Рішення № 69852762, 03.10.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

Справа № 756/14964/14 Головуючий у 1-ій інстанції - Яценко Н.О.

Апеляційне провадження № 22-ц/796/50/2017 Доповідач - Музичко С.Г.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :

Головуючого - Музичко С.Г.,

Суддів - Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,

при секретарі - Юрчуку С.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - Оніщенко Юлії Віталіївни на рішення Оболонського районного суду м.Києва від 18 червня 2015 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія «Вектор Плюс» про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія «Вектор Плюс» про стягнення заборгованості, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість у розмірі 1 987 998,59 грн., яка складається з: основної заборгованості за кредитом у розмірі 979 656,91 грн., по відсоткам у розмірі 483 560,47 грн., нарахованої пені у розмірі 224 781,21 грн.; стягнути солідарно з відповідачів на свою користь витрати по сплаті сдового збору у розмірі 3 654,00 грн.

Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 18 червня 2015 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія «Вектор Плюс», відмовлено.

В поданій апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є позивач, зобов'язання за кредитним договором перед відповідачем виконав в повному обсязі, надав грошові кошти у розмірі 74 000,00 доларів США. Вказує, що наявність судового рішення про задоволення позовних вимог банку до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору та не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання. На його думку, відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом чи виконавчим написом нотаріуса щодо одного боржника є підставою для об'єднання виконавчих проваджень в зведене виконавче провадження у межах загальної суми стягнення, що не призводить до подвійного стягнення боргу.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити.

В судовому засіданні представники відповідача ОСОБА_5 проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили залишити без змін рішення суду першої інстанції.

В судове засідання відповідач ОСОБА_6 та третя особа не з'явилися про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених в суді першої інстанції вимог, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що банк використав право дострокового стягнути з позичальника заборгованість за кредитним договором шляхом пред'явлення позову в квітні 2013 року про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 28.11.2012 року між ПАТ «Сведбанк», який в свою чергу виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» та Факторинговою компанією «Вектор плюс» укладено договір факторингу. Відповідно до п.2.1, 2.2 Договору Банк відступає Фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі документації. З моменту відступлення Банком Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів.

28.11.2012 року між ТОВ «ФК Вектор Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу. Відповідно до п.2.1, 2.2 Договору Клієнт (ТОВ ФК «Вектор плюс» ) відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи) свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації. З моменту відступлення клієнтом Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів.

Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором від 25.12.2007 року № 2631/1207/45-011, позичальником згідно якого є ОСОБА_5, вказана обставина встановлена рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва від 17.12.2013 року, а тому відповідно до ч.3 ст.61 ЦК України не підлягає доказуванню.

25.12.2007 року ВАТ «Сведбанк» (правонаступник ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_5 уклали кредитний договір № 2631/1207/45-011, з подальшим внесенням змін та доповнень.

Відповідно до умов вищевказаного договору, банк зобов'язується надати боржнику кредит в сумі 74 000 доларів США, а відповідач зобов'язується повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України визначено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до заяви про видачу готівки №2122891/0201 від 25.12.2007 року банком надано кредит ОСОБА_5 в розмірі 74 000 доларів США.

Суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що банк надав відповідачу ОСОБА_5 кредит в сумі 74 000 доларів США.

ОСОБА_5 зобов'язання за кредитним договором не виконував, в зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 1 687 998,59 грн., із них: за кредитом - 979 656,91 грн. з розрахунку за 1 долар США - 13,36 грн., по відсотках 483 560,47 грн. за період з 25.04.2012 року по 25.08.2014 року, пеня - 224 781,21 грн. за період з 25.08.2013 року по 25.08.2014 року.

Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 24.06.2016 року по справі призначена судово-економічна експертиза.

Згідно висновку експерта від 19.17.2017 року № 11226/16-45 розмір заборгованості ОСОБА_5 станом на 28.11.2012 року по кредитному договору № 2631/1207/45-011 від 25.12.2007 року документально підтверджується на загальну суму 94 329,92 долара США (гривневий еквівалент 753 979,05 грн., курс НБУ грн./дол. США 7,993 станом на 28.11.2012 рік), а саме: за тілом кредиту на суму 73 297,80 доларів США (гривневий еквівалент 585 869,31 грн., курс НБУ грн./дол. США 7,993 станом на 28.11.2012 рік); за відсотками на суму 21 032,12 доларів США (гривневий еквівалент 168 109,73 грн., курс НБУ грн./дол. США 7,993 станом на 28.11.2012 рік). Підтвердити чи спростувати заборгованість по пені в сумі 14 947,80 доларів США не видалось за можливе. Оскільки в наявному розрахунку заборгованості не відображено операції щодо виконання рішення Апеляційного суду м.Києва від 17.12.2013 року та враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні та додатково на дослідження не надано відповідні документи по операціях щодо виконання рішення Апеляційного суду м.Києва від 17.12.2013 року підтвердити чи спростувати заборгованість ОСОБА_5 станом на 25.08.2014 року не видається за можливе.

Відповідно до позовних вимог, заборгованість за кредитним договором станом на 25.08.2014 року становить: за тілом кредиту 73 297,80 доларів США (гривневий еквівалент 979 656,91 грн., курс НБУ грн./дол. США 13,365 станом на 25.08.2014 рік), за відсотками 36 179,93 доларів США (гривневий еквівалент 483 560,47 грн., курс НБУ грн./дол. США 13,365 станом на 25.08.2014 рік).

Згідно із розрахунком заборгованості за кредитним договором, наданим позивачем, з 28.11.2012 року по 25.08.2014 року ОСОБА_5 не виконував зобов'язання за даним договором, в зв'язку з чим банком нараховувалася заборгованість. Отже, сума заборгованості за кредитом, підтверджена судовою експертизою, визначена станом на 28.11.2012 року у розмірі: за тілом кредиту 73 297,80 доларів США (гривневий еквівалент 585 869,31 грн., курс НБУ грн./дол. США 7,993 станом на 28.11.2012 рік); за відсотками на суму 21 032,12 доларів США (гривневий еквівалент 168 109,73 грн., курс НБУ грн./дол. США 7,993 станом на 28.11.2012 рік), станом на 25.08.2014 року заборгованість за кредитом становить: за тілом кредиту 73 297,80 доларів США (гривневий еквівалент 979 656,91 грн., курс НБУ грн./дол. США 13,365 станом на 25.08.2014 рік), за відсотками 36 179,93 доларів США (гривневий еквівалент 483 560,47 грн., курс НБУ грн./дол. США 13,365 станом на 25.08.2014 рік), що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 23-24 т.1).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що оскільки розмір платежів, нарахованих банком за період, встановлений експертизою, відповідає розміру платежів, нарахованим за інший період, який просить стягнути позивач, заборгованість ОСОБА_5 за спірним договором станом на 25.08.2014 року становить: основний борг в розмірі 979 656,91 грн., заборгованість по відсоткам у розмірі 483 566,47 грн. Розрахунок розміру пені, визначений позивачем, не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, інший розрахунок позивач не надав, тому колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені з відповідача.

Положеннями п.1.3 кредитного договору передбачено, що позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 11,90 % річних за весь строк фактичного користування кредитом. Сторони за взаємною згодою, досягнутою при укладенні цього договору, встановили, що розмір, визначеної у цьому пункті процентної ставки може змінюватись без укладення додаткового правочину до цього договору, у випадках і в порядку, встановлених п.6.1, п.8.4 цього договору.

Умовами п.3.2 передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються, виходячи із розміру процентної ставки, встановленої п.1.3 або змінені відповідно до п.6.1, та/або п.8.4 цього договору, та фактичної кількості днів користування кредитом, на непогашену суму кредиту (залишок заборгованості за кредитом), починаючи з дати видачі кредиту до дати його повернення. При розрахунку процентів за користування кредитом за кількість днів у місяці приймається 30 днів, у році 360.

Отже, оскільки заборгованість за кредитним договором не була погашена після ухвалення рішення Апеляційного суду міста Києва від 17.12.2013 року, позивачем правомірно нараховувалися відсотки за користування кредитом в період з 24.04.2012 року до часу пред'явлення позову.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва від 17.12.2013 року по справі за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки звернуто стягнення на предмет іпотеки , а саме : квартиру 47 , що складається з 1 житлової кімнати, загальною площею 28,50 кв.м., житловою площею 12,70 кв.м., яка розташована за адресою : АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_5 на праві приватної власності в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2631/1207/45-011 від 25.12.2007 року , яка станом на 25.01.2013 року складає 902820,94 грн., а саме : за кредитом - 585869,32 грн., по відсотках 178798,61 грн., пеня - 138153,01 грн. шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження , за початковою ціною , яка встановлюється на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій на рівні, не нижчому за ціни на цей вид майна.

Висновок суду першої інстанції про те, що вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором та вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, що забезпечує виконання того ж самого кредитного договору, заявлені до одного і того ж позичальника - іпотекодавця, є подвійним стягненням є неправильним.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

За змістом цієї статті звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов'язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.

Верховний суд України у своїй постанові від 03.02.2016 року по справі №6-1080цс15 дійшов до висновку, що відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня.

Матеріали справи не містять відомостей про виконання боржником рішення Апеляційного суду міста Києва від 17.12.2013 року по справі за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, колегія суддів вважає, що задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки не перешкоджає кредитору звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості за основним зобов'язанням, оскільки зобов'язання не виконане.

Таким чином є правомірними твердження апеляційної скарги про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору та не звільняє боржника від відповідальності.

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника, що випливають з основного договору, відповідно до ст.553 ЦК України, 25.12.2007 року ВАТ «Сведбанк» (правонаступник ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_6, уклали договір поруки № 2631/1207/45-011 - Р-1.

Відповідно до умов договору поруки поручитель поручається за виконання позичальником обов'язків, що виникли на підставі Основного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.

Відповідно до умов договору поруки, позичальник та поручитель відповідають перед позивачем за порушенням обов'язків за договором, як солідарні боржники. Поручитель відповідає у тому ж обсязі, що і Боржник.

Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Крім того, за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Таким чином, умови п. 10 договору поруки про те, що строком припинення поруки, встановленої цим договором є повне виконання позичальником або поручителем своїх зобов'язань, передбачених основним зобов'язанням не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 17.12.2013 року встановлено, що 04.03.2013 року позивач направив ОСОБА_5 письмове повідомлення рекомендованою кореспонденцією, а саме вимогу про усунення порушень. У квітні 2013 року позивач звернувся до Оболонського районного суду м.Києва з позовом до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки на погашення всієї заборгованості. З викладеного слідує, що позивач змінив строк виконання зобов'язання за кредитним договором.

Разом з цим, вимоги до поручителя позивачем пред'явлено не було, а строк виконання основного зобов'язання настав у квітні 2013 року.

Таким чином, у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.

Отже, відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України позивач повинен був пред'явити вимогу до ОСОБА_6, як поручителя, до вересня 2013 року, проте з даним позовом звернувся до суду у жовтні 2014 року, тому у силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припинилась.

Судом першої інстанції не були враховані вищезазначені обставини, не надана належна оцінка доказам та документам, наданим позивачем, неправильно застосовані норми матеріального права, тому колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позову до ОСОБА_5 з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_5 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» підлягають стягненню судові витрати в сумі 5 481,00 грн.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 309, 313-315, 316-317 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - Оніщенко Юлії Віталіївни задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м.Києва від 18 червня 2015 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову до ОСОБА_5.

В цій частині ухвалити нове рішення наступного змісту.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» суму основного боргу в розмірі 979 656,91 гривень, відсотки 483 566,47 гривень, судові витрати в сумі 5 481,00 гривень.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді