Постанова № 69856420, 03.10.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2017 р. Справа№ 910/8059/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Ткаченка Б.О.

Зеленіна В.О.

при секретарі Позюбан А.С.

за участю представників

від позивача: Грибенко А.Л., дов. № 08к від 19.12.2016р.

від відповідача: Наконечна А.В., дов. № 8277-К-О від 29.12.2016р.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк

"ПРИВАТБАНК"

на рішення Господарського суду м. Київ

від 19.07.2017 р.

у справі № 910/8059/17 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство

"Таврида Електрик Україна"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк

"ПРИВАТБАНК"

про стягнення 602 641,81 дол. США та 178 735,17 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Таврида Електрик Україна" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про стягнення 602 641,81 дол. США та 178 735,17 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.07.2017р. у справі № 910/8059/17 позов задоволено частково. Розірвано Договір про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія" № 237319 від 08 січня 2014 p., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк". Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Таврида Електрик Україна" кошти вкладу за Договором №237319 від 08 січня 2014 р. у розмірі 500 000 дол. США та проценти по ньому 99565,15 дол. США; штрафні санкції у розмірі 176743.94 грн. - 3% річних та 3064,39 дол. США - пені; суму судового збору у розмірі 239 965,44 грн.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 19.07.2017р. у справі № 910/8059/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 28.08.2017 р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" у справі № 910/8059/17 було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зеленін В.О., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 у справі № 910/8059/17 у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зеленін В.О., Ткаченко Б.О. апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 03.10.2017 р.

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик" та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк" було укладено договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування за № 426753 від 03.03.03 p..

На підставі цього договору ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" 03.03.03 р. були відкриті в Севастопольській філії ПАТ КБ "Приватбанк" банківські рахунки: поточний -№26003426753001 -у гривні; валютний - №26002426753002 - у доларах США; валютний -№26003426753023 - у євро; картковий - №26053426753051 - у гривні.

08.01.2014 між позивачем та відповідачем було укладено Договір № 237319 про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія".

Відповідно до п.1.1 вищезазначеного Договору предметом Договору є внесення Клієнтом та прийняття Банком тимчасово вільних коштів у сумі та на строк, що зазначено в Додатковій угоді до Договору, з обов'язками виплачувати Клієнту суму вкладу та проценти на умовах і в порядку, встановлених цим Договором.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що кошти які розміщуються клієнтом на рахунку, перераховуються винятково з його поточного рахунку.

На підставі цього, на строковому депозиті Позивачем було розміщено 500 000 (п'ятсот тисяч) доларів США 00 центів на депозитний рахунок №261530009721-36, що підтверджується платіжними дорученнями № 3507 від 08.01.2014 та випискою по рахунку 26002426753002 за період з 01.01.2014 - 31.01.2014 строком до 13 січня 2015, про що йдеться у Додатку № 1 до Договору № 237319 від 08.01.2014 (належним чином засвідчені копії містяться в матеріалах справи).

Згідно з частинами 1, 4 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, яке є непорушним.

Згідно зі ст.177 ЦК України до об`єктів цивільних прав зазначеною нормою віднесено речі, в тому числі, і гроші.

Статтею 190 ЦК України регламентовано, що майном, як особливим об`єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Отже, поняттям майно охоплюються і гроші (грошові кошти), які у відповідності до ст.192 ЦК України є законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України.

Відповідно до ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір є договором банківського рахунку, регламентований главою 72 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1 та ч. 3 ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони ( вкладника ) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунку (глава 72 цього Кодексу ), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Приписами ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Статтею 1074 Цивільного кодексу України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1060 Цивільного кодексу України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.

За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 500000,00 дол. США є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним підтверджується матеріалами справи, і в той же час відповідачем жодними доказами не спростовано.

Судом встановлено, що починаючи з січня по квітень 2014 відповідачем було нараховані відсотки у розмірі - 9315,07доларів США, що підтверджується випискою по рахунку 26182000170620 за січень - травень 2014 р.

Водночас, за твердженням позивача, яка не спростовано відповідачем, починаючи з 28 травня 2014 ПАТ КБ "ПриватБанк" в порушення умов Договору припинив нарахування та виплату відсотків на банківські вклади Позивача.

05 січня 2015 року позивачем на ім'я голови правління ПАТ КБ "ПриватБанк" Дубілету О.В. та заступника голови правління з корпоративного бізнесу Яценко В.А. було надіслано наступні лист:

- Заява вих. № 002 від 05.01.2015 відповідно до якої позивач запропонував відповідачу, декілька варіантів належного виконання зобов'язання по поверненню коштів вкладів Договорами та відсотки по ним. Додатками до цієї заяви була заява про повернення грошових коштів вкладу та відсотків по ньому на підставі п.3.2. Договору та платіжні доручення до нього (п/д № 4167);

- Розпорядження щодо повернення грошових коштів, що потрапили на "недіючі рахунки". Відповідно до якого Позивач розпоряджався перерахувати кошти вкладу за Договором та відсотки по ньому, на підставі платіжних доручень: № 4166, №4168.

Однак за твердженням позивача, які жодним чином не спростовані відповідачем, від ПАТ КБ "ПриватБанк" не було отримано жодної відповіді на вказані листи та не були виконані платіжні доручення позивача.

23 грудня 2016 р. позивачем повторно надіслано лист № 0134 від 19.12.2016 р. до ПАТ КБ "ПриватБанк", в яких позивач просить терміново повернути кошти вкладу та нараховані відсотки за Договором. До листа додані наступні платіжні доручення: № 3 від 19.12.2016, №4 від 19.12.2016. Проте, в порушення взятих на себе зобов'язань, Відповідачем не було виконано платіжних доручень Позивача.

Пунктом 2.1.1. Договору та п.3.6.2.3.1.1. Умов та правил надання банківських послуг, що розміщені відповідачем на особистому веб-сайті, передбачено право клієнта отримувати інформацію про стан депозитного рахунку на свою письмову вимогу.

П. 2.3.3. Договору та п. 3.6.2.3.2.3. Умов та правил надання банківських послуг визначено, що Банк зобов'язаний забезпечити повну схоронність вкладу Клієнта.

Зазначені Правила розміщені у мережі Інтернет на сайті банку www.pb.ua та є публічною офертою, що містить умови та правила надання послуг банком та його партнерами, до якої приєднується клієнт, підписуючи заяву у відділенні банку.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 грудня 2016 позивачем було надіслано лист до ПАТ КБ "ПриватБанк" (вих. № 108 від 15.12.2016 р.), згідно якого просив надати виписки по наступним рахункам: № 26153000972136 (Договір № 237319) та № 26182000170620 (Договір № 237319).

У відповідь на лист позивач отримав виписки з рахунків станом на 15.12.2016. В виписках відображено, що на рахунках позивача відсутні грошові кошти, які йому належать. Разом з тим, банком не надано жодних доказів перерахування вказаних коштів із відповідних рахунків.

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що позивачем надана лише копія договору №237319 про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія" від 08.01.2014 та копія платіжного доручення, яка не містить оригіналу підпису та печатки банківської установи. На вказаному платіжному дорученні зазначена печатка Севастопольської філії ПАТ КБ "ПриватБанк", м. Севастополь та печатки ПАТ КБ "ПриватБанк", м. Дніпропетровськ.

Разом з цим, оригінали вказаних документів були оглянуті колегією суддів в судовому засіданні.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та вважає, що відповідач не виконав свого обов'язку за Договором щодо збереження коштів позивача тим самим порушив законні права позивача та умови Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 Цивільного Кодексу України за договором вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Частиною 3 ст. 1060 ЦК України за договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу.

Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу.

Також п. 2.3.2 Договору встановлено, що "Банк зобов'язаний виплачувати Клієнту проценти згідно з пунктом 3.12 в редакції Додаткової угоди до цього Договору". В п. 3.12 в редакції додаткової угоди визначено:"проценти за вкладом виплачуються Клієнту в день закінчення розміщення вкладу, передбаченого пунктом 3.1. цієї Додаткової угоди, або щомісячно кожного числа місяця, наступного за звітним місяцем".

Пунктом 3.3 Договору визначено, що нарахування процентів за вкладом проводиться за період розміщення коштів починаючи з дня, наступного за днем надходження вкладу на депозитний рахунок зазначено в пункті 2.5 в редакції Додаткової угоди до цього Договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Тому, зважаючи на умови Договору Відповідач зобов'язаний виплачувати Позивачу проценти за вкладом у встановлений Договором строк і з розрахунку 8 (вісім) % річних згідно Додаткової угоди № 1 до Договору № 237319.

Відповідно ч. 5 ст.1061 Цивільного кодексу України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Пунктом 3.5. Договору зазначено, що у випадку не витребування клієнтом коштів у визначений п. 3.1.у редакції Додаткової угоди до цього Договору строк, з урахуванням умов п.3.2 (другий абзац) цього Договору, та або накладення арештів на вклад та рахунки клієнта, Договір вважається продовженим на такий же строк, зі сплатою процентів у розмірі який передбачено за вкладами на вимогу банку, починаючи з дня закінчення,строку розміщення вкладу, відповідно до умов п.3.1. у редакції Додаткової угоди до цього Договору.

Таким чином, оскільки відповідачем не спростовано та в матеріалах справи не містяться жодних доказів того, що вказаний Договір між позивачем та відповідачем не підлягав пролонгації, суд доходить висновку про обґрунтованість вимоги позивача про стягнення відсотків за депозитним вкладом за період з 13.01.2015 по 15.05.2017.

Колегія суддів погоджується з перерахунком місцевого суду щодо стягнення процентів за договором, за період прострочення з 05.04.2014 до 13.01.2015 з кількістю днів прострочення -284; таким чином до стягнення - 31123,29 дол. США та за період прострочення з 14.01.2015 до 15.05.2017 з кількістю днів прострочення - 853, всього до стягнення - 58424,66 дол. США.

Таким чином, загальна сума відсотків які мали бути нараховані на депозитний вклад відповідача становить - 98863,02 дол. США.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 178735,17 грн. та пені у сумі 3076,06 дол. США.

Колегія суддів дійшла висновку, що судом правомірно відмовлено щодо нарахування позивачем 3% річних та пені на суму боргу у розмірі 599565,15 дол. США, оскільки у матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача про повернення вказаної суми боргу.

Як вбачається з матеріалів справи, останнє звернення позивача до відповідача із вимогою про повернення грошових коштів датоване 19.12.2016, отже прострочення виникло відповідно до ст. 530 ЦК України на суму вимоги, яка мала бути нарахована на вказану дату, а саме 500000 дол. США сума основного боргу та 88685,2 сума нарахованих відсотків за депозитним вкладом.

Згідно з статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором або законом правові наслідки.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням 3% річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних підлягають задоволенню відповідно до перерахунку суду з зазначених вище підстав, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума у розмірі 176743,94 грн.

Перевіривши правильність нарахування позивачем процентів на банківський вклад та 3% річних, суд приходить до висновку про їх обґрунтованість та задоволення.

Пунктом 4.13 договору передбачено, що у разі порушення будь-якою стороною цього договору будь якого грошового зобов'язання винна сторона несе відповідальність перед іншою стороною винятково у вигляді пені в розмірі 0.1 від облікової ставки НБУ (що діяла в період, за яким сплачується пеня) від своєчасно не нарахованої суми, яка нараховується протягом одного місяця з моменту виникнення відповідного зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, до стягнення із відповідача на користь позивача є сума пені у розмір 3064,39 дол. США.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 500000 дол. США - депозиту, 99565,15 дол. США - проценти на банківський вклад, 176743.94 грн - 3% річних та 3064,39 дол. США - пені є обгрунтованими.

Відповідно до ч. 2. ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Також, в Постанові ВСУ від 18 вересня 2013 р. у справі № 6-75цс13 визначено, що оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Укладаючи депозитний договір з відповідачем, за твердженням позивача, він правомірно та обґрунтовано розраховував на збереження своїх коштів, примноження своїх коштів шляхом отримання відсотків на них, отримання повної та належної інформації щодо своїх коштів, можливість отримати свої кошти на поточний рахунок у своє розпорядження відповідно до умов договорів та чинного законодавства України. Недотримання відповідачем умов Договору шляхом ненарахування та невиплати відсотків, неповернення грошових коштів та порушення зобов'язання щодо збереження вкладу,не дозволяє позивачу користуватися своїми власними коштами та використовувати їх в своїй поточній господарській діяльності.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 19.07.2017р. у справі № 910/8059/17 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 19.07.2017р. у справі № 910/8059/17 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/8059/17 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді Б.О. Ткаченко

В.О. Зеленін