Рішення № 69848803, 25.10.2017, Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 188/405/17

Провадження № 2/188/252/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2017 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Ніколаєвої І. К.

при секретарі Карпенко С. М.

з участю представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Петропавлівка цивільну справу за позовом

ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Єврокар Україна" про захист прав споживача, про визнання договору недійсним та стягнення коштів.

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування позову позивач вказав, що у січні 2017 року він мав намір придбати автомобіль ВАЗ 2170 Пріора. Побачивши в Інтернеті оголошення про продаж такого автомобіля за нижчою ціною ніж у офіційного дилера, він зателефонував по зазначеному номеру. Представник відповідача ОСОБА_3 . підтвердила всі обставини викладені в оголошенні, а саме, що автомобіль коштує 125 000 грн. і він може під'їхати та купити його.

В офісі відповідача позивача повідомили, що для купівлі даного автомобіля йому необхідно внести передплату в розмірі 19 320 грн.. після чого автомобіль буде доставлено до м. Дніпра протягом 5 днів, де він зможе його забрати, сплативши залишок суми. Отримавши від представника фірми реквізити для сплати передплати, того ж дня він сплатив на користь відповідача 19 320 гри., що підтверджується копією квитанції, доданої до позовної заяви.

Після того, як позивач повернувся в офіс компанії, він виявив, що представник ОСОБА_3 підготувала договір фінансового лізингу . на придбання іншого автомобіля, а саме Ravon Gentra, вартістю 276 000 грн.. а не на автомобіль ВАЗ 2170 Пріора вартістю 125 000 грн.. як вони домовлялися. На питання, чому представник компанії склала договір на інший автомобіль, вона відповіла, що так треба для податкової інспекції, а позивачеві начебто доставлять той автомобіль, який він замовляв.

Таким чином. 30 січня 2017 року між ОСОБА_4, та відповідачем в особі представника ОСОБА_3В, було укладено договір фінансового лізингу №349. згідно п.1.3. якого товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Єврокар Україна" повинно придбати предмет лізингу - автомобіль Ravon Gentra, об'ємом двигуна 1.5 літрів у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно п.9.1 Договору фінансового лізингу комісія за організацію Договору являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості предмету лізингу у розмірі 7%. який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення договору за його організацію протягом строку дії договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір комісії за організацію договору зазначено у Додатку №1 до даного договору. Комісія за організацію договору входить до складу обов'язкових лізингових платежів, які лізингоодержувач зобов'язаний сплатити до моменту отримання предмету лізингу.

Таким чином при укладені договору позивач сплатив відповідачу комісію за організацію договору в розмірі 7% від вартості предмету лізингу, яка складає 19 320,00 грн, що підтверджується квитанцією з банку від 30 січня 2017 року, копія квитанції додається до позовної заяви.

Крім того, представник відповідача не пред'явила позивачеві ліцензію на операції із надання фінансових послуг,про яку він неодноразово запитував під час укладення договору, хоча запевняла що така ліцензія і їх компанії є.

Позивач вважає, що дії відповідача грубо порушують його права, оскільки жодних послуг відповідач не надав, без будь якої правової підстави взявши з нього 19 320 гривень.

Зважаючи на дані обставини, недотримання нотаріального посвідчення договору, відсутність у відповідача ліцензії на надання послуг з фінансового лізингу, відсутність будь-яких реальних дій, направлених на виконання дій щодо придбання автомобілю, позивач вважає, що договір фінансового лізингу слід визнати недійсним.

Однією з підстав визнання договору недійсним позивач вказує, що договір лізингу має несправедливі ознаки оскільки в ньому включені та обмежені права лізингооодежувача як споживача, звужені обов'язки та повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмету лізингу та передачі цієї речі належної якості, значно розширені права лізингодавця, що суперечать вимогам чинного законодавства.

Позивач вказує, що зі змісту оспорюваного договору вбачається, що вони з відповідачами не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно з Додатком №3 до договору, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу, однак який до договору не додається, так само як і Додаток №1. на який міститься посилання в п. 8.5 Договору.

Таким чином, позивач, на момент укладення договору фінансового лізингу, був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу його грошових зобов'язань.

Позивач вважає, що його право грубо порушено і він змушений звернутися до суду з з даним позовом і на підставі ст. ст. З, 215. 216. 220. 509. 227. ч.2 ст. 627. ст.ст.799. 806. 807 Цивільного кодексу України. Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. 18. ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 3. ст. 88. ч.5 ст. 110 ЦПК України прохає задовольнити його вимоги. В порядку ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів", позивач прохає звільнити його від сплати судового збору, та відкрити провадження по справі за підсудністю в порядку до ч.5 ст. 110 ЦПК України.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю додав, що на даний час договір з відповідачем розірваний за ініціативою позивача, але відповідач, приймаючі вимогу про розірвання договору, відмовляється повернути позивачеві 19320 гривень при цьому вказують, що комісія за організацію Договору не повертається. З такою позицію відповідачів вони не погоджуються і звернулись з даним позовом до суду. Повністю підтримав та обґрунтував вимоги вказані у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання жодного разу не з'явився, про час і місце розгляду справи кожного разу був повідомлений належним чином, надав до суду заперечення на позов, в якому зазначав, що Петропавлівський районний суд є неповноважним судом та не може розглядати дану справу. В подальшому представник указує, що ухвала суду підлягає скасуванню, а справа має бути повернута на новий розгляд до суду для визначення підсудності.

Представник відповідача вказує, що у позові не викладені обставини , якими позивач обґрунтовує позовні вимоги. Навівши норми цивільного права, яким, на його думку суперечать позовні вимоги позивача, представник відповідача прохає суд позовну заяву ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Суд, вислухавши представника позивача, вивчивши матеріали справи, прийшов до висновку про необхідність задоволення позову у повному обсязі з оглядом на наступні обставини.

Сторони перебувають у цивільно-правових правовідносинах, яки урегульовані як нормами цивільного законодавства так і спеціальним Законом України "Про захист прав споживача" який регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу № 349 від 30.01.2017 року, укладений та підписаний між Позивачем та відповідачем. Договір вступив у дію з моменту його підписання та діє до повного виконання зобов'язань сторонами п.2.1. вказаного договору.

Вказаний договір нотаріально посвідчено не було.

Також на виконання ухвали суду від 12.04.2017 року Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг надіслала відповідь, що ТОВ "Єврокар Україна" ліцензії Нацкомфінпослуг з наданням фінансових послуг НЕ ОТРИМУВАЛО. Право на надання вказаних послуг, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Ліцінзійних умов провадження господарської діяльності з наданням фінансових послуг ( крім професійної діяльності на ринку цінних паперів) " від 07.12.2016 року № 913, відповідач мав би отримати тільки після 6 місяців після набрання чинності вказаної постанови, а саме тільки після 07.05.2017 року тоді як договір № 349 з позивачем по справі був укладений 30.01.2017 року .

Згідно умов вказаного договору ( п.1.1, п.8.2.) відповідач брав на себе зобов'язання придбати предмет лізингу ( автомобіль Ravon Gentra, вартістю 9973,90 доларів США, що складало на момент підписання договору 276000гривень ) у власність та передати його в користування Позивачеві. Вказаний договір нотаріально не був посвідчений.

Пунктами 9.1, 9.2, 9.3 визначено, що авансовий платіж складає 7 % від вартості предмету лізингу та підлягає сплаті протягом строку дії договору, які визначені в Додатку №1. Комісія за організацію договору входить до складу обов'язкових лізингових платежів, які лізингоодержувач зобов'язаний сплатити до моменту отримання предмету лізингу.

В п. 9.2 договору зазначено, що авансовий платіж складає частину від вартості предмету лізингу у розмірі 23% від вартості предмету лізингу

На виконання договору, 30.01.2017 року позивач сплатив відповідачеві комісію за організацію по договору фінансового лізингу № 349 в сумі 19320 гривень, що підтверджується копією квитанції № 1/97 ( а.с.16).

Відповідач визнає факт сплати позивачем вказаної суми коштів, але у відповіді на вимогу позивача, зазначив, що сплачені кошти, згідно умов договору п. 9.6. статті 12 п. 12.1 не повертаються. Відповідач зазначив, що умови договору є обов'язковими для виконання усіма його сторонами і запропонував позивачеві за додатковою інформацією звернутися на гарячу лінію вказавши номера служби. Вказав, що договір розірваний 21.02.2017 року за заявою позивача ( а.с.99).

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ст. ст. 806, 808 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Із змісту договору 349 від 30.01.2017 року вбачається, що предмет фінансового лізингу належним чином не визначений, зокрема відсутні технічні та індивідуальні характеристики транспортного засобу, рік його випуску, продавець (постачальник), ціна у грошовій одиниці України.

Оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні відомості про продавця товару, його найменування та фактичне місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.4 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням статті 808 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Стаття 10. Закону України «Про захист прав споживачів» вказує, що споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.

Відповідно до ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про:

1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника);

2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);

3) встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;

4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору;

5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором;

6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;

7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);

8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;

9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;

10) установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;

11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;

12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;

13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;

14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;

15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей;

16) встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;

17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

В разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача:

1) такі положення також підлягають зміні; або

2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони повинні відшкодовуватися винною особою у повному обсязі.

За змістом оспорюваного договору лізингу лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного договору фінансового лізингу та згідно з положеннями чинного законодавства.

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами, та діє до повного виконання зобов'язань сторонами за даним договором.

Строк лізингу починається з моменту передачі предмета лізингу та підписання акта приймання-передачі предмета лізингу, та закінчується через 60 календарних місяців з моменту підписання акта приймання-передачі предмета лізингу та в останньому місяці сплати лізингового платежу за додатком №3 до цього договору, якщо інше не передбачено умовами даного договору.

Лізингоодержувач зобов'язаний до отримання предмету лізингу, на умовах та у порядку, передбаченому договором, сплатити передбачені даним договором платежі.

Відповідно договору, Лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

Згідно пункту 8.3 Договору зазначено, що сторони погоджуються на те. що гривневий еквівалент вартості предмету лізингу, який визначений на дату укладення даного договору, може змінюватися у випадку зміни обмінного курсу долара США до української гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця. Отже, як вказує позивач, лізингодавець залишив за собою право на односторонню зміну лізингових платежів. За змістом указаного пункту договору розмір лізингової плати може змінюватися залежно від зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачає.

За невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а навпаки, отримує вигоду. Пунктом 12 спірного договору передбачена відповідальність сторін і порядок повернення предмету лізингу. В даній статті договору зазначена тільки відповідальність лізингоодержувача, але проте жодного пункт щодо відповідальності лізингодавця немає.

Також згідно п. 12.14 Договору лізингу у випадку відмови від прийняття предмету лізингу, лізингодавець має право розірвати даний договір та вимагати віл лізингоодержувача сплатити на користь лізингодавця неустойку (штраф) у розмірі 10 % від вартості предмета лізингу. У такому випадку лізингодавець не повертає лізингоодержувачу сплачені ним на виконання даного договору кошти.

Отже, умови договору суперечить вимогам ч. 1 ст. 808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця. Окрім того, в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Також лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати даний договір у випадку неможливості придбання предмета лізингу або відмови продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу та у разі не обрання нового предмета лізингу лізингоодержувачем протягом одного року. У такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу кошти на умовах даного договору, що стосуються обсягу повернення коштів.

Відповідно до п. 12.1 договору лізингу лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж, частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.

Вказані положення договору лізингу встановлюють жорстку односторонню відповідальність лізингоодержувача за розірвання договору за його ініціативою, що є обмеженням принципу свободи договору (оскільки відповідно до ст. 627 ЦК України сторони, будучи вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, повинні враховувати вимоги цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаї ділового обороту, вимоги розумності та справедливості), справедливості, розумності та добросовісності та є несправедливими умовами згідно вимог ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Відповідно до п. 4.1 договору фінансового лізингу лізингодавець передає у користування предмет лізингу лізингоодержувачу не пізніше 120 робочих днів з дати отримання на поточний рахунок лізингодавця наступних платежів: комісія за організацію договору, адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, у разі наявності, оплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4 ст.9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 1.7. ст.1 даного договору.

За змістом сторінки 1 договору фінансового лізингу адміністративний платіж першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір адміністративного платежу відображається у додатку №1 до договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу, графік сплати лізингових платежів повинен бути оговорений у Додатку 3 до вказаного договору, але вказані додатки (додаток 1 та додаток3) до договору НЕ НАДАНІ.

Також обумовлені договором платежі, зокрема, платіж за організацію договору, адміністративний платіж, комісія за передачу предмета лізингу, виходять за межі переліку лізингових платежів, що передбачені ЗУ «Про фінансовий лізинг».

Отже, наведені умови оспорюваного договору фінансового лізингу є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Так в оспорюваному договорі наявні несправедливі умови договору, зокрема, про: надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів»); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника) (п. 7 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» - п. 3.2.7 договору); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не визначених в договорі (п. 11 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» - п. 4.1 договору, з якого вбачається, що лізингодавець фактично не несе відповідальності щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо).

Наведені умови оспорюваного договору порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін, завдають шкоди споживачеві, а тому, на думку суду, є несправедливими. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 11 травня 2016 року №6-65цс16.

Оскільки п. п. 1.4, 3.2.7, 4.1 оспорюваного договору фінансового лізингу, на думку суду, є несправедливими, такі положення відповідно до ч. 5 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» слід визнати недійсними.

Разом із тим, оскільки визнання недійсними вказаних положень оспорюваного договору зумовлює зміну інших положень договору (зокрема, визнання недійсним п. 4.1 договору лізингу потягне за собою зміну, зокрема, п. 12.1 вказаного договору), відповідно до ч. 6ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» згідно позовних вимог оспорюваний договір слід визнати недійсним в цілому.

Крім того, визначені у п. 4.1 оспорюваного договору платежі, зокрема, платіж за організацію договору, адміністративний платіж, комісія за передачу предмета лізингу, виходять за межі переліку лізингових платежів, що передбачені ЗУ «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 34 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (п. 11-1 ст. 4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Факт відсутності ліцензії у ТОВ «Євролізинг Україна» встановлений судом та підтверджений письмовими доказами, вивченими під час судового слідства.

Виходячи з аналізу чинного законодавства оспорюваний позивачем правочин за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу.

Відповідно до ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним, тобто відповідно до ст. 215 ЦК України недійсність такого договору встановлена законом.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 16 грудня 2015 року №6-2766цс15.

Задовольняючи позов у повному обсязі суд бере до уваги, що він є дійсним з моменту його укладення через те, що укладаючи договір з позивачем відповідач на першій сторінки договору вказав, що договір укладається з " товариством з обмеженою відповідальністю " ЛІЗІНГОВА КОМПАНІЯ " Єврокар Україна" та позивачем ( а.с.8) тоді як на сторінки реквізити сторін ( а.с.15) сторона договору вказана як ТОВ "Єврокар Україна". Також сплата коштів позивачем була проведена на рахунок ТОВ "Єврокар Україна", що підтверджено платіжним дорученням ( а.с.16), титульний лист відповідача (а.с.50), юридична адреса вказана у апеляційній скарзі та у письмовому запереченні (а.с.44,69) платіжне доручення ( а.с.49) у ДОВІДЦІ про взяття на облік юридичної особи ( а.с.79) і на печатки товариства не містять назву як лізингова компанія.

Ураховуючи наведене, договір фінансового лізингу № 349, укладений між ОСОБА_2 і Товариством з обмеженою відповідальністю "лізингова компанія «Єврокар Україна» 30 січня 2017 року, слід визнати недійсним.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України суд вважає за необхідне з відповідача в дохід держави стягнути судовий збір.

Керуючись ст. ст. 203, 215, 216 ЦК України, ст. 18 ЗУ "Про захист прав споживачів", ст. ст. 10, 60, 212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Цивільний позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Єврокар Україна" про захист прав споживача, про визнання договору недійсним та стягнення коштів задовольнити.

Визнати Договір № 349 фінансового лізингу від 30 січня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 до Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Єврокар Україна" недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" код ЄДРПОУ 40481805, юридична адреса : 02099, м.Київ, вул. Бориспільська,9, корпус 57, офіс 57/1 на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, інпп № НОМЕР_1, проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_2, грошові кошти сплачені за організацію договору фінансового лізингу № 349 від 30 січня 2017 року в сумі 19320 ( дев'ятнадцять тисяч триста двадцять) гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" код ЄДРПОУ 40481805, юридична адреса : 02099, м.Київ, вул. Бориспільська,9, корпус 57, офіс 57/1 на користь держави судові витрати в сумі 1600 (одна тисяча шістсот) гривень.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту оголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя ОСОБА_5