Ухвала суду № 69837772, 26.10.2017, Гуляйпільський районний суд Запорізької області

Справа № 315/1041/17

Номер провадження № 2/315/372/17

У Х В А Л А

26 жовтня 2017 року м. Гуляйполе

Гуляйпільський районний суд Запорізької області в складі головуючого: судді Телегуз С.М., за участю секретаря Дмитренко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" про захист прав споживачів, визнання договору недійсним та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про захист прав споживачів шляхом визнання договору фінансового лізингу № 451 від 22.02.2017 недійсним та стягнення коштів в розмірі 19320 грн. 00 коп.

Представник відповідача до суду не з'явився, надав клопотання про проведення даного судового засідання за його відсутності, у якому також просить передати вказану цивільну справу за підсудністю до Дарницького районного суду м.Києва, посилаючись на те, що підсудність справ визначається за предметними та територіальними ознаками, а предметом позову в даній справі є стягнення коштів на підставі визнання договору недійсним у звязку з тим, що договір не посвідчений нотаріально і умови правочину є несправедливими, а тому Гуляйпільський районний суд є неповноважним судом та не може розглядати дану справу. Крім того, місце виконання зобовязання встановлюється у договорі, і оскільки договором було передбачено місце виконання договору - місце знаходження відповідача по справі, то в разі виникнення будь-яких суперечностей, які сторони не можуть вирішити в досудовому порядку, їх вирішення здійснюється за місцем знаходження юридичної особи. Відповідач здійснює свою основну діяльність в Дарницькому районі м.Києва, а тому в разі не досягнення згоди по будь-яким договірним питанням спір повинен розглядатися в Дарницькому районному суді м.Києва. Натомість, звертаючись до Знамянського міськрайонного суду із позовною заявою про захист прав споживача, позивач зазначає в позовній заяві підстави, які взагалі не стосуються законодавства про захист прав споживачів, та не наводить обставини, якими обгрунтовує свої позовні вимоги, зокрема, які норми Закону України «Про захист прав споживачів» порушені відповідачем та який спосіб захисту, передбачений цим Законом, він просить обрати.

Позивач в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про проведення даного судового засідання за його відсутності. Також надав суду письмове заперечення, прохав відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача, мотивуючи тим, що відповідно до ч.5 ст.110 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть розглядатися за зареєстрованим місцем проживання споживача, а тому підстав для зміни підсудності даної справи немає.

Розглянувши клопотання представника відповідача та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що клопотання задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним договору фінансового лізингу за зареєстрованим місцем свого проживання, а саме: вул.Пологівський шлях, 36, м.Гуляйполе Запорізької області. Із зазначеним позовом він звернувся до суду в порядку Закону України «Про захист прав споживачів» і просить захистити його права як споживача.

У висновках, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 10.11.2011 у справі №1-26/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), зазначено, що дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини не тільки на стадії укладення, а і на стадії виконання договору.

Предметом позову у даній справі є визнання недійсним договору фінансового лізингу від 22.02.2017, укладеного між сторонами у справі, та стягнення з відповідача на користь позивача коштів, переданих за цим договором, з підстав того, що при його укладенні було порушено права позивача, як споживача фінансових послуг, наданих відповідачем.

Такий позов про захист прав споживачів згідно з ч.5 ст.110 ЦПК України також може пред'являтися в суд за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Відповідно до ч.14 ст.110 ЦПК України, позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 114 цього Кодексу.

Позов, з яким звернувся позивач до суду, не відноситься до тієї категорії справ, які розглядаються тільки певним судом за правилами виключної підсудності.

Згідно з п.5 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», лізинг є різновидом фінансових послуг. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Як зазначено в п.п.2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», Закон України «Про захист прав споживачів» поширюється на зазначені в ньому відносини, оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму, з договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян.

Споживачі за власним вибором звертаються до суду за місцем свого проживання, або за місцем знаходження відповідача, або за місцем заподіяння шкоди, або за місцем виконання договору. Жоден із цих судів не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви або переслати її до іншого суду з мотивів непідсудності.

В пункті 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 01.03.2013 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» розяснено, що право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності (стаття 109 ЦПК України) і правилом альтернативної підсудності (стаття 110 ЦПК України) підсудна справа, належить виключно позивачеві (частина чотирнадцята статті 110 ЦПК України). Якщо позивач при пред'явленні позову дотримався правил територіальної чи альтернативної підсудності, суд не має права повернути позивачеві позовну заяву з мотивів непідсудності справи цьому суду.

Позивачем у справі заявлені вимоги про визнати недійсним договору фінансового лізингу від 22.02.2017 р. № 451, укладеного між сторонами у цій справі, а також стягнення з відповідача грошових коштів. При цьому, зміст позовної заяви свідчить, що обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається, в т.ч. на підстави для визнання оспорюваного договору недійсним, викладені в ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, на несправедливі умови спірного договору, включаючи ціну, що порушує, на думку позивача, принцип добросовісності, істотного дисбалансу договірних прав та обовязків.

У ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Стаття 1-1 Закону України «Про захист прав споживачів» в частині першій встановлює, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

В розумінні п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція.

За пунктом 1.3. спірного договору лізингу лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного договору та згідно з положеннями чинного законодавства.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що договір фінансового лізингу позивачем обґрунтовано оспорюється з посиланням на Закон України «Про захист прав споживачів», відповідно до вищезазначених норм споживачу надано право вибору на свій розсуд пред'являти позов: або за місцезнаходженням відповідача; або за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору (за винятком виключної підсудності), а тому позивач, як споживач має право оскаржувати такий договір за зареєстрованим своїм місцем проживання.

У зв'язку з наведеним, відсутні підстави для передачі справи на розгляд іншому суду.

Керуючись ст. ст.168, 209, 210 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Відмовити у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про передачу цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про захист прав споживачів шляхом визнання договору фінансового лізингу № 451 від 22.02.2017 недійсним та стягнення коштів в розмірі 19320 грн. 00 коп. на розгляд іншому суду за підсудністю.

Справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про захист прав споживачів, визнання договору недійсним та стягнення коштів призначити до розгляду на 15.11.2017 року на 9-30 годин.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Суддя: ОСОБА_2