОБА_5 застави визначено, що строк остаточного виконання зобов'язання по ОСОБА_5 поставки, забезпеченого заставою, встановлено до 10 листопада 2016 року; у випадку продовження строків виконання зобов'язань за ОСОБА_5 поставки (шляхом укладення договорів про внесення змін до нього), дія застави, зберігається до повного виконання ОСОБА_5 поставки; у відповідності до норм Закону України "Про заставу": заставодавець передає в заставу майбутній урожай сільськогосподарських культур - соя врожаю 2016 року, далі - предмет застави, в кількості 15 324,75 т. (на день збору врожаю предметом застави стає відповідна кількість зібраного зерна сої), орієнтовна врожайність 3,5 т/га. заставною вартістю 153 247 500 грн, що еквівалентно 6 125 000 доларів США, із розрахунку 10 000 грн. на дату укладення цього ОСОБА_5, що еквівалентно 399,68 дол. США за 1 тонну із земельних ділянок (полів) загальною площею 43 78,50 га., що розташована на території наступної сільської ради, а саме: Старобейзимська, Вербовецька, Чотирбоківська, Вовківецька, Макіївська, Хролинська, Новичівська, Роговичівська, Лотівська, Грицівська, Коськівська, Великошкарівська, Хролинська, Ленковецька.

Згідно пункту 1.6 ОСОБА_5 застави: координати полів, що вказані у пункті 1.7 цього ОСОБА_5, визначені у актах огляду предмету застави (посівів сільськогосподарських культур), які є його невід'ємною частиною; Позивач та Відповідач 1 зобов'язалися скласти акти огляду посівів за участі своїх представників; перший акт огляду посівів має бути складений в строк до 15 червня 2016 року, інші акти огляду посівів складаються сторонами на вимогу Відповідача 1 для фіксації (визначення) стану посівів та визначення оптимальних термінів збирання врожаю озимої пшениці переданих в заставу Відповідача 1; ухилення Позивача від складання відповідних актів огляду посівів є підставою для звернення стягнення кредиторських вимог Відповідача 1 за ОСОБА_5 поставки на предмет застави.

Пунктом 1.7 ОСОБА_5 застави передбачено, що з описом та оцінкою заставленого майна сторони згодні та визначають таку погоджену вартість як заставну.

В силу дії пункту 2.2 ОСОБА_5 застави: утримувати предмет застави належним чином та негайно повідомляти Відповідача 1 про виникнення загрози знищення або пошкодження (псування) предмета застави; на підтвердження утримання посівів в належному стані, Позивач та Відповідач 1 складають акт огляду предмету застави (посівів сільськогосподарських культур); вказаний акт складається під час укладення цього ОСОБА_5 перед збиранням врожаю та за необхідності (у разі настання обставин, які впливають на збереження предмету застави), але не рідше, ніж один раз на два місяці.

Відповідно до пункту 3.2 ОСОБА_5 застави, Відповідач 1 має право при простроченні оплати за ОСОБА_5 поставки за рахунок заставленого майна, задовольняти свої вимоги у повному обсязі, визначеному на момент фактичного задоволення, а також штрафи та пені, якщо вони передбачені ОСОБА_5; відшкодуванню підлягають також витрати по здійсненню забезпеченої заставою вимоги Відповідача 1.

Пунктом 3.3 ОСОБА_5 застави передбачено, що при виникненні простроченої заборгованості за ОСОБА_5 поставки, Відповідач 1 має право звернути стягнення на предмет застави.

Згідно пункту 3.5 ОСОБА_5 застави: у випадку невиконання Позивачем розділу 2 цього ОСОБА_5, Відповідач 1 має право стягнути з нього штраф у розмірі оціночної вартості предмета застави; Відповідач 1 має право звернути стягнення на заставлені майнові права до настання терміну повного виконання зобов'язань за ОСОБА_5 поставки у випадках порушення будь-яких пунктів ОСОБА_5 поставки; припинення (реорганізації, ліквідації) Позивача як юридичної особи; припинення господарської діяльності Позивача; ухиляння від заміни предмета застави, у випадку його загибелі або пошкодження; при погіршенні фінансового становища Позивача.

У відповідності до пунктів 3.6, 3.7 ОСОБА_5 застави: Відповідач 1 здійснює аналіз реальної ринкової вартості предмета застави та його ліквідності і має право вимагати від Позивача його переоцінки або заміни на більш ліквідне; у випадку, коли суми, отриманої від реалізації предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог, Відповідач 1 вправі одержати суму, якої не вистачає, з іншого майна Позивача.

Приписами пункту 5.2 ОСОБА_5 застави сторони передбачили, що звернення стягнення на предмет застави може відбуватися відповідно до чинного законодавства будь-яким із обраних на власний розсуд Відповідача 1 наступних способів:

а) в позасудовому порядку - передача Позивачем на користь Відповідача 1 права власності на предмет застави; продаж Відповідачем 1 предмету застави третій особі;

б) звернення стягнення на предмет застави на підставі рішення суду.

Сторони погодили, що в разі порушення Відповідачем 2 оплати цього або ОСОБА_5 поставки, Відповідач 1 може власними силами провести збирання заставленого врожаю та здійснити його подальшу реалізацію за ринковими цінами.

Відповідно до пункту 5.3 ОСОБА_5 застави, за рахунок коштів, що отримані внаслідок реалізації предмета застави, Відповідач 1 має право задовольнити:

а) свої вимоги, що випливають із ОСОБА_5 поставки, у повному обсязі на момент фактичного задоволення таких вимог; до сум вказаних вимог входять - несплачена сума заборгованості відповідно до умов, передбачених ОСОБА_5 поставки, несплачені суми річних неустойки (пені, штрафів), передбачених ОСОБА_5 поставки;

б) свої вимоги щодо відшкодування збитків, у тому числі і не отриманих доходів, що понесені Відповідачем 1 внаслідок неповного та/або несвоєчасного виконання Позивачем зобов'язань за ОСОБА_5 поставки;

в) свої вимоги щодо отримання сум штрафів, які передбачені ОСОБА_5 застави, а також відшкодування збитків, завданих йому Позивачем, шляхом невиконання або неналежного виконання умов цього ОСОБА_5;

г) свої вимоги щодо відшкодування у повному обсязі витрат, понесених ним під час звернення стягнення та/або реалізації заставленого майна.

Суд констатує, що Договір застави підписаний представниками сторін, у тому числі, директором Позивача ОСОБА_6, скріплений їх печатками. При цьому, з ОСОБА_5 застави вбачається, що ОСОБА_6, укладаючи його, діяв на підставі Статуту.

Водночас, відповідно до довідок Позивача від 10 червня 2016 року №10/06-ЛТ та №10/06-ЛТ/2 (том 2, а.с. 20-33), підписаних директором - ОСОБА_6, станом на 10 червня 2016 року на балансі Позивача обліковуються посіви сої, що висіяні на 1637 земельних ділянках з присвоєними кадастровими номерами, загальною площею 4 378,50 га.

Судом встановлено, що згідно ОСОБА_5 поставки, в терміни, визначені цим ОСОБА_5 поставки, Відповідач 1 зобовязався передати у власність Відповідача 2 продукцію виробничо-технічного призначення, а Відповідач 2 зобовязався прийняти товар і сплатити за нього грошову суму, що складає його вартість, визначену на умовах ОСОБА_5 поставки.

Приписами пункту 2.4 ОСОБА_5 поставки передбачено, що загальна сума ОСОБА_5 поставки визначається додатками та накладними, згідно пункту 2 додатку якого (том 3, а.с. 96) визначено, що загальна вартість товару становить 161 285 624 грн 71 коп..

Вищевказаний Договір поставки підписаний представниками Відповідача 1 та Відповідача 2 і скріплений їх печатками.

Апеляційний господарський суд констатує, що в матеріалах справи міститься протокол №07/03-2017/ЛЕ Загальних зборів учасників Позивача від 07 березня 2017 року (том 2, а.с. 200-202), згідно якого: в учасників відсутні відомості про надання згоди на укладання директором Позивача ОСОБА_6 ОСОБА_5 застави на користь Відповідача 1; вирішено обмежити повноваження директора Позивача ОСОБА_6 до повної заборони підписання будь-яких правочинів без попередньої згоди учасників; вирішено за результатами врегулювання питання про визнання ОСОБА_5 застави недійсним, але не пізніше 31 грудня 2017 року: розглянути питання про похідну відповідальність директора Позивача ОСОБА_6; вирішено зобов'язати директора врегулювати питання оскарження ОСОБА_5 застави майбутнього урожаю у зв'язку з перевищенням повноваження на підписання правочинів (правочин укладено без згоди учасників Позивача); вирішено погодити можливість підписання директором Позивача позовної заяви до суду про визнання спірного ОСОБА_5 застави недійсним.

Дане обмеження щодо повноважень директора Позивача ОСОБА_6 підтверджується і наявною в матеріалах справи випискою з ЄДРПОУ від 31 травня 2017 року (том 2, а.с.191-199).

Водночас, апеляційний господарський суд констатує, що в матеріалах справи наявні акти огляду предмету купівлі - продажу / застави (посівів сільськогосподарських культур) №1, 2, 3, 4, 6 від 13 червня 2016 року, №5 від 14 червня 201 року, складених та підписаних представниками Позивача (в особі директора ОСОБА_6І.) та Відповідача 1 (том 2, а.с. 56-63).

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частин 1 та 2 статті 92 ЦК України: юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону; порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом; у випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Частиною 3 статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Відповідно до приписів частин 1 та 2 статті 97 ЦК України: управління товариством здійснюють його органи; органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно частини 1 статті 58 Закону України «Про господарські товариства» (надалі - Закон), вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників; вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Нормами статті 59 Закону: до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю крім питань, зазначених у пунктах "а", "б", "г - ж", "и - й" статті 41 цього Закону, належить: а) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів; б) вирішення питання про придбання товариством частки учасника; в)виключення учасника з товариства; г) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів; з питань, зазначених у пунктах "а", "б" статті 41 цього Закону, а також при вирішенні питання про виключення учасника з товариства рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства; з решти питань рішення приймається простою більшістю голосів.

Приписами статті 63 Закону, встановлено, що: у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган - колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор); дирекцію очолює генеральний директор; членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства; дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників; загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора); дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень; дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства; дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами; генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства; інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом; генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою загальних зборів учасників товариства.

Статтею 47 Закону встановлено, що: виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений Статутом; виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства; виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їх рішень; виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства в межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом; виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).

Як вже зазначалось вище у даній судовій постанові, відповідно пунктів 7.1 та 7.2 Статуту, Позивач у своєму Статуті (редакція, дійсна на час підписання спірного ОСОБА_5) визначив, що вищим органом управління Позивача є загальні збори учасників, які правомочні приймати рішення з будь-яких питань товариства і до компетенції яких належить погодження (попереднє) укладення директором господарських договорів (правочинів) на суму, що перевищує 5 000 000 грн.

З пункту 7 Статуту Позивача також вбачається, що директор являється одноособовим виконавчим органом, діє від імені Позивача в межах, встановлених законодавством та Статутом і вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції Загальних зборів. При цьому апеляційний господарський суд констатує, що у Статуті чітко встановлено обмеження директора на укладання договорів на суму, що перевищує 5 000 000 грн.

В той же час, погодження укладення договору на суму, що перевищує 5 000 000 грн, входить до виключної компетенції Загальних зборів учасників Позивача.

Частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом із тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Спірний договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства.

З матеріалів справи вбачається, що Договір застави (в якому чітко вказано, що директор діяв на підставі Статуту) та акти огляду підписані однією й тією ж особою зі сторони Позивача, а саме директором ОСОБА_6. При цьому, зі змісту пункту 1.6 ОСОБА_5 застави вбачається, що самі сторони в даному ОСОБА_5 застави визначили, що акти огляду предмета застави є невід'ємною частиною ОСОБА_5 застави. Тобто, дані акти не можна розглядати окремо від самого ОСОБА_5 застави, як іншу дію сторони, а є необхідною дією в процесі укладання ОСОБА_5 застави.

Водночас, відповідно до розяснень постанови Пленуму ВГС України №11 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", закрема у пункті 3.3: припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Посилання апелянта на те, що Відповідач 1 не знав і не міг знати про наявність обмежень щодо укладення договорів директором Позивача спростовуються тим, що преамбула спірного ОСОБА_5 застави містить вказівку про те, що Позивач діє в особі директора ОСОБА_6, що діє на підставі Статуту.

Дана обставина, на переконання колегії суду, свідчить про обізнаність інших сторін ОСОБА_5 поруки про повноваження директора ОСОБА_6, в тому числі відносно обмежень договірної суми, зазначеної у статуті Позивача. Вказане, в свою чергу свідчить про те, що суд має приймати до уваги перевищення повноважень саме як підставу визнання договору недійсним, з огляду на поінформованість сторін ОСОБА_5 поруки про наявне обмеження.

Як вже встановлено вище у даній судовій постанові, згідно Статуту погодження договору, укладеного на суму понад 5 000 000 грн має бути здійснено виключно Загальними зборами, а не будь-якими учасниками Позивача чи керівництвом Позивача. При цьому, погодження має бути викладено у відповідній формі - письмове рішення/протокол чи інше.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні будь-які допустимі та належні докази в розумінні статей 33-34 ГПК України, підтвердження факту погодження на укладення ОСОБА_5 застави Загальними зборами Позивача, а також з врахуванням протоколу загальних зборів учасників Позивача від 07 березня 2017 року, згідно якого що учасники Позивача не надавали згоди на укладання директором Позивача ОСОБА_5 застави , колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що підписання спірного ОСОБА_5 застави директором Позивача на суму 153 247 500 грн, є перевищенням повноважень, наданих йому Статутом, про які було відомо Відповідачу 1 при підписанні ОСОБА_5 застави.

Дане, в свою чергу, відрізняє спір у справі №924/335/17 від спору в справі №5010/238/2012-16/12, по котрому ВСУ у своїй постанові від 19 серпня 2014 року висвітлив відповідну правову позицію. Констатуючи даний факт, апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що первинним вигодоотримувачем за ОСОБА_5 поставки (том , а.с. 89-94) був Відповідач 2 (котрий є боржником за ОСОБА_5 поруки), водночас в заставу за його борги віддаються активи Позивача (майбутній врожай). При цьому не вбачається жодних прав, котрі б за ОСОБА_5 поруки набув Позивач. Разом з тим, Відповідач 2 та Позивач не є пов'язаними особами (як особи у справі №5010/238/2012-16/12), а засновники Відповідача 2 і сам Відповідач 2 не є а ні засновниками Позивача, а ні засновниками засновників Позивача (том 1, а.с. 55 зворот; том 1, а.с. 50 зворот; том 2, а.с. 66-72). Крім того, відмінним є і те, що акти підписані директором Позивача і згідно умов ОСОБА_5 застави є його невід'ємною частиною, а щодо актів, описаних в справі №5010/238/2012-16/12, то вищевказана постанова ВСУ не містить відповідних даних. Також суд звертає увагу, що в справі №5010/238/2012-16/12 мова іде про договір іпотеки, а не поруки, як в справі №924/335/17. Крім того, суд констатує, що з поданої постанови ВСУ не вбачається, що в статуті осіб, про які йде мова в справі №5010/238/2012-16/12, існувало обмеження на укладення договорів, як в пункті 7.2 Статуту, що досліджено вище у даній судовій постанові.

Все вищевказане вказує на неможливість застосування в даній справі правової позиції ВСУ, висвітленої в справі №5010/238/2012-16/12.

Разом з тим, апеляційний господарський суд звертає увагу на існування іншої практики ВСУ, зокрема, висвітленої в постанові від 13 вересня 2017 року в справі №910/28080/14. При цьому, обставини в цій справі є схожі з обставинами в справі №924/335/17. При цьому, з огляду на те, що в протоколі №07/03-2017/ЛЕ загальних зборів учасників Позивача від 07 березня 2017 року (том 2, а.с. 200-202), висвітлено рішення щодо розгляду питання про похідну відповідальність директора Позивача ОСОБА_6, суд констатує, що в обох справах ведеться мова щодо існування неопосередкованих доказів дій керівників Позивача, спрямованих на настання негативних господарський наслідків для позивачів.

Крім того, посилання Відповідача 1 на погодження Третьою особою оспорюваного ОСОБА_5 застави також судом не береться судом до уваги з підстав, зазначених вище, а також у зв'язку з тим, що відповідно до Статуту Позивача (в редакції, що діяла на момент підписання договору), Позивач є самостійною юридичною особою, створеною на підставі рішення загальних зборів членів Позивача, має самостійний баланс, власні основні і обігові кошти, рахунки у банку, круглу печатку та штамп з найменуванням, а також Позивач здійснює самостійне розпорядження майном, яке не залежить від діяльності Третьої особи.

Водночас, хоча Третя особа за статутом є учасником Позивача, однак, як вказано вище, погодження має бути здійснено Загальними зборами, а не якоюсь окремою частиною засновників.

При цьому судом критично оцінюються доводи Відповідача 1 щодо наявності погоджувального штампу на ОСОБА_5 застави з огляду на те, що його наявність (враховуючи вищенаведені обставини) загалом не має правового значення для вирішення спору, оскільки погодження договорів Третьою особою, як в такий спосіб так і загалом не передбачено статутними документами сторін.

Суд констатує, що згідно частини 1 статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Також, судом апеляційної існтції не приймаються до уваги твердження Відповідача 1 про те, що акти огляду предмета застави №1, 2, 3, 4 та №6 від 13 червня 2016 року та №5 від 14 червня 2016 року, підтверджують схвалення Позивача укладення ОСОБА_5 застави, оскільки (як вже вказувалось вище) складання таких актів прямо передбачено оспорюваним ОСОБА_5 застави, такі акти не є діями, спрямованими на виконання договору в розумінні приписів статті 241 ЦК України, а лише свідчать про фіксацію певної події, пов'язаної з ОСОБА_5 застави, щодо стану заставного майна. При цьому ці дії вчинено тією ж особою, що укладала Договір поруки, а саме ОСОБА_6.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що акти огляду майна не породжують жодних прав та обов'язків для сторін, отже не можуть бути належним доказом, що свідчить про подальше схвалення угоди.

Що ж до посилання Відповідача 1 на правову позицію, викладену в постанові ВСУ від 19 серпня 2014 року всправі №5010/238/2012-16/12 в якій вказано, що: директор, як виконавчий орган товариства в межах своєї компетенції, визначеної законом і статутом товариства, наділений повноваженнями вчиняти відповідні дії саме від імені товариства, тому укладення договору страхування заставного майна на виконання умов договору іпотеки, підписання актів моніторингу заставного майна свідчать про схвалення оспорюваного правочину саме повноважним органом юридичної особи, спростовуються правовою позицією ВСУ, висвітленою в постанові від 13 вересня 2017 року в справі №910/28081/14.

В обґрунтування даної постанови, Верховний Суд України, зокрема, посилався на те, що для визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства (директором) із третьою особою, з огляду на порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення сам лише факт, що згодом рішення загальних зборів учасників товариства про обрання (призначення) виконавчого органу, згідно з яким виконавчий орган діяв на момент укладення договору, визнано недійсним у судовому порядку.

Такий договір може бути визнано недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження у повноваженнях виконавчого органу товариства.

Колегія суду наголошує, що вказаний Договір поруки, крім усього вищеописаного, порушує в собі саме поняття договору, адже за загальним правилом, що існує в усьому цивілізованому світі, договір - це набуття сторонами рівноцінних прав та обов'язків. Не можна вважати рівноцінним набуття стороною лише обов'язків, при цьому коли сторона, що набуває обов'язки, не є пов'язана зі стороною, котра їх отримала.

Водночас, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити, що в силу дії частини 1 статті 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Частиною 1 статті 713 ЦК України передбачено, що за договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору.

У відповідності до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Правовий аналіз оспорюваного договору приводить суд до висновку, що він є ОСОБА_5 застави з елементами договору контрактації сільськогосподарської продукції та за своєю правовою природою вказаний договір є господарським, з відповідними майново-господарськими зобов'язаннями, що узгоджується зі статею 179 ГК України.

Вищевказане, спростовує доводи Відповідача 1 про те, що саме на такий вид господарських договорів не міститься застережень та обмежень у статуті Позивача, так як Статутом встановлено загальне обмеження для директора товариства на укладення будь-яких господарських договорів (правочинів) на суму, що перевищує 5 000 000 грн. При цьому, апеляційний господарський суд констатує надуманість такого твердження і з огляду на те, що по своїй суті усі договори є правочинами, а в згаданому пункті Статуту в дужках визначено, що ним обумовлено не лише господарський договір (відношення до якого ОСОБА_5 поруки не спростовано Відповідачем 1), але й усі правочини (що має нібито більше розуміння і включає в себе всі види договорів, не лише господарських).

Окрім того, суд констатує, що згідно статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частин 1-5 статті 203 ЦК України: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 2 статті 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

В силу статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відтак, враховуючи усе вищевикладене у даній судовій постанові, та те, що судом встановлено факт перевищення директором Позивача повноважень при укладенні від імені Позивача ОСОБА_5 застави, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача про визнання недійсним ОСОБА_5 застави майбутнього врожаю №9 від 10 червня 2016 року є обґрунтованими та підставними, підтверджуються усім вищевказаним у даній судовій постанові, а тому суд задовольняє їх у повному обсязі.

Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, Рівненський апеляційний господарський суд залишає оспорювань судове рішення без змін.

Інші доводи Відповідача 1, є безпідставними, спростовуються усім вищеописаним в даній судовій постанові, а тому Рівненський апеляційний господарський суд не бере їх до уваги.

З огляду на усе вищевикладене у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Хмельницької області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем 1.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу малого приватного підприємства фірми "Ерідон" на рішення господарського суду Хмельницької області від 09 серпня 2017 року в справі № 924/335/17 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 09 серпня 2017 року в справі №924/335/17 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу №924/335/17 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.