Рішення № 69829949, 03.10.2017, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/11468/16-ц

Провадження № 2/761/643/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

03 жовтня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Піхур О.В.

при секретарі: Кияшко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Федоришин Олег Петрович, Перша київська державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач), третя особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Федоришин Олег Петрович, Перша київська державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла троюрідна бабуся позивача ОСОБА_5, разом з нею проживав її єдиний син, який мав психічне захворювання та помер одночасно з нею. Єдиною спадкоємицею на майно померлих, а саме, квартиру за адресою: АДРЕСА_1, була позивач. Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 19.02.2016 року було встановлено факт родинних відносин позивача з померлою ОСОБА_6. 17.03.2016 року позивач звернулася до Першої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_6. Як виявилося пізніше, право власності на зазначену квартиру уже зареєстровано за ОСОБА_2, на підставі договору дарування, виданого 27.11.2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О.П. Позивач вважає, що вказаний правочин є недійсним, оскільки померла жодних договорів ні з ким не вкладала та мала оригінал свідоцтва про право власності на квартиру.

Тому, позивач просив суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 27.11.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О.П., зареєстрований в реєстрі за №11243, недійсним та стягнути з відповідача судові витрати.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити їх в повному обсязі.

В судовому засіданні третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Федоришин Олег Петрович просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судове засідання відповідач не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на позовну заяву не подав.

В судове засідання представник третьої особи Першої київської державної нотаріальної контори не з'явився, звернувшись до суду із заявою про розгляд справи за його відсутності та прийняття рішення згідно чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 4 ст. 169, ст. 224 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Суд, заслухавши сторін, повно та всебічно дослідивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, що підтверджується копією актового запису про смерть №18724 від 15.12.2015 року (а.с. 13).

Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 19.02.2016 року було встановлено, що ОСОБА_1 є троюрідною онукою ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 11-12).

17.03.2016 року позивач звернулася до Першої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_6 (а.с. 76).

17.03.2016 року до майна померлої ОСОБА_6 Першою Київською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу №318/16 (а.с. 75-94).

Як вбачається з матеріалів спадкової справи, померлою ОСОБА_5 28.05.1998 року було складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Ларіоновою С.Л., відповідно якого, все майно після її смерті, в тому числі грошовий вклад на рахунку №05740904 в Ощадбанку №3715 м. Києва з належними відсотками та компенсацією заповіла синові ОСОБА_8 (а.с. 94).

27 листопада 2007 року між ОСОБА_8, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О.П. та зареєстровано в реєстрі за № 11243, відповідно до умов якого, дарувальники передали майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 у власність обдарованого - ОСОБА_2 (а.с. 10).

Згідно довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 04.02.2016 року, квартира за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_8, ОСОБА_5: - 2/3 частини на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Фондом комунального майна Радянського району 14.07.1993 року; -1/3 частина на підставі свідоцтва про право власності на спадщину, посвідченого Першою Київською державною нотаріальною конторою 09.06.1997 року №222570 (а.с. 18).

Відповідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно квартира за адресою: АДРЕСА_1, станом на 15.03.2016 року, зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 (а.с. 29-30).

Відповідно листа Київського міського бюро технічної інвентаризації від 23.03.2017 року, бюро не виготовляло технічний паспорт 12.12.2011 року на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 та інформаційну довідку КВ-2016 №288 від 04.02.2016 року на даний об'єкт нерухомого майна (а.с. 140).

Відповідно акту освідування у ВТЕК (довідка серії ВТЕ-20 № 023344 від 17.05.1988), ОСОБА_8 встановлено безстроково першу групу інвалідності за діагнозом шизофренія параноїдальна форма, з подальшою непрацездатністю та таким, що потребує постійного стороннього догляду і нагляду(а.с. 238-249).

Відповідно акту освідування у ВТЕК (довідка серії ВТЕ-20 № 035566 від 23.09.1988), відповідно до якої ОСОБА_9 встановлено безстроково першу групу інвалідності по зору за діагнозом початкова катаракта, дегенерація сітчатки обох очей, з подальшою можливою працездатністю в Українському товаристві сліпих (УТОС) (а.с. 237).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, нотаріальна діяльність приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Федоришина О.П., який посвідчував договір дарування 27.11.2007 року, припинена з 22.05.2009 року на підставі Наказу Головного управління юстиції у м. Києві від 18.05.2009 року №577/02 у зв'язку з анулюванням свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, за неодноразові порушення вимог чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій (а.с. 143).

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч. 1 ст. 717 ЦК України).

Частиною 1 ст. 718 ЦК передбачено, що дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 719 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 722 ЦК України, право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Частиною 1 та ч. 2 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. (ст. 41 Конституції України).

В обґрунтування своїх вимог, позивач в поданій позовній заяві зазначає, що укладений з відповідачем договір дарування є недійсними, оскільки укладений без належного оформлення відповідно до законодавства України.

Відповідно до п. 39 розділу 1 глави III Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (у редакції, яка діяла станом на 27.11.2007), затверджених наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 03.03.2004 за № 283/8882, якщо в нотаріуса є підстави вважати, що хтось з учасників правочину страждає на хронічний, стійкий психічний розлад, що істотно впливає на здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, а відомостей про визнання особи недієздатною чи обмежено дієздатною немає, нотаріус відкладає вчинення правочину і з'ясовує, чи є рішення суду про визнання особи недієздатною або обмежено дієздатною, яке набрало законної сили. Якщо таке рішення судом не виносилось, нотаріус повідомляє про своє припущення одну з осіб чи один з органів, указаних у статті 256 ЦПК України (у редакції 2007 року), які можуть звернутись до суду із заявою про визнання цієї особи недієздатною або обмежено дієздатною (у тому числі і до психіатричного лікувального закладу). У своєму листі нотаріус просить повідомити його про прийняте рішення. Залежно від прийнятого цією особою чи органом рішення нотаріус або вчиняє нотаріальну дію, або зупиняє вчинення нотаріальної дії до розгляду справи в суді.

Відповідно до п. 16 глави II Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (у редакції, яка діяла станом на 27.11.2007), затверджених наказом Міністерства юстиції України від 03.03.3004 № 20/5 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 03.03.2004 за № 283/8882, якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, неписьменна або сліпа, нотаріус, крім того, прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка. Якщо сліпа особа письменна, вона сама підписує документ.

Однак, в оспорюваному договорі дарування квартири відсутні будь-які застереження щодо психічного захворювання ОСОБА_8 та сліпоти ОСОБА_9, відсутня відмітка про прочитання нотаріусом тексту зазначеного договору вголос сліпій ОСОБА_9, а також відсутня інформація щодо звернення нотаріуса до психіатричного лікувального закладу з приводу психічного захворювання ОСОБА_9

Таким чином, суд приходить до висновку, що договір дарування квартири був нотаріально посвідчений з порушеннями вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (у редакції, яка діяла станом на 27.11.2007).

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Відповідно до статті 717 цього Кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. У справі, яка переглядається, суди встановили, що відповідач, відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно своїй дружині, був обізнаний про судове рішення про стягнення з нього заборгованості на користь позивачки, отже, міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно. Установивши ці обставини, суди не надали належної оцінки тому, що спірні договори дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, та не перевірили, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном (Правовий висновок Верховного Суду України у справі № 6-1873цс16).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У п. 8 даної постанови зазначено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Згідно до ч. 1-3, ч. 5-6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, суд приходить до висновку, що договір дарування квартири був нотаріально посвідчений з порушеннями вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (у редакції, яка діяла станом на 27.11.2007).

Згідно з до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Частино 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом (ст. 4 ЦПК України).

Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Разом з тим перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ч. 1 та ч. 2 ст. 57 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 58 ЦК України).

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 та ч. 2 ст. 59 ЦПК України).

Згідно ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Даючи юридичну оцінку поясненням та наданим по справі доказам, позивач належним чином обґрунтував свої вимоги, беручи до уваги те, що договір дарування квартири від 27 листопада 2007 року укладений між ОСОБА_8, ОСОБА_5 та ОСОБА_2був нотаріально посвідчений з порушеннями вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а тому суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені останнім, які складаються з судового збору в розмірі 826,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 57, 60, 88, 179, 208, 209, 212-218, 224-226, 294 ЦПК України; ст.ст. 15, 16, 202, 203, 215, 316, 317, 319, 321, 626, 627, 628, 629, 717, 718, 719, 722, 1046, 1049 ЦК України; п. 7, п. 8, п. 24 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»; ст. 41 Конституції України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Федоришин Олег Петрович, Перша київська державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О.П., зареєстрований в реєстрі за №11243.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 826,80 грн.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя