Ухвала суду № 69832777, 27.10.2017, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/17487/17

Провадження № 2/521/5570/17

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2017 року Суддя Малиновського районного суду м. Одеси Поліщук І.О., розглянувши заяву позивача про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІПРО» про визнання грошових коштів приватною особистою власністю та стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІПРО» про визнання грошових коштів приватною особистою власністю та стягнення грошових коштів, в якому просить суд визнати приватною особистою власністю ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 1 093 570 гривень, що знаходяться у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ГІПРО» та відповідають грошовому еквіваленту вартості частини майна Товариства пропорційної частці у Статутному капіталі позивача, які мали б бути йому, ОСОБА_1 виплачені на підставі рішення Загальних зборів ТОВ «ГІПРО» від 05.04.2017 року; стягнути з ТОВ «ГІПРО» (код ЄДРПОУ 35086385) на його, ОСОБА_1 користь грошові кошти сумі 1093570 гривень; стягнути з ТОВ «ГІПРО» на його, ОСОБА_1 користь понесені судові витрати у розмірі 8407,00 гривень, а також вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на розрахункові рахунки ТОВ «ГІПРО», відкриті у ПАТ КБ «Приватбанк».

Ухвалою судді Малиновського районного суду м. Одеси від 27.10.2017 року відкрито провадження у даній справі.

В своєму позові позивач вказує, що з відповідачкою по даній справі ОСОБА_2 він перебуває у зареєстрованому шлюбі. Починаючи з січня 2017 року позивач та відповідачка ОСОБА_2 припинили подружні стосунки. Влітку 2017 року між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 відбулася розмова, в результаті якої сторони прийшли до обоюдного рішення щодо необхідності поділити спільне майно набуте нами як подружжям за час шлюбу, уникаючи вирішення цього питання у судовому порядку. Ними досягнуто домовленості щодо поділу нерухомого майна та транспортного засобу,оформленого на дружину. Однак, у жовтні 2017 року після відвідування юриста та отримання консультації відповідачка ОСОБА_2 запропонувала позивачу виплатити їй у добровільному порядку половину від суми грошових коштів, які позивач має отримати від ТОВ «ГІПРО» як компенсацію вартості частини майна ТОВ «ГІПРО», у звязку з виходом з числа учасників ТОВ «ГІПРО» за власним бажанням. Грошова компенсація яка мала б бути виплачена позивачу складає суму у розмірі 1093 570 гривень і яку позивач вважає його приватною особистою власністю та розподілу за правилами поділу майна подружжя не підлягають. Так, 07 липня 2016 року позивач перебував у складі Учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІПРО», а 07 липня 2016 року керуючись п.6.7 Статуту ТОВ «ГІПРО» ним подано заяву про вихід зі складу Товариства. Рішенням Загальних зборів Учасників Товариства «ГІПРО» 15 вересня 2016 року задоволено заяву позивача про вихід з числа Учасників, що підтверджується Протоколом № 10 засідання ТОВ «ГІПРО» від 15 вересня 2016 року. 05 квітня 2017 року відбулися загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІПРО», учасником якого позивач вже не являється з 07 липня 2016 року, та відповідно до п.6.1. протоколу Загальних зборів цього Товариства № 11 від 05.04.2017 року прийнято рішення, яким зобовязано Генерального директора Товариства виплатити йому, ОСОБА_1 суму грошових коштів у розмірі 1093570,00 гривень, які на даний час позивачем не отримані. Оскільки, на даний час з боку дружини позивача ОСОБА_2 лунають погрози звернутися до суду з позовом до ТОВ «ГІПРО» та до нього про стягнення половини грошових коштів від суми 1 093 570 гривень які належать особисто позивачу, і на його думку являються його особистою приватною власністю, тому він звернувся до суду з наведеним позовом.

Разом з позовною заявою позивачем надано до канцелярії суду клопотання про забезпечення позову в якому позивач просить накласти арешт на розрахункові рахунки ТОВ «ГІПРО», а саме: р/р 2600 701300 9746 в АТ «Сбербанк Росії», МФО 320627 ІПН: 350863826599 Свідоцтво ПДВ 100053564; р/р 26001052621495 та інші відкриті в ПАТ КБ "ПриватБанк", МФО - 320627. В своєму клопотанні позивач посилається на те, що на даний час у нього є обєктивна підозра, що засновники ТОВ «ГІПРО» не хочуть виплачувати належні позивачу кошти, прагнучи затягнути на довгий час зазначену справу, поділивши між собою його кошти, що може утруднити виконання рішення суду, у випадку задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

У випадку, коли заяву про забезпечення позову подано до відкриття провадження у справі, така заява має бути розглянута впродовж двох днів та лише у випадку коли порушується питання про захист прав інтелектуальної власності, у іншому випадку вирішення питання про забезпечення позову до відкриття провадження у справі вбачається не можливим. Таким чином вимоги позивача про забезпечення позову розглянуті невідкладно після відкриття провадження у справі.

Сторони в судове засідання не викликались.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про необхідність задоволення заяви виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин першої та третьої ст.151 Цивільного процесуального кодексу (далі ЦПК) України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Види забезпечення позову передбачені статтею 152 цього Кодексу, відповідно до якої позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Забезпечення позову це сукупність процесуальних заходів, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог та застосовуються з метою недопущення вчинення відповідачем дій, направлених на фактичну неможливість виконання судового рішення.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Відповідно до роз'яснень, зазначених в п.2 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року «Про судову практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у ч. 1 ст. 152 ЦПК перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, установлених ч. 4 зазначеної статті.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.06. «Про практику застосування судами цивільно-процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Позивачем разом з позовною заву до суду подано Протокол № 11 Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІПРО» від 05 квітня 2017 року, з якого вбачається, що Учасниками ТОВ на зборах прийнято рішення зобовязати Генерального директора Товариства ОСОБА_3 виплатити ОСОБА_1 вартість його долі в Товаристві, а саме суму 1 093 570 гривень ( один мільйон девяносто три тисячі пятсот сімдесят гривень) у звязку з його виходом з співзасновників. Виплати здійснити рівними долями протягом 2,3 та 4 кварталу 2017 року. Враховуючи вищенаведений документ, приходжу до висновку, що накладення арешту на грошові кошти у сумі 1 093 570 гривень не перешкодять господарській діяльності юридичної особи на рахунках якої вони знаходяться на даний час.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову зазначено, що забезпечення позову визначається як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент предявлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладання арешту, або майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Згідно з п.3 постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року, позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього. Піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат.

З огляду на викладене, вбачається висновок, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову щодо накладення арешту на кошти,що знаходяться на рахунках відповідача в межах суми позову співвідноситься з предметом позову, а отже існує конкретний звязок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а тому вжитий судом захід до забезпечення позову буде спроможній забезпечити фактичне виконання судового рішення, у разі задоволення позову.

Так, у випадку арешту рахунку ним неможливо користуватися взагалі, адже заблоковані як надходження на нього, так і списання з нього коштів. У випадку ж арешту коштів у певній сумі на цьому рахунку, останній можна використовувати за умови, що залишок коштів на ньому не є меншим арештованої суми (вказане випливає з листа НБУ від 18.04.2006 р. № 25-211/909-4220).

Крім цього, як слідує з листа НБУ від 25.10.2001 р. N 18-211/3950 положеннями ст. 59 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» заборонено накладення арешту на кореспондентські рахунки комерційних банків без зазначення конкретної суми, оскільки, враховуючи специфіку комерційних банків, кошти, які знаходяться на їх кореспондентських рахунках, належать не тільки банку і припинення усіх операцій на них зачіпає інтереси як банку, так і його клієнтів. Утім за постановами, зокрема, державного виконавця можливе накладення арешту на кошти, які знаходяться на кореспондентському рахунку банку, в конкретно визначеній сумі.

Також, можливість накладення арешту на певні грошові суми, які знаходяться на кореспондентському рахунку банку, передбачена Положенням про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28 липня 2008 року № 216, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2008 року за № 910/15601.

Крім цього,відповідно ст. 59 ч.1 Закону України «Про банки і банківську діяльність», арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом.

Також, відповідно до п.10.1 Інструкції «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. № 22, виконання банком арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, здійснюється за постановою державного виконавця чи рішенням суду (у тому числі ухвалою,постановою,наказом, виконавчим листом суду) про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, установленому законом.

Так, з наданих позивачем документів до позовної заяви вбачається, що між сторонами дійсно існує спір щодо стягнення грошового боргу в розмірі 1093570,00 грн..

Таким чином, суд погоджується з обґрунтованим припущенням заявника про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до створення додаткових труднощів у виконанні судового рішення, запобігти яким можливо шляхом накладення арешту на банківські рахунки позивача ТОВ «ГІПРО».

Вживаючи заходи забезпечення позову, суд також звертає увагу на те, що у разі задоволення позову та стягнення з відповідача ТОВ «ГІПРО» грошових коштів, рішення суду виконуватиметься в порядку передбаченому для виконання судових рішень з урахуванням вимог ст.48 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до яких стягнення за виконавчими документами звертатиметься в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Враховуючи необхідність забезпечення збалансованості інтересів сторін при вирішенні питання про забезпечення позову, суд також враховує, що вжиття заходів забезпечення позову про які просить позивач та накладення арешту на розрахункові рахунки відповідача ТОВ «ГІПРО», які відкриті у ПАТ КБ «Приватбанк», не перешкоджатиме здійсненню господарської діяльності відповідача.

Натомість вжиття таких заходів матиме вплив лише в тому випадку, коли відповідач здійснюватиме дії щодо розрахунків з арештованими грошовими коштами, що в свою чергу може призвести до утруднення виконання рішення суду, якщо позов буде задоволено.

Отже, зважаючи на те, що забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника), які носять тимчасових характер, та з огляду на зазначені вище обставини, суд доходить висновку, що вчинення дій, направлених на відчуження майна, свідчить про те, що виконання в майбутньому рішення суду може утруднитись чи взагалі бути неможливим, що є підставою для забезпечення такого позову.

Разом з зазначеним, суд вважає за необхідне вказати, що доводи, наведенні в даній ухвалі про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, жодним чином не свідчать про доведеність позовних вимог, що в цілому підлягає перевірці та оцінці під час розгляду та вирішення справи по суті.

Враховуючи викладене, керуючисьст.ст. 151-153 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В:

Накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІПРО», ЄДРПОУ 35086385 (м. Київ, вул. Гоголівська, 22-24, оф. 203-б) відкритих у ПАТ КБ «ПриватБанк», МФО - 320627 в межах суми заявлених позовних вимог в розмірі 1093570 (один мільйон девяносто три тисячі пятсот сімдесят) гривень.

Виконання ухвали доручити Другому Приморському відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_4 територіального управління юстиції в Одеській області.

Ухвала підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому законом для виконання судових рішень.

Ухвала може бути оскаржена, однак таке оскарження не зупиняє виконання даної ухвали та не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'яти днів з дня її проголошення, а сторонами, які не були присутні при проголошенні ухвали суду - протягом п'яти днів з дняотримання її копії.

Головуючий: