Ухвала суду № 69852755, 26.10.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1У Х В А Л А

про відмову щодо вжиття заходів забезпечення позову

26 жовтня 2017 року м. Київ № 826/12611/17

Суддя Окружного адміністративного суд міста Києва Донець В.А., розглянувши клопотання про забезпечення позову в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_2доГоловного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби Українипро визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом про: визнання протиправними дій Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України щодо внесення до бази даних інформації про ОСОБА_2, як такого, що тимчасово обмежений у праві виїзду за межі України, як керівник Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Метрополія", на підставі ухвали Солом'янського районного суду міста Києва від 09.09.2016 у справі №760/15114/16-ц, скасування рішення відповідача оформленого листом від 20.09.2016 №64/К-12888 про відмову вилучити із бази даних зазначену інформацію та про зобов'язання вилучити таку інформації із бази даних Головного центру обробки спеціальної інформації.

Судом у рамках підготовчого провадження проведено, 24.10.2017, попереднє судове засідання, за наслідками якого ухвалено закінчити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду. Заяв про забезпечення адміністративного позову представником позивача, який був присутній в судовому засіданні, не подавалось.

Водночас, згідно з реєстром передачі вхідної кореспонденції судді від 25.10.2017 надійшло клопотання від 24.10.2017 представника позивача про забезпечення адміністративного позову.

Клопотання мотивоване тим, що: "відповідач безпідставно вніс до бази даних ГЦОСІ запис про обмеження позивача у праві виїзду за межі України, без звернення уповноваженого суб'єкта у виконавчому провадженні, тобто державного виконавця. Запис про обмеження на підставі ухвали, в якій ОСОБА_2 був обмежений у праві виїзду за межі України як керівник ТОВ "УК "Метрополія" був внесений в той час, коли ОСОБА_2 вже не був керівником боржника, про що державний виконавець був своєчасно повідомлений і через що останній не звертався до ГЦОСІ з ухвалою суду для внесення інформації до бази даних невиїзних".

У клопотанні зазначено, що: "позивач безпідставно, як громадянин України, зазнає обмежень у реалізації своїх прав на свободу пересування так як не є керівником боржника у виконавчому провадженні і жодним чином не може впливати на виконання рішення", тому … "існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, оскільки безпідставне обмеження прав громадянина України є недопустимим та порушує не тільки норми законодавства України, а і норми міжнародного права".

На думку представника: "протиправні дії відповідача є очевидними, оскільки на порушення норми частини другої статті 19 Конституції України, відповідач присвоїв повноваження державного виконавця як особи, уповноваженої на здійснення виконавчого провадження, в тому числі примусових заходів виконання рішення. Такими протиправними діями фактично обмежив права громадянина України, хоча обмеження було встановлено для керівника".

На підставі наведеного, представник позивача просить: "зупинити виконання рішення Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 19.04.2017 про внесення до бази даних ГЦОСІ інформації про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України на підставі ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 09.09.2016 у справі №760/15114/16-ц як керівника ТОВ "УК "Метрополія" до набрання чинності рішення суду у цій справі"; "заборонити Головному центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України та Державній прикордонній службі України будь-яким чином обмежувати право ОСОБА_2 як громадянина України (а не керівника ТОВ "УК "Метрополія") вільно перетинати державний кордон України та залишати межі України у зв'язку із наявністю у базі даних ГЦОСІ інформації про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України на підставі ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 09.09.2016 у справі №760/15114/16-ц як керівника ТОВ "УК "Метрополія" до набрання чинності рішення суду в цій справі".

Вирішуючи клопотання про забезпечення позову, суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) Клопотання про забезпечення адміністративного позову розглядається не пізніше наступного дня після його одержання й у разі обґрунтованості та терміновості вирішується ухвалою негайно без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Оскільки зі змісту клопотання вбачається, що представник позивача зазначає про порушення відповідачем права позивача на свободу пересування, судом вирішено розглянути дане клопотання відповідно до зазначених вимог КАС України.

Згідно з частиною першою статті 117 КАС України суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Щодо очевидності протиправності внесення Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформації про встановлення тимчасового обмеження ОСОБА_2 в праві виїзду за межі України.

Як уже зазначалось, представник позивача вказує в клопотанні, що відповідачем привласнено функції державного виконавця, який уповноважений здійснювати примусові заходи виконання судового рішення у виконавчому провадженні. Представник як на правову підставу наведеного зазначає у позові "Порядок взаємодії органів державної виконавчої служби та органів Державної прикордонної служби України під час здійснення виконавчого провадження", затвердженого Наказом Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України від 07.02.2014 №288/5/102, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2014 за №273/25050.

Відповідно до пункту 4 цього Порядку в разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням іншого органу (посадової особи), що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню, державний виконавець має право звернутися до суду з поданням про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням.

Під час попереднього судового засідання встановлено та не заперечувалось представниками сторін, що на виконанні відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві знаходиться виконавче провадження №49505245 щодо стягнення на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 07.08.2015 №910/6038/15-г з ТОВ "Управляюча Компанія "Метрополія" на користь ТОВ "Чорноморенергоспецмонтаж" основної заборгованості в сумі 3950000,00 грн., штрафу - 395000,00 грн., три % річних - 53243,84 грн., інфляційних втрат - 418414,46 грн., витрат зі сплати судового збору - 73080,00 грн. Така ж інформація міститься в рішенні Солом'янського районного суду міста Києві від 09.09.2016 у справі №760/15114/16-ц, яке переглядалось в апеляційному порядку та залишене без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 31.03.2017.

Згаданим рішенням Солом'янського районного суду міста Києві від 09.09.2016 у справі №760/15114/16-ц задоволено подання державного виконавця та тимчасово обмежено громадянина ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу до виконання ТОВ "УК "Метрополія" зобов'язань за рішенням Господарського суду м. Києва від 20.07.2015 у справі №910/6038/15-г. При цьому, виконання заходів щодо обмеження права виїзду за межі України покладено на Адміністрацію державної прикордонної служби України.

Ухвалюючи рішення, суд керувався, зокрема, пунктом 5 частини першої статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21.01.1994 №3857-XII (у відповідній редакції), де передбачалась можливість тимчасової відмови громадянинові України у виїзді за кордон у випадках ухилення від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань, а також пунктом 18 частини третьої статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (у відповідній редакції), за яким державний виконавець наділявся повноваженнями звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням.

Процедура розгляду судом вказаного питання визначалась статтею 377-1 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Частиною третьою статті 222 ЦПК України, встановлено обов'язок суду надсилати копії судових рішень органам державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами в разі якщо судовим рішенням відповідачеві заборонено вчиняти певні дії, що потребує вчинення дій цими органами.

Відповідно до частини третьої статті 6 загаданого Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" в разі виникнення обмежень, передбачених цією статтею (тимчасове обмеження в праві виїзду за межі України на підставі пункту 5 частини першої статті 6), орган, що їх запровадив, повідомляє про них у десятиденний строк з моменту їх запровадження: громадянина України, щодо якого запроваджено відповідні обмеження; органи Державної прикордонної служби України, які здійснюють контроль за дотриманням таких обмежень (пункти 1-2).

Згідно з пунктом 8 статті 19 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" 03.04.2003 №661-IV на Державну прикордонну службу України відповідно до визначених законом завдань покладається запобігання та недопущення перетинання державного кордону України особами, яким згідно із законодавством не дозволяється в'їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України <…>. За змістом статті 6 цього Закону до структури Державної прикордонної служби України входять центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону та територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Пунктом 1 "Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №533 передбачено, що центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, є Адміністрація Державної прикордонної служби України. Водночас Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України є структурним підрозділом Державної прикордонної служби України.

На думку суду, наведені правові норми дають підстави дійти висновку про наявність щонайменше двох можливих способів отримання відповідачем рішення суду про тимчасове обмеження в праві виїзду за межі України від суду й від державного виконавця та відповідно до своїх повноважень як структурного підрозділу Адміністрація Державної прикордонної служби України вносити відповідну інформацію до бази даних.

Отже, твердження позивача про очевидну протиправність внесення відповідачем до відповідної бази даних на підставі рішення Солом'янського районного суду міста Києві від 09.09.2016 у справі №760/15114/16-ц інформації про тимчасове обмеження позивача в праві виїзду за межі України, оскільки таке судове рішення не надсилалось державним виконавцем, є необґрунтованим, позаяк зі змісту процитованих правових актів вбачається, що така інформація може бути внесена й на підставі надісланого судом відповідного рішення, а не лише на підставі Положення.

Крім того, оцінці, тлумаченню підлягають положення Конституції України, ЦПК України щодо обов'язковості рішень суду з урахуванням тих обставин, які встановлюватимуться під час судового розгляду справи.

Щодо очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача.

На обґрунтування наведеної обставини позивач зазначив, що безпідставне обмеження прав громадянина України є недопустимим та порушує не тільки норми законодавства України, а й норми міжнародного права.

Преш за все, слід зауважити, що свобода пересування, право вільно залишати територію України, гарантовані статтею 33 Конституції України, не є абсолютними і, як проаналізовано судом вище, можуть бути обмежені на підставі Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" за встановленою ЦПК України процедурою.

Права на свободу пересування та вільно залишати власну країну гарантовані пунктами 1-2 статті 2 Протоколу 4 до "Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод". Разом з тим, пункт 3 цієї норми передбачає можливість обмеження цих прав на підставі закону, коли таке обмеження є необхідним в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Суд уже констатував про наявність законодавчих норм, які передбачають обмеження прав на вільне пересування та вільно залишати територію України. Встановлення обставин щодо обґрунтованості втручання (на підставі "закону", для досягнення законних інтересів, необхідним в демократичному суспільстві з урахуванням практики Європейського суду з прав людини) необхідно перевіряти під час судового розгляду справи зі з'ясуванням всіх обставин, перевіркою їх доказами та врахуванням пояснень сторін, а також виходячи з предмету спору в даній справі, який зводиться до оцінки дій, рішення суб'єкта владних повноважень щодо внесення інформації в базу даних про позивача та відмови її вилучити. При цьому слід взяти до уваги, що жодних доказів на підтвердження завдання "шкоди" у зв'язку з тимчасовим обмеженням у праві виїзду за кордон представником позивача не надано, не наведено аргументів щодо незворотності заподіяння шкоди таким обмеженням чи наявності обставин, які значно утруднять відновлення права позивача.

Отже, лише факт втручання в права позивача на свободу пересування та вільно залишати власну країну, за наведених та проаналізованих судом обставин, не свідчать про завдання шкоди, що б могло бути підставою для забезпечення позову з таких мотивів.

До матеріалів адміністративної справи представником відповідача долучено лист від 24.04.2017 на адресу Солом'янського районного суду міста Києва, яким проінформовано суд про внесення інформації щодо тимчасового обмеження в праві виїзду з України ОСОБА_2 та поінформовано суд про необхідність надсилання відповідного судового рішення в разі скасування тимчасового обмеження.

У позовній заяві, крім іншого, позивач зазначає, що ОСОБА_2 10.04.2017 звільнений з посади директора ТОВ "УК" "Метрополія", що також підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 12.04.2017, де у відповідній графі відсутній запис про осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, а також - витягом з реєстру станом на 26.10.2107, де такою особою зазначено ОСОБА_3 як керівника з 11.04.2017.

Суд вважає, що наведена обставина не може бути підставою для вжиття заходів для забезпечення позову, позаяк у судовому рішенні Солом'янського районного суду міста Києва від 09.09.2016 у справі №760/15114/16-ц, а саме в резолютивній частині, суд не вказав, що тимчасове обмеження стосувалось ОСОБА_2 саме як директора боржника - ТОВ "УК" "Метрополія".

Оцінка в цій частині дій відповідача, який вносив інформацію щодо позивача до відповідної бази даних, за відсутності ознак очевидної протиправності в таких діях, підлягає, з урахуванням інших обставин, з'ясуванню під час судового розгляду справи.

На останок суд звертає увагу на те, що в даній справі йдеться про дії, рішення суб'єкта владних повноважень вчинені на підставі судового рішення постановленого судом іншої юрисдикції, який відповідно до процедури встановленої ЦПК України наділений повноваженнями вирішувати питання про встановлення тимчасового обмеження громадянам в праві виїзду за межі України.

Без з'ясування зазначених питань під час судового розгляду справи, суд з урахуванням доводів представника позивача на підтвердження підстав для забезпечення адміністративного позову та відповідного їх аналізу судом, вважає клопотання про забезпечення адміністративного позову необґрунтованим, тому в його задоволенні слід відмовити.

Керуючись статтями 117-118, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

Відмовити представнику ОСОБА_2 в задоволенні клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 цього Кодексу, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя В.А. Донець