Ухвала суду № 69839703, 27.10.2017, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа №456/2519/15-а

Провадження № 2-а/456/116/2017

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2017 року Стрийський міськрайонний суд Львівської області

в складі: головуючої-судді ОСОБА_1.

з участю секретаря Куртої В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Стрию справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Дулібської сільської ради, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Дулібської сільської ради Стрийського району Львівської області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування рішень Дулібської сільської ради № 1064 від 06 травня 2015 року ’’Про надання дозволу на виготовлення детального плану території для індивідуальної забудови на території Дулібської сільської ради’’ та №1078 від 06 травня 2015 року ’’Про відмову гр. ОСОБА_4 у наданні дозволу на виділення частини земельної ділянки під проїзд та садівництво на території Дулібської сільської ради’’.

05.10.2017 року третьою особою ОСОБА_3 подано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якої судом встановлено, що власником земельної ділянки площею 0,0353 га (кадастровий номер 4625382000:01:004:0093) є ОСОБА_3

В судовому засіданні позивач ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_6 наполягали на розгляді даної справи в порядку адміністративного судочинства.

Відповідач – Дулібська сільська рада в судове засідання не з’явився, подав заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Третя особа ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_7 просять провадження у справі закрити, оскільки 03.03.2016 року зареєстровано право власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку, а відтак, оскаржувані рішення Дулібської сільської ради реалізовані, тому даний спір слід розглядати в порядку цивільного судочинства.

Заслухавши думку сторін, представників, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до частин першої, другої ст. 55 Конституції України рішення, прийняті суб’єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції – це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб’єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безсторонннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі ’’Zand v. Austria’’ вказав, що словосполучення ’’встановлений законом’’ поширюється не лише на правову основу самого існування ’’суду’’, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття ’’суд, встановлений законом’’ у частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає ’’усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>’’. З огляду на це не вважається ’’судом, встановленим законом’’ орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.

Перелік публічно-правових справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині другій ст. 17 КАС України, зокрема, на спори фізичних і юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті З КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Статтею 80 ЗК установлено, що суб’єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

За змістом статей 2 та 5 ЗК сільська рада при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб’єктом земельних відносин.

Відтак, суд прийшов до висновку, що у відносинах, які склалися між сторонами, відповідач як власник землі вільний у виборі суб’єкта щодо надання йому права власності чи користування земельною ділянкою в порядку, встановленому законом, при цьому він не здійснював владних управлінських функцій, а тому позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, не може бути розглянуто за правилами КАСУ.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

На виконання вказівок, викладених в ухвалі Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2017 року щодо визначення характеру відносин між сторонами, характеристики дій та повноважень відповідача, результатів реалізації оскаржуваних рішень, судом встановлено, що спірні правовідносини виникли між позивачем ОСОБА_2, який є власником земельної ділянки по вулиці Шевченка, 189 в селі Дуліби Стрийського району, та ОСОБА_3, якому рішенням Дулібської сільської ради надано дозвіл на виготовлення детального плану території для індивідуальної забудови на території Дулібської сільської ради, що стосується спірної земельної ділянки, у наданні дозволу на виділення якої під проїзд та садівництво на території Дулібської сільської ради відмовлено позивачу.

Отже, оскаржувані рішення Дулібської сільської ради, які приймалися з метою вирішення питання щодо подальшого надання ОСОБА_3 спірної земельної ділянки у приватну власність, є актами індивідуальної дії, які вичерпали свою юридичну силу після їх реалізації, а саме : після оформлення власником земельної ділянки документів, що посвідчують право власності та державної реєстрації. На час розгляду справи єдиним власником спірної земельної ділянки площею 0,0353 га (кадастровий номер 4625382000:01:004:0093) є ОСОБА_3

Судом встановлено, що представник позивача ОСОБА_6 03.02.2016 року звертався до суду з клопотанням про закриття провадження у справі, оскільки спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03.02.2016 року в задоволенні заяви про закриття провадження відмовлено /Т.1 а.с. 123-124, 130-131/. При цьому, суд звертає увагу, що на момент звернення представника позивача ОСОБА_6 з такою заявою та постановлення ухвали третя особа ОСОБА_3 не був власником спірної земельної ділянки, а набув таке право 03.03.2016 року.

Таким чином, беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі і обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд дійшов висновку, що після оформлення ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку між позивачем та відповідачем і третьою особою на його стороні виник спір про право цивільне, оскільки вимоги позивача про визнання незаконними та скасування рішень Дулібської сільської ради № 1064 від 06 травня 2015 року ’’Про надання дозволу на виготовлення детального плану території для індивідуальної забудови на території Дулібської сільської ради’’ та № 1078 від 06 травня 2015 року ’’Про відмову гр. ОСОБА_4 у наданні дозволу на виділення частини земельної ділянки під проїзд та садівництво на території Дулібської сільської ради’’ не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а відтак, компетенція адміністративних судів, встановлена ст.17 КАС України, на цей спір не поширюється.

Аналогічний підхід до застосування норм процесуального права щодо компетенції адміністративних судів був висловлений Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 9, 16 грудня 2014 року (справи №№ 21-308а14, 21-544а14 відповідно), 17 лютого 2015 року (справа № 21-551а14).

Відповідно до ст. 157 ч. 1 п. 1 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, суд вважає, що провадження у справі слід закрити, а даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст. 157 ч. 1 п. 1 КАС України, суд

УХВАЛИВ :

Закрити провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Дулібської сільської ради, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування рішень.

Роз’яснити позивачу ОСОБА_4, що він має право звернутися з даним позовом у порядку цивільного судочинства.

Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом п’яти днів з дня її проголошення через Стрийський міськрайонний суд Львівської області.

Суддя Л.В.Гула