Постанова № 69856504, 24.10.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2017 р. Справа № 906/488/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Бучинська Г.Б.

суддів Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Вох В.С.

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Городницьке лісове господарство" на рішення господарського суду Житомирської області від 12.07.17 р.

у справі № 906/488/17 (суддя Машевська О.П. )

позивач ОСОБА_1 акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Виробничого структурного підрозділу "Ужгородська дирекція залізничних перевезень" Регіональна філія "Львівська залізниця ПАТ "Укрзалізниця

відповідач ОСОБА_2 підприємство "Городницьке лісове господарство"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 митниці ДФС

про стягнення 4 799,16 грн.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_4Й ( пред. дов.у справі)

відповідача - ОСОБА_5М.( пред. дов.у справі)

третя особа - не з"явився

Судом роз’яснено представникам сторін права та обов’язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.Заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 12.07.2017 року у справі № 906/488/17 ( суддя Машевська О.П.) позов Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Виробничого структурного підрозділу "Ужгородська дирекція залізничних перевезень" РФ "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" до Державного підприємства "Городницьке лісове господарство" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 митниці ДФС про стягнення 4 799,16 грн. задоволено.

Стягнуто з Державного підприємства "Городницьке лісове господарство" на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Виробничого структурного підрозділу "Ужгородська дирекція залізничних перевезень" РФ "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця":

- 4 799,16 грн. нарахованих платежів за час затримки вагонів;

- 1 600,00 грн. судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд керувався положеннями ст.5, ст. 28, ст.32 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, ст. ст. 46,119,ч.ч.1,4,4 ст.129 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998р. № 457, пункту 8 ОСОБА_6 зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. № 644, п.5.15 Роз"яснення президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" від 29.05.2002р. № 04-5/601, п.п.2,5 ст. 306 Господарського кодексу України, п.29 ч.1 ст. 4, ч.2 ст. 218, ч.1ст. 220,ч.5 ст. 338 Митного кодексу України та прийшов до висновку, що у разі понесення перевізником додаткових витрат за затримку вагонів, пов"язаних з митних оформленням, вантажовідправник зобов"язаний відшкодовувати йому всі платежі, виставлені до сплати за користування вагонами; витрати залізниці мають бути відшкодовані по факту їх завдання вантажовідправником товару, який, в свою чергу, може стягнути понесені ним збитки у розмірі вартості сплачених витрат з органу, з ініціативи якого було проведено затримання товару на залізниці в регресному порядку, у разі визнання його дій щодо затримки вагонів , щодо яких виник спір з приводу стягнення плати , неправомірними.

Не погодившись з постановленим рішенням, ОСОБА_2 підприємство "Городницьке лісомисливське господарство" звернулось з апеляційною скаргою, в якій ,серед іншого, вказує, що при вирішенні судом першої інстанції рішення у даній справі, відповідача позбавлено можливості скористатися своїми процесуальними правами у повній мірі, як то визначено ст.ст. 22, 28, 74, 74-1, 75, 77 ГПК України, зокрема, висловити всі заперечення проти позову, в тому числі в письмовому вигляді.

На думку апелянта, відшкодування витрат Позивачем, понесених за проведенні ним за свій рахунок відповідних операцій та під час огляду (переогляду) має здійснюватися, виходячи із приписів ч.ч. 1, 2 ст. 325 та ч. 5 ст. 338 МК України, а саме:

витрати на проведення операцій, а також: огляд (переогляд) товарів - відшкодовуються органом, з ініціативи якого вони проводилися;

у разі не виявлення в результаті проведення операцій порушення законодавства України і у разі не виявлення в результаті проведення огляду (переогляду) факту незаконного переміщення товарів, повністю виключається (не передбачено чинним законодавством) відшкодування власником товару (вантажовідправником) витрат на

уже проведених за свій рахунок Залізницею зазначених операцій та огляду (переогляду).

Також вказує, що ч. 2 ст. 218 МК України можна застосовувати як спеціальну по відношенню до інших приписів Митного кодексу України, в т.ч. і ч. 5 ст. 338, у врегулюванні правовідносин під час перевезення Залізницею вантажів (товару) якщо Залізницею за власний рахунок іще не здійснені ( не проведені) відповідні операції, в тому числі і під час огляду (переогляду);

В свою чергу, на думку скаржника ч. 2 ст. 218 МК України не є і не може бути спеціальною по відношенню до ч.ч. 1, 2 ст. 325 МК України, які прямо передбачають, що витрати на проведення зазначених операцій відшкодовуються органом, з ініціативи якого вони проводилися, а покладення відшкодування проведення таких операцій на власника товарів можливе у єдиному і виключному випадку, а саме, коли в результаті проведення таких операцій виявлено порушення законодавства України.

Відтак, оскаржене рішення суду першої інстанції є незаконним, та підлягає повністю скасуванню судом апеляційної інстанції із ухваленням рішення про відмову у позові, оскільки при його прийнятті неправильно застосовано до фактично встановлених обставин спірних правовідносин норми ст. 218 МК України, замість тих, які мали б бути застосовані у даному випадку, а саме: ст.ст. 325 ч. 2 та ст. 338 ч. 5 МК України.

Наголосив у скарзі на правомірність заяви представника про застосування строків позовної давності.

Також, на думку апелянта, суд першої інстанції не обґрунтував належними та допустимими доказами, а саме не перевірив належним чином дотримання позивачем ОСОБА_6 користування вагонами і контейнерами, не врахував, що оскільки затримка вагонів сталася не з вини позивача, митні органи не виявили жодних порушень при догляді та зважуванні вантажу, митне оформлення відбулося до відправки вантажу, відсутні підстави для стягнення нарахованих платежів за час затримки вагонів.

Просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 04 липня 2017 року у справі № 906/488/17 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

У письмових поясненнях до апеляційної скарги скаржник, серед іншого, наголосив, що подією, яка стала підставою для подання позову є саме затримка вагонів відповідача, що засвідчено актами загальної форми № 11347 від 03.12.2016р. та № 11351 від 03.12.2016р., в яких зазначено затримку вагонів із зазначенням їх номерів і на підставі цих актів загальної форми було нараховану відповідачу збір за зберігання вантажу.

На думку скаржника, перебіг спеціальної позовної давності по заявленим позовним вимогам слід обраховувати саме від дати складання актів загальної форми ГУ-23, а не від актів загальної форми про вивантаження вантажу з вагонів, як зазначив позивач, з чим погодився і суд першої інстанції. Однак, на думку скаржника, у порушення вимог статті 32 ГПК України, 267 ЦК України, суд першої інстанції не встановив наявності чи відсутності поважних причин пропуску строку позовної давності та дійшов передчасного висновку про задоволення позову про стягнення з відповідача заборгованості

Наголосив, що задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості, суд першої інстанції не навів розрахунків, з яких він виходив при вирішенні спору, взявши до уваги лише доводи позивача, наведені ним, які також не містять детальних розрахунків сум збору за зберігання вантажу за кожним актом загальної форми щодо вимог за якими, на думку останнього, сплив позовної давності не пропущено. Вважає, що висновок суду першої інстанцій щодо заявленого позову є необґрунтованими і зробленими в порушення ст. 43 ГПК України без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 12.07.2017 р. у справі № 906/488/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" до Державного підприємства "Городницьке лісове господарство", третя особа без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_3 митниця Державної фіскальної служби України про стягнення 4799,16 грн. та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

У письмових поясненнях до апеляційної скарги від 24.10.2017 р. скаржник також наголосив,що поданими позивачем матеріалами не підтверджується достовірно як сам факт проведення позивачем маневрових робіт, затримки, зберігання вантажу, телеграфне повідомлення, так і підстав їх проведення в межах правил, установлених чинним законодавством.

Вважає, що не підтверджено і підстави складання актів загальної форми, якими апелює позивач у контекстів правил п.8 ОСОБА_6 користування вагонами і контейнерами, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 р., де акт загальної форми ГУ-23 складається у формі, встановленій Додатком №6 до цих ОСОБА_6, складається тоді, коли затримка вагонів сталася з причин, які залежать від вантажовласника безпосередньо (винятків з цього правила- &ОСОБА_6авила не містять).

Окрім того, вказує, що відповідач критично відноситься до складання актів загальної форми, як юридичного явищ, що породжує відповідальність вантажовласника за затримку вагонів, зважаючи на правила користування вагонами, де ці акти складаються у випадку затримки вагонів з вини вантажовласника.

Крім того, представник апелянта подав постанови апеляційного суду Закарпатської області, якими скасовано постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у справах щодо притягнення посадової особи ДП "Городницьке лісове господарство" до відповідальності за порушення митних правил, передбачених ч.1 ст.483 МК України та провадження у справі закрито за відсутністю в діях посадової особи ДП "Городницьке лісове господарство" події і складу адміністративного правопорушення, а відповідно і відсутності порушення законодавства України ДП "Городницьке лісове господарство" під час здійснення митних операцій, передбачених МК України.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач вважає її безпідставною та необґрунтованою, а рішення господарського суду Житомирської області від 12.07.2017р. по справі №906/488/17 законним, прийнятим з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

Наголошує, що законом на відповідача покладено обов'язок щодо оплати всіх операцій, здійснених під час проведення митного контролю на залізничному транспорті, незалежно від характеру виявлених порушень митних правил, в тому числі операцій щодо переміщення товару під час здійснення такого контролю. Окрім того, стягнення коштів за виконання маневрової, огляду/переогляду вантажу та іншої роботи можливе не тільки за умови наявності попередньої згоди вантажовласника на вчинення таких дій, а й у інших випадках, передбачених законом, у тому числі у випадку проведення митного контролю та митного оформлення товарів .

Вказує, що відповідач не позбавлений права, після відшкодування залізниці витрат, звернутися до винної особи з вимогами щодо відшкодування понесеної внаслідок її протиправних дій шкоди.

Позивач вважає безпідставним застосування строків позовної давності. Також, позивач не погоджується із позицією відповідача в апеляційній скарзі щодо порушення судом норм процесуального права, яке полягає у не з”ясуванні фактичних обставин справи, оскільки судом першої інстанції досліджено надані докази та надано їм належну правову оцінку.

Щодо доводів апелянта про порушення залізницею пунктів 3,4,5,6,8 ОСОБА_6 користування вагонами вказує, що статтею 129 Статуту залізниць України- залізниця складала акти загальної форми для засвідчення факту затримання вагонів митницею для проведення митного догляду, факту їх перенаправлення на інші станції для зважування, вивантаження, зворотного завантаження, оскільки всі ці послуги залізниці є платними, потребують засвідчення, так як витрати залізниці в подальшому підлягають відшкодуванню.

Отже, на думку позивача, всі дії залізниці, які виконувалися на вимогу ОСОБА_3 митниці ДФС України, засвідчувалися актами загальної форми, складання залізницею інших

документів під час здійснення митних формальностей транспортним законодавством не

передбачається.

Просить залишити рішення Житомирської області від 12.07.2017р. по справі №906/488/17 без змін, а апеляційну скаргу скаргу без задоволення.

У судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги, викладені у скарзі, просить рішення господарського суду Житомирської області від 12.07.2017 року скасувати та відмовити у позові.

Крім того, від представника апелянта надійшло клопотання ,в якому він зауважує, що ним заявлялось аналогічне клопотання, разом з тим місцевим господарським судом було відмовлено. Крім того, на час розгляду справив в суді першої інстанції апелянту не було відомо про існування відповідних доказів , оскільки вони з"явились лише після розгляду справи по суті . Зокрема, просить витребувати від Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця":

обґрунтований розрахунок, який містить розрахунок суми з урахуванням положень пункту 12 ОСОБА_6 користування вагонами і контейнерами та ст. 46 Статуту залізниць України щодо збереження вантажів безкоштовно протягом доби та щодо не врахування часу до 30 хвилин і часу 30 хвилин і більше як повна година;

- обґрунтований розрахунок, який містить розрахунок суми з урахуванням положень ч.ч. 1,2 ст. 325 МК України, тобто без покладання сум витрат за відповідні операції на ДП "Городницьке ЛГ" через відсутність у останнього порушень митного законодавства;

обґрунтований розрахунок, який враховує наявність Відомості плати за користування вагонами (контейнерами)" та Акти загальної форми з підписом вантажовласника та містить посилання в кожному окремому випадку по кожному вагону на конкретні дані з вказаних документів та з обов'язковим додаванням таких документів до витребуваного обґрунтованого розрахунку;

належним чином посвідчені: накази про затримку залізничних вагонів, відомості плати за користування вагонами, пам'яток про подавання/забирання вагонів, накопичувальних карток;повідомлень про закінчення вантажних операцій з вагонами, актів про затримку вагонів; доказів щодо як самого повідомлення, так і доказів про повідомлення ДП "Городницьке ЛГ" про затримку залізничних вагонів;

обґрунтування позовних вимог з посиланням на всі відповідні і чіткі положення існуючих між сторонами договорів, що регулюють спірні правовідносини, а також надання позивачем належних копій таких договорів, що обумовлюють обставини спору, зокрема, але не обмежуючись: Договору про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах, Договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезені та надані залізницею послуги, Договору про подачу та забирання вагонів;

первинних документів, що опосередковують факт надання (виконання) та фактичність виконання (надання) підприємствами ПАТ "Українська залізниця" окремо послуг та робіт стосовно кожного залізничного вагону, стягнення плати за які є предметом судового спору у даній судовій справі.

Представник позивача заперечила щодо задоволення заявленого клопотання , зокрема зазначила, що всі докази, що стосуються спірних правовідносин, залучені до матеріалів справи.

Розглянувши вищезазначене клопотання скаржника, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні з огляду на недотримання ним вимог статті 38 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначені обставини, що перешкоджають його наданню. Так, згідно з частиною другою статті 43 Господарського процесуального кодексу України та статтею 33 названого Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів. У разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання (пункт 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 ,, Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції''.

Виходячи з наведеного, зверненню до суду із заявою про витребування доказів передує звернення особи, яка заявила відповідне клопотання, до особи (підприємства, організації), у якої такий доказ знаходиться. Неможливість самостійно надати такі докази (відмова в їх наданні особою, в якої докази знаходяться або будь-яка інша причина неможливості отримання доказів) є підставою для звернення до суду з відповідним клопотанням в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України. Проте, доказів звернення до ПАТ "Українська залізниця" із клопотанням про витребування доказів, скаржником суду не надано, тобто не надано доказів неможливості самостійно надати такі докази.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги зауваження представника позивача, що ним подані всі можливі докази, зокрема до свого відзиву, а інші докази, на яких наполягає апелянт, у нього відсутні.

Також, колегія суддів враховує, що численними рішеннями Європейського суду з прав людини у справах проти України визнано порушення пункту 1 статті 6 “ОСОБА_6 на справедливий суд” Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що, зокрема, полягало у тому, що національними судами не забезпечено розгляд справи заявника в “розумний строк” через затримки у провадженні, в основному з вини судів першої інстанції.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов"язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії”(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain”) від 07.07.1989р.

Судова колегія враховує, що задоволення клопотання про витребовування доказів призведе до відкладення розгляду справи, а відповідно до порушення розумного строку для її розгляду,враховуючи ,що воно подано в останній день строків розгляду апеляційної скарги ( з врахуванням продовження строків розгляду на 15 днів ).

Представник Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Виробничого структурного підрозділу "Ужгородська дирекція залізничних перевезень" РФ "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги з підстав , викладених у відзиві , просив рішення господарського суду Житомирської області від 12.07.2017 року у справі № 906/488/17 залишити без змін,а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 митниці Державної фіскальної служби України в судовому засіданні 28.09.2017 року заперечила вимоги апеляційної скарги, просила рішення господарського суду Житомирської області від 12.07.2017 року у справі № 906/488/17 залишити без змін.

В подальшому, представник третьої особи не скористався своїм правом участі в судовому засіданні 24.10.2017року. Про час та місце розгляду повідомлявся належним чином та заздалегідь ( а.с. 194).

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Пунктом 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Пункт 3.9.1. вказаної Постанови передбачає, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За змістом правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в п.3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. При цьому неявка у судове засідання однієї з сторін, належним чином повідомленої про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК України (п.3.12 постанови).

Оскільки у матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору та третьою особою не надано доказів в підтвердження поважності причин неявки його представника в судове засідання, враховуючи обмеженість строків розгляду справи , справа розглядається без явки третьої особи за наявними матеріалами.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення , судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державного підприємства "Городницьке лісове господарство" не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.11.2016р. із станції Новоград-Волинський Південно-Західної залізниці ОСОБА_2 підприємством "Городницьке лісове господарство" було відправлено вагони №№ 91503672 та 65382319 з вантажем "сосна" з номерами відправки по накладних 442962, 442608 (а. с. 11, 12).

Одержувачами вказаного вантажу у документах зазначено фірми "Пизец ГмбХ" (Гетваєргассе 1, Відень, 1010, Австрія) та SНVISH CHRONO Kft (Вашарошнамень, Ипар, ул. 1 Венгрия).

На дату надходження вказаних вагонів на станцію "Батьово" митного посту "Залізничний" ОСОБА_3 митниці ДФС (03.12.2016р.) поступили усні орієнтування стосовно здійснення додаткових заходів митного контролю щодо вантажу.

Залізничні вагони було зупинено, про що складено акти загальної форми (ГУ-23) № 11347 від 03.12.2016р. (а. с. 14) та № 11351 від 03.12.2016р. (а. с. 16).

03.12.2016р. згідно з заявки відділу митного оформлення № 4 (Батєво) вих. № 218/16 (а. с. 17) вагони №№ 91503672 та 65382319 було подано залізницею для митного огляду на 11 колію сортувального парку ст. Батьово.

Крім того, 03.12.2016р. Станцією Батьово було направлено телеграфне повідомлення № 15 вантажовідправнику про затримку вагонів (а. с. 18).

Після проведення огляду вантажу вагони було відпущено, про що складено Акти загальної форми (ГУ-23) № 833 від 04.12.2016р. (а. с. 13) та № 836 від 04.12.2016р. (а. с. 15), в яких відображені додаткові платежі, нараховані вантажовідправнику у зв'язку із затримкою вагонів для митного огляду з 03.12.2016р. по 04.12.2016р., обраховані за ставками Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009р. №317 (із застосуванням коригувального коефіцієнта 2,302), у загальній сумі 4799,16 грн.

Так, за користування вагоном № 91503672 на станції Батьово було нараховано платежів на загальну суму 2432,04 грн, з яких: плата за користування вагоном (код 117) склала - 115,60 грн, за зберігання вантажу (код 116) - 442,00 грн, за маневрову роботу (код 115) - 1347,10 грн, за телеграфне повідомлення (код 118) - 122,00 грн, ПДВ 20% - 405,34 грн (розрахунок на а. с. 20, 77).

За користування вагоном № 65382319 на станції Батьово було нараховано платежів на загальну суму 2367,12 грн, з яких: плата за користування вагоном (код 117) склала - 190,40 грн, за зберігання вантажу (код 116) - 313,10 грн, за маневрову роботу (код 115) - 1347,10 грн, за телеграфне повідомлення (код 118) - 122,00 грн, ПДВ 20% - 394,52 грн (розрахунок на а. с. 19, 76).

Загальна сума нарахованих до стягнення з відповідача платежів за затримку вагонів на прикордонній станції Батьово становить 4799,16 грн (2432,04+2367,12 ).

В подальшому, 05.12.2016 залізниця направила відповідачу претензії про сплату додаткових платежів на суму 4799,16 грн, однак у зв"язку з тим, що відповідачем вони були залишені без задоволення через усну відмову в оплаті вищевказаних сум, про що вказано у листі ( а. с. 78), позивач звернувся з позовом до суду щодо їх стягнення.

Аналізуючи зазначені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.

Правовідносини з перевезення та переміщенням продукції залізницями регламентуються Цивільним кодексом Україні, Господарським кодексом України, Митним кодексом України, Статутом залізниць України, Правилами користування вагонам і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25 лютого 1999р. № 113, Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС) та іншими підзаконними актами.

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.2 ст. 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із ч. 5 ст.307 Господарського кодексу України, загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За пунктами 2, 5 ст. 306 ГК України передбачено, що суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій і громадян, які користуються залізничним транспортом визначаються Статутом залізниць України (затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998р. №457).

Перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюється, зокрема, відповідно до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС), яка є чинною для України відповідно до Закону України "Про правонаступництво в Україні" та Віденської конвенції про правонаступництво держав.

Так,статтею 5 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) визначено, що при відсутності відповідних положень в цій Угоді, застосовується національне законодавство тієї країни, в якій повноважна особа реалізовує свої права.

Відповідно до параграфів 1, 2 статті 32 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) визначено, що перевізнику повинні бути відшкодовані всі витрати, пов'язані з перевезенням вантажу, не передбачені застосованими тарифами і викликані причинами, які не залежать від перевізника. Відшкодування додаткових витрат здійснюється в порядку передбаченому статтею 31 "Оплата провізних платежів та неустойок".

Згідно з параграфу 1 статті 31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС), якщо угодою між учасниками перевезення не передбачено інше, оплата провізних платежів є обов'язком: одержувача - перевізнику, який видає вантаж, за здійснене ним перевезення.

Слід вказати, що правове регулювання порядку та умов користування вагонами і контейнерами парку залізниць України, парку залізниць інших держав, а також тих, що належать підприємствам та орендовані ними, за час затримки на коліях залізниць загального користування, здійснюється за Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999р. №113.

Пунктом 2 ОСОБА_6 користування вагонами і контейнерами встановлено, що за користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під'їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності вносять плату.

Статтею 119 Статуту залізниць України унормовано, що зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням.

Відповідно до пунктів 3, 4 ОСОБА_6 користування вагонами і контейнерами, облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, Відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, які складаються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45, Пам'яток про видачу/приймання контейнерів форми ГУ-45к, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а, Актів загальної форми ГУ-23.

Відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами.

У відповідності до пунктів 6, 10, 12, 13 ОСОБА_6 користування вагонам і контейнерами, станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником). Загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Час до 30 хвилин не враховується, час 30 хвилин і більше враховується як повна година.

Плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.

Час користування обчислюється окремо для кожного вагона і контейнера за його номером.

Відповідно до ст.46 Статуту, вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Згідно з п.8 ОСОБА_6 зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року, збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).

Відповідно до пункту 9 ОСОБА_6 зберігання вантажів за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у т. ч. під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.

Проаналізувавши норми законодавства ,колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що нормами законодавства визначено обов'язок вантажовідправника, вантажоодержувача сплачувати залізниці плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням. Підстави звільнення вантажовласника від плати за користування вагонами передбачені в пункті 121 Статуту залізниць України та пункті 16 ОСОБА_6 користування вагонами і контейнерами є вичерпними, затримку вагонів, пов'язану з митним оформленням, до цих підстав не віднесено (п. 17 Оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства").

Відповідно до п. 5.15 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" від 29.05.2002р. №04-5/601, плата за користування вагонами як належності України, так і належності інших держав не є заходом відповідальності, яка може застосовуватись лише за наявності вини сторони у зобов'язанні.

Параграфом 6 статті 28 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) передбачено, що якщо перешкода до перевезення вантажу чи його видачі виникла по причинам, не залежним від перевізника, перевізнику повинні бути сплачені додаткові провізні платежі і витрати, понесені ним у зв'язку з перешкодами, а також неустойки, якщо вони передбачені національним законодавством.

Таким чином,вірним є висновок суду першої інстанції про те, що у разі понесення перевізником додаткових витрат за затримку вагонів пов'язану з митним оформленням, вантажовідправник зобов'язаний відшкодувати йому всі платежі, виставлені до сплати за користування вагонами.

У зв'язку з тим, що вагони №№ 91503672 та 65382319 з номерами відправки по накладних 442962, 442608 простоювали на станції Батьово Львівської залізниці за період з 03.12.2016р. по 04.12.2016 р.включно у зв'язку з митним оглядом, ПАТ "Українська залізниця" нарахувало ДП "Городницьке лісове господарство" плату за користування вагонами у розмірі 4799,16 грн.,яку судом першої інстанції стягнуто .

ДП "Городницьке лісове господарство" в акпляційній скарзі заперечує необхідність оплати вищевказаних платежів, посилаючись на те, що витрати,понесені позивачем на проведення операцій, а також огляд (переогляд) товарів мають здійснюватися, виходячи із приписів ч.ч. 1, 2 ст. 325 та ч. 5 ст. 338 МК України, а саме відшкодовуватись ОСОБА_3 митницею- органом, з ініціативи якого вони проводилися.

На думку апеляційного господарського суду такі доводи апелянта є помилковими, з підстав наведених нижче.

Відповідно до ч.1 ст.4 Митного кодексу України, митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. При цьому, митні формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

Відповідно до п. п.2.15., 2.16. Інструкції про взаємодію посадових осіб митних органів, що здійснюють митні процедури в міжнародному залізничному сполученні, і працівників залізниць України,затвердженої спільним наказом Державної Митної служби України та Міністерства транспорту та зв'язку України від 18.09.2008р. № 1019/1143 передбачено, що товари (вантажі), що прибувають на станцію призначення й перебувають під митним контролем, розміщуються в зонах митного контролю, які створюються на коліях загального користування й у яких товари (вантажі) перебувають під охороною залізниці, або, з дозволу митного органу, - в інших місцях чи під'їзних коліях, визначених як зони митного контролю згідно з Митним кодексом України і Порядком створення зон митного контролю та їх функціонування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2002 р.№ 1947.

Працівники залізниць не мають права видавати товари (вантажі), що перебувають під митним контролем, виконувати з ними будь-які операції (навантаження, вивантаження, перевантаження, усунення пошкоджень упаковки, розпакування, упакування, перепакування або зміну ідентифікаційних знаків чи маркування, нанесених на упаковку) без дозволу митниці.

У разі надходження на прикордонну передавальну станцію товарів (вантажів), щодо яких є потреба проведення митного огляду (переогляду), посадова особа митниці призначення здійснює необхідні митні процедури відповідно до законодавства України. (п. 4.10. Інструкції).

У разі надходження на прикордонну передавальну станцію товарів (вантажів) з порушенням вимог цієї Інструкції або товарів (вантажів), щодо яких є потреба провести митний огляд (переогляд), посадова особа митниці призначення в накладній під найменуванням товарів (вантажів) учиняє запис "Пропуск заборонено" і зазначає підставу для прийняття такого рішення. Запис завіряється підписом і відбитком штампа "Під митним контролем" цієї посадової особи, і документи повертаються працівникові станції. Про затримку товарів (вантажів) складається акт загальної форми, у якому зазначається час початку й закінчення проведення митного огляду (переогляду) і який підписується особами, що брали участь у проведенні цього огляду (переогляду) (п. 4.11. Інструкції).

Частинами 1, 2 статті 325 Митного кодексу України визначено, що за письмовою заявою власника товарів або уповноваженої ним особи та з дозволу органу доходів і зборів можуть здійснюватися навантаження, вивантаження, перевантаження, усунення пошкоджень упаковки, розпакування, упакування, перепакування, зважування та визначення інших істотних характеристик товарів, що перебувають під митним контролем, взяття проб та зразків таких товарів, зміна ідентифікаційних знаків чи маркування на цих товарах або їх упаковці, транспортних засобах комерційного призначення, а також заміна транспортного засобу комерційного призначення. Зазначені операції здійснюються за рахунок власника товарів, що переміщуються через митний кордон України, або уповноваженої ним особи. У разі відмови у наданні дозволу на здійснення зазначених операцій орган доходів і зборів зобов'язаний невідкладно письмово повідомити особу, яка звернулася із заявою про надання такого дозволу, про причини і підстави відмови.

У встановлених цим Кодексом випадках органи доходів і зборів з власної ініціативи або з ініціативи правоохоронних органів мають право у письмовій формі вимагати від осіб, які переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України, проведення операцій, передбачених частиною першою цієї статті. У такому разі витрати на проведення зазначених операцій відшкодовуються органом, з ініціативи якого вони проводилися. Якщо в результаті проведення таких операцій виявлено порушення законодавства України, витрати на проведення зазначених операцій відшкодовуються власником товарів, транспортних засобів комерційного призначення або уповноваженими ними особами.

Частиною 5 ст.338 Митного кодексу України встановлено, що, зокрема, огляд (переогляд) товарів, транспортних засобів комерційного призначення може проводитися за наявності достатніх підстав вважати, що переміщення цих товарів, транспортних засобів через митний кордон України здійснюється поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, у тому числі в разі отримання відповідної офіційної інформації від правоохоронних органів. Вичерпний перелік відповідних підстав визначається Кабінетом Міністрів України.

З метою проведення огляду (переогляду) товарів посадові особи органів доходів і зборів самостійно вживають заходів, передбачених цим Кодексом, на всій митній території України, включаючи зупинення транспортних засобів для проведення їх огляду (переогляду), в межах контрольованого прикордонного району та прикордонної смуги. Такий огляд (переогляд) проводиться за рахунок органу, з ініціативи або на підставі інформації якого прийнято рішення про його проведення. Якщо в результаті проведення огляду (переогляду) виявлено факт незаконного переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, витрати, пов'язані з проведенням огляду (переогляду), відшкодовуються власником зазначених товарів, транспортних засобів або уповноваженою ним особою.

Главою 32 Митного кодексу України, до якої включено статтю 218, врегульовано митні формальності на залізничному транспорті.

Митними формальностями є сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи (п.29 ч.1 ст. 4 Митного кодексу України).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 218 МК України передбачено, що розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб.

При чому, розглядаючи поняття "інші операції", які здійснюються у разі необхідності проведення митного контролю та митного оформлення товарів, слід дійти висновку, що ними охоплюється і проведення маневрових робіт (постанова ВГС України від 11.12.2014р. у справі № 908/356/14).

Митний контроль товарів у міжнародному залізничному сполученні здійснюється в зонах митного контролю (ч. 1 ст. 220 МК України).

Апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції про те, що дії відділу митного оформлення №4 (Батєво) митного поста „Залізничний" по відношенню до зупинки вагонів відповідача є митними формальностями, на які розповсюджується обов'язок власників товару або уповноважених ними осіб щодо оплати операцій, здійснених під час проведення митного контролю на залізничному транспорті, незалежно від факту виявлення незаконного переміщення товару під час здійснення такого контролю, оскільки такий обов'язок визначений положеннями чинного законодавства, які мають бути застосовані до спірних правовідносин.

При цьому , стягнення коштів за користування вагонами, зберігання вантажу, виконання маневрової, огляду/переогляду вантажу та іншої роботи можливе не тільки за умови наявності попередньої згоди вантажовласника на вчинення таких дій, а й у інших випадках передбачених законом, у тому числі у випадку проведення митного контролю та митного оформлення товарів.

Аналогічна позиція викладена у постановах ВГСУ від 01 березня 2017 року у справі № 907/501/16, від 29 травня 2017 року у справі № 924/1178/16.

Частинами 1, 2, 4 ст. 129 Статуту залізниць України передбачено, що обставини, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Як свідчать матеріали справи, предметом спору у даній справі є стягнення платежів за затримку вагонів №№ 91503672, 65382319.

Як встановлено судом в процесі розгляду справи, на підставі актів загальної форми ГУ-23 № 11347 від 03.12.2016 (а. с. 14), № 833 від 04.12.2016 (а. с. 13), № 11351 від 03.12.2016 (а. с. 16) та № 836 від 04.12.2016 (а. с. 15), які складено відповідно до приписів чинного законодавства, що регулюють вказані правовідносини, було розраховано плату за користування вагонами, збір за зберігання, зважування вантажу, збір за телеграфне повідомлення про затримку та плату за маневрову роботу, які були виконані залізницею через затримку вагонів відповідача за номерами 91503672, 65382319.

Вищевказані нарахування також внесено до накладних № 442962, 442608.

Так, плату за користування вагонами застосовано позивачем відповідно до п. 1 розділу 5, табл. 1 "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов’язані з ними послугами" ставка за користування вагоном за 45 годин – 206,20 грн, понад 45 годин - 16,00 грн за кожну годину за 1 вагон, із урахуванням коефіцієнта, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов’язані з ними послугами, в розмірі 2,302 (коефіцієнт коригування).

Плату за зберігання вантажу нараховано відповідно до п. 2 розділу 3 "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов’язані з ними послугами", а саме: після закінчення терміну безоплатного зберігання нараховується збір за кожну добу у розмірі: 4,00 грн за одну тону – при зберіганні вантажів у вагонах, у тому числі у контейнерах – за масу брутто, округлену до повних тонн, та збір за кожну добу 1,60 грн за одну тону - при зберіганні вантажу на землі.

Телефонограмний збір нарахований відповідно до п. 10 розділу 3, табл. 3 "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов’язані з ними послугами" ставка за повідомлення телеграфом 53,00 грн*2,302 (коефіцієнт коригування).

Плату за зважування вантажу нараховано відповідно до п. 4.1 розділу 3 "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов’язані з ними послугами" за ставкою за 1 вагон 75,20 грн*2,302 (коефіцієнт коригування).

Плату за маневрові роботи нараховано у відповідності до п. 1.8 розділу 3 "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов’язані з ними послугами" за ставкою у розмірі 292,60 грн за кожні півгодини роботи локомотива залізниці, що виконується не одночасно з подачею вагонів.

Відтак, перевіривши розрахунки позивача (а.с.19-20), колегія суддів встановила, що заявлена до стягнення з відповідача сума розрахована позивачем відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ним послуги (Тарифне керівництво № 1), затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 15.04.09р. № 340/16356.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності нарахування позивачем плати за користування вагонами, збір за зберігання вантажу, збір за телеграфне повідомлення про затримку, плату за маневрову роботу, оскільки в матеріалах справи містяться докази, що підтверджують розмір додаткових витрат Залізниці через затримку вагонів №№ 91503672, 65382319, для проведення митного огляду.

В свою чергу, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, що Акти загальної форми, надані позивачем, не є належною підставою для задоволення позовних вимог, оскільки не підписані вантажовласником , з огляду на таке.

Так, Акти, що містяться в матеріалах справи ( а.с.13-16) містять достатню інформацію щодо затримки вагонів залізницею, у зв'язку з проведенням митного огляду, зокрема щодо часу затримки та розрахунку суми додаткових платежів за період простою вагонів, а тому оцінюються судом як належні докази понесення залізницею додаткових витрат, що пов'язані з митними формальностями, оскільки ними, в сукупності із іншими доказами, в достатній формі підтверджено облік часу користування вагонами (час перебування вагонів у пунктах навантаження, вивантаження та на під'їзних коліях) та нарахування плати за користування ними.

В свою чергу, колегія суддів враховує доводи позивача, що Акти загальної форми в даному випадку не підписуються вантажовласником, оскільки зупинка вагонів здійснена на вимогу ОСОБА_3 митниці, відповідно позивач діяв в межах своїх повноважень на складання відповідних документів..

Таким чином , суд вважає помилковими доводи апелянта про відсутність підстав для оплати додаткових платежів, оскільки обов'язок власників товару або уповноважених ними осіб щодо оплати додаткових операцій не залежить від факту виявлення незаконного переміщення товару під час здійснення такого контролю, оскільки його зміст визначений положеннями чинного законодавства, які мають бути застосовані до спірних правовідносин, і є обов'язковими для застосування.

Також, колегія суддів критично оцінює подані апелянтом постанови апеляційного суду Закарпатської області та Ужгородського міськрайооного суду Закарпатської області, оскільки зазначені процесуальні документи, як докази в даній справі не мають відношення до стягнення з відповідача нарахованих платежів за затримку вагонів.

При цьому враховується,що чинним законодавством не передбачено, що плата за користування вагонами є безкоштовною, витрати залізниці мають бути відшкодовані по факту їх завдання вантажовідправником товару, який, в свою чергу, може стягнути понесені ним збитки у розмірі вартості сплачених витрат з органу, з ініціативи якого було проведено затримання товару на залізниці в регресному порядку.

Щодо доводів апелянта про пропуск строків позовної давності, Рівненський апеляційний господарський суд зауважує наступне.

Відповідно до положень ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Загальні,скорочені та більш тривалі строки позовної давності визначені статтями 257,258 ЦК України

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України).

Однак, ч. 2 ст. 9 ЦК України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Так, згідно з ч. 5 ст. 315 ГК України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Разом із цим, за змістом пункту 137 Статуту залізниць України позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього Статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом шести місяців. Зазначений шестимісячний термін обчислюється:

а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень - після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу;

б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Тобто, наведені норми ГК України і Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які встановлюють скорочений шестимісячний строк позовної давності та регулюють питання його перебігу відносно позову залізниці до вантажоодержувача, що випливають із перевезення.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що перебіг позовної давності за вимогами залізниці до вантажоодержувача про стягнення платежів нарахованих за час затримки вагонів починається від дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Підставою для подання позову у справі, яка розглядається, стала подія – затримка вагонів 3-4 грудня 2016 року , про що складено відповідні акти загальної форми (форма ГУ-23), на підставі яких відповідачу нараховано платежі за час затримки вагонів у розмірі 4799,16 грн.

Отже, шестимісячний строк позовної давності слід обраховувати саме від дати складання актів загальної форми ГУ-23. (Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 09.08.2017 у справі № 904/7033/16 (3-658гс17).

Апеляційним судом встановлено ,що ОСОБА_1 акціонерне товариства "Українська залізниця" в особі Виробничого структурного підрозділу "Ужгородська дирекція залізничних перевезень" РФ "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" звернулась з даним позовом до суду 01 червня 2017 року засобами поштового зв»язку ,тобто в межах строків позовної давності .

Відтак доводи апелянта в цій частині є помилковими.

Щодо доводів апелянта про процесуальні порушення,допущені судом першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.

Так, за змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Однак за правилами ст. 34 ГПК України докази, якими сторони обґрунтовують свої доводи та заперечення повинні бути належними та допустимими. Особливістю судових доказів є те, що вони виступають в якості гарантії достовірності одержаної судом інформації, оскільки на підставі їх оцінки в сукупності за правилами ст.ст. 4-7 та 43 господарський суд приймає судове рішення іменем України.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та факти, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. В силу частини 2 статті 22 ГПК України сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (частина 2 статті 43 ГПК України), якими в силу статті 32 даного Кодексу є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Розподіл обов'язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 “Про судове рішення”, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на зазначені норми чинного законодавства , колегія суддів констатує, що оскаржуване рішення прийняте у повній відповідності до чинного законодавства України.

Враховуючи викладене, колегія суддів констатує, що доводи апелянта щодо порушень судом першої інстанції ч.1 ст.43, ч.1 ст. 47, ч.2 ст.82, п.п.2,3 ч.1 ст. 84 ГПК України є надуманими, не обґрунтованими та не відповідають обставинам справи, покликання скаржника на практику Європейського суду з прав людини, в даному випадку є недоречним, оскільки судом дотримано усіх процесуальних важелів для вирішення спору в правовому полі.

Щодо інших доводів апелянта, викладених у апеляційній скарзі, судова колегія вважає,що вони не спростовують вищенаведені положення законодавства та докази, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що скаржник не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог та заперечень. Рішення господарського суду Житомирської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у зв»язку з з відмовою в її задоволенні відповідно до ст..49,105 ГПК України покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційному скаргу Державного підприємства "Городницьке лісомисливське господарство" залишити без задоволення, рішення господарського суду Житомирської області від 12.07.2017 року у справі № 906/488/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.