Постанова № 69853624, 24.10.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2017 року Справа № 916/2734/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м.Одесина постановуОдеського апеляційного господарського суду від 01.03.2017у справі№916/2734/16 Господарського суду Одеської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "АМКОСТРОЙ"до Квартирно-експлуатаційного відділу м.ОдесиПростягнення 89 050,63грн.,за участю представників сторін:від позивача:не з'явився,від відповідача:не з'явився,В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Одеської області від 04.07.2016, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.03.2017 у справі №916/2734/16, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 45694,68грн. - боргу, 3402,68грн. - 3% річних та 39867,62грн. - інфляційних витрат. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Квартирно-експлуатаційний відділ м.Одеси з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою разом з клопотанням про відновлення пропущеного процесуального строку на її подання, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.10.2017 задоволено клопотання скаржника про поновлення строку на подання касаційної скарги, відновлено строк на її подання, зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

В призначене судове засідання касаційної інстанції 24.10.2017 позивач та відповідач уповноважених представників не направили. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи касаційної скарги, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Квартирно-експлуатаційного відділу м.Одеси.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 25.12.2013 між позивачем (підрядник) та відповідачем (замовник) укладений договір №33 про виконання поточного ремонту, відповідно до умов якого підрядник зобов'язався у відповідності з затвердженою проектно-кошторисною документацією, виконати поточний ремонт санвузлів учбового корпусу (будівлі № 1 по ГП) військового містечка № 17 (м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 10), а замовник зобов'язався прийняти виконанні роботи та оплатити їх вартість. Договірна вартість робіт, що доручені для виконання підряднику, є твердою, визначається на підставі затвердженої проектно-кошторисної документації та згідно з ДНБ. На час підписання цього договору вартість робіт визначена у відповідності з договірною ціною, яка додається до договору та складає 45 694,68грн. Вартість робіт, яка належить до сплати підряднику, визначається на основі витрат підрядника, складених згідно з ДНБ, пред'явлених по Ф-2КБ та Ф-КБ-3 на підставі фактично виконаних обсягів робіт.

Терміном початку виконання робіт є термін передачі підряднику проектно-кошторисної документації на роботи, строк дії договору з моменту підписання договору по 31.12.2013, але в будь-якому разі до повного виконання зобов'язань сторін (п.п. 3.1. та 3.2. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору замовник проводить щомісячні проміжні платежі підряднику на виконані роботи на підставі підписаної уповноваженими представниками сторін довідки про вартість виконаних робіт (Ф-2в) та форми КБ-3 розрахунком фактичних витрат, включаючи умови ринкових відносин, надається підрядником уповноваженому представнику замовника не пізніше 27 числа звітного місяця. Уповноважений представник замовника протягом 3 діб перевіряє реальність акту, довідки та підписує їх в частині виконаних робіт.

На виконання умов договору позивач здійснив передбачені Дефектним актом та проектно-кошторисною документацією роботи на загальну суму 45694,68грн., що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року (форма КБ-2в) та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року (форма КБ-3), які прийняті відповідачем без будь-яких зауважень щодо кількості, якості та вартості, проте замовник не здійснив їх оплату в обумовлений договором строк.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.11.2015 позивач направив на адресу відповідача претензію №27/11-15 щодо оплати виконаних робіт, яка залишена без відповіді та реагування.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів ст.ст. 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ч. 3 ст. 510 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 ГК України, встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В статтях 610, 611 ЦК України закріплено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оплата робіт провадиться після прийняття замовником виконаних робіт, якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін (ч. 4 ст. 879 ЦК України).

Враховуючи викладене та те, що відповідачем не надано жодних доказів проведення оплати з підрядником, суди дійшли висновку про доведеність позовних вимог в частині стягнення основного боргу.

Посилання відповідача на відсутність відповідного фінансування, не приймається до уваги судом касаційної інстанції, оскільки відсутність бюджетних коштів не виправдовує відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 15.05.2012 у справі №11/446 та Європейський суд з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 (заява №70297/01).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як і інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Судами попередніх інстанцій перевірений розрахунок нарахованих позивачем інфляційних втрат та відсотків річних.

При цьому, переглядаючи справу у повному обсязі за приписами ст. 101 ГПК України апеляційною інстанцією встановлено, що місцевий господарський суд на підставі наявних у справі доказів врахував інтереси як відповідача, так і права та інтереси позивача, які були порушені відповідачем, а також зазначив згідно ст.13 Конституції України всі суб'єкти права власності рівні перед законом, а відтак, надавати будь-які преференції відповідачу лише тому, що він є державною установою є порушенням конституційних принципів, прав та інтересів позивача.

Вищий господарський суд України, на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи, з'ясованих судами з урахуванням наданих доказів та наявних матеріалів справи, перевіривши застосування ними норм матеріального та процесуального права, погоджується з висновками останніх про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 01.03.2017 у справі №916/2734/16 відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.03.2017 у справі №916/2734/16 - залишити без змін, а касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м.Одеси - без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Т.Б. Дроботова Суддя Л.І. Рогач